Три святкових петарди для Віктора Януковича
25 лютого Віктор Янукович вийде на трибуну парламенту, покладе руку на Конституцію та складе присягу.
Може трапитися так, що Янукович виступатиме у залі, де не буде третини депутатів.
Юлія Тимошенко продовжує делегітимузувати його перемогу, зірвавши розгляд власного позову про невизнання виборів. Наступний етап – ігнорування інавгурації. Таку поведінку БЮТівці проговорили минулого тижня, а остаточне рішення ухвалять в четвер зранку. На 9 ранку оголошено збори фракції Тимошенко.
Разом зі вступом на посаду Януковичу доведеться вирішувати три проблеми, що програмуватимуть його найперші кроки – як розширити повноваження президента, нагодувати своє голодне оточення і з мінімальними жертвами сформувати коаліцію.
Повноваження
Рука на Конституції – це не просто ритуал. Цим жестом Янукович визнає, що приймає той перелік повноважень, з якими він вступає на посаду. І це – перша проблема Януковича. Тому що роздані ним під час виборів обіцянки неможливо втілити в життя, використовуючи тільки ресурс, яким наділений інститут президента.
Свою майбутню обмеженість Янукович зрозумів, ще навіть не приступивши до роботи. Сигналом для нього став "казус Тимошенко", яка відмовилася добровільно іти у відставку, оскільки не зобов’язана це робити.
За словами джерел "Української правди", команда переможців зондує грунт на предмет посилення повноважень президента – або через внесення змін до Конституції, або взагалі через скасування прийнятого 8 грудня 2004 року.
У нових реаліях чинна Конституція має стати фетишем для українських демократів. Тому що саме недороблена політична реформа 2004 року стала подушкою безпеки для виборців, які не підтримали Януковича в 2010. Сьогодні навіть опоненти Януковича не надто драматизують його обрання президентом.
І в цьому полягає парадокс історії, до якого прямий стосунок має Віктор Медведчук.
Загалом у Медведчука репутація провального політика. Результат, отриманий СДПУ(о) на виборах 2002 року, був фіаско. У 2004-му Ющенко став президентом всупереч обіцянці Медведчука, що цьому ніколи не бувати. У 2009 році Тимошенко і Янукович не узаконили свій коаліційний шлюб, хоча саме Медведчук повинен був тримати обручки.
Однак один продукт творчості Медведчука досяг результату.
Звичайно, "колективне самодурство" парламентської республіки не набагато краще "самодурства президентського", але воно принаймні зберігає головний елемент демократії – плюралізм. Проект Медведчука знищив концентрацію влади в одних руках, що неминуче породило би спокуси авторитаризму навіть у найбільш проєвропейського кандидата.
Тому політреформа 2004 року призвела до того, що входити в період "України Януковича" комусь не страшно, а комусь навіть весело.
Медведчука називають "злим генієм" – і таким він виявився не тільки для Ющенка, але і для Януковича. 8 грудня 2004-го його фракція була змушена голосувати за зміни до Конституції, а сьогодні він, напевно, проклинає цей момент.
 |
| Партія регіонів була змушена підтримати політреформу під тиском Кучми. Фото прес-служби президента |
Спокуса переглянути Конституцію виникне у Януковича з перших днів. Але суспільству і демократам є що цьому протиставити – збільшення повноважень порівняно з тими, під які він обирався президентом, є узурпацією влади. Адже на момент виборів громадяни дали Януковичу мандат довіри на конкретний строк і під конкретні функції, вичерпний перелік яких наведений у окремому розділі Основного закону.
Більше того, після поразки 2010 року парламентська республіка повинна отримати одного сильного союзника – Тимошенко.
Адже досвід остаточно показав, що Тимошенко більш ефективна саме в парламентській формі, чим у президентській. У 2006 вона ледь не стала прем'єр-міністром, ставши другою на виборах у Верховну Раду. У 2007 вона очолила уряд, хоча завоювала лише "срібло". В 2010 вона не збирається здавати владу, програвши вибори президента.
Президентська форма небезпечна тим, що Янукович завжди може перемагати за рахунок густонаселеності своїх електоральних резервацій – Донецької і Луганської областей. Там проживає 5,3 мільйони виборців. Маніпуляція з великим обсягом людей дозволяє фальсифікувати більший відсоток у масштабах країни.
Іншими словами, на виборах із прямим мандатом Янукович завжди має вищі шанси на перемогу завдяки чисельності своїх регіонів.
Ці ризики знімаються в парламентській республіці, тому що той, хто зайняв перше місце, необов'язково бере владу у свої руки. Як це, наприклад, сталося в 2007 році.
Для підсилення своїх повноважень у Януковича є три шляхи.
Найскладніший – це нова редакція Конституції, яку він міг би спробувати провести через референдум. Однак не факт, що суспільство погодиться повертати повноваження Кучми не якомусь ефемерному президенту, а конкретно Януковичу. А невдача на плебісциті може фактично означати вотум недовіри до нього як до глави держави.
Другий шлях – це через парламент. Але підсилення президента автоматично означає послаблення Верховної Ради. У здатність нардепів добровільно відмовитися від влади не вірить, напевно, і сам Янукович. При чому майбутній президент може втратити підтримку навіть своїх донецьких олігархів, що мають депутатські мандати.
Третій шлях для Януковича – через анулювання змін 2004 року. Він – найпростіший, бо результат залежить не від волі 36 мільйонів виборців, і не від 450 голосів депутатів, а лише від 18 суддів Конституційного суду.
Поки що до КС не зроблено навіть подання про скасування політичної реформи. Але імовірність цього сценарію стане зрозумілою найближчим часом – судити можна буде з того, чи намагатиметься Янукович змінити президентську квоту в Конституційному суді, яка йому дісталася в спадок від Ющенка.
Оточення
Друга проблема Януковича – це угамування свого оточення. Досвід Ющенка 2005 року показав, що підвалини майбутньої поразки закладалися саме в процесі внутрішніх конфліктів.
Сьогодні Партія регіонів являє собою шари на більярдному столі, де кожна група була би щасливою вибити колегу по партії з гри, щоб по-максимуму взяти собі. Колесніков не переносить Льовочкіна; Льовочкін не сприймає Клюєва; донецькі не розуміють луганських; старі регіонали "а ля Азаров" не мають нічого спільного з групою Ахметова; загальну, але тиху нелюбов викликає Герман, плюс існує давнє протистояння навіть всередині однокоріневих груп на кшталт "Колесніков проти Клюєва". І це не кажучи про дрібні інтриги...
Стримувати температуру в цьому котлі вдавалося наявністю спільної мети – перемоги Януковича. Тепер, коли результат отримано, кожен намагатиметься конвертувати свій внесок. І створити систему, де не було би ображених, Януковичу просто не вдасться.
За добу до вступу Януковича на посаду найвищі шанси очолити секретаріат президента має Сергій Льовочкін, який займається питанням інавгурації.
Це видно навіть зі складу оргкомітету із забезпечення інавгурації. Туди, окрім самого Льовочкіна, входять його люди – Кравець, Ладний, Рафальський і навіть нинішній заступник глави секретаріату президента Ющенка Андрій Гончарук. (Колись у 2006-му Гончарук був запрошений Льовочкіним на посаду радника прем’єра Януковича – і тепер може зберегти посаду на Банковій.)
Сам Льовочкін уже особисто приходив до секретаріату Ющенка обговорювати процедури передачі влади.
Але завадити Льовочкіну можуть ревнощі, що здатні консолідувати проти нього інші групи в Партії регіонів. У оточенні Ахметова не розуміють, за які заслуги секретаріат отримує саме ця людина, і чому вони як первинні акціонери проекту "Янукович" повинні бути задоволені лише гіпотетичною посадою віце-прем’єра для Бориса Колеснікова.
Тому наряду з Льовочкіним існує також "варіант Б" – секретаріат президента може очолити Олександр Лавринович, який не має власних амбіцій та ангажування однією з внутрішніх груп Партії регіонів.
 |
| Главу секретаріату президента Янукович обирає між Льовочкіним (ліворуч) і Лавриновичем (другий праворуч) |
У разі, якщо Янукович зупинить свій вибір на Лавриновичі, треба вирішувати другу задачу – заспокоїти амбіції Льовочкіна іншою гідною посадою. І, за однією з версій, в такому разі Льовочкін може очолити якщо не Нацбанк, то... Міністерство закордонних справ.
Власне, для цього також існують передумови. Напередодні Нового року Льовочкін літав з неофіційним візитом до США, де проводив роз’яснення політики Януковича.
Крім того, зараз на Льовочкіна були замкнуті всі післявиборчі контакти Януковича із зовнішнім світом. Саме йому посли Франції та Німеччини передавали вітання від президентів Саркозі та Келера. Саме Льовочкін розсилав в посольства контакти, за якими лідери інших країн могли вітати Януковича. І саме Льовочкін був поруч з Януковичем, коли йому в штаб на Липську телефонував Барак Обама.
Додатковим бонусом для групи Льовочкіна-Фірташа може стати призначення Валерія Хорошковського главою СБУ або міністром внутрішніх справ, чого вони активно домагаються.
Іншим претендентом на Службу безпеки є чоловік депутатки Олени Лукаш Григорій Ілляшов, який колись очолював управління СБУ в Луганській області, на цих виборах відповідав за питання безпеки в штабі Януковича, а зараз також входить у оргкомітет з інавгурації.
Ще одна посада, яка становить пряму квоту президента, а не коаліції – це глава НБУ. Повноваження Володимира Стельмаха добігли кінця ще в грудні. Тому цей портфель також входить у меню Януковича.
Серед претендентів на Нацбанк – нинішній заступник Стельмаха Анатолій Шаповалов, екс-міністр фінансів Ігор Юшко, молодший з братів Клюєвих Сергій, а також... Микола Азаров.
Азаров, якого сам Янукович хотів би бачити прем’єром, має найнижчі шанси пройти узгодження в коаліції. Тому він більш органічно виглядав би на традиційній для себе посаді першого віце-прем'єра та одночасно міністра фінансів. А вплив на Нацбанк він отримає і так – не дарма у проекті коаліційної угоди регіонали записали "координацію фіскальної та монетарної політики між урядом і НБУ".
Коаліція
Останні події засвідчили, що в "Нашій Україні" немає 37 підписів за союз з Януковичем. Інакше голосування за відставку Тимошенко відбулося вже на цьому тижні. І не довелося би з ганьбою відкликати власний проект постанови, аби тільки унеможливити план БЮТ з перетворення "вотуму недовіри" на "вотум довіри".
Тимошенко кинула усі сили на збереження коаліції. За словами джерел, минулого тижня вона навіть зустрічалася з Ющенком.
Особисто Тимошенко підтвердила "Українській правді" це побачення, але сказала, що розмова стосувалася... "небачених фальсифікацій на виборах".
Насправді, кажуть джерела, прем’єр пропонувала президенту ініціювати відставку Олександра Медведька та внести нового генпрокурора. Таким чином вона хотіла на найближчі п'ять років забрати в Януковича можливість призначити свого керівника силової вертикалі.
Бажання Тимошенко залишитися у владі передалося нашоукраїнцям. Підігріті прем'єркою, яка наобіцяла кожному депутату втілення найсміливіший фантазій, "Наша Україна" відчула солодкий момент, коли від них нарешті щось залежить.
Одна "золота акція" перетворилася на 37 – саме стільки голосів треба для рішення фракції про вступ до коаліції з Януковичем. Нашоукраїнці висувають найоригінальніші ідеї – на кшталт призначення Ігоря Тарасюка міністром транспорту – і поводяться так, наче це їх кандидат виграв вибори президента.
Класичну підкилимну гру веде Литвин. Він провів потрібні для Партії регіонів зміни до регламенту Верховної Ради щодо коаліції – але за спинами усіх непомітно протягнув там норму, яка робить його недоторканим спікером аж до кінця каденції. Тепер, щоб змінити голову Верховної Ради, треба не лише 226 голосів "за", а щоб при цьому бюлетені взяли 300 депутатів
Залишилося трохи зачекати, і стане зрозуміло, чи не обміняв Литвин коаліцію з Тимошенко на посаду одеського губернатора для Сергія Гриневецького з рук Януковича.
У середу Партія регіонів передала свій проект коаліційної угоди можливим партнерам. Абстрактні обіцянки побудувати щасливе майбутнє для кожного Янукович розбавив чіткими пунктами зі своєї виборчої програми – ніякого НАТО, російська мова зі статусом регіональної та стратегічне партнерство з Росією.
При чому зробив це всупереч бажанню "Нашої України" прописати зовсім інше застереження – накласти на три роки мораторій щодо порушення теми НАТО і мови.
Поки незрозуміло – це остаточне слово регіоналів чи вони спеціально наперед завищують свою стартову позицію на переговорах з нашоукраїнцями.
Наближення розв'язки змушує миритися старих ворогів. У середу в офісі лідера фракції НУНС Миколи Мартиненка відбулася його зустріч з Віктором Балогою.
Люди, які активно воювали один з одним за часів керівництва Балогою секретаріатом президента, тепер шукають спосіб побудувати спільний проект. На переговорах був також присутній Віктор Тополов і... Арсеній Яценюк в якості вірогідного кандидата на прем’єрство.
Виявилося, що без людей Балоги в "Нашої України" не вистачає до 37 підписів для коаліції та щасливого майбутнього разом з Яценюком.
 |
| Мартиненко (по центру) робить ставку на Яценюка. Фото прес-служби Нашої України |
Однак амбіції Яценюка не задовольняють Януковича, який з часом може опинитися в тіні прем’єра. Для нього тривають пошуки технічного глави уряду, який, немов Сергій Кирієнко в 1998 році в Росії, має принести своє ім'я в жертву. Яценюк не годиться хоча би тому, що балотуватиметься зі своїм блоком на наступних виборах.
Спочатку в цій ролі розглядали Юрія Єханурова, тепер – Олександра Шлапака. Але ці кандидатури не дають відповіді на ключове питання для нашоукраїнців – їх працевлаштування в парламент наступного скликання. Депутатам від НУНС на посаді потрібен лідер, що очолив би їх виборчий список і мав достатній рейтинг.
Відчуваючи, що зрештою "Наша Україна" може зійтися на кандидатурі Яценюка, Тимошенко докладає відчайдушних зусиль для збереження нинішньої коаліції.
"Я переконана, що такі лідери партій як Кириленко, Костенко, Кармазін, Литвин, Луценко, Катеринчук, Стретович, а в тому числі і пан Ющенко, будуть твердо стояти на позиціях захисту України і всього українського. Я переконана в тому, що ці лідери не підуть у коаліцію з Партією регіонів", - апелювала Тимошенко в середу на засіданні уряду.
Насправді Тимошенко сама ж і створила передумови для того, щоб висунення Яценюка на посаду прем’єра не виглядала як зрада – адже місяць тому вона, розуміючи необхідність завоювати прихильників Яценюка в другому турі, раптом змінила тональність і з "маріонетки" стала називати його "перспективним політиком", якому вона приготувала місце у владі.
Сьогодні Яценюк намагається сподобатися своїм же колегам по фракції та навіть віддав картку для голосування на загальні потреби. Єдине, в чому він прорахувався – це коли в січні у Давосі публічно засуджував Тігіпка за його бажання стати прем’єром і пафосно обіцяв перейти в опозицію до нового президента.
