Мы – народ Воскресения
Христос воскрес, дорогі українці!
У ранковій тиші першого великоднього дня, коли жінки-мироносиці зі сльозами поспішали до гробу Ісуса, вони шукали мертвого, але знайшли Живого. Їхні очі, ще вчора сповнені болю і темряви Голгофи, першими побачили світло воскресіння. Цей досвід – перевертає усе. Те, що мало стати жалобним прощанням, стає початком найбільшої надії. І ця надія сьогодні світиться в очах українців.
Понад три роки повномасштабної війни. Вже одинадцятий рік намагань знищити нашу свободу. Та попри все – ми живі. Ми боремось. Ми воскресаємо. Наші серця пульсують життям Воскреслого.
Увесь світ здивовано дивиться на українців: звідки у них сила, звідки ця незламність? А ми знаємо: із порожнього гробу Христового. Зі світла, яке не зміг загасити хрест. Надія не зникає там, де є любов. І саме любов – до ближнього, до правди, до Батьківщини – веде нас крізь темряву до світла.
Сьогодні надія має українські обличчя. Вона сяє в очах наших захисників, які вже одинадцятий рік поспіль доводять усьому світові: чисельно переважаючого російського загарбника можна – і потрібно – зупинити. Надія живе в кожному пораненому воїні, який, долаючи біль, знаходить сили посміхнутись і сказати: "Я повернусь на фронт".
Надія – у втомлених руках медиків і рятувальників, які після кожного прильоту не питають "навіщо?", а рятують. У вчителях і батьках, які посеред вибухів навчають дітей вірити в добро. У молоді, яка, попри втому і втрати, мріє, одружується, народжує дітей і будує майбутнє.
Надія – в жінках, які тримають на своїх плечах тил, чекають своїх коханих з фронту, а іноді й самі стають воїнами. Надія – в дітях, які малюють не війну, а мир, який обов'язково настане.
Надія – це не відсутність болю. Це довіра, що останнє слово не за болем. Що за Страсною п'ятницею приходить Великдень. І ми, народ, який проходить свою Голгофу, вже стаємо народом воскресіння.
Наші рани – не знак поразки, а знак любові, яку навіть смерть не подолала. Бо Христос воскресає сьогодні в кожному, хто любить, хто вірить, хто тримає стрій, хто служить, хто не здається.
Пасхальна радість – особлива. Вона народжується не з наївності, а з перемоги. Вона приходить не замість болю, а через нього. Саме тому ніхто не може відібрати в нас цю радість, навіть коли наші міста руйнують, а наших близьких убивають. Бо ми знаємо: "Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?" (1 Кор. 15:54).
Цього ювілейного року, коли весь католицький світ вирушає в паломництво надії, Україна вже пройшла більшу частину цієї дороги. Ми несемо у собі світло, яким хочемо поділитися. Не мовчімо. Говорімо світові правду – про страждання і про силу любові, яка їх перемагає. Свідчімо, що в темряві розпачу надія таки не засоромить.
У цей Великдень я особливо молюся за тих, хто в окупації чи в полоні, хто на фронті чи в шпиталі, хто далеко від рідної домівки. Ми всі – одна родина у Христі воскреслому. І всі разом ми будуємо нашу перемогу – перемогу життя над смертю, світла над темрявою, правди над брехнею.
Нехай це Світле Воскресіння буде моментом, коли кожен українець відчує: Христос воскрес не тільки для мене, Він воскрес у мені. І ми, Його народ, вже воскресаємо разом з Ним, бо ми – народ Воскресіння!
Христос воскрес! Воістину воскрес!
† СВЯТОСЛАВ
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
