Фальшивые covid-сертификаты. Почему мы снова платим наивысшую цену?
19 жовтня 2021 року. У всесвітньо відомому виданні The New York Times на першій шпальті з’являється стаття із наступним заголовком: "Covid deaths soar in Ukraine as the country struggles with fake vaccine certificates".
Про Україну там згадують не так часто, і, переважно, в специфічному контексті.
Якщо дослівно перекладати найсвіжішу згадку, звучатиме вона так: "В Україні зростає кількість смертей від коронавірусу, в той час як країна бореться з підробленими сертифікатами вакцинації".
Далі по тексту тема розкривається ширше, висвітлюються проблеми та обставини, цифри та поточна ситуація в регіонах, але це вже має вторинне значення. Адже первинний месидж читачем отриманий.
Заради справедливості скажу, що будь-яке регулювання завжди створює "вікно" для зловживань, а його розмір залежить від якості новостворених правил.
Міжнародні ЗМІ сьогодні часто згадують про чорний ринок підроблених Covid-19 сертифікатів у світі, недосконалість національних систем контролю, програмного забезпечення та мобільних застосунків.
Але, як завжди, є одне але: ситуація із смертністю, захворюваністю, вакцинацією в Україні та відповідна статистика відносять нас, станом на 21 жовтня, за щоденною смертністю на 3-тє місце у світі, а за кількістю нових випадків виявлених заражень – на 5-те.
Читайте також: "Люди лікуються травами і подорожниками, а потім ми їх витягаємо з того світу". Репортаж з лікарні Харкова
Рівень вакцинації у нас є одним із найгірших, ми знаходимось на рівні з африканськими країнами. Ці цифри дають нам зрозуміти, що ми знову платимо найвищу ціну. Але чому знову ми?
Це "смертельне" рівняння складається із багатьох змінних. Серед них варто відзначити не лише тактичні та стратегічні помилки влади, невчасні нормативні заходи щодо обмеження доступу невакцинованих до громадських та робочих місць, а й низький рівень критичного мислення серед населення.
Адже маючи вчасно доступ до різних типів та марок вакцини, українці не змогли скористатися цією нагодою і обрали шлях занурення у конспірологію та "середні віки".
Окреме місце варто було б присвятити лікарям та медичному персоналу, серед яких, на мій подив, є достатньо велика кількість противників вакцинації. І відсутність чіткої позиції держави щодо вакцинації медиків, на мою думку, було першою суттєвою помилкою.
Лікар з одеської районки, ковід і медреформа. УП презентує документальний фільм "Треба ще вижити"
Країни та міста у світі моделювали, використовували та продовжують реалізовувати різні моделі та стимулюючі правила, рівень їх ефективності різний.
Натомість, ми лише зараз, із суттєвим запізненням, розпочинаємо вводити обмеження для, насамперед, невакцинованого населення.
І отримуємо ментальну відповідь, невеликої, та все ж частини мешканців країни у вигляді попиту та пропозиції на фейкові сертифікати про вакцинацію.
Невеликої, та все ж достатньої для того, щоб західні ЗМІ звернули увагу на цей прояв колективного самогубства. Явище, яке щодня призводить до загибелі десятків та сотень українців.
Будьмо відвертими, це явище давно плекалося лояльністю держави\влади\правоохоронних органів та, зрештою, помірною байдужістю нас усіх до ухиляння від вакцинації.
Насамперед це стосується дітей. Десятиліттями рівень корупції у цій сфері лише зростав і практика купівлі довідок про вакцинацію стала явищем повсякденним у контексті побутової корупції.
Час від часу нашу країну представництва іноземних держав відносили до тих, куди їхати не рекомендують через, до прикладу, спалахи поліомієліту.
Тут ми теж "гармонійно" виглядали на рівні із африканськими державами, які потерпали від різного роду соціальних викликів. Аналогічно сьогоднішній ситуації з Covіd-19.
До прикладу, викрадення майна на більшу суму ніж 227 грн у 2021 році вважається в Україні кримінальним правопорушенням, відповідальність передбачена ст. 185 ККУ (крадіжка) і карається штрафом від 17 тис. до 51 тис. гривень або громадськими роботами на строк від 80 до 240 годин, або виправними роботами на строк до 2 років, або арештом на строк до 6 місяців, або позбавленням волі на строк до 3 років.
Реальних термінів за граничні суми можна зустріти доволі багато, адже статистика розкриттів – це "святе".
Ще один "чудовий" приклад боротьби зі злочинністю – це справи із затримання повнолітніх осіб, які за допомогою соціальних мереж розповсюджують власні інтимні фото. Їм загрожує до семи років позбавлення волі, адже це діяння кваліфікується як виготовлення та розповсюдження порнографічних матеріалів.
І, повірте, таких справ у десятки разів більше, ніж з приводу виготовлення та продажу підроблених довідок вакцинації дітей.
А тепер до актуальних тематичних справ.
Фальшиві сертифікати наразі масово виявляють під час спроби перетину кордону, є перші рішення суду щодо тих, хто самостійно підробляє\купує підроблені документи для власних потреб. Переважно, мова йде про винесення штрафу у розмірі 850 грн.
Є і перший вирок лікарю за підробку COVID-сертифікатів, але суд знову обмежився, на мою думку, занадто м’яким рішенням – штрафом у 34 тисяч грн та позбавленням права діяльності за фахом на один рік.
Читайте також: Що загрожує за підроблений COVID-сертифікат?
Організаторів злочинних угрупувань, які продукують фальшиві документи масово досі не виявлено. Хоча у вказаній на початку колонки статті The New York Times згадуються як випадки примітивної підробки документів, так і несанкціонованого втручання в державну систему відомостей щодо проведених вакцинацій, тобто внесення туди неправдивих відомостей.
Висновок буде лаконічним та очевидним.
Сьогодні ми можемо констатувати протилежне – колективна безвідповідальність призводить до тяжких наслідків для усіх.
Відповідні державні запобіжники не були виставлені вчасно, рівень освідченості населення та імовірне позитивне чи негативне сприйняття вакцинації не було належно оцінено та проаналізовано.
Покладатися на свідомість людей – було однозначною прогнозаваною помилкою.
Читайте також: Чи суперечить вакцинація Божим заповідям? Глави церков України розтлумачують своє ставлення до щеплення від COVID-19
Основною роллю держави є забезпечення справедливості, безпеки (зокрема. охорони здоров’я) та рівності всіх, без виключення, громадян перед Законом.
Аналізуючи судову практику та, загалом, сприйняття населення таких правопорушень, ми бачимо перевагу форми над змістом.
Доки ми продовжуватимемо миритися з такою "суспільною справедливістю" та "правосуддям", розраховувати на недосяжні для нас рівні самосвідомості та самокритичності, ми будемо і далі жити в країні подвійних стандартів, підміни понять та псевдосправедливості. І саме ми будемо далі платити найвищу ціну.
Тарас Хавунка
