Роги

П'ятниця, 4 серпня 2006, 10:27

Подаючи на розгляд ВР кандидатуру прем'єра Януковича, президент Ющенко так і не пояснив, куди поділась нещодавня конфронтаційність цього висуванця антикризової коаліції.

Текст Універсалу, врешті-решт підписаного 4 серпня, не свідчить про зречення Януковичем його відомих передвиборчих засад, що зазіхали на суверенітет та цілісність України.

Та й реальних механізмів дотримання Універсалу, навіть якби він повністю відповідав початковим вимогам Ющенка, - не існує.

Так що в питанні про конфронтаційність кандидатури прем'єра нічого не змінилося, а час, витрачений Ющенком на "експертизу", просто змарновано.

Єдине, що дійсно на даний момент "відвоював" Ющенко у антикризової коаліції як гарант дотримання Конституції – це згоду реанімувати Конституційний Суд, і навіть швиденьке подолання процедурних перепон для присяги суддів КС у парламенті...

Можливо, слід вважати, що саме в цьому Янукович зрікся частини своєї "неоднозначності", демонструючи разом із Морозом готовність припинити рулити Конституцією в ручному режимі?

Але, як відомо, сам по собі Конституційний Суд функцію контролю за дотриманням Конституції не здійснює, він лише відповідає на "питання" з боку зацікавлених суб'єктів.

Ну, це як з експертизою "самогубства" екс-міністра внутрішніх справ Кравченка: нема питання – нема відповіді...

Тож знаряддям контролю і майбутнього прем'єра, і його уряду, та й новоствореної коаліції в парламенті Конституційний суд в руках президента Ющенка зможе стати виключно у випадку, коли сам президент матиме бажання цей контроль здійснювати.

Але якраз події навколо подання кандидатури Януковича й засвідчили, що бажання такого в Ющенка просто немає.

І не тому лише, що він, відмовившись від дострокових виборів парламенту, просто визнав потенційну неспроможність свою і своєї політичної сили відновити довіру виборців, а отже – з їхньою допомогою відвернути реванш політичних антиподів.

Справа ще й в тім, що, ідучи на створення мандатами "Нашої України" "широкої коаліції" у ВР, Ющенко таки сприяв створенню конституційної більшості, яка зможе так змінювати Конституцію, аби потім і той самий КС на будь-які запити не міг дати відповідь на користь колишньої програми президента в питаннях зовнішньої та внутрішньої політики.

Саме це поєднання підписаного тексту Універсалу та майбутньої широкої коаліції повністю виправдовує твердження Тимошенко про капітуляцію президента.

І справедливий зустрічний закид самій Юлі від Ющенка, що, мовляв, ця капітуляція стала можливою ще й через її "нейтралітет" по Універсалу, - на жаль, самого факту не спростовує...

Натомість швидко проведені в парламенті зміни до регламенту ВР, здійснені вже й із залученням голосів від "Нашої України" й спрямовані на безболісне розширення коаліції, - сприятимуть ще й спрощеному втягненню до неї людей з БЮТу.

А оскільки Тимошенко наразі не зафіксувала ані свого ставлення до питання мови, ані підтримки курсу на НАТО й проти ЄЕП, ані з решти конфронтаційних питань, - то немає жодних гарантій, що "делеговані" нею до майбутньої коаліції депутати не підтримають конституційний дрейф до подальшого розвалу держави...

Звісно ж, навіть можливий вихід з такої коаліції комуністів не зменшить перспективу їхньої участі в голосуванні за подальші руйнівні зміни до Конституції.

Тільки не треба знов питати, навіщо це їм. Бо саме останні події засвідчили: чим менше правил гри – тим більше простору для залаштункових змов. І на кожен "прозорий" круглий стіл знайдеться ніч в окремому кабінеті без телекамер.

Тим не менше, вся відповідальність за таку перспективу тепер вже остаточно лягла на президента Ющенка.

На тлі його останнього "зигзагу" вже знов виглядає "білим і пухнастим" спікер Мороз.

Він, як тепер підтверджується, став лише виконавцем попередньо погодженої операції з розвалу "помаранчевої коаліції", й нині отримав винагороду від Ющенка у вигляді збереженої за ним посади голови парламенту.

Його підпис знов отримав вартість, бо скріплений підписом глави держави.

З Партії регіонів Ющенком остаточно змито тавро фальсифікатора президентських виборів.

Але справа не в Партії регіонів, а в тім, що віднині сама фальсифікація набула статусу єдино правильного і навіть "канонізованого" способу подальшого здійснення "волевиявлення народу".

Повністю легалізована політична й економічна корупція, запропонована суспільству як єдино можливий засіб "побудови капіталізму в окремо взятій сім'ї".

Щоправда, кількісне зростання цих сімей навряд буде таким самим бурхливим, як за "помаранчевого Гуляй-поля", оскільки поєднання при владі "плутократів" та "бандократів" обіцяє дуже специфічну форму обмеження дерибану лише поміж зовсім вузьким колом творців нових схем...

Хоча, між іншим, не відомо, як довго залишатиметься серед перших поміж "рівними" в цьому клубі сім'я самого президента Ющенка.

Адже буквально в той момент, коли в нього так вдало просувалися переговори з антикризовою коаліцією, - та сама коаліція створила в парламенті чергову слідчу комісію з дослідження діяльності НАК "Нафтогаз України".

Можливо, насправді це й був головний аргумент, що таки примусив Ющенка відмовитись від розпуску парламенту? Себто не комісія як така, а матеріали, що, мабуть, давно є в руках ключових підписантів Універсалу.

Можливо, їх просто обіцяли президентові викинути в ефір під час виборчої кампанії, і це найкраще сприяло поверненню гаранта на шлях "об'єднання країни"?

А вже створена слідча комісія – це лише засіб одночасно й перебрати від людей Ющенка контроль над тіньовими схемами НАКу.

Та ще й тримати на повідку самого президента, аби, навіть відновивши Конституційний Суд, і гадки не мав ані про жодне повернення собі втрачених повноважень, не кажучи вже про ревізію конституційної реформи...

Втім, про те, що саме компромат особисто на президента Ющенка, і не в руках Януковича, а, звісно ж, в руках виключно Мороза, може бути єдиним реальним важелем ручного керування діями президента, - мені вже доводилось писати.

Але в контексті теперішніх подій, коли Ющенко в прямий ефір щиро заявляє, ніби збирається за власною "квотою" призначати силовиків, аби здійснювати функції гаранта дотримання Конституції, - виникає ще одне просте запитання: а хіба в Ющенка є "свої" силовики? Не ті, кому він з якихось причин довіряє, а ті, кому дійсно можна довіряти?

В той же час, оточення президента, відбиваючись від закидів у надто непопулярному рішенні щодо подання Януковича, чомусь пихато заявляє, що заради високих цілей, не одразу зрозумілих народові, президент може знехтувати рейтингами...

Маємо підтверджене ставлення до рейтингів лише як до виборчого знаряддя, і повне нерозуміння того, що довіра до лідера країни в період між виборами – це не щось віртуальне, а економія силових методів керування суспільством.

Порожнє ж місце любові й довіри завжди займають страх і сила.

Нині кінець Майдану – це не просто сумний фінал "помаранчевої казки", як продовжують фіглярствувати здоровенні дядьки з інфантильної "Пори".

Це – "замовлення" широкої коаліції, яка неспроможна більше тримати зв'язок із виборцями, - на нарощування силової складової свого майбутнього режиму.

Ну, синьо-білим до цього не звикати.

А от Ющенку як правителю без народу, та ще й за відсутності хоч невеличкого, але справді відданого загону людей "зі зброєю", - виділять силовиків, що становитимуть для нього не так охорону, як конвой.

Так що з приводу своєї "квоти" він вже нині може розслабитися, навіть якщо сам запропонує і отримає відомих нині діячів з "неполітизованих" СБУ та МВС. Він їх просто може не впізнати...

Стосовно ж особисто президента Ющенка залишається лише зазначити, що, підбиваючи підсумки свого знаменитого круглого столу, де він не зумів відстояти тверді позиції, залишені йому навіть цією Конституцією, він пояснив компромісність тексту Універсалу дуже просто: маємо такі реалії, маємо отруєного президента...

Якби не остання ображена репліка, що свідчить про самовиправдання слабкості президента, - це знов був би добрий старий афоризм Кравчука: маємо те, що маємо...

От саме в цей момент, коли він вперше застосував магічну формулу свого попередника, - здається, в нього вперше й почали відростати "роги".

Нічого ззовні страшного. Це просто така болячка в голові, яка навіть мирну врівноважену людину, послаблену обставинами й загнану в кут переважно не ворогами, а власними помилками, може перетворити на монстра.

І не Конституція, звісно, ці "роги" дозволяє стинати, як пояснював колись пан Кравчук, а партнери по змові, в яких "роги" крутіші.

І тут все доволі наперед визначено.

Якщо Мороз з Януковичем не дадуть вирости Ющенковим "ріжкам", то їхні власні стинатиме заздалегідь відомий друг і партнер – пан Путін. В нього на таких хлопців рука, як відомо, давно набита.

Але робитиме він це під суворим контролем щодо демократичних процедур з боку США... Цей геополітичний розклад простий і невибагливий, і вже, нарешті, остаточно визначений.

Що ж до народу, себто електорату, про який ЗМІ повідомляють, ніби він плаче з розпачу або стогне від втоми й розгубленості, а головно користується "другим державним" у вигляді монотонного мату, - то про нього насправді тепер нічого й невідомо.

Дострокові вибори не відбулися, бо їхній результат міг виявитись дуже несподіваним для всіх учасників. І саме тому, а не через брехливі заклики БЮТу до розпуску ВР або через неіснуючі соцопитування, не піднялася для указу рука гаранта.

Просто новий режим ще не вирішив, що йому далі робити з цим народом у разі чергового волевиявлення, і в якому саме напрямку використовувати відновлений закон фальсифікацій та брутального силового тиску.

Теоретично у народу, в якого, нарешті, не залишилось жодних ілюзій, з'являється не чергова надія, а трохи часу на роздуми про те, як все ж таки навчитись збивати "роги" своїм обранцям.

Але часу дійсно обмаль, бо нам знов негайно запропонують нове шоу, і все піде, як завжди.

Чи – не піде?

Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді