Кагарлык: дело чести или приговор "системе"?

Справа честі – таким мало стати притягнення до відповідальності поліцейських, винних у жорстокому зґвалтуванні та катуванні 26-річної мешканки Київської області Нелі Погребіцької у травні цього року. Натомість результати говорять про зворотнє. Система "своїх" не здає.

Якщо ви раптом пропустили історію про катування та зґвалтування в Кагарлику, то у двох словах ситуація наступна.

Читайте також: Катування і зґвалтування у поліцейському відділку Кагарлика. Все, що відомо

"Усе боліло, але думала, аби тільки сховатися". Розповідь жертви катувань і згвалтування в Кагарлику

10 годин катувань – із шостої вечора до приблизно четвертої ранку. На Нелю надягали протигаз, перекривали трубку для доступу повітря, ґвалтували, затягували шкіряний ремінь на животі, били кулаками в голову, приковували кайданками до батареї в коридорі. 

Такою стала ціна участі Нелі в допиті, на який її у порушення всіх можливих норм кримінального процесуального права викликали як свідка для дачі показань у справі про дрібну крадіжку.  

Підозрювані – співробітники Кагарлицького відділення поліції Микола Кузів, Сергій Сулима та Євгеній Трохименко.

"Будеш у мене на трасі стояти", – погрожував Кузів. "Сьогодні я тебе розірву", – заявляв Сулима, коли Неля сиділа в коридорі, прикута кайданками до батареї. До речі, повз ходили інші співробітники поліції, і жоден не допоміг та не відреагував.

Трагедії 24 травня могло не статися, якби поліція належно відреагувала на заяву мами Нелі ще 13 травня про те, що Кузів погрожував Нелі та родині. Але замість реакції поліції отримала дзвінок на особистий номер безпосередньо від самого Кузіва. Напевно він вважав, що його голос не впізнають. 

В той день він сказав, щоб мама Нелі не турбувалася, мовляв, "більше Кузів їм погрожувати не буде". Особисто я припускаю, що саме в цей момент у нього з’явився умисел злочину, можливий мотив – помста, поставити на місце тих, хто насмілився на нього скаржитися.

Потім сталися події жахливої ночі 23-24 травня, які сколихнули всю країну. Але на тому жахіття для Нелі не закінчилися. Далі її чекала тривала каторга у вигляді поїздок по лікарнях області – у Кагарлику, Обухові, Українці та повторно в Обухові. У перших двох потерпілій, попри її скарги на погане самопочуття, не провели належний, відповідний ситуації медичний огляд, зокрема, в Кагарлику  з причини "небажання мати проблем із місцевою поліцією". 

Тут важливо наголосити на тому, що результати огляду – це питання не лише доказової бази у справі про зґвалтування та катування, це питання життя та здоров’я жертви.

Що ж, клятва Гіппократа не спрацювала. Але ж слідство в теорії у такій справі точно мусило би докласти зусиль та встановити істину. Здавалось би, така історія катування та зґвалтування місцевими поліцейськими жінки мала стати показовою справою. 

Натомість реальність дещо відрізняється. Одразу після початку розслідування, ще 24 травня, чи то з необережності, чи (?...) втрачаються окремі складові медичної документації, отриманої в результаті проведення загального медичного обстеження.

Протягом місяця після інциденту важливі у справі свідки, співробітники поліції, досі не дали показання – ті, хто мав би чути, як Неля кричала, та міг бачити її закривавлене обличчя, прикуту кайданками до батареї в коридорі поліцейського відділку. Ті, хто дав присягу захищати гарантовані Конституцією України права. Ба більше, вони подають заяви про готовність взяти на поруки підозрюваних у катуванні правоохоронців!

Майже півтора місяці як адвокати потерпілої ми очікуємо результати надважливих експертиз, за результатами вже існуючих ініціювали низку додаткових, щоб отримати  відповіді на критичні для успіху справи питання. 

Паралельно керівництво Державного бюро розслідувань чи то через бажання "здихатися" складної справи, чи через значну суспільну увагу заявляє про готовність передавати справу до суду. І це тоді, коли для формування належної доказової бази та впевненості у невідворотності покарання для правоохоронців необхідно ще проробити титанічну роботу по допитам, експертизам та аналізу даних. 

Щось схоже ми спостерігали у справі з вбивства Каті Гандзюк, де новий генпрокурор поспіхом вказала своїм підлеглим "відзвітувати про результати".

Ми живемо в країні, де обвинувачених у вбивстві дитини, співробітників органів правопорядку, відпускають під заставу; де вбивають та нападають на активістів, відкривають проти них кримінальні провадження, а розслідування нападів на них саботуються. Країні, де невідомо що варто очікувати пересічному громадянину, бо навіть нападників на народних депутатів суди виправдовують. Водночас ми тільки і чуємо, що ось "ця справа стала справою честі для системи кримінальної юстиції".

Можливо, досить? Чи справою чиєї честі має стати ще й ця історія, щоб ми могли сподіватися на якісне та всебічне її розслідування? 

Система майже 30 років працює на затвердження своїх все більше розширених можливостей, упускаючи ключове – органи правопорядку мають розслідувати злочини, а не відмазувати "за замовленням" або професійною приналежністю.

Олена Сотник, Владислава Смолінська, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.