Зовнішньополітична імпотенція та самопоїдання

87 переглядів
Олександр Солонько, для УП
П'ятниця, 9 серпня 2013, 12:41

Останнім часом суспільство сколихнула низка інформаційних атак проти України.

Одними з найбільш болючих та резонансних були численні заяви та дії польських шовіністичних кіл із метою дискредитації України на міжнародному рівні. Скандалом було ознаменовано звернення так званої "групи 148", яке враз стало претендувати на звання найбільш ганебної події в українській історії та дискредитувало нашу державу ще більше.

Не встигла вщухнути інформаційна хвиля, як медіапростір України сколихнула новина про початок економічної війни з боку Російської Федерації.

Росспоживнагляд у продуктах харчування українського виробництва, нібито, виявив заборонені речовини. За іронією долі, мова йде про невідповідність умовам технічного регламенту Митного союзу. Щоправда, це швидше не іронія, а закономірність, про що мова піде далі.

Удару було завдано компанії Roshen, у продукції якої, начебто, виявили бензопирен. Далі надійшла ціла низка невтішних для власника компанії Петра Порошенка новин. Продукцію взялися перевіряти в Білорусі, транзит її через білоруську територію до Росії припинився, далі "шоколадками" Порошенка зацікавилися відповідні інстанції Казахстану, Молдови, Таджикистану.

Білоруси також скасували дію сертифіката, виданого на партію вин "Легенда Інкермана" також українського виробництва.

Крім того, з 1 липня "Інтерпайп" Віктора Пінчука був позбавлений квоти на безмитну поставку продукції в країни Митного союзу. Як наслідок, поставки будуть обкладатися митом у розмірі 18,9-19,9%.

Таким чином, почалася чергова економічна війна проти України.

Із центром впливу не важко визначитися – це, безумовно, Москва. Красномовним фактом є також те, що до вказаних дій було залучено апологетів квазірадянського утворення під назвою Митний союз, або держав, які хоч і не є його членами, проте від прямого впливу Москви позбутися наразі не можуть, або не хочуть.

Тобто, цей факт варто позначати не як економічну війну Росії проти України – а як війну Митного союзу з Україною, в обійми якого нас так відчайдушно штовхають різні сили. Проте, слід зазначити, що головним і єдиним центром, який продукує прийняття рішень та їхню реалізацію в рамках цього об'єднання, – є Кремль.

Отож усе це позначено вираженим інтересом Росії й робиться лише для задоволення бажань і потреб путінського режиму. Відмінність від описаної моделі полягає лише в тому, що Москва залучає до економічної війни проти України своїх сателітів, які, по суті, не мають вибору.

Одразу варто звернути увагу на те, що це якось не по-добросусідському, не по-братерські. Чого ж тоді доведеться чекати в тому разі, якщо нас у згадане утворення таки заштовхають, при чому, по суті, силою? Певно, нічого хорошого.

Виникає питання: який зв'язок між подіями навколо українсько-польських відносин та інших інформаційних атаках ідеологічного, історичного забарвлення, з одного боку – і торгово-економічними стусанами з боку МС та союзників, з іншого?

Відповідь проста й очевидна – це системні заходи для дискредитації України на міжнародному рівні всіма можливими способами, що мають на меті зірвати підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом восени цього року. Це питання одне з тих, які найбільше знаходяться на слуху в Україні протягом останніх місяців, а то й років.

Отже, помолившись у Києві за "русскій мір во всьом мірє" та полякавши українців, втім як завжди, – Путін повернувся до Москви й запустив із більшою силою маховик економічних репресій проти Києва. Маховик, який уже давно був готовий і починав діяти.

Вірогідно, це не варте навіть уваги, проте все ж не втримаюся від того, щоб попередити користувачів мережі інтернет, які отримують звідти інформацію, не зважати на деякі коментарі, які вже проскочили й можуть з'явитися в подальшому – про війну саме проти Порошенка з метою ослаблення його бізнесу та піддати сумніву політичні амбіції.

Втрати для бізнесу "шоколадного короля" та послаблення його лобі не нестиме серйозних наслідків для влади, Сім'ї та інших впливових угруповань, а отже, нанесені Порошенку збитки не завдадуть їм втрат – на відміну від удару по підприємствах чи цілих галузях, що становлять безпосередній інтерес Януковича, його особистої свити та інших адептів режиму, які отримують надприбутки завдяки сформованому в Україні на даний час суспільному ладу.

Тобто, Москва зараз відкрито демонструє, що може бути з об'єктами прямого економічного інтересу найбільш голодної української Сім'ї в тому разі, якщо Янукович не пристане на умови Путіна.

Атаку на Roshen можна вважати хіба що попередженням, демонстрацією сили та можливостей для нанесення непоправних економічних збитків. У такому випадку Києву дали можливість поспостерігати за тим, які можливості для економічного тиску є в Кремля та його підлеглих. І якщо Янукович і Ко не змінять поведінку, то далі буде більше й гірше. Це факт.

А дітище Порошенка можна знищити й в Україні, не залучаючи для цього якихось сил та ресурсів ззовні. Тим більше, усе це робиться за рішеннями, прийнятими на державному рівні.

Москва буде відчайдушно намагатися зірвати підписання Угоди про асоціацію, використовуватимуться для цього абсолютно всі доступні методи. Отож рівень зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної агресії буде лише зростати та легітимізуватися за допомогою залучення інституцій інших держав. Під останніми варто розуміти не тільки ті, які входять до орбіти Кремля – а й, скажімо так, нейтральні, які буде важче пов'язати із зоною впливу МС.

Ми увійшли не просто в активну, а гіперактивну фазу економічної війни. І вал із подібних атак буде лише наростати.

Цілком логічно, що найближчим часом варто очікувати спалаху низки дипломатичних скандалів. Не слід забувати про те, що останнім часом не вщухають антиукраїнські шовіністичні провокації з боку деяких кіл Польщі. Імовірно, що будуть чергові випади, можливо більш агресивні.

Тобто, хвиля провокацій наростатиме по всіх можливих фронтах.

Зараз час, який залишився до підписання угоди, починає зводитися до тижнів. І за цей короткий час Російська сторона має спалити всі мости між Україною та Європою, але зберегти власне обличчя.

Адже на фоні необґрунтованої з точки зору партнерства та взаємної підтримки агресії, яка посилюватиметься, важко буде пояснити Києву – чому йому може бути вигідне зближення із суб'єктом зовнішньої політики, який працює не на укріплення взаємовигідних відносин, а активно займається знищенням і так слабкої економіки та дискредитацією того ж таки Києва в очах світової громадськості?

У протилежному випадку Путін спалить мости також і між Україною та Росією.

Не ватро забувати й про те, що навряд чи російський президент зможе розраховувати на те, що ті, у чиїх руках зараз знаходиться більшість грошей, які вдалося витягнути з України, так просто дозволять Москві запхати руку до цієї кишені, яка продовжує їх смачно й ситно годувати.

Уже навіть це може стати нездоланною перепоною на шляху до встановлення безпосередньої політичної та економічної гегемонії Кремля в Україні.

Як поводитиме себе влада в Україні?

Відкритим залишається не меш цікаве питання. А саме, як у такій ситуації поводитиме себе влада в Україні? Адже згадані процеси мають надто агресивний характер, щоб не реагувати на них.

Події останніх років чітко продемонструвати позицію режиму Януковича, у тому числі, у подібних питаннях – це зовнішньополітична імпотенція та самопоїдання.

Єдиним винятком із цього правила може слугувати хіба що те, як завзято режим бореться проти власного ж народу, як системно витрушує кишені українців, відбирає основоположні права, карає за законні вимоги, переслідує, репресує та, при цьому, не забуває звинувачувати у всіх смертних гріхах опозицію. Як то кажуть, від руїни – до фашизму. Тут не посперечаєшся, дії та рішення тверді, систематичні, їхнє виконання оперативне й безсумнівне.

Важко віриться в те, що українська сторона зважиться на якісь активні дії у відповідь, почне відстоювати інтереси держави на міжнародному рівні, почне апелювати до міжнародних інстанцій, зверне увагу того ж таки ЄС на політичну мотивацію економічних санкцій. Не стане волі навіть спробувати гідно витримати удар, вжити адекватних заходів у відповідь.

Правду кажучи, у руках офіційного Києва зовсім небагато важелів економічного впливу на офіційну Москву, тим більше таких, які б моли слугувати ефективним фактором стримування подібних випадів агресії. Проте, вони є.

Україна може підняти питання транзиту російського газу через свою територію, зокрема, пропорційну невідповідність ціни транзиту та ціни, яку Україна платить за отримуваний російських газ.

Економічні наслідки таких дій, які можуть ознаменуватися затримками в транзиті, а отже, зацікавленістю Європи у вирішенні ситуації та відповідні дії, можуть нанести значних збитків, що в Москві чудово розуміють. Розуміють там і те, що Європа не буде в захваті.

І в разі правильної позиції Києва, вираженої в ефективних превентивних діях українського МЗС, Європа буде звинувачувати в цьому саме Москву.

Зрозуміють, як наслідок, що Україна є суб'єктом, а не об'єктом міжнародної політики, здатна дієво захищати державні інтереси, інтереси свого народу. Таким чином, наступного разу доведеться двічі подумати перед тим, як вчиняти щось подібне.

Проте, режим Януковича всіма можливими й неможливими способами демонструє неготовність і небажання боротися та використати чи не єдину можливість для здійснення бодай одного ефективного за весь час свого перебування при владі зовнішньополітичного ходу.

Уже прозвучала заява про те, що Україна не буде вживати дієвих заходів із метою спонукання Росії до припинення ескалації. Та й у будь-якому разі, навіть у протилежному випадку залишається питання мотивації. А вона буде відрізнятися від тієї, якою має керуватися державник – а не грабіжницька структура загальнонаціонального рівня.

Щодо виконання вимог, поставлених Україні як умов, що їх потрібно виконати для підписання Угоди про асоціацію, то під час ІІІ сесії ВР ще потрібно буде прийняти відповідні закони.

Тут без сюрпризів теж не обійдеться. Адже всередині самої Партії регіонів є групи впливу, які намагатимуться зірвати виконання цієї умови, попри задекларовану євроінтеграційну позицію влади, не кажучи вже про інші організації та групи, котрі здійснюватимуть "підривну діяльність" не лише в стінах парламенту.

Тож парламентська осінь 2013 року в Україні обіцяє бути насиченою.

Можливі наслідки

Недавно мережею пройшла теза, яка стала відносно помітною хіба що серед блогерів та інших політично активних користувачів мережі. Вона полягає у вислові, який невідомий автор вкладає в уста Путіна. А саме:

"Якщо ви не вступите до Митного союзу, то ми зробимо вам дуже погано, а якщо вступите, то – ще гірше".

Звучить іронічно, проте цілком реально та відповідає загальній концепції відносин у згаданому утворенні. Адже адаптація держав, що вступають у МС, до його умов, неодмінно переорієнтовує їхню економіку на обслуговування інтересів Кремля, чого в Україні ще досі навіть не вдалося викорінити, як спадок радянської окупації.

Таким чином, напрошується очевидний висновок – доведеться вибирати:

Або відстоювання державних інтересів – що означатиме збитки та посилення напруження у відносинах, проте в подальшому забезпечить можливість поступального розвитку й серйозні обмеження для втручання Москви.

Або поступитися, зірвати підписання Угоди та поставити хрест на євроінтеграції – що забезпечить недовготривале послаблення економічного тиску, але в подальшому гарантує фактично втрату політичної незалежності, не кажучи вже про економічну.

А щодо дискусії про вектор інтеграційного вибору України, то й для прихильників європейського, західного напряму, і для тих, хто бажає зближення з Росією, слід нагади: у будь-якому разі політика держави має бути проукраїнською. І за наявності можливостей потрібно вживати дієвих заходів для реалізації концепції україноцентризму.

Це має забезпечити можливість заявляти про себе як про повноцінного суб'єкта міжнародної політики, ставити й диктувати свої вимоги в певних питаннях, досягати конкретних цілей і піднімати престиж держави на міжнародній арені.

Проте, ні Януковича, ні його оточення це зовсім не цікавить.

Олександр Солонько, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Білорусь. Народження нації
Антон Дубішин, волонтер на інвалідному візку: Ніки Вуйчичі чи Стіви Хокінги є в країні, потрібно відкрити очі й почати їх бачити
Солом'яний дирижабль
Командир літака: Попри кількісний спад рейсів та об'єм перевезень, нікого з пілотів не звільнили
Усі публікації