Сердце Украины бьется во Львове

8318 просмотров
Вторник, 12 мая 2020, 16:00
Олег Синютка
народный депутат партии "Европейская солидарность"

Для російської п'ятої колони в Україні кожна річниця завершення Другої світової війни – це привід до мобілізації, щоб атакувати українську пам'ять про мільйони жертв найстрашнішого збройного конфлікту в історії людства. Так було у попередні десятиліття незалежності і, на жаль, це не змінилося під час російсько-української війни. 

Напевне, змінилися масштаби святкування Дня перемоги за радянським і російським ритуалом. Раніше (навіть торік після президентських виборів) у заходах взяли участь десятки тисяч людей. У цьому році поліція нарахувала у майже пів сотні заходів лише 9 тисяч осіб. 

Мабуть, причиною стала пандемія коронавірусу і обмежувальні розпорядження влади. Але вплив на це явище мала також політика: Путін мусив скасувати військовий парад у Москві, заховався у своєму бункері, а росіян більше турбує власне здоров'я та виживання, ніж черговий спалах "побєдобєсія". 

У Москві не демонстрували неоімперського "вєлічія" з гаслом "безсмертного полку" про те, що "можем повторіть", отже в Україні на посту залишилися найбільш віддані. 9 травня Ілля Кива, депутат "Опозиційної платформи – За життя", назвав Львівщину "колискою українського нацизму". 

Серед депутатів групи "Львівщина" ми дискутували, чи варто реагувати на ці слова відвертого провокатора. І вирішили, що таки варто, бо в добу "гібридних" воєн слова мають вирішальне значення. Вони завжди йдуть перед наступом "зелених чоловічків", а згодом і танків. 

Упродовж минулих років ми переконалися, що не можна пропускати будь-яких дурниць, які служать паплюженню України та українства, нашого минулого і провідних постатей національної історії. Бо за цим паплюженням ховається чітко розроблений план знищення нашої держави й української нації. 

У 2010 році Іван Дзюба опублікував статті "Прокислі "щі" від Табачника" та "Галичанофобія – отруйне вістря українофобії", в яких він піддав нищівній критиці антиукраїнську публіцистику Дмитра Табачника, тодішнього віцепрем'єр-міністра і за сумісництвом міністра освіти. 

Після Помаранчевої революції Табачник "виразно виявив свою войовничість у ставленні до того, що він довільно називав українським націоналізмом, його, м'яко кажучи, вузький підхід до питань культури і нетерпимість до інакодумців", писав Іван Дзюба. 

І резюмував, що Табачнику "доручено важливу місію і він її здійснюватиме за будь-яку ціну. Це вже серйозно (серйозно з погляду загрозливості цієї місії)". 

Табачник особливе місце у своїх роботах відвів Галичині, над якою знущався з завзяттям і напевно аж хворобливим задоволенням. 

"Спроби протиставити, – підсумував свою полеміку з ним Іван Дзюба, – Галичину решті України, спроби її ціннісної компрометації є завуальованою формою компрометації України взагалі, заперечення України взагалі. Не під силу перекреслити Україну напряму – скреслюють збоку. Не можуть скасувати ціле українство – починають з галичанства. Ось чому я кажу: ГАЛИЧАНОФОБІЯ – ОТРУЙНЕ ВІСТРЯ УКРАЇНОФОБІЇ. Воно стирчить зі складаного ножика не одного "нашого" "політичного бійця". Його не приховати. Як не приховати за пещеною маскою "аристократа" і "антифашиста" – мурло расиста". 

Не йшлося про саму расистську ненависть до галичан і всіх українців, бо ми знаємо продовження цієї історії. Табачника делегували на "ідеологічний фронт" демонтажу української державності. А чим у силових структурах займалися громадяни Росії не тільки по духу, але і по паспорту? Як результат – анексія Криму, війна на Донбасі, активність агентури Кремля та його п'ятої колони, щоб розвалити Україну зсередини. І так аж до сьогодні. 

У 2009 році найбільш прозорливі українські аналітики попереджали, що після війни з Грузією наступною мішенню агресії Російської Федерації стане Крим, а також південь і схід континентальної частини України. 

Але і вони не могли знати, що саме у цьому ж році Путін запропонував лідерам наших західних сусідів участь у розподілі України. Галичина і Волинь мали стати частиною Польщі, Закарпаття – Угорщини, Буковина – Румунії. Тобто так, як було до 17 вересня 1939 року. 

У квітні 2014 року саме таку пропозицію до Варшави, Будапешту і Бухаресту послав Владімір Жириновський, заступник голови Державної думи Російської Федерації. Отже, вже офіційно і виклично відкрито. 

Російську наживку наші західні сусіди не ковтнули, але на міждержавному рівні тема перегляду кордонів у Центральній Європі вже не табу. 

Згідно з планами Путіна, цьогорічні відзначення 75-ї річниці завершення Другої світової війни мали бути особливо помпезними. До Москви мали прилетіти Дональд Трамп, Сі Цзіньпін, Борис Джонсон і Еммануель Макрон, щоб підтвердити великодержавний статус Росії і по-новому перекроїти карту світу на сфери впливу. Для Путіна це мало дати додаткову легітимність перебуванню на "довічному владарюванні". 

Але коронавірус сплутав плани. Відзначення дати завершення Другої світової війни Кремль переніс на 3 вересня, тоді також на Червоній площі в Москві має пройти "парад перемоги". Отже, ніщо не забуто, лише відтерміновано в часі.  

Кива – не Табачник, але і в нього є своя місія. Висловом про "колиску українського нацизму" він продемонстрував, що у 2020 році у Москві проти України готувався  дуже серйозний сценарій. І в цих планах кожному регіону України призначено своє місце. Для Галичини готувалася (і напевно готується надалі) роль опудала, щоб із допомогою галичанофобії загострити вістря українофобії. Для повторення в Україні "Русской весни" зразка 2014 року і представлення нового варіанту "послання Жириновського"  полякам, угорцям і румунам. 

Наша відповідь на ці плани проста: кожен має робити своє. Прокуратура і спецслужби зобов'язані зайнятися словами політика і члена парламенту, який розпалює в нашій країні ненависть. А нам, мешканцям Львова і Львівщини (особливо політикам), не можна залишати не поміченими будь-які слова.     

І головне – галичанофобія не пройде, так само як не пройде українофобія. Бо серце України – незалежної, європейської і демократичної держави – б'ється саме у Львові. І це серце міцне.       

Олег Синютка, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  



powered by lun.ua
Реклама:
Капитолий. Начало реванша Трампа
Дональд Трамп не сдастся сейчас, поскольку намерен баллотироваться на следующих президентских выборах. (укр.)
Заработать на смертях: как нас лишили мировой вакцины в 5 раз дешевле
Три доллара заплатила Всемирная организация здравоохранения за вакцину, закупку которой в ручном режиме сорвал министр здравоохранения Максим Степанов. (укр.)
Настоящая цена меха норок: история одного расследователя
В конце сентября 2020 польский Сейм (нижняя палата парламента) провел историческое совещание по вопросам правовой защиты животных в Польше. (укр.)
Изменил ли Национальный банк свою политику на валютном рынке
По какому принципу НБУ будет выходить на рынок с валютными интервенциями и как будет влиять на курс. Что изменилось в новой стратегии? (укр.)
Торговый фокус с лесом: друзьям — все, а обществу — ничего?
Почему торговля необработанной древесиной происходит на закрытых "аукционах" и без конкуренции. (укр.)
Дело генерала Назарова - сигнал, который нельзя игнорировать
Дело Назарова как потенциальный прецедент для военного судопроизводства Украины и свидетельство неурегулированности ключевых вопросов военной юстиции. (укр.)
Демократия и некомпетентность
Почему Аристотель не доверял демократии как форме правления, в чем заключаются недостатки последней и что это значит для современной Украины. (укр.)