Тимошенко і граблі

29 переглядів
Вівторок, 16 березня 2010, 14:34
Ростислав Павленко
директор Школи політичної аналітики при НаУКМА, для УП

Не встигла ще Юлія Тимошенко проголосити загальне перемир’я у опозиції, а її речники – рознести по ЗМІ цю ініціативу, як її серйозність була поставлена під сумнів самим-таки штабом БЮТ.

За повідомленням офіційного сайту Юлії Тимошенко, народний депутат фракції БЮТ Володимир Яворівський "наголошує, що у Верховній Раді існує лише одна опозиція на чолі з Юлією Тимошенко".

А вже наступного дня цей сайт поширив матеріал із красномовною назвою "Уряд Азарова продовжує економічну політику Ющенка" , де за допомогою маніпуляцій назвами документів і голослівних звинувачень поширюються традиційні для БЮТ антиющенківські міфи.

Таким чином, БЮТ використовує свою улюблену технологію: з одного боку, проголошуються правильні красиві слова, з іншого – стиха, поза спиною – триває війна.

Такі прийомчики застосовувались оточенням Тимошенко віддавна: навіть навесні 2005 року, коли помаранчева влада здавалась єдиною, речники БЮТ воювали проти президента Ющенка.

Нині, спостерігаючи за поведінкою Юлії Тимошенко, яка з усієї сили намагається бути єдиною опозицією в країні, розумієш: деяких нічому не вчить не тільки історія, але і власний досвід. І вони продовжують вперто і впевнено наступати на одні й ті самі граблі.

Попередні тижні було витрачено на спроби Тимошенко принизити інші опозиційні сили – бруд лився на Ющенка і Яценюка (деякі приклади – тут). Тепер паралельно запускаються образ конструктивної Юлі і "правдорубів" з її оточення.

Однак нещодавня історія показує: намагаючись подолати союзників, щоби видертись на вершечок сама-одна, Тимошенко завжди програє. І причин цьому декілька, вони лежать на поверхні, однак чомусь не помічаються ані Тимошенко, ані її стратегами.

Якщо Тимошенко не змінить свого стилю – не відмовиться від дволикості, неправди і ненависті – вона і далі зазнаватиме поразок.

Тож, можливо, перебування в опозиції сприятиме лікуванню цієї хвороби. А для ефективності лікування розглянемо симптоми і корені самої хвороби.

Ненависть як стиль і її ціна

Сумний фірмовий стиль Тимошенко: знаходити ворогів, розвішувати ярлики, шукати тріску в чужому оці – при цьому не помічати колоди у власному і думати, що інші її також не помічають.

Хтось скаже: така поведінка забезпечує їй високі результати на виборах. Причини цього явища, особливості масової свідомості українського виборця – тема окремої розмови.

Однак треба визнати і інше: отримуючи на топленні інших і яскравих шоу високі результати, Тимошенко стратегічно майже завжди програє.

Кілька прикладів на підтвердження.

Рік 2005-й. Уряд Тимошенко "героїчно" бореться із кризами, до створення більшості із яких потім виявляється причетним: бензиновою, м’ясною, цукровою…

Президент Ющенко критикує уряд лише "в робочому порядку", за зачиненими дверима. У відповідь – публічні звинувачення з боку Тимошенко, реалізація інформаційної заготовки щодо "любих друзів". Репутації помаранчевих завдано важкого удару, замість проведення реформ енергія витрачається на політичну чехарду.

Згодом звинувачення проти так званих "любих друзів" не тільки не підтверджуються – багато з них опиняються серед "любих мОїх" (с) самої Тимошенко. Однак мети Тимошенко досягнуто – образ Ющенка заплямовано, БЮТ стрімко набирає бали.

От тільки в результаті такого способу підвищити рейтинг ані БЮТ, ані НСНУ у 2006 році не набирають достатньо голосів, аби сформувати коаліцію. Це відкрило дорогу зраді Мороза і втраті часу на прем’єрство Януковича, політичну корупцію в Раді і дострокові вибори.

До речі, для контрасту: коли під час дострокових виборів 2007 року Тимошенко і її оточення утримується від поборення союзників, БЮТ і НУ-НС набирають достатньо, щоби створити коаліцію на двох.

Тимошенко – знову прем’єр, причому і Ющенко, і НУ-НС пішли назустріч Тимошенко, погодившись на її призначення без попереднього ухвалення передбачених коаліційною угодою законів – не очікували, що союзнику не можна вірити на слово.

Аби уникнути подальшої публічної війни, обійти недоліки Конституції, яка провокує конфлікт між президентом і прем’єром, президент Ющенко пропонує формат щотижневих зустрічей керівництва держави. На цих зустрічах планується погоджувати дії органів влади. Здавалося б, підстави для публічних конфліктів зняті.

Але Тимошенко на цих зустрічах говорить про одне, а на засіданнях уряду проводить інше – знов-таки, незаконну приватизацію, кадрові призначення, розподіл бюджетних коштів. На заклики відмовитись від такої практики не реагує – мабуть, не для того ішла у владу, щоби втрачати такі можливості для себе і оточення.

А відповіддю на критику запускається міф "мені заважають працювати".

Замість ефективної економічної політики, демонстрації результатів бачимо у виконанні Тимошенко чергові шоу і підхід "усіх уб’ю – одна залишусь".

При цьому Тимошенко і її стратеги чомусь упритул не помічають, що такий підхід пустив її позиції по низхідній. Після 2007 року Тимошенко і її "каманда саламандр" (с) не вигравали жодних виборів.

Провалено кампанії в Києві і Тернополі, програно вибори президента.

Причини поразок Тимошенко

Загальна причина цих поразок – люди не такі сліпі, як про них, очевидно, думають у оточенні Тимошенко.

І чітко бачать речі, які речники БЮТ воліють обходити увагою:

1. Важко приховати, як Тимошенко не гребувала спільними діями з Партією регіонів – своїми начебто опонентами – для задоволення або матеріальних потреб, або політичних амбіцій.

Спільно голосами ПР і БЮТ проводилися лобістські закони щодо розподілу бюджетних коштів – і долалися вето президента Ющенка на них. Спільно змінювалося законодавство про вибори президента – всупереч зауваженням міжнародних експертів та позиції Конституційного Суду.

До речі, цікаво: коли недемократичні норми закладалися ще у проект закону, БЮТ і його речники воліли мовчати. І лише коли ці норми почали працювати проти них – здійсняли галас.

Така поведінка цілком відповідає логіці дій Тимошенко як політика, яка ставить понад усе свій особистий інтерес – і готова заради нього порушувати слово, жертвувати союзниками, торгувати національними інтересами України.

Це сповна проявилося у численних спільних діях Тимошенко і Партії регіонів:

- у 2007 році, коли ПР і БЮТ спільно ухвалили антиконституційний закон про Кабінет Міністрів, де фактично передали кабміну Януковича повноваження глави держави;

- восени 2008 року, коли ці фракції знову спробували перетягти на себе непередбачені Конституцією повноваження – а заодно і вимагати від всіх державних службовців володіння російською мовою;

- зрештою, навесні 2009 року, коли ПР і БЮТ було узгоджено проект Конституції України, який позбавляв громадян права вибору і фактично розподіляв Україну на вотчини Тимошенко і Януковича.

Цікаво, що в останньому проекті "ні" сказала не "принципова" Тимошенко, а якраз Янукович – мабуть, зрозумівши, як Тимошенко поводиться із союзниками.

Такі об’єднання при збігу інтересів ПР і БЮТ додатково обмежували можливості президента, і без того урізані змінами до Конституції 2004 року.

У цьому контексті традиційний пасаж речників БЮТ про "президента, який нічого не робив" також виглядає цинічним.

Адже саме за Ющенком – ініціювання гідних виплат на народження дитини; запровадження нових стандартів соціальної політики, коли пенсії і зарплати щороку мали зростати; скасування надмірних адміністративних обмежень. Більшість цих ініціатив приписували собі і Тимошенко, і Янукович – забуваючи сказати, що їх обох доводилося буквально штовхати в цьому напрямку.

Також "не завдяки, а всупереч" реалізувалися кроки Ющенка в напрямку відродження національної пам’яті. Реалізовані проекти на кшталт відродження Батурина здебільшого називаються крізь зуби і через кому – аби швидше перейти до критики.

Але саме такі "дрібниці" – це те, що залишається країні від президентів. Кучма, до прикладу, залишив по собі хіба що палац "Україна" і розкішні резиденції.

Натомість у Батурині із заштатного селища постав європейського рівня туристичний центр, який щовихідні відвідує понад 5 000 людей, який створив робочі місця для мешканців області і державне замовлення для молодих спеціалістів.

Це – лише приклад досягнень, які можливі при співпраці глави держави, місцевої влади і бізнесу. Таких прикладів могло бути більше – аби цим переймався також і уряд.

Міфом є і "катастрофічний розрив із Росією" за часів президентства Ющенка. За даними російського Держкомстату, товарообіг між Україною і Росією зріс з 20 мільярдів доларів у 2005 році до понад 35 мільярдів доларів у 2008. При цьому експорт українських товарів до РФ практично подвоївся: з майже 7,5 мільярдів доларів у 2005 до понад 15,7 мільярдів доларів у 2008 році. Падіння 2009 року пов’язане із кризою і загальним зниженням експорту, а не якимсь "розривом".

Важко приховати і роботу практично на російський інтерес – як у економіці, так і в знакових, "українських" питаннях.

2. Підписано заздалегідь невигідні для України газові угоди, за якими країна отримала найвищу ціну на газ і найнижчу – за транзит. 20% українського газового ринку віддано безпосередньо структурі "Газпрому" – ГазПромСбыту, який постачає газ безпосередньо до українських споживачів, роблячи їх залежними від позиції "Газпрому".

Розмови про те, що таким чином було "усунуто мегакорупцію РосУкрЕнерго" розраховані на незнання аудиторією фактів.

Адже іще в березні 2008 року президентами Ющенком і Путіним було досягнуто домовленості про скасування посередника у газових стосунках і поступовий, по етапний перехід до ринкових цін на газ і транзит.

Уряди мали пропрацювати деталі і отримали відповідні директиви. Однак уряд Тимошенко, замість виконати директиви, почав свою гру.

У результаті російська сторона може застосовувати до України санкції фактично на власний розсуд – і немає жодного письмового документа щодо відмови від санкцій.

Із тим, до речі, пов’язана напівдетективна історія із відмовою Нафтогазу повідомити президенту про зміст додаткових угод із Газпромом: з’ясувалося, що "скасування санкцій" існує лише на словах.

Лише пряма заборона Тимошенко перешкодила запуску каспійської нафти в Україну і Європу нафтопроводом "Одеса-Броди" – що дало би можливість українським заводам переробляти цю нафту і сприяти зниженню цін на пальне, а країні отримувати доходи від транзиту нафти; єдине, кому така схема заважала – Росія.

Цілком подібно, що, забороняючи проектне використання Одеса-Броди", Тимошенко реалізувала свої домовленості з Москвою.

Було створено підстави для продовження залежності української атомної енергетики від Росії http://www.dt.ua/2000/2229/67446/.

3. Тимошенко поспішала відвідати патріарха РПЦ Кіріла з білими трояндами навіть у резиденції, де він зупинився у Києві, але проігнорувала візит до України Вселенського патріарха Варфоломія.

Хоча Вселенські патріархи не відвідували Україну, якщо не помиляюсь, із XVI століття – Тимошенко (можливо, не без підказки з Кремля) знайшла цікавіше заняття: заважати рятувальникам ліквідовувати наслідки повені.

Розмови про "особисте керування рятівними роботами" виглядають смішно: думаю, зрозуміло, як приїзд високого начальства впливає на роботу. Тож недарма вдячні російські ЗМІ після такого ігнорування візиту патріарха віднесли Тимошенко до вірних прихожан "канонічної УПЦ".

4. Зрештою, важко приховати невміння Тимошенко вести ефективну економічну політику – стимулювати розвиток економіки, а не душити її поборами.

При цьому використовуючи зовнішні і внутрішні запозичення для виплати зарплат і пенсій за принципом "після нас – хоч потоп".

Результат – уся глибина … (кризи), в якій опинилася країна.

5. Стала очевидною – і дратує дедалі більшу кількість людей – манера постійно перекладати відповідальність на інших, і при цьому брехати за давнім принципом: брехню повторювати знову і знову – тоді є шанс, що у неї повірять.

Однак, як це часто буває з міфами, найбільш популярні з них не знаходять підтвердження.

Наприклад: "Ющенко заважав Тимошенко працювати".

Насправді, Ющенко критикував на посаді прем’єра як Тимошенко, так і Януковича. Причому завжди за конкретні речі, а не "взагалі".

Зупинені Ющенком постанови урядів вели до розбазарювання бюджетних коштів, неправомірних призначень чи незаконного розпродажу держвласності. Для перевірки цього твердження варто лише поглянути на зміст тих постанов, які зупинялися президентом (їх можна знайти на сайті Верховної ради).

Ще із останнього: "Ющенко закликав голосувати "проти всіх" і забрав голоси у Тимошенко".

Більшість із людей, які проголосували проти обох кандидатів, визначилися щодо свого вибору безвідносно до чиїхось закликів. Вони просто розуміли, що для України що Янукович, що Тимошенко – нічого хорошого.

Такі висновки вони зробили, спостерігаючи за словами і діями цих політиків. Зрештою, зводити поведінку майже 5% виборців до виконання чиїхось закликів – це не поважати власних виборців.

Фактично, Тимошенко сама відлякала цих виборців, агресивно нападаючи на тих, кого вони підтримали в першому турі. Менше ненависті, більше співпраці – і хто знає, яким було би голосування.

Але це не обходить творців тез для промов Тимошенко і її речників. Їм обов’язково треба призначити винними кого завгодно, але не саму Юлію Володимирівну.

Це – лише неповний перелік того, що спадає на думку із результатів роботи Тимошенко.

Зупинити танці на граблях…

Перемога Віктора Януковича, яку Тимошенко так довго боялася визнати – цілком на її совісті.

Чвари, взаємне поборення, витрачання часу та енергії на поливання брудом власних партнерів – усе, що викликає найбільше роздратування і зневіру громадян – були привнесені в демократичну команду саме Тимошенко.

Їй вдалося підірвати довіру до демократичних політиків, вибитися в лідери рейтингів – але ціною стала поразка демократичних сил на президентських виборах.

Нині демократії, європейському вибору, навіть незалежності України кинуто виклик – в обхід прямої конституційної норми створено коаліцію і уряд, склад якого свідчить про загрозу здачі національних інтересів України.

У сил, які вважають себе демократичними, з’явився серйозний супротивник.

Здавалося б, усього цього мало би вистачити для Тимошенко і її оточення, аби зрозуміти: ідучи шляхом неправди і ненависті, Тимошенко неодмінно програє. Однак, судячи з активності речників БЮТ, танці на граблях тривають.

P.S. Аби не бути упередженим, зазначу: граблі – улюблений інструмент не тільки Тимошенко.

Формування уряду Азарова у обхід Конституції, та ще і шляхом задоволення різних груп у оточенні Януковича та партнерів ПР у коаліції, закладає під його роботу міну уповільненої дії. Буде сумно спостерігати, як такі різні люди, як Азаров, Акімова, Цушко і Тігіпко намагатимуться узгодити єдину економічну політику.

Зате різні групи отримали доступ до державних ресурсів, і апетити тих же комуністів задоволені...

Відтак про реформи можна забути: дуже схоже, що метою діяльності нового уряду буде натомість реванш і компенсація за втрачене під час перебування в опозиції. А суб’єкти на кшталт Табачника у цей час відволікатимуть громадян від економічних проблем антиукраїнськими шоу.

У 2004, у 2007 роках такий підхід до управління коштував регіоналам втрати влади. Однак їх історія також нічому не вчить.

Ростислав Павленко, директор Школи політичної аналітики при НаУКМА



powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.