Европа просыпается

Воскресенье, 03 марта 2024, 08:00

Останні заяви президента Франції Еммануеля Макрона про створення ракетної коаліції, яка має забезпечити Україну зброєю далекого радіусу дії, і навіть про можливість введення військ країн Заходу на територію країни наробили багато галасу.

Експерти та політичні коментатори висувають низку припущень, з чим пов'язана настільки незвична для французького лідера риторика. Хтось вважає, що це робота Макрона над своєю політичною спадщиною. Хтось бачить у цьому продуманий хід до створення "стратегічної невизначеності".

Але, на мою думку, ці слова є ознакою глибокої трансформації, яку прямо зараз переживає європейська політична еліта. Зокрема, еліта єдиної країни Євросоюзу, яка має ядерну зброю – Франція.

Реклама:

Європейці почали розуміти, що можуть залишитися одні. Якщо вже не залишилися.

Політичні процеси в США не викликають сумнівів – Євросоюзу та іншим країнам цивілізованого світу давно настав час задуматися про самостійне забезпечення своєї безпеки.

Можна скільки завгодно перечитувати відому 5 статтю Вашингтонського договору НАТО, але переконати себе, що американці та інші союзники обов'язково прийдуть на допомогу в разі нападу Росії чи Ірану вже не виходить.

Хоча вся концепція європейської безпеки була пов'язана саме з вірою в негайне втручання Америки та її ж "ядерну парасольку". Європейські країни утримували "маленькі розумні армії", і чого гріха таїти, справді не до кінця виконували свої зобов'язання щодо оборонного фінансування в рамках НАТО, про що любить згадувати Дональд Трамп.

Може здатися, що страхи європейців (і не лише) пов'язані саме з потенційною перемогою Трампа на майбутніх президентських виборах у США. Але це лише частина правди. Перемога представника Демократичної партії, в якій зміцьнюється "прогресистське" крило, теж не обіцяє нічого доброго.

Висока ймовірність, що за будь-якого результату виборів у Штатах, Америка піде шляхом ізоляціонізму. Просто різними дорогами.

Повертатися до нескінченної теми про нездатність конгресу схвалити допомогу для України, Ізраїлю і Тайваню не будемо. Є інший новий приклад.

На початку лютого президент Джо Байден випустив меморандум, який активно просували "прогресисти" і тепер називають його "тектонічним зрушенням в американській політиці". Згідно з документом, всі країни, які отримують військову допомогу від США, повинні дотримуватись норм міжнародного права, забезпечувати доступ до гуманітарної допомоги та дотримуватися прав людини.

Крім того, одержувачі американської зброї мають тепер постійно звітувати з цього приводу. Інакше держсекретар може призупинити надання військової допомоги. Цей документ у Демпартії хочуть звести до рангу закону, щоб будь-який наступний президент США не міг його скасувати.

Цілком очевидно, що зараз цей меморандум адресований Ізраїлю, проти якого виступає значна частина демократів. Але в один день ці норми, якщо буде потрібно політикам, можуть бути розгорнуті й проти інших одержувачів американської військової допомоги. У тому числі, України чи потенційно країн Європи.

Тож проблема не лише у Трампі та його послідовниках. Вона набагато глибша, і в Європі, судячи з усього, це вже розуміють.

На тлі публікацій найбільших ЗМІ про можливу агресію Росії проти країн Балтії, Польщі та навіть Німеччини, європейські уряди почали виділяти мільярди євро на переозброєння.

І в цій справі у Європи є два природні союзники – Україна та Ізраїль. Вони першими зазнали удару від вже сформованого блоку агресивних диктатур, які мають намір нав'язати свої правила всьому цивілізованому світу.

Ізраїль може взяти активну участь у переозброєнні країн Європи, і, схоже, вже це робить. Наприклад, Німеччина закуповує найсучаснішу систему ППО "Хец", здатну збивати балістичні ракети майже у космосі, та успішно перевірену в бойових умовах під час нещодавніх обстрілів Ізраїлю єменськими хуситами. Цю систему закуповують і Нідерланди.

Крім того, ізраїльські оборонні корпорації підписують великі контракти з європейськими країнами на постачання систем для бронетехніки – озброєння, патрулювання, водіння та моніторингу ситуації.

Україна має безцінний досвід ведення найбільшої війни на континенті з часів Другої світової. Збройні сили України є найбільш боєздатною армією в Європі, яка веде війну найвищої інтенсивності на гігантському фронті.

Ніхто в Європі не знає на практиці, як воювати в сучасній повномасштабній війні. Є підозра, що навіть цивільна інфраструктура не готова до потенційного удару Росії та її союзників. Наявність сучасних озброєнь, якість яких доведена на полі бою в Україні, не означає вміння ефективно їх застосовувати. А ЗСУ це вміють.

Виходить так, що до моменту остаточного оформлення та відпрацювання взаємодії союзу Росії, Ірану, КНДР та їхніх проксі-армій, старий, консервативний євроатлантичний альянс підійшов у стані свого занепаду. У цьому альянсі втрачено головне – довіра. І поки що немає жодної причини для її зміцнення.

Щоб витримати тиск мафіозних диктатур необхідні нові форми взаємодії. І здоровий розрахунок на власні сили.

Не буде іншого шляху, крім як витрачати на оборону набагато більше. Доведеться заново розганяти свій військово-промисловий комплекс. Забути багато проєктів, якими так захоплювалася Європа до початку повномасштабної війни Росії проти України.

На превеликий жаль, виявилося, що визначальним фактором є не кількість об'єктів "зеленої" енергетики, а кількість 155-міліметрових снарядів.

Так, для Європи це означатиме падіння рівня життя громадян, згортання багатьох соціальних програм тощо. Але коли прийдуть путінські війська чи Корпус вартових ісламської революції "соціалка" може й не знадобитися. Вони такими дурницями не цікавляться.

Євросоюз сьогодні має покладатися не тільки і не стільки на старі угоди з союзниками, а ухвалити дуже непопулярні та болючі рішення задля власної безпеки. Активно залучаючи Київ та Єрусалим до найтіснішої співпраці, надаючи політичну, фінансову та військову підтримку.

Україні та Ізраїлю також корисно дещо переоцінити ситуацію. Наші країни, хоч і кожна по-різному, зіштовхнулися із серйозними проблемами через внутрішньополітичну кризу в США. І поки що немає жодних ознак успішного її вирішення.

Здається, на найближчі роки саме в країнах Євросоюзу ми маємо бачити найближчих друзів та союзників. Ми маємо спільні загрози, спільних ворогів, і нам є чим допомогти один одному.

Леонід Нєвзлін

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Приближается дедлайн отчетности для компаний Дія.City: как не потерять статус резидента

Какая альтернатива мобилизации? Капитуляция?

Увеличение тарифов на электроэнергию для населения. Куда пойдут деньги?

Велодневник: сколько зарабатывают велогонщики и спортивные директора

Государственное – значит убыточное. Как решить проблему?

Пять лет лидерства Зеленского. Анализ социологов