Ми не можемо бути впевнені, що інші полонені не постраждають – дружина морпіха, якого утримують в Оленівці

П'ятниця, 19 серпня 2022, 05:30
колаж: Андрій Калістратенко

Ніч проти 29 липня стала однією з найтемніших сторінок цієї війни – у колонії на території окупованої Оленівки загинули щонайменше 53 українські полонені, захисники Маріуполя.

Відео з випаленого бараку, опубліковане пропагандистами, викликало невимовний біль і жах.

Оборонці міста, які виходили із заводу "Азовсталь" під гарантії безпеки від ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), опинилися в пастці окупантів. Як припускають в полку "Азов", окупанти працювали по бараку "Шмелями".

За версією української розвідки, так окупанти намагалися приховати сліди тортур над українськими військовими.

Росія вкотре підтвердила свій, поки що неофіційний статус держави-терористки. ООН і МКЧХ – свою неспроможність у роботі з цією державою.

Найбільше болю 29 липня принесло родинам захисників Маріуполя – людям, які пережили участь своїх синів і чоловіків у тяжких боях за місто та завод, довелося пережити ще й Оленівку.

Офіційних списків загиблих досі немає.

Відтепер під великим питанням безпека всіх українських полонених.

"Українська правда" поговорила з дружиною одного з полонених військовослужбовців, яких нині утримують в Оленівці, Юлією. До полону захисників "Азовсталі" вона організовувала акції на їхню підтримку, а після разом з рідними інших військових заснувала громадську організацію "Штаб підтримки морської піхоти України".

Реклама:

Юлія не називає імені свого чоловіка, щоб не нашкодити йому. Він є морським піхотинцем з 36-ої бригади імені контрадмірала Білинського: разом з побратимами обороняв Маріуполь, на початку квітня з групою Сергія "Волини" прорвався на завод "Азовсталь".

Далі – пряма мова Юлії та її історія.

 

***

Ми познайомилися за барною стійкою в нічному клубі Миколаєва. 

Потім було листування: я з вітрянкою вдома – він на полігоні, і перше побачення, яке закінчилося тим, що об 11-ій вечора його викликали на роботу. Ми сиділи в кіно, була десь третина фільму. Тоді захопили наші кораблі в Керченській протоці.

Уже після знайомства з його колективом я зрозуміла, що морська піхота – це не робота, це ще одна сім'я. Це треба розуміти і приймати, так робить кожна жінка морського піхотинця.

Мій чоловік, він такий… Надійний, сталевий. Те, що він військовий, написано в нього на обличчі (посміхається – УП).

Я завжди дивлюся на нього і розумію, що це моя людина. 

Його головною життєвою ціллю була сім'я – я, мама, тато, рідня. Він робив усе, щоб у нас з ним було гарне спільне майбутнє. 

Багато жінок казали, що перед війною в них загострилося таке внутрішнє передчуття… А я, коли проводжала його на крайню ротацію, уперше плакала. Він зачинив за собою двері, а мені на душі – геть зле… Я тоді зателефонувала його мамі, кажу: "Мамо, мені якось не по собі, я відчуваю щось погане".

А вже потім, з перших днів у Маріуполі, усе стало відомо. Зранку 24 лютого, коли він зателефонував, у розмові були слова "Що б зі мною не сталося…".

Реклама:

Ті перші дні війни, та куди там, перший місяць війни, нас усіх дуже загартував. Тоді ти тільки плачеш, нічого не хочеш їсти, а тепер робиш усе, що від тебе залежить, і з надією чекаєш свою людину додому.

 ***

Востаннє ми зв'язувалися з чоловіком, коли він ще був на "Азовсталі", за два дні до евакуації. Це була коротка розмова: він запитав, як ми, і сказав, що дуже нас любить. 

З початку війни він взагалі жодного разу не сказав, що йому тяжко, не називав кількість загиблих. Більше запитував про нас і про загальну обстановку в Україні, бо зв'язку, щоб читати новини, майже не було.

Про вихід із "Азовсталі" в ту розмову він сказав тільки те, що я маю не хвилюватися, якщо він зникне зі зв'язку, і що він сам зв'яжеться зі мною, якщо буде можливість. Але про те, що це буде евакуація – ні слова.

Уже потім у новинах я побачила, що вони виходять із заводу і йдуть у полон. 

 

На жаль, я не побачила свого чоловіка на відео, фото і на російських пабліках. Але від тих, хто повернувся з полону, я знаю, що він живий і перебуває в Оленівці. 

З того, що ще знаю: умови всіх колоній, де перебувають хлопці, жахливі, їх майже не годують. Деякі полонені розповідали про фізичні тортури. На них, як це можна побачити на відео з полоненими, постійно тиснуть.

Реклама:

Жодного разу в Оленівку не підпустили представників Міжнародного комітету Червоного Хреста, точніше один раз, здається, пустили, але не до всіх наших військових. 

(Речник МКЧХ Олександр Власенко розповідав, що представники МКЧХ двічі відвідували українських полонених в Оленівці, це було ще до теракту 29 липня. Станом на 15 серпня, за його словами, МКЧХ має доступ до деяких полонених і намагається тримати ситуацію під контролем).

Також є інформація, що МКЧХ не встиг провести анкетування всіх військовослужбовців, які виходили з "Азовсталі". А російська сторона, своєю чергою, не підтверджує більшість наших полонених, які знаходяться на території "ЛНР/ДНР", Росії та Криму. 

Зараз ООН та Червоний Хрест зняли з себе відповідальність за евакуацію із заводу "Азовсталь": вони апелюють до того, що не підписували жодних документів, у яких було сказано, що вони взяли на себе гарантію безпеки. Інше питання – чи потрібно було ООН ті папери взагалі підписувати, якщо вони й так відповідають за безпеку у світі?

І ООН, і Червоний Хрест мають виконувати свою місію.

Щодо України: ми постійно тримаємо зв'язок з українською владою, зокрема з нововведеним Координаційним штабом з питань полонених (при ГУР Міноборони – УП). У цьому штабі зібрали людей з різних галузей, які максимально швидко координують по інформації і передають її рідним, і взагалі відповідають на наші запитання. Ми постійно на зв'язку. 

Реклама:

Але ми розуміємо: якщо Росія не допускає Червоний Хрест, якщо російські органи влади не надають інформацію, то в нашої влади і в нас, відповідно, цієї інформації не буде.

Усе залежить від міжнародних організацій, які мають на це вплив. 

Читайте також: Катерина Прокопенко: СІЗО, де знаходяться захисники Маріуполя, переповнене, їжа та вода потребують покращення

Після евакуації з "Азовсталі" ми з рідними захисників створили громадську організацію "Штаб підтримки морської піхоти України". Наші головні дівчата, які ходять на акції, виступають посередниками між сім'ями хлопців і органами влади. 

Також ми підтримуємо зв'язок з представниками МКЧХ, але, на жаль, конкретних результатів їхньої роботи ми не бачимо. Сподіваємося, що це зміниться. 

***

Те, що відбулося в Оленівці… я не знаю, як це передати словами. Це катастрофа, жах, теракт. Усім зрозуміло, що це була не українська сторона.

Зі ЗМІ ми дізналися, що теракт відбувся саме стосовно українських військових із полку "Азов". Підрозділи морської піхоти нібито не постраждали, але говорити про достовірність цієї інформації ми не можемо, бо, знов таки, МКЧХ досі не допустили в Оленівку.

Читайте також: В. о. командира "Азову" Надточій: В Оленівці росіяни, скоріше за все, спрацювали "Шмєлями"

Про що ми можемо говорити з упевненістю? Ні про що.

Я дуже співчуваю сім'ям загиблих. Це відео після теракту… воно не може залишити байдужим. Про це має кричати весь цивілізований світ. Усі мають докладати максимум зусиль, щоб повернути наших українських захисників додому.

Реклама:

Я б хотіла, щоб кожен українець, зокрема той, хто живе за кордоном, зрозумів, що може щось зробити для наших полонених. Кожна дія важлива. Треба максимальне включення. 

Бо після того, що сталося в Оленівці, ми не можемо бути впевнені, що полонені в інших колоніях не постраждають. Я дуже розгублена зараз… Хто тепер взагалі буде відповідати за безпеку наших захисників, якщо МКЧХ і ООН зняли з себе відповідальність?

***

Я хочу, щоб моя рідна людина повернулася додому жива. 

Я дуже чекаю на обміни, дуже на них сподіваюся. 

У полоні, як ви знаєте, зараз є дві вагітних, також ще є маса поранених. Я розумію, що зараз треба набратися терпіння і робити все можливе для звільнення хлопців. Бо від кожного з нас залежить дуже багато.

Я дуже кохаю свого чоловіка і чекаю вдома. Я роблю все, щоб він повернувся якнайшвидше. 

Записала Ольга Кириленко, УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді