Неоднозначний обмін: суперечливі історії тих, кого повернула та віддала Україна

Медійна ініціатива за права людини
фото: Офіс президента
52030 переглядів
Четвер, 16 квітня 2020, 15:45

Між Україною та представниками незаконних збройних формувань на Донбасі відбувся обмін утриманими

Недалеко від окупованої Горлівки на пропускному пункті "Майорск" бойовики з Донецька передали Україні 9 заручників, а Луганськ у районі міста Щастя звільнив ще 11. На територію ОРДЛО поїхали 17 засуджених за тероризм та державну зраду.

Як свідчать списки, серед тих, кого вдалося забрати з тюрем Донецька та Луганська, – більшість людей, про звільнення яких Україна почала просити в останні кілька місяців, хоча деякі з них були затримані ще 4-5 років тому. 

Серед повернених є як люди, історії яких не викликають питань, так і ті, до кого питання є,   підозрювані у кримінальних злочинах та навіть колишні бойовики. 

Переважна кількість політичних бранців, військовополонених та так званих шпигунів СБУ, досі залишаються на окупованих територіях.

Натомість бойовики попросили на обмін людей, участь яких у війні на Донбасі була доведена в українських судах. 

В Офісі президента говорять: "Для української влади цінним є кожен, кого незаконно утримують на окупованих територіях чи в іншій країні. Україна має визволити всіх своїх громадян".

"Українська правда" в історіях людей, яких обміняли з обох сторін, розповідає, чому цей обмін називають суперечливим.  

Як все починалось

Після обміну 29 грудня 2019 року президент Володимир Зеленський пообіцяв домовитися про ще одне звільнення, аби всі громадяни України опинилися вдома. 

Згодом стало відомо, що бойовики погодилися передати заручників до Великодня.

Джерела у Донецьку та Луганську розповідають, що до передачі заручників в ОРДЛО готувалися кілька тижнів. 

Спочатку планували використати більш широку "формулу", тобто передати українській владі понад 40 заручників. До утримуваних навіть обіцяли допустити представників Міжнародного Червоного Хреста – організували лазню, запросили перукаря. 

Серед тих, кого могли звільнити напередодні Великодня, були як військові, так і "шпигуни", яких утримують у макіївській колонії №32. Приміром, старші солдати 53-ї бригади Юрій Гордійчук та Павло Курсун, які разом ще з шістьма військовослужбовцями за нез'ясованих обставин заїхали на територію ОРДЛО у травні 2019 року. 

Окрім того, на волю могли вийти цивільні – брати Дмитро та Сергій Хараберюші, засуджені за проукраїнську позицію, або ж Валерій Матюшенко, який у 2015-2016 роках, ймовірно, збирав інформацію про склад та кількість російських військових, що базувалися у місті Кальміуське на окупованих територіях.

Але зрештою у Мінську про передачу цих людей домовитися не вдалося: прізвища у списках змінилися, як і кількість кандидатів на звільнення.

Згодом "республіки" зголосилися передати 19 людей. Їхні прізвища навіть були оприлюднені.

За кілька днів до запланованої дати обміну з Краснолуцької виправної колонії №19 заручників перевезли до луганського СІЗО. Умови утримання політичних в'язнів у колонії були суворі – вони весь час перебували у камерах, виходити з яких дозволялось лише раз на день, на годинну прогулянку.

У Донецьку ж деякі люди зі списку на обмін оперативно отримували "вироки".

Квиток з Донецька

Його отримали дев'ятеро тих, кого Україна називає незаконно затриманими на території ОРДЛО.

Двоє – військові.

Серед них 22-річний Микола Гриненко з Миколаївщини, військовослужбовець 79 десантно-штурмової бригади. До рук терористів на Донеччині потрапив 23 січня 2019 року.

 
Одразу після зникнення Гриненка правоохоронці відкрили кримінальне провадження за статтею дезертирство

За інформацією бригади, армієць зник разом зі зброєю у районі виконання бойового завдання на одному зі спостережних постів неподалік Павлополя. У той момент побратими не знали обставин зникнення бійця. Спочатку розшукували його у тилу, поки не з'явилося відео "допиту" бойовиків, з якого стало зрозуміло, що Гринченко потрапив у полон.

На відео він розповідає: "Нарвався чи то на сигнальну міну, чи на розтяжку. Пролунав вибух. Я впав. Загубився. Озирнувся – моїх хлопців уже не було. Після чого почув – йдуть ваші та почав кричати, що здаюся".

Колишній полонений танкіст Богдан Пантюшенко згадує, що Гриненка спочатку тримали у "слідчому ізоляторі", возили на "допити" у прокуратуру, а потім перевели до їхньої камери у СІЗО.

"Ми його зустріли – дали їжу, одяг, постіль. Микола говорив, що помилково потрапив у полон. А згодом стверджував, що пішов у розвідку, а хлопці його кинули. Як було насправді, не відомо".

Одразу після зникнення Гриненка правоохоронці відкрили кримінальне провадження за статтею дезертирство, згодом з'явилося ще одне – про зникнення людини. 

 
22-річний Микола Гриненко з Миколаївщини до рук терористів на Донеччині потрапив 23 січня 2019 року

Другий військовий – 49-річний Віктор Шайдов із Дніпропетровської області, військовослужбовець 53-ї бригади Збройних сил України. Він ще один з вісьмох армійців, які на КАМАЗі випадково заїхали на непідконтрольні території у травні 2019 року.

shaydov
49-річний Віктор Шайдов з Дніпропетровської області

Побратими Шайдова, яких обміняли, розповідають, що рано-вранці вантажівка рухалася неподалік Новотроїцького. Вони їхали без зброї до штабу звіряти документи. Машина відхилилися від маршруту і потрапила на тимчасово окуповану територію, де усіх і затримали терористи.

На початку людей утримували у СІЗО в Донецьку. Шайдова – у камері в підвалі. Згодом розпочалися "судові засідання" та пролунали "вироки". 28 грудня Віктора перевели до колонії №32.

Інші семеро обміняних – цивільні.

Прізвище лише одного з них у переліку СБУ лунало давно – 43-річного Олександра Садівського, який провів в ув’язненні майже 6 років.

Чоловіка затримали наприкінці травня 2014 року у Донецьку. Відомо, що раніше він працював у силових структурах, згодом звільнився. На момент затримання був співробітником приватної охоронної фірми.

Садівський охороняв пункти обміну валют. Один з них, який мав бути під його наглядом, 22 квітня 2014 року пограбували, задушивши вагітну касирку. 

Невдовзі після пограбування Садівський поїхав з Донецька нібито до родичів у Київську область. Повернувся у місто наприкінці травня, коли почалися бойові дії, ніби хотів забрати родину.

Саме у Донецьку Садівського затримала міліція за підозрою у пограбуванні та вбивстві. Перші місяці він перебував у місцевому СІЗО. Правоохоронці розслідували пограбування, а у липні вже мали передавати матеріали справи до суду, але ті якраз припинили свою роботу через початок війни.

"Судовий процес" розпочався вже в окупації за "законами" бойовиків. У результаті Олександр Садівський отримав вирок – "довічне ув’язнення".

До списків на обмін його подали рідні ще у серпні-вересні 2018 року. За словами його сестри Наталії, спочатку родина не могла зрозуміти, до кого звертатися, аби звільнити брата, а потім побачила повідомлення однієї волонтерської організації, юристи якої і допомогли внести прізвище Садівського до списку на обмін.

Донедавна Олександр утримувався у колонії № 52 у селищі Оленівка Донецької області. Про ув'язнення у цьому місці так званих політичних в'язнів досі правозахисникам нічого відомо не було.

33-річний Олександр Помеляйко – житель Харківської області.

Про нього розповідає колишній полонений Станіслав Печонкін, який певний час перебував з Помеляйком в одній камері у СІЗО Донецька.

"З юності Олександр захопився ідеями комунізму. Коли на Донбасі почалась "русская весна", поїхав до Донецька "боротися з фашистами". До лав "ДНР" не вступив, бо говорив, що швидко розчарувався, але організував підпільний гурток, до якого увійшли приблизно 10 осіб, – говорить Печонкін. – Його учасники обговорювали ідеї Леніна. Про гурток дізналося "МГБ", його представники почали контролювати. Гурток розпався, а двоє його членів, власне Помеляйко та його товариш Григорій Сінченко, почали боротьбу з місцевим режимом".

"Боротьбою" вони називали підпали цигаркових кіосків у Донецьку. Про такі випадки восени 2016 року можна знайти інформацію на сайтах бойовиків.

Помеляйка та Сінченка затримали представники незаконих збройних формувань у грудні 2016 року.

"Обвинуватили у "посяганнях на конституційний лад", – продовжує Печонкін. – Сінченка поміняли у грудні 2017 року, бо його мама активно домагалася цього, але у 2019-му бойовики його знову затримали. Помеляйка ж тривалий час ніхто не вносив до списків на обмін. Коли мене перевели до колонії, я запитував у інших ув'язнених, чи не бачили такого. Ніхто Сашу не знав".

Про інших заручників, яких Україна планує повертати, відомо менше.

Зокрема, 28-річного Олександра Алакоза колишні бранці називають звичайним перевізником. Він як приватна особа доставляв людей з підконтрольних територій на непідконтрольні й навпаки. Донедавна Алакоз перебував у СІЗО, але кілька тижнів тому його швидко "засудили" та перевели до колонії №28 у місті Торез.

51-річний Володимир Карась – колишній український міліціонер. Після окупації він нібито навіть співпрацював з бойовиками у лавах "поліції ДНР" у місті Докучаєвськ.

У списку на звільнення нещодавно з'явилось також прізвище 31-річного Вадима Сіріка.

Він – житель Кривого Рогу Дніпропетровської області. Від його родичів відомо, що у лютому 2019 року поїхав у Донецьку область, де й зник. Як згодом з'ясувалося, був затриманий.

Про ще двох обмінених, 60-річного жителя Донецька Миколу Ілюхіна та 39-річного Євгена Костєва з Запоріжжя, інформація поки відсутня.

Луганські бранці

Найвідоміший із них – Сергій Русинов. Йому 23 роки, він студент Луганського коледжу культури та мистецтв. Хлопця бойовики затримали у квітні 2018-го за пости у соцмережах.

"Русинов в інтернеті нібито знайшов сторінку "Айдару" та почав переписуватися, навіть хотів долучитися. Але зрештою виявилося, що сторінка належала бойовикам. Окрім того, Русинов писав проукраїнські пости у соцмережах", – каже один з колишніх бранців з Луганська.

Екс-заручник також повідомляє, що у СІЗО Сергія тримали в одній камері з бойовиком з батальйону "Русь", який дуже знущався над хлопцем.

"Суд" у Луганську засудив Русинова за участь в організації, яка визнана в "ЛНР" терористичною, та за збурення ненависті або ворожнечі до 5 років 6 місяців позбавлення волі. Останні місяці він перебував на території Слов'яносербської виправної колонії №60, що у селі Лозовське Луганської області.

32-річний Микола Полозов у Луганську вважається шпигуном з позивним "Акація". "Засуджений" на 12 років за "держзраду".

За словами колишнього бранця бойовиків Дениса Секацького, Полозов міг бути завербований СБУ та займатися вивозом бойовиків з непідконтрольної території.

Коли почалися активні бойові дії, він нібито виїхав з родиною до Чернігівської області, але згодом сім'я повернулась.

У мережі можна знайти сюжет про діяльність Полозова, який підготували бойовики. У ньому дружина розповідає, як вона здогадалася про співпрацю чоловіка з СБУ. Але найцікавіший монолог такого собі товариша Полозова по "народному ополчению" Василя Крята. 

Він розповідає, що Полозов спеціально вигадав легенду, ніби він – "розвідник "ДНР" та організатор диверсій на території України, а згодом запропонував і Кряту разом з ним взяти участь у такій діяльності. Той погодився, адже добре знав Миколу. Але коли ці двоє перетинали російсько-український кордон, українські правоохоронці затримали лише Крята. Пізніше його засудили, а 27 грудня 2017 року передали у "республіку" під час одного з так званих обмінів. Полозова бойовики затримали після повернення Крята.

40-річний Валентин Можаєв з Рівненської області був затриманий 5 липня 2016 року. Колишні цивільні заручники розповідають, що Можаєва тривалий час не подавали у списки для обміну, бо його родина не знала, як це зробити.

"Але насправді Можаєв перебуває у важкому психологічному стані, я би дуже хотів, аби його звільнили", –  говорить Секацький.

Він розповідає, що у Можаєва у Рівненській області є батьки похилого віку та дочка, яку вони виховують.

Бойовики показали відео, на якому Можаєв розповідає, як його завербували СБУшники та відправили у Луганськ на завдання. В СБУ ж говорять, що українські правоохоронці ніколи не співпрацювали з цим чоловіком.

Можаєв є також колишнім правоохоронцем. Мав звання капітана. Спочатку служив у прикордонних військах в Одесі. Звільнився 2008-го, повернувся до Рівненської області та кілька місяців працював у міліції, потім – в охоронній фірмі.

Віталій Желдак, якому 34 роки, – колишній наркозалежний, отримував замісну терапію в одній з лікарень Лисичанська, часто їздив на підконтрольні Україні території.

Але через постійні перетини лінії розмежування бойовики запідозрили його у співпраці з СБУ та зборі розвідувальної інформації. Затримали Желдака у липні 2018 року, а у квітні 2019-го "засудили" на 12 років. 

Згодом перевели до Слов'яносербської колонії №60. Деякі колишні заручники впевнені: Желдак взагалі не мав жодного стосунку до шпигунства, хоча й отримав статтю "держзрада".

38-річний Олександр Яковенко – перевізник.

"Аби купити бус, він позичив гроші. Возив людей з Харкова до Луганська. Він також знав, до кого з перевізників напередодні виїзду підходили для розмови СБУшники", – каже його колишній співкамерник, який просить не називати його прізвище, оскільки родина проживає у Луганську.

Відомо, що Яковенко проходив по одній справі зі звільненим Денисом Олійником, якого бойовики обвинувачували у постачанні вибухівки диверсійно-розвідувальним групам, що діяли на непідконтрольній території Луганщини. 

Але якщо Олійник був у списках на обмін давно, то прізвище Яковенка з'явилося останнім часом.

Єдина жінка у списку на обмін – Алевтина Попова. Їй 44 роки.

Із відкритих джерел відомо, що жінку бойовики засудили на 12 років. Представники сепаратистів говорять, що вона шукала "кандидатів для співпраці з СБУ" або ж учасників програми "На тебе чекають удома".

Шукала чи ні – наразі не відомо. Натомість зі слів колишньої бранки з Луганська Олени Сорокіної, яка перебувала разом з Поповою у підвалі "МГБ", жінка – приватний підприємець і була впевнена, що її підставили та здали колеги, аби отримати місце на ринку.

"Хоча це може бути вигаданою легендою", – каже Сорокіна.

Затримали Попову разом з її знайомим, якого бойовики згодом відпустили. Алевтину ж після вироку перевели до жіночої Селезньовської виправної колонії.

Наразі мало відомо про жителя Луганська Сергія Миронича. Чоловіку 58 років. Його затримали бойовики на День незалежності у 2016 році. Миронич нібито намагався замінувати луганську нафтобазу. За рік "суд" засудив його до 20 років позбавлення волі.

59-річного Олександра Табачного "арештували" у жовтні 2016 року. Табачний – колишній працівник міліції, полковник. Працював у правоохоронних органах до 2006 року. Зі свідчень екс-бранців, після окупації позичив у колишнього підлеглого, а у часи окупації високого чиновника контррозвідки "МГБ", гроші, а вони виявилися міченими. 

Коли до нього додому прийшли за поясненнями з "МГБ", він не захотів розмовляти. Тож Табачного просто зробили співучасником якогось злочину колеги. Звинуватили за статтею, пов'язаною з наркотиками.

"На вихід" пішли брати: 39-річний Іван Сливка та 41-річний Олександр Сливка. Їх затримали у Луганську нібито за спроби скоїти диверсії. Але люди, які звільнилися, дивуються, чому вони потрапили до списку, адже, за їхніми словами, брати заробляли на життя тим, що займалися розбоєм.

Серед луганських бранців поки нічого не вдалося дізнатися про 46-річного Олександра Штіля. Ніхто зі звільнених у 2019 році з ним поряд не перебував, до правозахисників родина не зверталась, до останнього у списках його прізвища не було.

Кого забирають бойовики

Натомість бойовики попросили передати до Донецька та Луганська 17 людей, участь яких у війні на Донбасі була доведена в українських судах. 

Наприклад, серед них є Віктор Колос, який за даними слідства планував вчинити теракт у Запоріжжі.

У вироку Орджонікідзевського районного суду Запоріжжя йдеться про те, що у 2018 році чоловік зголосився співпрацювати з "МГБ" "ДНР" в обмін на безкоштовне лікування. Згодом Колос пішов на угоду зі слідством та отримав 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Житель Донецька Юрій Слатов, якого Україна також обіцяла передати під час обміну, потрапив до рук українських правоохоронців у квітні 2019 року. Виявилося, бойовик випадково зайшов не на свій блокпост. 

У суді Слатов розповів, що пішов до терористів "ДНР" через безробіття. Певний час знаходився на лінії розмежування, в його обов'язки входила охорона цієї лінії від ЗСУ. 

Зрештою 4 грудня 2019 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області засудив чоловіка на 8 років та 6 місяців за "створення терористичної групи чи терористичної організації". Слатов подавав апеляцію, але суд залишив вирок без змін.

Також бойовики терористичної організації "ДНР" попросили передати їм Олексія Лазаренка, засудженого у серпні 2019 року за державну зраду до 9 років ув'язнення. 

За версію правоохоронців, він працював на одному із підприємств державного концерну "Укроборонпром" у Запоріжжі та передавав росіянам таємну інформацію.

Правоохоронці затримали Лазаренка у липні 2019 року під час перетину державного кордону та вилучили матеріали "розвідувального характеру", які він збирався передати до РФ.

Олександр Ларкін – житель Мар'їнки, обвинувачувався у створенні терористичної групи чи терористичної організації та незаконному поводженні зі зброєю. Журналісти "Медійної ініціативи за права людини" були на одному із судових засідань. Тоді Ларкін стверджував, що на підконтрольні бойовикам території пішов за хлібом. 

"Одного разу я пішов в Олександрівку, яка під контролем "ДНР", аби купити хліба, там зустрів старого знайомого. Він попросив мене передати з Мар'їнки до Курахово пакети з борошном і сіллю. Я погодився. Поки йшов додому, почався дощ, вміст пакетів змок – виявилося, що всередині були два мобільних телефони та пакет з невідомою речовиною сірого кольору".

Останнє засідання у справі мало відбутися 13 квітня 2020 року у режимі відеоконференції.

Окрім того, представники незаконних збройних формувань у Донецьку попросили передати їм Дмитра Якоба. У 2018 році тоді ще народний депутат Антон Геращенко стверджував, що він був одним з двох кілерів, які планували замах на нього. 

За словами Геращенка, спочатку кілери хотіли його застрелити, проте потім було вирішено використовувати саморобну вибухівку з дистанційним детонатором, який злочинці планували встановити вночі під автомобіль депутата.

Ельбруса Гогічаєва, громадянина РФ, вихідця з Північної Осетії, бойовики вимагали передати до Луганська. Він проходив по одній справі з іншим громадянином Росії Муратом Джімієвим (його передали РФ під час обміну у вересні 2019 року). 

Справу розглядав Дніпровський районний суд Києва. Він визнав винним Гогічаєва у незаконному зберіганні боєприпасів (ч.1 ст.263 КК України). Чоловік отримав 3 роки та 6 місяців ув'язнення. Строк відбування покарання почався з дня затримання – 5 грудня 2017 року. Тобто Гогічаєв вже відбув більшу частину терміну.

МІПЛ відомо, що певний час прізвище Гогічаєва в обмінних списках не фігурувало. Як пояснив сам Ельбрус, він вже досить довго живе в Україні, у нього тут родина, і не має бажання повертатися в Росію, а надто за допомогою так званого обміну. Нині, ймовірно, ситуація змінилась, Гогічаєв погодився поїхати в Луганськ.

Андрія Яворчука також попросив Луганськ. За твердженням українських правоохоронців, він – бойовик батальйону "Сомалі". 4 липня 2019 року засуджений Голопристанським районним судом Херсонської області до 8 років ув'язнення.

У рішенні суду зазначено, що Яворчук визнав вину та розповів, що спочатку служив у "військовій комендатурі міста Алчевськ", а у 2015-му вступив на службу до "Сомалі", де працював інструктором та безпосередньо участі у бойових діях проти ЗСУ не брав. 

Затримали Яворчука у квітні 2019 року при перетині адмінмежі між окупованим Кримом та материковою частиною України. Мав при собі документи, які засвідчили його приналежність до "ДНР". Правоохоронці кваліфікували дії затриманого як участь у терористичній організації.

Медійна ініціатива за права людини



powered by lun.ua
Реклама:
Лічильники на карантині. Як коронавірус вплинув на споживання електроенергії
Засновник проєкту Аудіоказки українською: Криза хороша тим, що люди ладні працювати наперед
"Молодий Дуда": чим небезпечний для України успіх польських ультраправих
Шкідлива звичка. Чому Зеленський думає про розпуск Ради
Усі публікації