Помилка президента, або Залишитись повинен тільки один
Зранку 19 вересня деякі українські медіа поширили новину: начебто, віце-президент США Джо Байден зробив "жорстке і конкретне" попередження президенту України Петру Порошенку та прем'єр-міністру Арсенію Яценюку, і підтримка Києва Вашингтоном опиниться під загрозою, якщо ситуація із корупцією в країні не зміниться.
Того ж вечора спікер віце-президента США Стівен Спектор спростував повідомлення, заявивши, що не було жодних заяв щодо будь-яких конкретних осіб.
Однак запитань залишилося більше, ніж отриманих відповідей.
На прохання автора прояснити ситуацію, високопоставлений у недалекому минулому чиновник Державного департаменту США, а нині відомий політичний експерт відповів дипломатично, хоча й цілком прозоро: "На мою думку, справжній зміст послання віце-президента міститься посередині між тим, що обнародувано у першому випадку, а потім прокоментовано прес-секретарем у другому. Уряду необхідно діяти набагато рішучіше у боротьбі із корупцією".
Доконаним фактом є те, що у більш ніж 30 телефонних розмовах протягом минулого і поточного року віце-президента Байдена із керівництвом України, тема неналежної боротьби з корупцією була присутньою постійно.
І підстав для висловлення такої стурбованості у американських та європейських партнерів України залишається більше ніж достатньо.
Висновок, який уже можна зробити через 1,5 роки після президентських виборів, невтішний: президент Порошенко не зміг піднятися над міжолігархічною боротьбою, а став її безпосереднім учасником. Схоже на те, що він намагається послідовно реалізувати слоган культового сіквела "Highlander": "залишитись повинен тільки один". І таким єдиним олігархом в Україні бачить себе.
Ця стратегічна помилка у недалекому майбутньому може не лише дорого обійтися президенту Порошенку, але й створити нові серйозні ризики для української держави.
Все це виглядає особливо печально на фоні оголошеної президентом і схвально сприйнятої суспільством кампанії по деолігархізації та боротьбі з корупцією, які, за згаданих обставин, позбавляються шансів на успіх.
Після Революції гідності на Майдані навіть олігархам стало очевидно, що часи їхнього безконтрольного владарювання в Україні закінчуються. Однак практика наступних 1,5 років показала – міняються радше дійові особи, але не принципи.
Показовим у цьому відношенні є коментар одного із найвпливовіших українських олігархів головному редактору тижневика "Дзеркало тижня" Юлії Мостовій: "У ньому [Порошенкові]немає державної цілісності. Він мав зробити дві речі: відлучити всіх, я підкреслюю — всіх, від держбюджету і від прийняття державних рішень. Він мав нас примусити працювати на країну, а примушує — на себе. Це — велика різниця!"
Як наслідок такого стану речей, двоє найзаможніших українських олігархів і непримиренних конкурентів у минулому Ахметов і Коломойський уклали антипрезидентський альянс.
Головним інструментом захисту своїх активів від перерозподілу в інтересах президента вони, схоже на те, вважають посилення політичних позицій у Верховній Раді через організацію дострокових парламентських виборів. Можливий термін проведення – травень-червень 2016 року.
Призначені на 25 жовтня 2015 вибори до місцевих органів влади українські "господарі життя" розглядають як проміжний тренувальний етап, інвестуючи у підконтрольні або дружні політичні структури серйозні кошти та надаючи інформаційну підтримку через свої медіаімперії.
Додаткову інтригу у цю ситуацію привносить той факт, що і Ахметов, і Коломойський мають давні й приязні ділові стосунки із прем'єром Арсенієм Яценюком.
На фоні оголошеної президентом боротьби з корупцією, країну струшують гучні корупційні скандали, де фігурують або найближчі соратники Порошенка і Яценюка, або самі очільники держави.
Так, днями газета Kyiv Post опублікувала відповідь прокуратури Швейцарії на запит щодо розслідування корупційної справи стосовно одного з найближчих соратників Яценюка – народного депутата Миколи Мартиненка. Мартиненко вмотивовано підозрюється в отриманні хабаря у 30 мільйонів доларів від чеської компанії Skoda JC. Згадана сума заблокована на рахунку у швейцарському банку Hottinger. У той же час, за повідомленням поінформованих джерел, запит швейцарської прокуратури про правову допомогу Генпрокуратура України "поклала під сукно".
Гучний скандал розгортається навколо компанії "Нафтогазвидобування" – найбільшої приватної газовидобувної компанії в Україні.
10 років тому Петро Порошенко був співвласником цієї структури, але потім втратив свою частку через конфлікт із бізнес-партнером. Зараз, за повідомленнями ЗМІ, президент Порошенко вирішив, що настав час "відновити справедливість". Декілька разів ГП блокувала роботу компанії, підштовхуючи нових власників до більш "зговірливої позиції".
Усі вищевикладені події відбуваються в Україні на фоні трьох посилюючих суспільну напругу факторів:
– соціологи констатують зростання радикальних настроїв, як реакцію громадян на прояви кричущої несправедливості під патронатом держави;
– суттєве падіння життєвого рівня в країні в умовах анексії Криму Росією і організованої нею війни на Донбасі;
– втрата державою монополії на застосування насильства і знаходження на руках у громадян мільйонів одиниць незареєстрованої зброї.
Схоже на те, що лише небажання підіграти експансіоністським планам Путіна та наявність масштабної тіньової економіки, як амортизуючої економічної прокладки, утримують радикалізоване суспільство від третього Майдану в умовах неефективного державного менеджменту.
Давньогрецькому філософу Платону належить вислів: "Народи будуть щасливими, коли справжні філософи будуть царями, або коли царі будуть справжніми філософами".
Важко передбачити, коли така ідилія настане в Україні.
Але якщо українські очільники держави не перестануть розглядати державну владу, як інструмент задоволення своїх бізнесових інтересів – то дуже швидко повторять долю своїх недолугих попередників.
Ярослав Мендусь, спеціально для УП
