Реформа имени Венедиктовой

Суббота, 01 августа 2020, 11:00

Ось і закінчився другий етап реформування органів прокуратури. 

Регіональні підрозділи Офісу генпрокурора перетворяться на обласні. Туди і мають бути працевлаштовані офіцери правосуддя, що пройшли атестацію. Наступними на черзі стануть місцеві прокуратури, які перетворяться на окружні. 

Всі згадані трансформації були передбачені реформою, яку запустив ще генпрокурор Руслан Рябошапка у жовтні 2019 року. Проте наразі вже чотири місяці Офісом керує інша людина – Ірина Венедіктова. Вона і несе повну відповідальність за процеси як перед маленьким українцем, так і перед бенефіціарами з Банкової. 

При цьому якщо у випадку провалу в очах громадян можна ще довго залишатись на посаді, то для "реальних хлопців" з Офісу президента нездатність досягати поставлених цілей обов'язково конвертується у звільнення. Або, як варіант, "підсилять" одним із заступників, який і стане де-факто генпрокурором. 

Саме цей варіант наразі реалізується, проте про все по черзі.

Чим завершився другий етап реформи?

Умовно процес реформування органів прокуратури можна поділити на 3 головних етапи і 3 додаткових. Головні передбачали процедури очищення органів від непрофесійних та недоброчесних офіцерів правосуддя. Додаткові – проведення добору на вакантні посади для юристів з-поза системи. 

Іншими словами, після звільнення прокурорів, які не пройшли атестацію, на їхнє місце мали б зайти адвокати, науковці чи просто юристи, які виявили бажання служити Закону і оберігати верховенство права у органах прокуратури. 

Це доволі спрощене зображення вигляду оновленого органу. Яким він ще не став і вже навряд чи стане.

До початку атестації регіональних прокуратур, за нашими даними, там працювало 3 777 прокурорів. 

Нагадаємо, всі вони мали пройти 3 етапи: тести на знання законодавства, general skills text (аналог закордонного тесту на загальні інтелектуальні здатності), а також співбесіду. Після останнього етапу, згідно з отриманою інформацією, залишитись має лише 2 486 прокурорів. 

Іншими словами, очищення середньої ланки відбулося на 34%. Для порівняння, при трансформації Генеральної прокуратури в Офіс генпрокурора під звільнення через непроходження атестації потрапили 55% офіцерів правосуддя.

Можна сказати, що не все так критично, очищення проходить, хоча і з меншими результатами. Проте ключова проблема лежить не в контексті проходження атестації. Через слабку роботу підрозділу представництва в судах Офіс генпрокурора типово "зливає" всі показові кейси в судах. І це не жарти. 

Наприклад, широко відомий випадок, коли Вінницький окружний адміністративний суд виніс абсолютно дивне рішення стосовно поновлення прокурора на посаді, включаючи компенсацію за "простій" в три місяці розміром більше за його минулорічну зарплатню. 

Цьому навіть можна знайти пояснення, адже персонально Венедіктова надала карт-бланш заангажованим суддям, три місяці тому розповідаючи під час одного з інтерв'ю, що процес атестації недосконалий і результати співбесід легко оскаржити в судах. Звісно, якщо дати пряму вказівку підрозділу представництва, можна програти навіть 100% таких судових позовів.

В рамках розгляду цікавих судових кейсів не можна не згадати про "славнозвісний" ОАСК, який виніс рішення за позовом одного зі звільнених прокурорів. 

Якщо коротко, то прокурор не пройшов атестацію, посилався на абсолютно абстрактні принципи роботи органів публічної влади, своєрідні підходи в оцінці процесу їх реформування і зазначав, що його права багаторазово порушені – починаючи від ухвалення закону (про реформування) і закінчуючи звільненням. 

"Вовчий суд" (ще одна назва ОАСК) зазначив, що відповідачем (прокуратурою) не підтверджено відповідними доказами та не доведено скорочення кількості прокурорів. Також служителі Феміди звернулись до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, перерахувавши вісім положень. Щоправда вони мало стосуються причин звільнення цього прокурора. 

Ще цікавіше, що суд, перераховуючи норми вітчизняного права, дійшов висновку, що не існує можливості зобов'язати відповідача (Офіс генпрокурора) повторно здійснити атестацію або прийняти інше рішення. А тому єдиний вихід – поновити на рівнозначній посаді в Офісі з фантастичною компенсацією в 1,15 млн гривень.

Цілком вірогідно, вищезгадане рішення Окружного адміністративного суду міста Києва стане "прецедентним", адже прокуратура не доклала жодних зусиль задля спростування куцих тверджень звільненого прокурора. І всі інші прокурори підуть в ОАСК, якщо ще не знаходяться там, з позовами, щоб оскаржити своє звільнення. 

До слова, нещодавно відбувся другий етап публікації так званих "плівок Вовка", кейс, що шокував спробою захопити державну владу суддями ОАСК. Про це писала Інна Ведернікова. Так ось, сімом суддям ОАСК генпрокурор "допомагає" не отримати повідомлення про підозри. Як думаєте, чи підуть вони назустріч Венедіктовій, якщо з Різницької отримають відповідний сигнал про поновлення тих чи інших прокурорів? 

Звісно, потім "всіх собак" можна повісити на Рябошапку, який запустив сиру реформу. І Венедіктова взагалі не має стосунку ні до договорняка, ні до провалу другого етапу реформи, ані до поновлення прокурорів.

Наостанок про другий етап реформи через призму трьох прокурорів, які її пройшли. Просто оцініть цинізм, з яким проводиться процес. 

Мова про Сергія Красножона, Віктора Яценко та Костянтина Шабуняєва. Це настільки ілюстративні історії, що залишається лише уявляти, хто ще з менш "зашкварених" протиснувся в нову прокуратуру Венедіктової. 

Перший з них – Красножон – відмазував видатного "бізнесмена на контрабанді" Вадима Альтеріна. Другий – Яценко – завалив справу проти "судді Майдану" Оксани Царевич. Третій – Шабуняєв – обґрунтовано підозрюється у зливі інформації по справі щодо вбивства херсонської активістки Каті Гандзюк.

Перефразовуючи одного політичного класика, якої ще реформи прокуратури вам не вистачає?

Нові призначення: що гірше, то краще

Тепер про свіжі призначення та звільнення, які демонструють рівень дна. Знову ж таки, не будемо перераховувати десятки призначень, які здійснила Венедіктова. Лише ключові персони на важливі посади.

Передусім генпрокурор нарешті визначилась з очільником столичної прокуратури. Хоча може і не визначилась, а "визначили"… з Банкової. 

Очолив прокуратуру міста Києва Олег Кіпер, який донедавна працював позаштатним радником у глави Офіса президента Андрія Єрмака. Нарешті він має свого репрезентанта в столиці, за що боровся ще з часів, коли Офіс генпрокурора очолював Рябошапка. 

Про Кіпера варто знати ще одну важливу річ – його люстрували після Революції гідності. Після зміни влади в 2019 році він консультував Офіс президента стосовно правоохоронних органів, згодом ставши радником Єрмака. 

І сталося диво: у вересні Окружний адміністративний суд міста Києва (ОАСК) визнав, що Кіпера люстрували незаконно. З того часу йому і почали підбирати посаду. Чим не історія успіху вітчизняного масштабу?

Другий випадок – призначення виконуючим обов'язки прокурора міста Києва Романа Говди і… швидкий зліт до посади першого заступника генпрокурора. Про цього прокурора досить багато написано в ЗМІ, зокрема про його зв'язок з тодішнім генпрокурором Віктором Шокіним, про переслідування майданівців, про закриття справи стосовно мажора-вбивці Стаса Толстошеєва, про підписання підозри своєму колезі Віталію Каську. 

Я ж спробую пояснити логіку цієї перестановки, коли Говда звільнив пост столичного прокурора для Кіпера, а сам злетів до прокурорських небес.

Отож, Говду призначено до Офісу генпрокурора для підкріплення позицій Ірини Венедіктової в зв'язку з тим, що остання слабко розуміється на прокурорській справі. І слово "слабко" тут вживається ще досить масштабовано, бо ця людина ні дня не мала стосунку до органів кримінальної юстиції до моменту тимчасового призначення в Державне бюро розслідувань (ДБР). Роботу там вона завалила, проте це не завадило Єрмаку проштовхувати її кандидатуру на посаду генпрокурора. 

Як наслідок, саме через сильну сторону Говди – він "прокурорський" з великим досвідом – Романа Михайловича призначили на посаду. Ця персона зможе побудувати обвинувачення так, щоб воно не виглядало як "парламентаризм Киви", і не сплутає обвинувальний акт з обвинувальним вироком, як один генпрокурор.

Другий важливий пункт стосовно призначення Говди – він має широкі навколополітичні зв'язки, зокрема з ексгенпрокурором Шокіним, з надвпливовим депутатом з оточення попереднього президента Порошенка Олександром Грановським, ще з деякими фінансово-промисловими групами у відстоюванні їхніх інтересів. 

Окрім цього, бути "стовпом" в прокурорських колах – теж не мікроскопом гвіздки забивати. Для цього потрібен не тільки відповідний професійний досвід, але й філігранна спроможність відчувати ситуацію "на нюх". Дійсно, це не Венедіктова, що раз за разом забиває голи в свої ворота, навіть перебуваючи на полі в більшості.

Третій пункт про Говду – він буде потрібен як можлива заміна Ірини Валентинівни на посаді, коли їй знайдуть іншу посаду. 

Президент найближче оточення напризволяще не кидає, допоки впевнений у їхній вірності. Саме для цього Говду спочатку протягнули на адміністративну посаду в столичну прокуратуру (минаючи загальну атестацію, він її не проходив). І тепер – не соціальний ліфт, а прямо катапульта. 

Дійсно, Говда зможе більш грамотно організувати "переслідування", як про те натякнуть на Банковій. Це не будуть безтолкові, з орфографічними помилками проєкти підозр експрезиденту, з яких і студент 3-го курсу юридичного факультету засміявся би.

І наостанок – щодо дивних призначень. Мова про тричі генпрокурора Святослава Піскуна, якого Венедіктова призначила своїм позаштатним радником.

 

Власник шикарних козацьких вус, Святослав Піскун відзначився як під час служби в органах прокуратури, так і своєрідними моделями поведінки та коментарями в ЗМІ. Наприклад, за період роботи на посаді генпрокурора він "заробив" на шикарну віллу у Ле Канне на Лазурному узбережжі Франції вартістю кілька мільйонів євро, а може, й десятків мільйонів.

Цей вусатий прокурорський "отставнік" навіть скаржився на атестацію прокурорів в римський офіс міжнародної організації IDLO. 

Ба більше, окремим абзацем згадав про мене, мовляв, що я погрожую прокурорам очищенням. Приємно, що недоброчесні та непрофесійні прокурори за часів Рябошапки чітко уявляли своє майбутнє, правда, без роботи в органах правосуддя.

Це вже не згадуючи про слова Піскуна стосовно відсутності причин забирати в олігарха Ігоря Коломойського "Приватбанк", про "суміш бульдога і носорога" під назвою Національне антикорупційне бюро України, про професіоналізм свого колишнього заступника (згодом і генпрокурора) Віктора Шокіна. 

Але найбільше мені подобається частина професійної біографії Піскуна, про яку вочевидь і давав свідчення бізнесмен Костянтин Григоришин в рамках судового процесу проти Коломойського в Британії у 2007 році (дослівно): "Г-н Коломойский, очевидно, заключил сделку с общественным обвинителем, чтобы дело было закрыто, за что г-н Коломойский, по моим сведениям, должен был заплатить прокурору 50 млн долларов. Он пытался сохранить эти деньги и в то же время пытался заставить меня поспособствовать, чтобы дело было отозвано. В конце концов г-н Коломойский окончил тем, что заплатил прокурору".

Питання про те, звідки беруться вілли на Лазурному узбережжі, пентхауси в Лондоні чи будинки в пристоличному селі Козин, вже недоречні. Головне, як зазначила Венедіктова в свіжому пості у Facebook, – це досвід.

 

Досвід – це те, чого в Ірини Валентинівни не було ні до призначення в ДБР, ані до обрання генпрокурором. І працювати, за її словами, потрібно "на ДЕРЖАВУ в межах, встановлених ЗАКОНОМ, виконуючи свої ФУНКЦІЇ". 

Правда, Ірина Валентинівна не згадала, що питання доброчесності, прозорості набуття того чи іншого майна, темних плям на репутації, які не можна відіпрати навіть через найкращі "ЗМІ-пральні", також важливі. 

Окремі нові керівники держави, як солдати окупаційної армії, спочатку набивають кишені, вантажать все цінне майно у вагони і відправляють додому. При цьому наші можновладці свій дім купують не в Харкові, Львові чи Одесі. Зазвичай після перебування при владі вибір падає на європейські столиці або теплі курорти Італії, Іспанії чи Франції. 

Бо дім для них – де тепло, спокій. І неважливо, що мову спілкуванні тієї країни вони не знають. Зрештою, нагадувати їм не треба, що мову країни перебування не знає тільки окупант чи ідіот. Може, вони і там себе ментально відчувають "окупантами", хто знає…

Олександр Лємєнов, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  





powered by lun.ua

Действовать осторожно, но действовать

Какие бизнес-проекты могут рассчитывать на "ответственные" инвестиции

"Жыве Беларусь без Лукашенка!": почему Беларусь становится проблемой номер один для Европы и что с этим делать?

20 километров доступного моря: как проходит туристический сезон в "коронавирусной" Сербии

Беларусь в поисках лидера

Украинские черноземы, продовольственная безопасность и неэффективность

Подпишитесь на наши уведомления!