Рубцовськ головного мозку. Що в головах російських вбивць, ґвалтівників і мародерів

Середа, 27 квітня 2022, 09:30
колаж: Андрій Калістратенко

П'ять пам'ятників Леніну та 12 його погрудь на 140 тисяч мешканців.

Чотири виправні колонії. Місцеві жартують, що всі тутешні мешканці поділяються на тих, хто сидить, і тих, хто охороняє.

Руїни тракторного заводу. 1942-го сюди евакуювали обладнання з Харкова. 2011-го завод збанкрутував та був остаточно розграбований.

 
Те, що сьогодні залишилося від Алтайського тракторного заводу

Двоповерхові цегляні будинки, які в 1946-1947-му роках будували військовополонені японці.

Місце дислокації 656-го полку Росгвардії – в/ч 6720. 

"З дорогами, як і раніше, геть погано: ями, відсутність тротуарів. Мені пощастило, що я була в суху погоду, видно, що в дощ там місцями стоїть непролазний бруд", – 2020-го написала авторка блогу "Соло-подорожі".

Місцеві у коментарях обурилися: "Нічого жахливого не побачив, абсолютно нічого, авторе, ви бували в Норильську, Нікелі, Карабаші?".

До квітня 2022го року про існування Рубцовська, міста в Алтайському краї Росії, знали хіба що його мешканці. 

Всесвітньою "славою" місто має завдячувати Telegram-каналу "Беларускі Гаюн", де з'явилося відео "Російські солдати відправляють через СДЕК вкрадені в Україні речі до РФ". 

 

Лише за один день 2-го квітня російські мародери відправили з білоруського Мозиря на малу батьківщину понад дві тонни награбованих в Україні інструментів, меблів, міксерів, пилосмоків і телевізорів.

49 із 69 відправників вказали місцем доставки Рубцовськ.

З непомітної точки на карті він перетворився на невигаданий символ, діагноз і вирок Росії XXI століття.

Так само, як 150 років тому вироком Росії стало вигадане місто Глупів.

"Немає ані минулого, ані майбутнього, і тому літочислення вилучається, – Михайло Салтиков-Щедрін описав Глупів у сатиричному романі-хроніці "Історія одного міста". – Свят маємо два: одне навесні, одразу ж по тому, як стануть сніги, називається "Святом несхильності" і служить приготуванням до прийдешніх нещасть; інше – восени, називається "Святом можновладців" і присвячується спогадам про нещастя, що вже випробувані".

Рубцовськ – модель Росії в мініатюрі.

 

З'ясувати, що міститься в головах відправників посилок до Рубцовська, "Українській правді" допоміг Юрій Костюченко, фахівець у галузі супутникових спостережень, геоінформатики та статистики, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України, старший науковий дослідник у The Canadian Network for Research on Terrorism, Security and Society.

Впродовж 20 років він досліджує надзвичайні ситуації та прогнозування ризиків, вивчає і розробляє чисельні методи кризової антропології.

Юрій Костюченко знає "русский мир" не лише з книжок – він народився у Вітебську, освіту здобув на фізичному факультеті Московського державного університету.

Як для дослідника-антрополога Юрій починає свою розповідь дивно: "По-перше, вбивця має бути знешкодженим, а вже після цього дослідженим".

Людина з Рубцовська і "деды воевали"

"В Рубцовске начали выпускать танки "Тигр" времен Второй мировой войны". Так 1 апреля пошутили алтайские "Вести" в телеэфире. Речь шла о том, что из цехов рубцовского завода в ближайшее время выйдет еще порядка 150 танков "Тигр" образца 1942 года. В цехах кипит работа. И все потому, что продукция предприятия заинтересовала известнейшего голливудского режиссера. Якобы Стивен Спилберг приступил к съемкам нового блокбастера. Масштабные батальные сцены будут снимать в том числе и в Рубцовске". 

Сайт Вести. Сибирь, 2 апреля 2012

На календарі людини з Рубцовська – травень 1945-го. Назавжди.

Протягом 77 років вона лише кілька разів приходила до тями. Попишатися польотом Юрія Гагаріна в космос. Виконати "інтернаціональний обов'язок" в Угорщині, Чехословаччині та Афганістані. Провести в останню путь трьох генсеків ЦК КПРС і разом із ними випадково поховати Радянський Союз.

Втім, смерть СРСР для людини з Рубцовська досі болісна і не очевидна. "Союз нерушимый" живе в ній ностальгією за втраченою "величчю" і вареною ковбасою по 2 рублі 20 копійок.

На початку 2000-х Путін своїм поцілунком розбудив людину з Рубцовська. Кремлівські ідеологи повернули їй відчуття причетності до великої історичної місії в обмін на безправ'я, безпорадність і мерзотність занедбання.

Міф про велику історичну місію служить екзистенційним виправданням існування людини з Рубцовська. Без нього "людина глибинна" миттєво розпадеться на безглузді атоми. 

Оскільки нічого свіжішого за перемогу над фашизмом російська історія не запропонувала, людина з Рубцовська продовжує боротися з фашизмом. 

Її життя – суцільна історична реконструкція. Навіть воює вона, як "діди воювали". 

На зруйнованому вокзалі Тростянця знайшли карту, яку залишили російські вояки, що тікали з міста. Система координат, використана в карті, розроблена в 1942-му році. Стан місцевості, зазначений на карті, 1990-го року. Видана карта в 1993-му році та передрукована в 2007-му.

 
 
Карта російських "визволителів", що її було знайдено на зруйнованому вокзалі Тростянця

– Ґвалтувати та грабувати цивільних українців в 2022-му так само, як діди ґвалтували та грабували німців у 1945-му, в світі, де камери спостереження на кожному паркані – самогубство. Чому людина з Рубцовська повторює архаїчні патерни?

– Вся концепція "рускава міра" є насправді відчайдушною спробою колективного спротиву модерну.

Архаїчна російська елітарна група розуміє свою приреченість у сучасних умовах. А тому намагається нав'язати світові свій архаїзований порядок денний – розподіл світу на зони впливу за зразком чи то минулого, чи то навіть позаминулого століття. Намагається повернути до життя застарілу концепцію суверенітету в найбільш людожерському її прочитанні – свавільного самовладдя суверена над безправними підданими. На території суверена.

Ці прості тези схвально сприймаються в російському суспільстві, яке теж архаїзується разом з елітою.

Отже, не варто дивуватися архаїчним патернам поведінки росіян – наразі це тренд їхньої соціальної і політичної еволюції.

До речі, якщо змістом твоєї "ідеології" є агресивний спротив модерну, навіть у вигляді інженерних споруд модерн стає для тебе містично нездоланними фортецями – Донецький аеропорт, "Азовсталь"

 
 
На стіні будинку в Комсомольську-на-Амурі з'явилося графіті з екраном робочого столу російського чиновника в стилі Windows 98. Крамольне зображення було негайно знищено місцевими комунальниками

– Людину з Рубцовська не цікавить, що відбувається в реальності – для неї важливо, що про це каже телевізор. Чи є якісь способи перезавантажити її свідомість?

– Диктатура за визначенням є дуже архаїчною річчю і завжди базується на міфології, навіть на такій собі "символьній магії".

В ідеалі, вона має ґрунтуватися на постулаті про богоданість володаря. Або – як оце зараз – на системі штучних соціальних міфів, які "надають право" на агресію, експансію, насильство, самодурство.

Фактично на наших очах було створено і розвинуто таку міфологічну систему про "непереможність другої армії світу", про "зброю, яка не має аналогів", про те, що "не можна заганяти Путіна в глухий кут, бо почнеться світова війна". Жертвами стали, а подекуди і досі залишаються, світові політики (також, треба сказати, доволі архаїчні здебільшого істоти, тому і вразливі до такої міфології і саме такого набору символів) і різноманітні "експерти".

Але ж головною і першою жертвою такої міфології стало населення власне Росії. Всі його верстви – від так званої "інтелігенції" до маргіналів. Конструйована реальність є середовищем існування не просто комфортним, а єдино можливим для них.

В їхніх головах існує комплект мертво зафіксованих тез, що іноді суперечать одна одній. Втім, цей комплект спаяний в один клубок. Його мають за світогляд.

Вони водночас є і фанатиками, і кар'єристами, готовими на будь-що заради свого просування в локальній ієрархії − зазвичай кримінального типу. І вбивцями-мародерами, які нарешті отримали легітимну ціль для виплеску споконвічної агресії.

Вони не думають над причинами і наслідками, вони просто живуть, виконуючи в межах своїх природних можливостей накази і користуючись кон'юнктурними опціями.

Вони не відмовляться від цього світогляду й цієї міфології, допоки не буде зруйновано живильного середовища – імперського простору. 

Лише дезінтеграція Російської Федерації може згодом позбавити людей мороку. Це буде складний і тривалий процес, з утворенням численних "ДНР", з кривавими війнами кожного з усіма, але іншого шляху немає.

Людина з Рубцовська і "глибинний народ"

"Жители Рубцовска пожаловались на большие очереди в местном психоневрологическом диспансере на медкомиссиях перед поступлением в детские сады и школы. Такая ситуация возникла из-за ухода одного из двух психиатров в декрет. Его заместитель работает чуть меньше трех часов в день, а найти еще одного на зарплату в 12 тысяч рублей проблематично, говорится в сообщении".

Сайт rubtsovsk.ru, 18 апреля 2022

Крізь рогівку та кришталик зображення надходить на сітківку ока здорової людини догори дриґом. І лише завдяки мозку ми бачимо не спотворену картинку.

Мозок людини з Рубцовська втратив здатність повертати нормальність картинці, яка викривлена пропагандою.

Проблема не в тотальній цензурі, що запроваджена у Росії після 24-го лютого. Навіть те, що просочується через її мембрану, людина з Рубцовська здатна бачити лише догори дриґом.

Якщо реальність не відповідає уявному світові людини з Рубцовська, навіщо їй така реальність?

Так війна стає "спецоперацією", вбивці та мародери – "визволителями", зламана свастика – символом боротьби з нацизмом, а вкрадені унітази – здобутими у бою з націоналістами трофеями.

− Якщо уявити умовну голову солдата з Рубцовська у вигляді діаграми, з яких сегментів та складалася б?

− Якщо ми говоримо про мотивації, треба розуміти, що уявлень про стан російського суспільства немає ні в кого.

Не існує систематичних досліджень стану російського суспільства, проведених сучасними інструментами. А всі актуальні соціальні дані є істотно спотвореними. Простіше кажучи, фейковими.

Більш-менш достовірно ми можемо казати про потужну кластеризацію, істотну атомізацію, соціальну роз'єднаність і культурну розокремленість російського суспільства.

Про відсутність єдиного культурного поля за межами вузького і порожнього набору радянських і пропагандистських мемів.

Про величезний соціальний, культурний, комунікативний, політичний розрив між парою мегаполісів та іншою територією.

Люди в російській провінції, звідки переважно і прийшли в Україну вбивати й мародерити, живуть в інфраструктурно, соціально, комунікативно і політично деградованому середовищі, зростають в атмосфері зневіри, безнадії і тотальної ненависті, у стосунках з домінуванням агресії.

Саме відчуття споконвічної російської ненависті ми й побачили, коли вища воля їхнього керівництва не лише вказала на легітимний об'єкт такої ненависті, але й визначила "боротьбу з фашизмом" в якості "великої мети".

Отже, це є просто віддзеркаленням рутинних, фактично традиційних поведінкових патернів росіян, які раптом стали "політично бажаними" в їхньому суспільстві: домінування, агресія, безсистемне насильство, збагачення без праці, лихий бандитський "героїзм".

– Майже кожен мародер надсилав до Рубцовська вкрадений телевізор. Так метафора про "країну переможного телевізора" як головного носія цінностей набула матеріальності. Чому ції цінності легко прижилися у молоді?

– Цінності "рускава міра" – це доволі прості речі: примітивні соціальні ієрархії, базовані на сакралізації лідера, на імітації інституційних практик, на домінуванні та вертикальному делегуванні насильства, на праві сильного, де виграє найбільш агресивний і найменш принциповий.

Такого роду стосунки панують в кримінальних спільнотах, наприклад, звідки російське суспільство, питомо колективістське і до того ж істотно зламане радянським терором, запозичило багато соціокультурних практик.

Коли кремлівські лідери запропонували "ідеологію" нового державного курсу, суспільство в переважній більшості її заковтнуло, і в цьому немає нічого дивного. 

 
Давні традиції "народу-богоносця". Поштівка "Росіяни повертаються з трофеями зі Львова" (1915 рік) 

– Географія розташування частин російської армії в Україні дозволяє побачити сучасну Росію у всій "красі". Які антропологічні властивості демонструє цей соціальний зріз?

– Географія лише віддзеркалює демографію і ніщо інше. Але то теорія…

На практиці ж ми насправді бачимо російський народ, російську соціальну реальність. Той народ і ту реальність, які намагається всіляко приховати пропаганда, демонструючи собі та світові виключно столичні картинки, імітуючи "високу культуру".

Вперше ми побачили це в середовищі російських найманців на Донбасі в 2014-2021-му, але тоді нам переважно не вірили, списуючи наші спостереження на специфіку контингенту.

Сьогодні стає все більш очевидним, що все це – соціальна реальність, справжня Росія поза межами столичного життя.

Людина з Рубцовська і кінець історії

"На фоне последних событий громко заявляю. Я люблю свою родину Россию, люблю Алтайский край, люблю свой город Рубцовск, нет такова нигде. Я поддерживаю нашего президента. Будте умнее не подавайтесь информационным атакам. Думайте своей головой и поддерживайте президента. Другова у нас нет и не будет. У меня всё. Будте умнее".

23 лютого 2022

"Дoбpoe yтpo) люди добрые, так же на фоне последних сегодняшних событий, пoдcкaжитe пoжaлyйcтa кaкyю страну для иммиграции лyчшe вceгo выбpaть!? Cпacибo".

24 лютого 2022

З пабліка "Спрашивай Рубцовск" (орфографія дописів збережена)

Навіщо? – питання, на яке неможливо відповісти.

Навіщо ґвалтували дітей? 

Навіщо вирізали всіх тварин на фермі під Макаровим?

Навіщо руйнували храми?

Навіщо розписували екскрементами стіни захоплених будинків?

Єдина притомна відповідь – тому що МОГЛИ. 

"Можемо повторити!". 

Повторили, щойно змогли.

Що саме повторили – описав польський письменник-фантаст та філософ Станіслав Лем в одному з листів до американського перекладача своїх творів.

"Вони мстилися не лише німцям (врешті, – іншим!) за те, що німці влаштували було в Росії, а й мстилися всьому світові поза межами своєї в'язниці помстою, найпідлішою з можливих: адже вони обсирали все – жодні тварини не демонструють подібної, так би мовити, екскрементальної запеклості, яку демонстрували росіяни, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали, біде, клозети, серучи на книжки, килими, вівтарі; у цьому сранні на весь світ, який вони тепер МОГЛИ, яка ж це радість! скóпати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити (вони ґвалтували жінок після пологів, жінок після важких операцій, ґвалтували жінок, які лежали в калюжах крові, ґвалтували і срали…); а крім того вони мусили красти наручні годинники, і коли якийсь їхній малий бідачисько-солдафон не мав уже на це шансів серед німців у шпиталі, бо його попередники забрали все, що можна було забрати, він розплакався з жалю і водночас вигукував, що коли негайно не дістане наручного годинника, то застрелить трьох перших стрічних…".

Серед десятків свіжих оголошень про продаж вживаних інструментів, меблів, телевізорів, запчастин та одягу в спільноті "Спрашивай Рубцовск" є одне – найкоротше.

"Як зрозуміти, що річ вкрадена?" – поцікавився один із дописувачів.

Питання залишилося без відповіді.

– Яких висновків може дійти антрополог із перехоплень розмов російських військових зі своїми сім'ями?

– Це виглядає як соціальна і антропологічна катастрофа, тобто повна деградація всіх соціальних зв'язків і механізмів, на яких має будуватися, і за якими має функціонувати умовно нормальне суспільство.

– Що можуть сказати про умовну людину з Рубцовська "послання", які росіяни залишали на стінах пограбованих будинків і в знищених школах?

– Вивчення культурних артефактів радикалізованих воєнних груп, в тому числі графіті, може багато чого розказати про світогляд, інтереси, мотивації і поведінкові рушії, в тому числі і рушії насильства як членів групи, так і суспільства, з якого вони вийшли.

Тому графіті російських військових, залишені ними на руїнах українських міст і сіл – від Маріуполя до Бучі, – є безцінним дослідницьким матеріалом для антропологів і соціальних психологів.

 

Ймовірно, ці написи на тлі беззмістовних руйнувань і хаотичного вандалізму свідчать, зокрема, про почуття образи на весь світ, про глибоку розчарованість власним життям. Відповіддю на ці почуття є агресія як помста за втрачене життя, що також проявляється в наявних графіті.

Нарешті, ми бачимо нав'язливі почуття сорому і провини, але вони знову ж таки компенсуються вторинною агресією і спробами перекласти провину на жертву.

– Один із наративів, про який сьогодні часто згадують, був озвучений Путіним ще 2018-го: "Навіщо нам світ, якщо в ньому не буде Росії?". Чи насправді людина з Рубцовська внутрішньо готова йти "до кінця" разом зі своїми очільниками в суїцидальних настроях?

– Безперечно, це "апокаліптичне месіанство", переконаність в "абсолютній останній правді", ексклюзивними носіями якої вони є, слугує обґрунтуванням і виправданням як нікчемності власного життя, так і права на насильство.

Цей наратив завжди був впливовим, а іноді домінуючим в російському соціокультурному просторі, формуючи колективне сприйняття. Зрештою він вплинув фактично на всі великі наративи в російському політичному просторі, формуючи ідеології.

Отже, справа не в готовності окремої людини "йти до кінця", а в тому, що в колективному прийнятті немає альтернативи, іншого, не маргіналізованого, соціально схвалюваного вибору.

– Чи може суспільство, побудоване на різноманітності, на філософії сумнівів, перемогти суспільство, ідентичність якого – непорушна віра в своє "апокаліптичне месіанство"?

– Еволюція рухається від одноманітності до різноманіття, від примітивних ієрархій до складних мереж. Ускладнені й урізноманітненні системи є більш адаптованими і мають більший потенціал, тому, безперечно, система, яку намагаються будувати ідеологи "рускава міра", є історично приреченою, а "слабкий буржуазний світ" знову переможе.

Так само, як це було у стосунках з усіма без виключення "сильними лідерами" і диктаторами в історії.

На жаль, ціна питання сьогодні – наші життя…

Замість епілога

"Північ помарніла і вкрилася хмарами; з цих хмар щось неслося на місто: чи то злива, чи то смерч. Повне гніву, воно неслося, бурило землю, гуркотіло, гуло і стогнало і час від часу виривало із себе якісь глухі, каркаючі звуки. Хоч воно було ще не близько, але повітря в місті заколихалося, дзвони самі по собі загули, дерева настовбурчились, тварини збожеволіли й метушились по полю й не знаходили дороги в місто. Воно наближалося і поволі того наближення час зупиняв біг свій…

Воно прийшло.

Історія припинила течію свою".

Михайло Салтиков-Щедрін "Історія одного міста" 

Михайло Кригель, УП 

Головне на Українській правді