Безальтернативная независимость
Автори: народні депутати "Голосу" – Кіра Рудик, Сергій Рахманін, Роман Костенко, Андрій Осадчук
"Я думав, що знаю, що таке хоробрість. А потім я побачив Україну", – написав у своєму коментарі звичайний читач The New York Times Перрі Перес з Флориди, США. Це було 28 лютого 2022 року. В ті дні світ ще думав, що Україна впаде і росії вдасться за лічені дні захопити державу, яка набагато менша. Але помилились усі: кремль, який сподівався на "Київ за три дні"; західний світ, який вважав максимумом партизанський опір українців в майже тотальній окупації. Не помилився тільки Перрі Перес з Флориди: українці – це набагато більше, ніж хоробрість.
Українці здивували самих себе. У 1991 році ми отримали величезний подарунок, який оцінили тільки зараз: ми вислизнули з пазурів імперії безкровно. Можливо, тому ми сприймали свободу як належне. І, на жаль, жодна влада за 32 роки незалежності не обирала безпеку пріоритетом зовнішньої та внутрішньої політики. Зараз ціна такої недалекоглядності надто висока.
Freedom isn’t free
Вʼячеслав Чорновіл колись сказав, що проголошення незалежності – це лише перший крок до справжньої державності. Наступним кроком, за його словами, є перетворення глевкого населення на повноцінний народ. Для здійснення цієї мети нам знадобилося трохи більше часу, ніж здавалось. Але це точно сталося.
Ми стали народом, який заслуговує на повагу. Народом, причетністю до якого можна пишатись. Народом, яким зараз захоплюється увесь цивілізований світ.
Але свобода зараз дається нам дорогою ціною. Чергову річницю незалежності України ми зустрічаємо в боротьбі за неї. Жорстокій, кривавій, виснажливій боротьбі. Але кожен українець знає, за що бʼється: від воїна в окопі, до командира, генерала, волонтера чи цивільного, який донатить на потреби війська.
Кожен з нас на собі відчув: незалежність – це не тільки воля, це й життя. Нас, наших дітей і наших батьків. Ми не маємо права зупинитися чи здатися, як би важко нам не було. Тому обовʼязок кожного українця сьогодні – бути залученим до захисту своєї держави. Бо тільки обʼєднавшись разом, ми можемо битися і створювати все, що допоможе нам у цій боротьбі.
У єдності вистояли, у єдності переможемо
Ми тисячу разів чули "де два українці, там три гетьмани", але це точно не так, коли йдеться про вирішальні для нашого суспільства речі. Тут ми завжди єдині і в цій єдності безстрашні.
Коли у 1991 році депутати заносили синьо-жовтий прапор до Верховної Ради і проголошували незалежність України, вони були єдині, а тому безстрашні – навіть перед радянською машиною. І кияни того дня не йшли на роботу, а їхали на Грушевського і не розходились до вечора.
Революція Гідності теж є символом цієї єдності. Коли після побиття студентів на Майдані незалежності наступного дня туди прийшли всі і не розходились до втечі Януковича. Бо знали, що бути незламними перед будь-якою загрозою можна тільки разом.
Це саме відбулось зранку 24 лютого 2022 року. Повномасштабна війна йшла вже дві години. російські війська наступають по всій лінії кордону: в Сумській, Харківській, Чернігівській, Житомирській, Луганській, Донецькій області і з боку Криму. З території Білорусі йдуть на Київську область і Київ. Під ракетними обстрілами – Одеса, Херсон, Харків, Житомир, Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро, Київ і область. Ворог випустив понад 150 ракет.
В Києві черги на заправках, біля банкоматів, затори на виїзд з міста і на залізничний вокзал. Але ще більші черги біля військкоматів – десятки тисяч чоловіків і жінок хочуть захищати від ворога свій дім.
У цей час, о 7 ранку, у Верховній Раді присутні близько 300 народних депутатів з 420. Незалежно від політичних поглядів та позицій, голосували усе необхідне для оборони держави. Бо вистояти перед набагато сильнішим ворогом можна тільки разом.
Ми вистояли, але для перемоги ця єдність так само потрібна. Всі повинні усвідомлювати, що до поразки ворога ще довгий шлях, який ми зобов'язані пройти. Підтримка і допомога партнерів потужна, і багато у чому ми завдячуємо саме союзникам. При цьому вже зараз ми маємо створювати такі умови, за яких станемо максимально самостійними, щоб можна було завжди розраховувати на себе і свої спроможності.
Уроки минулого, від яких залежить майбутнє
Ще два роки тому Україна була країною, на яку неодноразово покладали величезні надії, і яка часто зазнавала колапсу, внутрішніх потрясінь та не завжди виконувала обіцянки. Як результат, ми пленталися у хвості східноєвропейського розвитку. На тлі сусідніх Польщі, Словаччини, Чехії, Україна справляла гнітюче враження. Саме це стало причиною того, що 24 лютого 2022 року ніхто з великих гравців серйозно не сприйняв можливості України дати відсіч агресії росії.
Нині ми можемо стверджувати, що хоча війна і не закінчилась, Україна відвоювала собі нове місце на геополітичній мапі світу.
Україна вже сприймається як народ-воїн, який здатен на тривалий бій і це відкриває величезні перспективи не тільки в завершенні війни на наших умовах, а й в подальшій розбудові. Розбудові країни, яку сприймають сусіди та весь цивілізований світ як переможця.
В українській новітній історії вже було декілька випадків, коли нам давали величезний шанс на стрімкий ривок у розвитку. Зараз ми, напевно, отримаємо останній такий шанс. Якщо Україна ним скористається, ми дійсно зможемо відновитись і відбудуватись досить швидко, і за 5-7 років перетворитись у квітучу європейську державу. Але якщо Україна почне повторювати помилки минулого, не виконувати домашнє завдання, деградувати демократичні інституції і демократичні процедури, це закінчиться тим, що наше відновлення опиниться під загрозою. І найгіршим сценарієм нашого майбутнього може бути те, що ми виграємо війну, але програємо відбудову.
Важливість уроків помилок з минулого кратно виросла. Бо від того, як ми навчились розуміти, що ми робили не так, зараз в прямому сенсі залежить наше майбутнє. Якщо ми цього не зробимо, будемо повертатися до передумов великої війни.
Незалежність і переможці
Ми зберегли свою незалежність у найбільшому виклику – повномасштабній війні з віковічним ворогом. Зараз маємо шанс поставити крапку у посяганнях росії на нашу державність і свободу. Це не можна прогавити. Саме зараз, за підтримки сильних союзників, у нас є можливість остаточно завоювати свою незалежність та захистити свій суверенітет і ослабити росію.
Наш ворог все ще сильний і ресурсний, але й ми вже інші. Наш шлях до повноцінного становлення, зміцнення, самоствердження, відчуття власної сили був тривалим, звивистим і тернистим. Він пролягав через помилки, розчарування, кров, страждання, революції та війну.
Ми показали, що іншого шляху, ніж свобода та незалежність, у нас немає і не буде. Ми різні, але надто цілеспрямовані, аби нас зупиняли перешкоди. І ми надто волелюбні, аби не бути переможцями.
32-й день незалежності Україна зустрічає в боротьбі за свою свободу, але 33-тя річниця має стати святом Перемоги.
