"Кракен" атакує. Історія спецпідрозділу ГУР МО, який демонізують росіяни

Неділя, 12 березня 2023, 19:59
колаж: Андрій Калістратенко
Слухайте подкаст "УП. Вголос" на зручній платформі:

У першій половині лютого 2022 року, за пів місяця до повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, у Харкові відбулися дві взаємопов'язані події. Спершу тут провели "дорозвідку" офіцери Головного управління розвідки Міноборони України. А трохи згодом з'явилися "закладки" – схованки зі зброєю.

Автомати Калашникова, гранати, кілька великокаліберних кулеметів, протитанкових гранатометів і навіть ПТУРів 24 лютого стануть у пригоді  розвідникам, місцевим ветеранам "Азова", ультрасам та звичайним добровольцям.

Пізніше на уніформі багатьох із них з'являться шеврони спецпідрозділу ГУР МО "Kraken", який піде в контрнаступ на Харківщині.

"Ми знали, що буде війна, і готувались", – каже командир "Kraken", "гурівець" з позивним "Віто".

Неофіційний громадський Штаб оборони Харкова, який активісти почали формувати в 2021 році, отримав зброю зі схронів увечері 23 лютого 2022 року.

Серед тих, хто збирав добровольців, був Костянтин Немічев – тепер офіцер ГУР МО, а тоді колишній боєць "Азова", голова місцевого "Нацкорпусу".

На ранок 24 лютого у розпорядженні штабу було приблизно 450 осіб. До полудня – майже вдвічі більше. Зброї вистачило не всім.

Перші трофеї, зокрема й броньовик "Тигр", з'явилися 27 лютого після бою з російським спецназом, що засів у школі №134.

Наприкінці місяця до захисників Харкова приєднався ветеран "Азова" 29-річний Сергій Величко з позивним "Чілі", автор кричалки "Путін-Ху*ло!". 24 лютого він був у СІЗО за підозрою у "вимаганнях, створенні та участі в злочинній організації".

За кілька днів після вторгнення РФ Величко потрапив до списку тих, кого амністував президент Володимир Зеленський для захисту країни. 

В інтерв'ю youtube-каналу "Бомбардир" 8 квітня 2022 року Чілі, який сьогодні, як і Немічев, теж є офіцером ГУР, заявляв: в СІЗО опинився через складні взаємини з проросійськими силами та українськими спецслужбами.

За 12 місяців після вторгнення у фільмі "Рік" Дмитра Комарова керівник ГУР МОУ Кирило Буданов назвав "Kraken" "одним із найбільш боєздатних підрозділів" у країні.

Штурмуючи позиції росіян від Вільхівки до Куп'янська і далі, підрозділ обзавівся трофейними танками, БТР, БМП та артилерією: від мінометів до гаубиць Д-30 та РСЗВ "Град".

"Чому "Kraken"? – каже Віто. – В березні, після штурму Вільхівки, я побачив, що у нас із цієї маси людей структурується підрозділ. Запропонував назвати його "Кракен". Cам я – виходець з морського спецназу, морська тема дуже близька для мене". 

"Кракен – чудовисько зі скандинавської міфології, яке всіх знищувало", – пояснює він походження назви спецпідрозділу.

Журналісти "Української правди" провели кілька днів із учасниками ударно-штурмових операцій підрозділу "Kraken", які розповіли та показали, як відтісняли ворога від Харкова та звільняли Харківську область у складі Сил оборони.

Початок. "Калібри" та полонені в ОДА

Непримітний у натовпі, середніх років – мабуть, це й усе, що можна знати простим смертним про зовнішність офіцера ГУР Віто. На свій страх та ризик варто додати ще дещо поширене – палить "айкос".

– У Харкові було спокійно, ніхто не вірив у війну, – розповідає Віто про настрої перед вторгненням. – 22 лютого з колегою прибули на нараду, яку зібрав Дудін, на той момент начальник Управління СБУ (Харківщини; підозрюється у державній зраді – УП)

Мені дали слово. Я сказав: "Буде війна, треба готуватися". Всі посміялися. 

Потім була зустріч із командиром 92-ї бригади Федосенком. Домовились, як будемо працювати. Ще зустрівся з офіцерами Нацгвардії, зі спецпідрозділу "Омега". Обговорили подальші дії.

Про початок великої війни Віто згадує в місці, яке ще до 24 лютого вибрали як точку збору – на вулиці Данилевського, між будинком суду та хрущовками. 

 
Віто про свій позивний: "Подобається актор Денні Девіто та "Хрещений батько" про Віто Корлеоне" 

Члени "руху опору" побоювалися, що росіяни покладуть зв'язок. Але "друга армія" світу виявилася не всесильною.

– Костя (Немічев – УП) приймав людей, формував загони, роздавав зброю та відправляв добровольців по позиціях. 

Першою бій приймала 92-а бригада з північного, північно-східного напрямку, відходила до окружної дороги. Ми розуміли, як будуть діяти росіяни, почали розставляти вогневі засідки. Вийшла така полусфера по окружній, яку закрили тими, хто у нас був, – каже Віто.

Реклама:
Штаб оборони розмістили у будівлі ОДА, де записувались у добровольці, куди приносили одяг та продукти. Куди 1 березня вдарили два "Калібри", вбивши, за офіційними даними, 29 осіб.

– Тоді я особисто відчув, що таке російські ракети, – посміхається Віто, який під час атаки був на нараді на другому поверсі. 

Серед загиблих від ракет опинилися двоє полонених розвідників з Другої Псковської бригади спецназу, яких тримали на першому поверсі Облдержадміністрації. 

Перед прильотом вони встигли поділитися бойовими задачами: захопити телевежу, один із об'єктів держзв'язку, ключові адмінбудинки, повідомити про контроль над "першою столицею" України та чекати на основні сили росіян.

– У перші дні ми сформували 32 групи, які з іншими підрозділами вибивали росіян, – згадує Костянтин Немічев. – Після цього вони вдарили "Калібрами" по ОДА, по нашому штабу. На мою думку, наводили по GPS саме на нас.

 
Костянтин Немічев. На виборах мера Харкова у 2021-му отримав 12 295 голосів (4,25%) 
 
Наслідки удару "Калібрів" 1 березня 2022 року по центру Харкова 

Салтівський рубіж. Флангова засідка та зрадник

– Найстарший у нас – начальник зв'язку, йому 69 років, підполковник, – розповідає Віто, рухаючись в бік Північної Салтівки за кермом позашляховика. – Він десять разів підтягується на турніку. Під обстрілами лізе на ось таку трубу (показує на котельню за вікном – УП) та чіпляє ретранслятор. От вам і "дєд"!

А найменшому у нас 15 років. Він боксер, штурмовик. Цього року піде вчитися у ліцей Богуна.

У перші дні після вторгнення на позиціях мікрорайону Салтівка разом із ветеранами "Азова" та добровольцями стояли вчителі та курсанти Харківського університету повітряних сил та Юракадемії.

– Це був такий зведений, 78-й батальйон. Я заводив сюди їхню колону, десь 120 людей. Командиром у них був Фізрук (позивний– УП), з бойовим досвідом

Тут на прикритті стояв перший танк 92-ї бригади. А там далі їхній 22-й батальйон вже вів бій, – показує офіцер.

 
Салтівка прийняла на себе основний удар, коли ворог зрозумів, що "визволителям" у Харкові не радіють

Шлях у місто з боку села Циркунии вулицею Сердюка разом із "університетським" загоном прикривали близько 150 бійців із "громадянського" штабу оборони. Загалом близько 300 захисників.

– Тут була така засідка, "кишка", – згадує Віто. – Було близько 50 гранотометів, які готовi з вікон та арок завдати фланговий удар. На дах витягнули ПТУР.

Серед офіцерів із вишів один виявився зрадником. Парадокс, але він нам і допоміг у якійсь мірі. Передавав ворогу, хто тут є, які сили і засоби. Тому росіяни боялися заходити цією дорогою. Ми б їх тут всіх спалили.

Найскладнішим і вирішальним був перший тиждень оборони Харкова. Упершись в окружну та зустрівши жорсткий опір, росіяни розпочали масовані обстріли.

Для Північної Салтівки настали темні часи.

 
Попри значні руйнування на Салтівку потрохи повертається життя

 – Противник застосовував все, що є, – каже Віто. – Ствольну, реактивну артилерію. Літаки, гелікоптери. 

От там далі ФАБ кинули (фугасну авіабомбу – УП), але вона не вибухнула. А там хлопці Фізрука збили першу "вертушку". Зайшли на дах, на 16 поверх. 

Там вже 13 поверхів залишилось, – уточнює Костянтин Немічев.

Реклама:

Школа №134. Урок для спецназу РФ

Вранці 27 лютого 2022 року псковський спецназ зробив згубний для себе маневр. До Харкова прорвалися кілька диверсійно-розвідувальних груп.

Віто розповідає: ворог заходив з боку Малої Данилівки лісом і такими плутаними вуличками, що з того боку на них ніхто не чекав.

– Думаю, їх заводив хтось із місцевих, – каже офіцер розвідки. – Там навіть харків'яни можуть заблукати. 

Росіяни увійшли до міста на "Тиграх" та "капсулах" – броньованих "КАМАЗах". Чотири "Тигри" зупинилися на вулиці Шевченка, за п'ять-шість кілометрів від центру. Біля спеціалізованої школи №134 з поглибленим вивченням німецької.

 
Пройти парадним маршем у центр міста росіянам не вдалося

У будівлі тримали оборону три десятки спецназівців із РФ, бій з якими розпочали військовослужбовці 92-ї бригади. На допомогу підійшли бійці спецпідрозділу "Корд", добровольці з "Фрайкору", ветерани "Азова", тероборона.

– У росіян були неправильні дані, хр*нове планування. Якби їхня розвідка спрацювала добре, може б, ці бронегрупи щось і виконали, – каже 30-річний Рава з "Кракена".

Рава – корінний харків'янин, у минулому – ультрас "Металіста". Того дня він був разом із об'єднаними силами, які цілий день штурмували школу.

 
Рава воював у складі "Азова" після Майдану та знову взяв до рук зброю 24.02.22

– Там сиділа заряджена спецура з крупнокаліберними кулеметами та РПГ, – згадує Рава. – "Корд" та "Фрайкор" намагалися штурмувати. Росіяни добре зайняли оборону. Навіть на перший поверх важко було зайти: багато кутів, дверей, кімнат, коридори.

Сильно допомагала техніка 92-ї. Працювали БТР, танк. За рахунок великих калібрів взяли перших полонених, а решту знищили.

– У тебе тільки автомат, чотири "ріжки", – продовжує Рава. – У бій тоді йшли на мотивації. Це вже згодом запрацював "лендліз". З'явилися "Тигри", великокаліберні кулемети.

– У нас була ситуація, коли зайшли на третій поверх, мали кинути гранату, – розповідає ще один учасник штурму, 28-річний Дмитро Олійник із "Кракена". – А один чоловік каже: "Я не можу!". Він мені її віддав, я й закинув.

Можеш – робиш. Не можеш – даєш задню. Ти стріляєш або в тебе стріляють.

Чи знали ми, що там спецура? Все було на автоматі. Потрібно було зачистити школу та вибити всіх русаків із міста.

 
Дмитро штурмував росіян у школі разом із українськими десантниками та спецпризначенцями 

До згорілої будівлі за рік після штурму Олійник приходить шкутильгаючи. Тоді він отримав тут поранення в ногу.

Дмитро називає себе звичайною людиною, простим харків'янином. Зовні він справді не схожий на штурмовика. Перша освіта – тренер з футболу, друга – юридична. 2014-го їздив на Донбас як волонтер. Але військового досвіду не мав.

– Скажу, що наші звичайні хлопці, учасники штабу оборони, які проходили вишколи до 24-го, морально сильніші, ніж ті русаки. Вони знають, що захищають, – зазначає Олійник.

За словами Костянтина Немічева, бій у школі №134 був ключовим для Харкова:

"Це була крапка. Вони зрозуміли, що Харків – це залізобетон. Що їм тут нема чого робити".

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Увесь контент Української правди – безоплатний і завжди таким буде. Наша журналістська команда працює для того, щоб ви знали – "Яка вона, справжня Україна?". Щоб знайти правду, треба вміти чути не лише себе, а й інших. Нам важливо спілкуватись з вами у Клубі УП – а ваша підтримка вільних медіа у важкі часи важлива, як ніколи.
Євген Руденко – журналіст УП

Вільхівка. Феномен штурму та "кабачки" від діда

27 березня, за місяць після бою в школі №134, окупантів вибили з села Вільхівка, за шість кілометрів від окружної.

– Насправді та велика операція починалася за тиждень до того з маленької, – згадує Сергій Величко із позивним "Чілі". – Невелика група висунулася на їхній блокпост з БТР. У хлопців був NLAW, тоді ми вперше використали іноземну зброю.

Як каже Чілі, NLAW "спрацював погано", "пішов трохи вбік". Але у ворога було кілька трьохсотих. Харківські штурмовики відійшли до міста. Після цього нальоту зробили дорозвідку, перевірили підходи та шляхи сполучення.

 
Сергій Величко – один із лідерів харківських ультрас та ветеран "Азова". Офіцер ГУР МО

Плацдармом для наступу стало невелике селище Елітне. На ту мить воно було у "сірій зоні". Там бійці майбутнього спецпідрозділу "Kraken" розгорнули свій перший виїзний штаб. Там збирали та аналізували дані з дрону, туди підвозили БК, а потім поранених та полонених.

Згадуючи прорив крізь позиції росіян на перехресті перед Вільхівкою, Чілі посміхається: "Йшли як "циганський табір". Тоді бійці мали лише один трофейний "Тигр". Все інше – джипи та легкові авто.

– З обох боків дороги – зеленка, з якої вели вогонь, – розповідає Чілі. – Ми зрозуміли, що там окопи і "Тигр" їх не прострілює. І ось він на хоробром (відважно – УП) заїхав практично на окопи, почав їх розстрілювати.

Тоді загинув наш перший хлопець – Артек. Він був на пікапі, працював з АГС (гранатомет – УП). Коли отримав поранення, ще біг на росіян.

Друга колона заходила за підтримки БТР 92-ї бригади. Коли штурмовики закріплялися по секторах у Вільхівці, по селу почали гатити танки, артилерія та гелікоптери К-52.

Всі вперше, мабуть, відчули, що таке авіація, – каже Віто. – Був навіть скид ФАБ, але там далі, в районі посадки.

 
Основний удар під час боїв у Вільхівці прийняла на себе вулиця Українська

Паралельно з наступом добровольців на Вільхівку 92-а бригада вибивала ворога з Малої Рогані. Головною метою було відкрити логістику дорогою Харків – Чугуїв – Ізюм – Куп'янськ.

– Який був висновок по операції "Вільхівка"? Це був якийсь феномен, якщо враховувати сили й засоби, які були у нас. 

Головне, не було втрати управління, навіть тоді, коли на деякий час штурмові групи опинилися у напівоточенні. Тоді у нас не було ретрансляторів, працювали по раціях "точка – точка", через різні канали. У всіх було по дві рації, в мене – три.

Тут ми взяли дуже багато полонених (30 – УП) та багатьох знешкодили (до 80 – УП), – згадує Віто.

– Спочатку навіть не знали, що робити, як їх вивозити, – додає Чілі. – Усі групи на той момент билися, багато особистого транспорту хлопців згоріло.

Реклама:
У Вільхівці ворог, не забуваючи свою національну традицію, зміг повторити. Уроки місячної давнини він не засвоїв. Як у Харкові, так і у Вільхівці, група росіян забарикадувалася у місцевій школі.

Штурмувати їх допомагали БТР 92-ї бригади, один із яких підбили з РПГ. Але врятуватися окупантам не вдалося.

 
У школи на Харківщині зараз можуть ходити хіба манекени

– Вони так і погоріли у школі, – каже Чілі. – Але з нами вони тут саме воювали, "закусивалісь". 

Тут був дуже щільний вогонь. Це була якась спецура. Ми витратили багато БК у Вільхівці, у тому числі трофейного. 

В один момент з підвалу будинку з'являється дідусь: "Хлопці! Свої! Приїхали!". Задоволений дуже.

Ми йому: "Діду, все добре. Сховайся!". А він: "Та чекайте, чекайте!". Іде, вилазить із підвалу з "кабачками" – пострілами від російських РПГ. Штук 20 їх було.

Нам із дідом реально пощастило. Ці "кабачки" нам дуже допомогли зачистити школу та інші позиції.

Руська Лозова. Скіф, Буданов і опорник у церкві

На свою поразку у Вільхівці в РФ відреагували черговим фейком. За два дні, 29 березня, Володимир Шаманов, депутат Держдуми та екскомандувач десантних військ, повідомив, що спецназ взяв у полон Костянтина Немічева та Сергія Величка.

Звинувативши харків'ян у тортурах військовополонених, генерал на пенсії Шаманов заявив: "Сьогодні вони валяються в ногах, просять про пощаду". Але того ж дня Чілі та Немічев зняли відео зі спростуванням.

Успішний штурм Вільхівки ветеранами "Азова", патріотами, футбольними хуліганами вразив не лише росіян. У ГУР вирішили створити новий підрозділ на основі тих добровольців, які показали себе в обороні Харкова та спецоперації "Вільхівка".

Село Руська Лозова наприкінці квітня звільняли вже під прапором "Кraken".

– Зараз можна говорити – на це завдання приїжджав Кирило Олексійович Буданов. Ходив на штурм, – посміхається Віто.

Операція починалася з селища Лісове, в "сірій зоні", на височині.

 
Всередині канадського броневика Roshel Senator, який є в "автопарку" "Kraken"

 – З першого разу зайти не вдалося. Росіяни встигли перекрити дорогу "пеемками" (протипіхотні міни – УП), зв'язаними мотузками. Плюс вони відпрацювали артилерією. У нас були двохсоті й поранені.

Довелося згорнути операцію та доопрацювати її, – розповідає Чілі.

Перед другою спробою група розвідників зайшла до села та привела язика, місцевого колаборанта. Від нього дізналися докладніше про сили росіян.

– У нас було десь 200-220 осіб, – каже Віто. – Висунулись у пішому порядку через ліс. Поки ми робили відволікаючий маневр, командир батальйону Скіф зайшов із піхотою через правий фланг, зайняв визначені сектори, після чого почали зачистку.

Скіф, міцний чоловік у балаклаві та з добродушним поглядом, згадує:

– Заходили через лісовий масив уночі на нозі, пішки. Несли стрілецьку зброю, гранатомети та пару ПТУРів. Ішли цвинтарем, зачищали вулиці, рухалися в центр, де була церква.

Згодом я вибрав її як наш опорний пункт. За словами агентури, це була єдина будівля з добротним підвалом, де можна було сховатися".

 
Cкіф: "Одна з наших груп взяла у полон росіян з мінами та картою мінування"

Група Скіфа була невеликою. Коли на Руську Лозову з боку Питомника висунулася бронетехніка РФ, бійці закріпилися в церкві, по якій працювала авіація та танк.

– Закріпилися тут приблизно на три доби, хоча не розраховували на такий термін, – ділиться Скіф, який тоді отримав поранення. – Провізії було на добу. Підгодовували місцеві мешканці.

Команда була утримувати селище до підходу нашої бронегрупи та важкого озброєння. Хлопці спочатку налагодили піший маршрут через лісовий масив, звідки на нозі приносили БК. А потім на броньованому КАМАЗі проривалися з боєприпасами, провізією та забирали полонених.

Після прориву основних українських сил трасою Руську Лозову остаточно зачистили. Наступного дня о шостій ранку противник спробував повернути позиції. Але успіху не мав.

– Почали штурмувати наш опорний пункт на трасі. Ми з хлопцями вирушили з центру селища на підкріплення. Дуже допомогла наша артилерія. Кілька їхніх "коробок" (БТР – УП) "розмотали" відразу, на під'їзді.

Піхота почала відступати. Мабуть, у них працював "Орлан", вони побачили наше розташування і почали крити мінометним вогнем. Тоді я й отримав поранення, – ділиться Скіф.

Реклама:

Питомник. Висота 220 та танк з Червоної площі

Після звільнення Руської Лозової штурмовики пішли далі. На селище Питомник, розташоване за три кілометри, де стояла 200-а Печенізька бригада з Мурманської області РФ.

– Висота 220 – найвища точка на північному напрямку, – пояснює важливість цього сектора Віто. – З неї ворог вів вогонь по Харкову з САУ 2С3 (самохідних гаубиць – УП), гармат, "Градів" БМ-21. 

Звільнення Питомника, а до того Руської Лозової, дало змогу Харкову дихати вільно. Ворог тут зазнав дуже великих втрат. З перехоплень ми чули, десь 75% особового складу. 

З Питомника ворога вибили за дві доби, закріпилися на висоті, в лісі та селищі. Але після цього росіяни накривали позиції щільним вогнем. Тривалий час намагалися повернутися. 

Як згадує Віто, під час штурмових дій контактні бої в лісі відбувалися на відстані 10-20 метрів. А потім настала черга рити окопи. Ворог бив навіть ракетами С-300.

Тут була унікальна ситуація, – посміхається командир "Kraken". – Фізик (він зараз у нас начальник розвідки) з іншими хлопцями захопив танк Т-80БВМ, який виходив на парад на Червону площу в Москві в 2021-му.

 
Віто та Чілі на фоні приватного будинку, в якому перебували й гадили росіяни

У боях за Питомник у "Kraken" вперше з'явилося багато важких трофеїв: від кулеметів, РПГ та ПТУРів до МТЛБ, БМП, танків та установки "Град". Ще було безліч боєприпасів, їх на той час ворог не рахував.

– Кожний командир роти вів тут журнал – що і скільки прилітає, – згадує Віто. – Якось ми відкрили зошит: було так, що за одну хвилину 120 снарядів, за добу – 1500, а у нас – 100-150. 

– Основні герої – розвідники, штурмовики, піхотинці, – додає Сергій Величко, Чілі. – Хлопці, які йдуть на хороброму, і воюють.

Можна розповідати багато історій із різних населених пунктів. Тут, наприклад, Фізик із хлопцями просто на автоматах зайшли, оточили, вбили весь екіпаж, захопили цілий танк. Зробили все холоднокровно, правильно тактично.

– Або є група хлопців – Їжачок, Дух, – продовжує Чілі. – Вони в лобову вийшли з одним NLAW на танк. Зробили постріл і дуже здивувалися: збоку в цей момент заводилися ще два. Довелося швидко піти, але першу ціль вони вразили.

Був момент, коли ЧВКашники намагалися нас штурмувати з флангу, "джмелями" (вогнемет – УП) спалили будинок, де була наша позиція. Але хлопці з групи Рачка "на стрілкотні", пересуваючись по-розумному, ворога тоді настріляли.

Реклама:

Балаклія. Хитрість, швидкість та натиск

"В результаті точкових ударів Військово-космічних сил націоналістичний батальйон "Kraken" втратив боєздатність", – повідомив 8 серпня 2022 Ігор Конашенков, офіційний ретранслятор фейків і казок Міноборони РФ.

Місяць по тому соцмережами ширитиметься відео, зняте на даху адміністрації Балаклії. Людина у балаклаві, стоячи ногами на російському триколорі, на тлі піднятого українського прапора повідомляє президенту Зеленському про деокупацію міста.

Тим, хто сповістив українцям хороші новини, був Віто. На інших пам'ятних відео – штурмовики "Кракена". І Чілі з Немічевим, яких російські пропагандисти давно "взяли в полон".

– Історичний контрнаступ починався з цього плацдарма, на околицях Вербівки, яка примикає до Балаклії, – згадує Віто. – Були задіяні спецпідрозділ ГУР "Kraken", формування ЗСУ, Нацгвардії, спецпідрозділи Нацполіції, ССО.

В цей операційний район підійшли 4 вересня. Було багато наших відволікаючих маневрів. Працювали танки, артилерія, ДРГ. Ми збирали та аналізували інформацію від агентурних одиниць, які знаходились на окупованих територіях.

Наша задача була зайти на Арсенал (склади з боєприпасами, на яких сталися вибухи в 2017 році – УП). Потім за нами мали зайти сили ССО і закріпитися.

 
На околицях Вербівки Віто згадує, як посипався для РФ фронт на Харьківщині 

За словами Віто, росіян змусили повірити, що наступ розпочнеться з боку цементного заводу, де були позиції ЗСУ.

– Важливу роль зіграла 25-а десантно-штурмова бригада, – зазначає офіцер ГУР. – Вони прорвали оборону росіян на околицях Вербівки. 

Маневр був настільки швидким, що росіяни не могли зрозуміти, що відбувається. Кричали в ефірі, що їх з усіх сторін оточують. У Вербівці вони так тікали, що підірвали міст, коли по ньому рухалась їхня ж БМП.

Ми вирішили знищити декілька трансформаторів на підстанції під Балаклією. У ворога почалася втрата управління. 

 
Адміністрація Балаклії. Місце, де було зроблено історичні кадри повернення українських прапорів

Арсенал, зачищений з боями та втратами, став "вихідним рубежем", звідки продовжили наступ.

– З цього місця сформували колонну, заходили в Балаклію бронегрупою, – розповідає командир "Kraken". – Метрів за 300 від перехрестя, яке було під нашим контролем, ще стояв ворог: ліворуч – у житлових будинках, і праворуч – у посадці. 

Наша група швидко залетіла в місто.

Коли "Кракен" закріпився в адміністрації Балаклії, бої ще точились на околицях. Ворога, який тікав, добивала українська артилерія. 

До міста зайшла поліція. Бійці спецпідрозділу рушили далі.

Куп'янськ. Буряти та форсування Оскола

До приходу росіян у Куп'янську тішило багато чого. Зі скверу біля адміністрації, розташованого на височині, відкривається винятковий вид на річку Оскіл, ліси та пагорби.

Сьогодні цю картину псують зруйновані будинки, канонада артилерії за 12 кілометрів звідси та загибель мирних мешканців. 

Дивлячись на стовп диму від прильоту за річкою, Віто розповідає, як "Kraken" звільняв лівобережжя Куп'янська. 

 
Після звільнення Куп'янськ все ще в небезпеці. За горизонтом точаться бої

З центральної частини міста на правому березі ворога вибивала 92-а бригада. Росіяни підірвали міст, але штурмові групи "Kraken" змогли опинитися на тому боці, де супротивник мав дві лінії оборони.

– На КПП біля мосту сиділи буряти, – згадує офіцер ГУР МО. – А лівіше, в промзоні, військовослужбовці 200-ої бригади, з якими ми вже зустрічалися в Руській Лозовій, Питомнику.

Треба було зачистити лівий берег, зробити плацдарм, щоб 92-а бригада розгорнула пантонні переправи для подальшого розвитку контрнаступу.

 
"Росія тут назавжди" в окупантів не вийшло

"Kraken" ішов далі – на Подоли та Куп'янськ-Вузловий, звідки за добу вибили спецназ 24-ї бригади РФ.

Ківшарівка, Новоосинове, Глушківка, Колісниківка – деокупація Харківщини тривала.

– Ворог відійшов до Сватового Луганської області, там у них вже була побудована потужна лінія оборони. Вони кинули великі сили і засоби, щоб зупинити контрнаступ.

До того ми йшли в динаміці, постійно з боями. Ворог не міг протистояти цьому натиску, у ворога були великі втрати, в тому числі серед хороших офіцерів.

Але і ми трохи виснажилися. Втратили і в особовому складі, і в техніці, тому вже тої активності не було. Ми вже допомагали 92-ій бригаді, яка стала в активну оборону, – каже Віто.

Далі буде

31.07.2022. Міноборони РФ ротом Конашенкова рапортує про знищення "високоточними ракетами" 350 бійців "Kraken" та 11 одиниць військової техніки на території Харкова.

19.08.2022. "Бойовики" "Kraken", за словами Конашенкова, "показово розстріляли 100 бійців ЗСУ, які залишили позиції".

5.09.2022. "Знешкоджено" пункт дислокації "Kraken" в районі Харкова (джерело те саме).

7.09.2022. Біля Харкова "знищений" ще один пункт підрозділу, стверджував російський пропагандист.

16.09.2022. В Міноборони РФ хвалилися тим, що розбили базу "Kraken" вже в самому Харкові.

Поки росіяни множать новини про перемоги над "Kraken", у спецпідрозділі готуються до подальшої деокупації. Набір та підготовка бійців триває. 

 
Марвел і Рольф з "Kraken" показують трофейний кулемет, яким під час бою під Соледаром знищили 50 найманців з ПВК "Вагнер"
 
Хорватський шестизарядний гранатомет RBG6 з арсеналу спецпідрозділу

– Кандидати заповнюють анкети, проходять тестування і поліграф, – ділиться Віто подробицями відбору. – Якщо у нашої внутрішньої безпеки не виникає питань, вас привозять у певне місце, де ви здаєте гаджети, роздягаєтесь. Вас перевіряють та дають форму.

– Далі кандидатів везуть в навчальний центр – у машині без вікон, – пояснює офіцер ГУР. – Ті, хто пройшов випробування протягом 14 днів, залишаються. Це приблизно 30-35%. Інших повертають назад на такій самій закритій машині.

На питання, коли і де чекати нового контрнаступу Сил оборони України, Віто дещо хитро розводить руками: "Не знаю. Ми лише виконуємо накази".

– Ми, спецпризначенці, розвідники, колись були ангелами, служили Богу, воювали у війську Божому з темними силами, – всміхається він. – Потім Бог послав нас на землю, зняв із нас крила, дав нам погони.

Він сказав: "Ви будете тут моїми руками, ногами, очима. Будете творити те, що я скажу". І ми зараз виконуємо місію – захищаємо свою землю. 

 
Віто: "Кожен наш військовослужбовець знає, за що воює. Кожного чекає або перемога, або смерть"

Євген Руденко, Дмитро Ларін – УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді