Детектив НАБУ Магамедрасулов: Ніколи не вважав, що Міндіч є ключовою фігурою в реалізації всіх цих проєктів

Ім'я детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова донедавна було відоме переважно вузькому професійному колу – тим, хто уважно стежить за роботою антикорупційних органів. У липні 2025 року воно стало публічним через його затримання, арешт і майже п'ять місяців, які він провів у слідчому ізоляторі.

21 липня 2025 року до квартири Магамедрасулова увірвалися кілька десятків співробітників Служби безпеки України. Керівнику групи детективів Національного антикорупційного бюро повідомили про підозру в межах кримінального провадження, пов'язаного з питаннями національної безпеки. СБУ звинуватила Магамедрасулова та його батька Сентябра у нібито продажу технічних конопель у Росію.

Затримання відбулося на тлі подій, які поставили під сумнів стабільність антикорупційної інфраструктури загалом. Наступного дня Верховна Рада України проголосувала за законопроєкт, який фактично позбавляв незалежності НАБУ та САП.

До цього Магамедрасулов понад 10 років працював у Національному антикорупційному бюро України та був залучений до розслідувань, пов'язаних із топкорупцією, оборонною сферою, діяльністю державних компаній. Останні пів року до свого затримання він працював над матеріалами, які стали частиною спецоперації "Мідас" – одного з найбільш чутливих корупційних кейсів останніх років.

Після звільнення з-під варти 3-го грудня (через кілька днів після обшуків у Андрія Єрмака та його звільнення з Офісу президента) Руслан Магамедрасулов залишається працювати в НАБУ, визнаючи, що ризик нових атак на антикорупційну систему не зник.

В інтерв'ю "Українській правді" він уперше детально розповідає про обставини затримання 21 липня 2025 року, майже п'ять місяців в одиночній камері СІЗО, роботу над операцією "Мідас", тиск з боку силових структур і власні висновки після десяти років роботи в антикорупційних органах.

Магамедрасулов не згадує про помсту і не називає імен. Він говорить про систему, в якій детектив може стати об'єктом переслідування швидше, ніж фігурант справи – об'єктом судового вироку.

"Підконтрольні владі правоохоронці супроводжували резонансні справи Бюро всі 10 років нашої роботи"

– Ми трохи говорили перед початком інтерв'ю про те, що ви працювали в НАБУ з моменту його створення й у принципі ніколи не прагнули публічності.

– Ніколи не прагнув, це не моя історія насправді. Моя робота – частково конспіративна. Тому потрібно бути все-таки невідомою особою.

– Але так вже склалися обставини, що ви стали дуже публічним за останні пів року. Втім, відомостей про вас дуже мало. Все, що мені вдалося знайти у відкритому доступі – ви з Горлівки, там був бізнес ваших батьків. Потім ви переїхали до Києва і вже 10 років працюєте в НАБУ. Розкажіть трохи про себе.

– У нас був родинний бізнес: великий логістичний комплекс. Я був до нього долучений. Але на певному етапі зрозумів, що бізнес постійно піддавався тиску з боку правоохоронців. Я запитував: за що це, чому так? Всі підстави були незаконні, і я вирішив все ж таки зрозуміти, що за претензії до нас, і вступив до навчального закладу на предмет "Право". Вчився в Харкові, в (юридичному університеті імені – УП) Ярослава Мудрого. І тоді зрозумів, що більшість цих претензій були штучно вигаданими з метою збагачення певних осіб.

– Чи це допомогло зберігати родинний бізнес тоді?

– Допомогло. Я був дотичний до родинного бізнесу певний період, до роботи в прокуратурі. Тому так, я давав поради батькові там, де претензії були штучно вигадані і в принципі взагалі не мали під собою реального підґрунтя.

– Але потім почалася війна, і ви змушені були залишити Горлівку?

– В 2014 році я вже працював у прокуратурі. Два роки я був у відділі, який підтримував введення нового реєстру досудових розслідувань. Тобто я був якраз тією особою, яка була дотична до процесу імплементування нового КПК в життя. Документи на конкурс у Бюро я подавав, коли вже був у прокуратурі Краматорська.

– Чи справді ви знайомі з нардепом Федором Христенком, як про це повідомляв на пресконференції голова СБУ Василь Малюк? Як Христенко з'явився у вашому житті?

– Це така маніпуляція насправді. Я працював у відділі, який займався саме народними депутатами України, і комунікував з багатьма. Тому казати, що я виключно комунікував з Христенком, це помилкова історія.

Комунікація з ним почалася напередодні набрання статусу народного депутата України. Але комунікація з ним і з іншими депутатами нічим не відрізнялася. Ми не були з ним знайомі до цього. І тим більше в Горлівці я з ним ніколи не перетинався.

– Розкажіть, чому ви вирішили стати детективом НАБУ?

– Це була така комплексна історія… Взагалі в 2015 році я вже планував повернутися в бізнес. Але мені зателефонували мати і друг, і кажуть: піди в НАБУ, це нова історія. Я зателефонував у Київ, запитав. Кажуть: так, це справді нове бачення антикорупційної діяльності; планується незалежний орган, підтримується міжнародними партнерами, і там точно не буде історії про корупцію. Тому я вирішив податися.

– Тиск існував увесь час, поки ви працювали в НАБУ?

– Всі 10 років нашої роботи в Бюро кейси, які мають резонансну важливість для суспільства і взагалі такі крупно фінансові, завжди супроводжувалися працівниками правоохоронних органів, підконтрольних вертикалі влади. Або вони здійснювали захист на етапі, коли ставало відомо про те, що ми по них працюємо.

Були різні випадки викриття нашої діяльності. Якщо пам'ятаєте, була історія по агенту "Катерині", де встановили обладнання в конспіративній квартирі. Потім – прослуховування представників Бюро, встановлення техніки по працівниках Бюро, що теж щодо мене відбувалося останні пів року перед затриманням. Контроль наших технічних управлінь.

Це ж не так складно насправді. В масштабі держави нас небагато, і нас контролювати не так важко. Плюс-мінус 300 людей. Порівняно з іншими службами, яких 40–50 тисяч, це невеликий обсяг.

Це така системна була робота, не стихійна.

"Вони вважали, що я – центр впливу: на мене натиснуть, і я начебто дам викривальні покази"

– 21 липня 2025 року співробітники СБУ прийшли до вас з обшуками. У вас є відповідь на запитання, чому вони прийшли, зокрема, саме до вас?

– Було таке затримання, що я відчув себе терористом № 1 в Україні. Мені зрозуміло, навіщо здійснювалися їхні заходи – виключно з метою тиску на НАБУ, на САП, отримання важливих документів, інформації, намагання після цих заходів вербувати осіб, оскільки всі працівники Бюро були налякані. Багато хто хвилювався за свої родини, за своїх батьків.

Читайте також: Антиантикорупційна спецоперація. Що стоїть за обшуками в НАБУ

Щодо мене – там декілька причин. По-перше, я багато працював і багато людей були об'єктами моєї зацікавленості з боку документування. Плюс вони сформували собі таку якусь картину, що я начебто маю безпосередній контакт з керівництвом НАБУ і з керівництвом САП.

Тобто в межах своєї діяльності я з ними постійно комунікую. І вони вважали, що я – якийсь такий центр впливу: вони мене затримають, на мене натиснуть, і я дам якісь начебто викривальні покази.

Ви ж розумієте, що я не був кінцевою метою. Головні цілі були Семен Юрійович Кривонос і Олександр Васильович Клименко. Вони повинні були над ними отримати контроль. Я був просто для них ще одним інструментом досягнення цілі.

– Тобто ваша версія, що на той момент їм не було відомо, що ви якимось чином дотичні до операції "Мідас", що ви – та людина, яка встановлювала прослуховування в квартирі Міндіча?

– Щоб ви розуміли, в кінці 2024 – на початку 2025 я брав участь у декількох аналогічних процесах, не тільки в операції по "Мідасу". Тому вони знали, що дотичний до них, це якраз була одна з начебто претензій на мою адресу, що я працював по певних напрямках.

– Але про прослуховування вони на той момент не здогадувалися, за вашою версією?

– На той момент ні.

Читайте також: "Міндічгейт"? Історія того самого друга президента

– Ми можемо трохи розказати про підготовку до операції "Мідас" з вашого боку?

– Я слухаю вже з різних джерел по-різному всю цю інформацію... Кажуть, що я був або керівником цієї операції, або займався слідчою роботою. Я хочу, щоб всі зрозуміли, що я виконував вузьке коло задач, які я саме міг виконати. Я не був старшим слідчим групи, я взагалі не здійснював слідчої діяльності. Моя задача була реалізувати певні заходи щодо конкретних осіб.

– Які це заходи, ми не можемо сказати?

– На жаль, так. Але вони здебільшого стандартні, які передбачені законом про кримінально-процесуальний кодекс.

– Давайте поговоримо про звинувачення, які лунали на вашу адресу 21 липня 2025 року. Тоді на пресконференції голова Служби безпеки Василь Малюк і генеральний прокурор України Руслан Кравченко озвучували певні звинувачення у ваш бік. Чи підтверджуєте ви якийсь факт контактів з РФ після 24 лютого 2022 року?

– Звісно, це неправда, тому що комунікація з Рашкою в мене взагалі відсутня будь-яка. І якщо вона була б, я думаю, що вони б це показали. Але її не показали, тому що її не існує в принципі. Моя позиція щодо України зрозуміла, чітка, прозора. В 2022 році (на початку повномасштабного вторгнення – УП) я охороняв Офіс президента – 24-го лютого чи 25-го, ми приєдналися до цієї команди. Ті, хто залишився в Києві, об'єдналися в групу і приїхали в урядовий квартал. Там ми зустріли Дениса Монастирського, нам дали позицію в Офісі президента, центральна ця будівля. От ми в ній були на певних поверхах. Дали нам бойові позиції, і ми очікували там.

– І скільки ви так тримали позиції?

– Наші працівники тримали більше місяця, але ми знялися. Бо ми дивимося, що (російські – УП) парашутисти планувалися, але перша ніч, друга ніч – ніхто не прилітає. Тому ми вирішили звідти знятися і зайняли позиції по районах Києва. А надалі ми були і в Мощуні, і в Бучі були в перші дні після звільнення, виконували завдання певні в межах співпраці з СБУ Києва і Київської області.

– З Олегом Татаровим ви там перетиналися?

– Ні, не бачив, і спільних заходів у нас не було.

– А чеченців бачили?

– Чеченців теж не бачив. Бачили багато трупів, навіть тих, що поїли собаки.

– Це вже після звільнення Київщини, я так розумію?

– Це прямо в перші години ми виходили, в нас були певні задачі.

– Далі ви перемістилися на Запорізький напрямок?

– З липня я перемістився з командою з Бюро. Ми долучилися до підрозділу департаменту і контррозвідки СБУ. Ми були відряджені в департамент контррозвідки і створили спільну тактично-оперативну групу в Запорізькій області. Працювали з ними десь пів року, і працювали доволі ефективно. Якраз там ми зробили, мені здається, найбільшу роботу.

– Але потім ви повернулися до роботи в НАБУ.

– Ми сліпо вірили, що на час війни корупції бути не може. На жаль, у листопаді ми отримали інформацію, нам сказали: все, хлопці, корупція ще сильніша стає, тому треба повертатися. Ми знялися, повернулися в Київ і почали працювати вже по кейсах, які в нас були.

"Це вже схоже на якийсь лютий расизм: тільки по прізвищу визначати, що я під російським впливом"

– Повернемося до звинувачень щодо вас. Ми почули шматок вашої розмови, який стосується технічної коноплі.

– Смішна історія, на жаль.

– Я зацитую: "На уровне государства есть программа, там у них были проблемы с хлопком. Приезжали какие-то узбеки, они коммуницировали с другими, общались. [...] Смотри, есть какой вопрос, у отца там есть семена конопли, мне говорят, что они очень востребованы государственной программой Дагестана". Поясніть ще раз, про що йшлося.

– Тут навіть зі змісту розмови зрозуміло, що мова йде про Узбекистан.

– Тому що в другому реченні ви кажете про узбеків.

– І навіть в першому я кажу: в них проблеми з бавовною. А бавовна не вирощується в Дагестані, наскільки я знаю. Чому я знаю про Узбекистан? Тому що мої батьки – будівельники, і вони після навчання в 1986 році поїхали в Туркменістан. Це сусідня країна, але вони дуже тотожні між собою кліматом, економікою. Там два джерела доходів держави: газ та бавовна.

– Я народилася в Узбекистані, можете мені не пояснювати.

– Я часто був у цих країнах, батько мій був постачальником на заводі, і він постійно циркулював по цих країнах, і в Москву часто літав на той час. Я розумів, що таке Узбекистан. Але я не розумів, що таке Дагестан – я там ніколи довго не жив, декілька разів відвідував у дитинстві, і все.

– Я так розумію, тому що батько з Дагестану…

– Так, мій батько по національності лезгин, і я теж.

– В принципі, легко зліпити: дагестанець – значить, продає технічну коноплю в Дагестан.

– Слухайте, це вже схоже на якийсь лютий расизм. Тільки по прізвищу визначати, що я відношуся до російського впливу або ще щось. Це просто припущення, яке обґрунтовується якимись абсолютно вигаданими аргументами.

– У вас є розуміння, скільки часу вас прослуховували? Це були співробітники Служби безпеки України, я так розумію?

– Так. Ми припускаємо, що це здійснювалося приблизно пів року. Не в межах кримінального провадження, а в межах так званих ОТКЗ (оперативно-тактичні координаційні заходи – УП), антитерористичних заходів. Тобто це взагалі історія, яка не підпадає під КПК.

Такий інструмент взагалі вигадувався для реалізації контртерористичної діяльності або контрдіяльності проти розвідницької діяльності Рашки або їхніх союзників. А в даному випадку вони використовували ці заходи виключно по працівниках Бюро, що, на мою думку, є прямим порушенням закону.

– Так само, я так розумію, прослуховувалися ваші батьки?

– Прослуховувалися. Працювали по всіх. За пів року контролю квартир, машин, телефонів, контактів моїх вони змогли єдине, що знайти, це підозра мені по одній розмові. Яка не має жодного продовження, тому що Юсуф (співбесідник Магамедрасулова – УП) сказав потім, що його товаришеві не цікава ця інформація, і все, ми закінчили будь-яку комунікацію.

Для того щоб підтягнути цю історію ще якось, вони зробили штучне листування батька в Телеграмі – стандартна історія взагалі, вже навіть смішно. Тому що під час отримання НСРД (негласних слідчих розшукових дій) ти отримуєш доступ до безпосередньо самого акаунту і в принципі можеш з нього уже листуватися.

– Там, здається, був прейскурант, і він був у гривні.

– Він був українською мовою навіть.

– Тобто в Дагестан надсилали прейскурант українською мовою і в українській національній валюті, так?

– Смішна історія.

Багато таких кейсів, де люди відсиділи декілька місяців в СІЗО, де, ми так розуміємо, хтось штучно створює якісь листування.

Батьку моєму 65 років, він в Телеграмі здебільшого зідзвонюється, він майже ніколи не пише, короткі слова. А тут прямо така розмова змістовна, де моє ім'я повторюється рази 3 чи 4. А в кінці пишеться: треба ж це конфіденційно робити. Вони спілкуються весь час з іменами, всім іншим, а в кінці нагадують про конфіденційність. Така дешева постанова, абсолютно вигадане листування.

Ми цим займаємося. Я думаю, що буде там результат, щоб доказати.

– Можемо, напевно, тільки здогадуватися, які ще справи таким чином були сфабриковані, які стосуються не співробітників Національного антикорупційного бюро, а представників бізнесу, наприклад.

– Навіть у моїй роботі є декілька таких кейсів. Це представники бізнесу, де докази були чи в Телеграмі, чи в електронній пошті. І там теж такі є дрібниці, які вказують або розмір НДС, або закон українською. І в суді коли відкрили, кажуть: так, дивіться, тут українське законодавство, потім російське, щось відбувається не те.

"Історія з "гаманцем" Клименка – просто абсурдна"

– Розкажіть про умови утримання. Я так розумію, вас утримували в Лук'янівському СІЗО?

– Перший день після затримання мене доставили в ІТТ, ізолятор тимчасового тримання в Київській області. І в подальшому, вже після того, як винесли рішення в Печерському суді, мене доставили в СІЗО на Лук'янівці. Я отримав камеру. Як казав один із оперативників, "це найгірше, що в нас є, тому вибач".

– Наскільки я розумію, ви були під постійним відеонаглядом?

– Постійний відеонагляд і заходи внутрішньокамерної розробки. Тобто я був повністю ізольований від спілкування будь із ким, за мною постійно приходили окремі оперативні працівники, супроводжували мене усюди.

– Вас продовжували тримати під вартою, розраховуючи на те, що ви дасте якісь важливі покази. Про кого і що ви могли розказати?

– Мені передавалися натяки на те, щоб я не комунікував жодним чином з представниками ЗМІ. Тому що я давав інтерв'ю, через адвокатів давав певні пояснення щодо свого затримання. Навіть у суді, якщо ви бачили, мене охороняли вже по вісім людей, оточували мій бокс. Я розумію їх, їм була вказівка керівництва, щоб максимально унеможливити мою комунікацію з представниками ЗМІ.

Тому я був максимально ізольований в частині комунікації, щоб не було жодної можливості зі мною спілкуватися. Тобто в мене була одна можливість у перший період, я там дав якісь коментарі. Після цього все погіршилося, і я вже не міг давати навіть жодних коментарів, перебуваючи в суді або в СІЗО.

– Ви говорите про "задачі". З вашої точки зору, хто їх давав і як виглядав ланцюг виконання?

– Хто саме давав – сказати не можу. Я не займався документуванням і майже п'ять місяців провів у СІЗО. Але для мене очевидно: це здійснювалося в межах вертикалі влади.

– Тобто, ймовірно, йдеться про Офіс президента?

– Я як працівник Бюро не можу оперувати припущеннями. Задокументованих доказів цього, наскільки мені відомо, немає. Але якщо подивитися на поведінку судів, СБУ, Офісу генерального прокурора, вона була дивовижно синхронною.

За відсутності будь-якої повноцінної доказової бази почали "створювати" експертизи. Я працюю понад 10 років і знаю: експертизи зазвичай тривають місяць, інколи – пів року. А тут їх робили за день або за кілька днів.

– Чи намагалися на вас тиснути, щоб ви дали потрібні свідчення? Можливо, пропонували "угоди": скажеш щось про Клименка чи Кривоноса – і вийдеш?

– Це не робиться напряму. Спочатку людину намагаються зламати, створити умови, за яких вона буде готова до "комунікації". Мені непрямо передавали сигнали: треба співпрацювати, "дружити", давати "правильні" покази. Але жодної конкретики не було – очевидно, щоб я не міг це задокументувати або передати керівництву.

– Правоохоронці неофіційно комунікували журналістам "Української правди", що ви – дуже важлива людина для Семена Кривоноса і особливо для Олександра Клименка, мовляв, ви його "гаманець". Що вас насправді пов'язує з Клименком?

– Історія з "гаманцем" – просто абсурдна. Під час обшуків вони бачили і квартиру моєї нареченої, і мою квартиру. Там немає жодних статків. Квартира, куплена за програмою "єОселя" в 2024 році. Старе житло без ремонту.

Вони ж відкрито казали: "Ми шукаємо гроші". Які гроші? У Дніпрі знайшли 2,5 тисячі євро, і вони просто зникли. Це були всі мої заощадження на той момент.

Ці уявлення – про "общаки", чорну готівку – це проєкція їхнього власного досвіду. У НАБУ такого не існує. У нас усе чітко регламентовано. Якщо ти працюєш – ти працюєш, а не носиш чийсь "гаманець".

З Клименком ми знайомі багато років, ще з першого набору НАБУ. Комунікували в межах роботи, не більше. Все інше – вигадка. Ми не були друзями, не святкували разом, не відпочивали.

– Які перспективи цієї справи зараз?

– Якби ви запитали мене до 21 липня, я був би впевнений, що її закриють – там немає нічого. Але після того, як я побачив процесуальну поведінку всіх учасників, моє уявлення про правову систему серйозно змінилося. Це виглядає як радянський принцип: "була б людина – стаття знайдеться". І це страшно. Бо якщо так працюють щодо працівників НАБУ, людей, які розуміють право і процедури, то що тоді відбувається зі звичайними громадянами чи журналістами?

– Чому вам, на вашу думку, змінили запобіжний захід? Чи це може бути пов'язано з обшуками у Єрмака і неврученням йому підозри? Це могло бути частиною негласної угоди?

– Думаю, це комплекс причин. Було багато спроб, щоб я, вийшовши, "зник", не комунікував зі ЗМІ й зробив вигляд, що нічого не сталося.

Що стосується кейсу Єрмака – це окрема історія. У "Мідасі" є серйозні речові докази, і я сподіваюся, що детективи НАБУ доведуть справу до кінця в межах закону.

– Чи бачите ви особисті ризики для себе зараз, коли справу передано до Офісу генерального прокурора?

– Після публічного допису керівника ОГП я сприймаю будь-який сценарій як можливий. Для мене це прозвучало як пряма погроза – і не лише мені. Якщо говорити чесно, у правовій державі цього кейсу взагалі не мало б існувати. Він побудований буквально "з нічого".

– Під переслідування потрапила і ваша родина?

– Так. Причому це робилося демонстративно. За сестрами велося візуальне спостереження, за родичами – аудіо- і відеоконтроль. Машини постійно стояли одні й ті самі – не для документування, а для тиску. Були й інші історії: тиск на друзів, побиття, утримання кілька днів для вибивання показів. Це була системна робота – і в Києві, і в Дніпрі.

– Під час перебування під вартою ви сказали, що Міндіч – це лише верхівка айсберга. Що ви мали на увазі?

– Поясню. Початково наша робота стосувалася Міністерства оборони та діяльності Карлсона в цьому напрямку. Саме це було основним мотивом початку розслідування. Я ніколи не вважав, що Міндіч є ключовою фігурою в реалізації всіх цих проєктів. Це просто неможливо з точки зору масштабу й механіки виконання.

– Тоді хто був ключовим?

– На цьому етапі я не можу цього сказати. Слідство триває, остаточних процесуальних рішень ще не ухвалено.

– Але ми можемо побачити в матеріалах справи представників вищого керівництва держави?

– Я сподіваюся, що так. Але є стара й дуже точна фраза: головне не те, що ми знаємо, а те, що ми можемо довести.

Не все знання може стати доказом у суді. У матеріалах будуть лише ті факти, які ми здатні довести належним чином.

– Зараз багато хто говорить, що судовий розгляд "Мідасу" може тривати роками, як це було, наприклад, у справі Насірова. Ви поділяєте ці побоювання?

– На жаль, так. У мене самого є кейси, які розглядаються роками. Для нас це надзвичайно болюче питання, бо від цього залежить розуміння результатів нашої роботи.

Є, наприклад, справа ОГХК – вона досі не завершена. Причини – комплексні: законодавство, КПК, судова практика, політичний фактор. У нас був кейс із дев'ятьма обвинуваченими. Ті, хто брав участь у таких процесах, розуміють: це майже неможливо розглянути. Дев'ять людей можуть по черзі хворіти, і процес ніколи не зрушить.

– Ваш кейс і кейс Віктора Гусарова багато хто пов'язує зі спробами демонтажу антикорупційної системи. Чи бачите ви зараз ризик нової атаки на НАБУ і САП?

– Так, на жаль, бачу. Ситуація принципово не змінилася. Питання незалежності Бюро залишається критичним. 21 липня ми побачили, як можуть діяти абсолютно незаконно – просто ухвалити рішення, атакувати і зробити. Це перманентний процес, і його неможливо вирішити раз і назавжди. Єдине, що реально працює – увага суспільства, медіа і міжнародних партнерів. Коли всі діють як єдиний оркестр, тоді інституції можна захистити.

– У який момент ви зрозуміли, що все може піти за найгіршим сценарієм?

– У перші дні після подій 21 липня. Я тоді подумав: усе, 10 років роботи, і нас просто скасують або перетворять на підконтрольний орган.

Чесно кажучи, я вже опустив руки. Але те, як суспільство відреагувало, стало для мене несподіванкою. Хоча в них були серйозні наміри знайти на мене хоч щось, вони провели понад 100 обшуків по всіх моїх контактах.

– У межах вашої справи було проведено понад 100 обшуків?

– Так. Більше 100. Вони фактично йшли по моїй телефонній книжці: контакти, джерела інформації. Були зафіксовані випадки побиття людей, людей утримували по кілька днів, вимагали покази проти мене. Це була репресивна машина.

– Які особисті висновки ви зробили після СІЗО і всього пережитого?

– Я зрозумів, що просто запрацювався. За 10 років я майже не відпочивав. У мене накопичено понад 200 днів відпустки. Це був надзвичайно нервовий і виснажливий період. Плюс дві складні операції на голові – у березні й травні. І після цього – СІЗО. Очевидно, що мені потрібен відпочинок.

– Але ви залишаєтеся працювати в НАБУ?

– Так, поки залишаюся. Є ще інші кейси, які потрібно довести до кінця.

Севгіль Мусаєва, УП