Конституционный Суд: Украины или Офиса президента?

Призначена Верховною Радою суддя Конституційного Суду України Ольга Совгиря 2-го серпня склала присягу. Перед тим, 27-го липня, Верховна Рада України 293-ма голосами підтримала на той момент народну депутатку від "Слуги народу" на посаду судді КСУ. 

Відзначу, що я це рішення не підтримував. Адже згідно з законом, суди мають бути максимально неупередженими. У цьому випадку сталося прямо навпаки.

Криза в КСУ тягнеться роками

Реформа КСУ назріла давно. Братися за неї почали істотно раніше, ще задовго до повномасштабного вторгнення. Бо, незважаючи на вимоги закону, самі судді виявляти неупередженість не дуже то й хотіли. 

Відтак, 27 жовтня 2020 року рішенням КСУ були істотно урізані повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) щодо перевірки декларацій чиновників. КСУ фактично паралізував роботу НАЗК, знищивши тривалі напрацювання в антикорупційній сфері та суттєво вийшовши за рамки своїх функцій.

Є великі сумніви щодо незалежності цього рішення. На це вказують щонайменше "плівки Вовка", з яких стає зрозуміло, що ексголова ОАСК фактично контролює не лише свій "вовчий" суд, але й КСУ. А це вже тягне на спробу поставити під контроль не лише судову систему, а й державу загалом. Я одразу подав заяву про злочин у ДБР. Щоправда, оперативного розслідування, на жаль, не відбулося. 

Рішення КСУ щодо електронних декларацій чітко показало суспільству потребу в розв'язанні кризи в конституційній інстанції.

Офіс президента вирішив діяти традиційно для себе: в турборежимі та поза рамками закону. У жовтні 2020-го на розгляд парламенту внесли президентську ініціативу – припинити повноваження усіх суддів Конституційного Суду. Але парламент відмовився продовжувати практику і КСУ, і ОП. Замість підтримати незаконні пропозиції, ОП звернувся по пораду до Венеціанської комісії. 

Остання дуже оперативно розглянула звернення. І повторила свої давні висновки та рекомендації: політичні органи не мають права достроково припиняти повноваження окремих суддів або ж всього складу органу конституційної юрисдикції одночасно (виняток – імпічмент). 

Проте судову реформу провести необхідно, тому потрібно передбачити нову процедуру відбору кандидатів на посади суддів КСУ, зокрема за допомогою спеціального органу з міжнародним компонентом із залученням тих таки міжнародників. Це змусило президента свою ініціативу відкликати.

І навіщо зверталися, якщо не виконуєте?

Однак уже на засіданні 18 лютого 2021 року Верховна Рада ухвалила рішення про призначення на посаду судді Конституційного Суду України Віктора Кичуна, висунутого від фракції "Слуга народу". До слова, останній товаришує з представником президента в КСУ Федором Веніславським.

Нового суддю призначили за "старою" процедурою: коли кандидатів на вакантну посаду судді КСУ закрито подають парламентські фракції без конкурсу й участі громадськості.

Важливий момент історії – ухвалений у першому читанні представниками "монобільшості" політизований законопроєкт "Про конституційну процедуру". 

Фактично – крок провладної більшості в сторону приборкання "неслухняного" КСУ. Також ним дозволялось обиратися особам за квотою ВРУ без складення депутатського мандату. Цікаво, що якраз Совгиря була головним ініціатором цього проєкту.

На запит тоді ще спікера Дмитра Разумкова Венеціанська комісія негативно оцінила таку законодавчу ініціативу, оскільки це передбачало можливість народним депутатам бути обраними до лав КСУ. 

Такий розвиток подій – абсолютна політизація суду (тобто ігнорування рекомендацій "Венеційки"). Суду, який мав би бути неупередженим. Крім того, комісія ще раз наголосила на важливості залучення міжнародних експертів як таких, що не є упередженими.

У квітні 2021 року я подав пропозиції до проголосованого законопроєкту "Про конституційну процедуру". Моя пропозиція: проведення конкурсного відбору суддів Конституційного Суду України незалежною Спеціальною кваліфікаційною комісією, до складу якої мають входити три кандидати міжнародних організацій у сфері верховенства права, правосуддя, запобігання та протидії корупції.

Проте вказані правки були відхилені Комітетом з питань правової політики.

Відсторонення Тупицького та Касмініна логічне, але неконституційне

На цьому політизація суду та неконституційні рішення не закінчилися.

Президент своїм указом звільнив від виконання обов'язків голову КСУ Олександра Тупицького та його колегу Олександра Касмініна. Ці двоє достатньо пов'язані з корупцією, аби бути відстороненими. До того ж свої призначення вони отримали ще в часи Януковича.

От тільки повноважень звільнити суддів КСУ в Зеленського все одно немає. Отже, рішення неконституційне. 

У зв'язку з цим призначені президентом на "вакантні" (хоча де-юре – ні) посади Олександр Петришин та Оксана Грищук приступити до виконання обов'язків одразу не змогли. Адже, наприклад, термін повноважень судді Касмініна спливає лише у вересні 2022-го року. Тому Грищук набула повноважень лише у травні поточного року, а Петришин досі чекає законного звільнення Касмініна в зв'язку з завершенням терміну повноважень.

Призначення Совгирі: біг граблями триває

Крайній приклад політизованості КСУ стався 27 липня 2022 року. Йдеться про обрання народної депутатки від "Слуги народу" Ольги Совгирі на позицію судді Конституційного Суду, яка не могла обиратися до складання мандату. 

Окрім цього, це призначення знов відбулося за "старими правилами", незважаючи на рекомендації Венеціанської комісії та висновок Єврокомісії з приводу надання Україні статусу кандидата в ЄС. 

Що для влади пріоритет – ЄС чи офісний КСУ?

Чому влада систематично нехтує не лише рекомендаціями партнерів чи своїми обіцянками, а й законами України? Відповідь до банальності проста: їй потрібен свій КСУ – чутливий до бажань Банкової, а не сторож Конституції України. 

Наскільки це зручно для влади, команда Зеленського відчула, коли попередній КСУ освятив неконституційний розпуск попереднього скликання парламенту. А оскільки і цим президент та його команда не задоволені, треба на всі 100% свій КСУ. Свій голова, своя більшість (зараз це 8 осіб, щонайменше 5 у ОП вже є) та вигідні Офісу рішення.

Правда, це йде врозріз з позицією Венеціанської комісії та ЄС. Але коли це зупиняло українську владу? 

Звісно, є шанс на прийняття законопроєкту про зміну систему добору суддів і те, що дві квоти від з'їзду суддів буде обрано за новими правилами. Найлегше це втілити, прийнявши закон про конституційну процедуру з правками щодо добору суддів. Але віз і досі там…

Ярослав Юрчишин