Ресоціалізація ветеранів потрібна не ветеранам, а державі

1009 переглядів
П'ятниця, 27 квітня 2018, 12:30
Оксана Гаврилюк
голова правління БФ "Інформаційно-координаційний центр"

Міжнародна конференція "VETS: світові практики інтеграції ветеранів до мирного життя" залишила в моїй свідомості більше питань, ніж відповідей. І за це я вдячна всім спікерам.

Два дні – надзвичайно цікаві та інформативні: міжнародний досвід, сучасні тенденції, думки різних цільових груп.

Виходячи за рамки #зради та #перемоги, спробую викласти основні питання, що мене турбують.

Цільова аудиторія ветеранської політики

Говорячи про політики (як набір правил та норм) інтеграції ветеранів, ми перш за все маємо визначитись із головним – хто ж основні реципієнти такої політики.

Помилковим буде вважати, що реінтеграція ветеранів до мирного життя орієнтовно виключно на ветеранів. Хоча, без сумніву, саме цей напрямок є основним.

Я усвідомлюю, що ця теза викличе певний супротив тих, чию думку я поважаю та ціную. Проте життєвий досвід змушує мене вийти за рамки комфортної дискусії.

 
Помилковим буде вважати, що реінтеграція ветеранів до мирного життя орієнтовно виключно на ветеранів

Виступ Леоніда Остальцева, Андрія Козінчука, Антона Колумбета на їхні панелі – це як бальзам на душу для всіх нас, хто говорить, що обмеження ветеранів різного роду пільгами – погана послуга самим ветеранам та суспільству в цілому.

Державна політика в напрямку формування чергового пакету пільг є помилковою та недалекоглядною. Нагадую, йдеться про пільги, а не преференції.

Водночас я глибоко переконана, що державні (державницькі) політики в роботі з ветеранами не мають обмежитися виключно ветеранським середовищем.

Повноцінна соціалізація (весь спектр послуг – від медичної та психологічної роботи, до профорієнтації та працевлаштування) ветерана не можлива без адаптації і суспільної свідомості.

Простіше кажучи, для того щоб ресоціалізувати ветерана, зробити його повноцінним членом суспільства, потрібно не просто "навчити його плести сітку" (цей вислів мені дуже сподобався – він шикарний), але й підготувати оточуюче середовище – членів родин, соціум, друзів, колег, роботодавців, партнерів тощо – до цього процесу.

Відповідно, держава (яка б інституція цим не займалася) має одночасно реалізовувати набір політик щодо різних цільових груп – ветеранів і "всіх решта".

І ось тут ми стикаємося з певним конфліктом інтересів.

Мета та сутність ветеранської політики

Роман Вінтонів, відповідаючи на моє запитання про "ідеальний образ ветерана" дуже влучно відповів – неідеальна, звичайна людина. І це правда.

Ми всі, хто пройшов через війну, розуміємо, що люди в окопах, з тризубами героїв – такі ж самі люди, зі своїми слабостями, амбіціями, пріоритетами.

Це нормально. Саме тому питання героїзації ветеранів частиною ветеранського середовища сприймається негативно.

Змушена погодитися, з точки зору інтересів окремих людей, які пройшли через окопи (і не важливо чи вони "горіли в танку", чи "просиділи на кухні"), штучна героїзація створить певні складнощі в майбутньому.

Адже таким чином формуються завищені очікування суспільства.

Інакше й бути не може – діти тисячами писали листи і малюнки своїм героям на передовій, бабці передавали останню консервацію, у якій направду немає потреби, трудові колективи збирали кошти на різну корисну і не дуже амуніцію.

"Фото з героєм" уже стало обов’язковим атрибутом будь-якого депутата сільради чи бізнесмена середньої руки.

А потім ці герої повертаються до мирного життя, у якому вони знову зіткнуться з сумними реаліями – відсутність роботи, непрості сімейні стосунки, інший формат цінностей. А суспільні очікування при цьому залишаються на тому ж високому рівні.

І тут відбувається злам стереотипів. Тому ветерани природньо не дуже позитивно ставляться до такої героїзації.

Проте хочу нагадати, що країна досі веде війну. І грамотна героїзація, підвищення престижності військової професії конче потрібні державі та суспільству.

Суспільство треба готувати до нових реалій. Так, як було до війни, не буде вже ніколи.

Головна проблема держави патерналізм

Проте все це виглядає гарно в адміністративному моделюванні. Команда, причетна до організації Конференції (і за це окрема вдячність Лесі Василенко та Юридичній сотні), провела колосальну роботу з аналізу нинішньої ситуації у сфері взаємодії з ветеранами.

У супер-презентації Дениса Поданчука вичерпно наведено всю складність адміністративного управління процесами щодо захисту інтересів ветеранів. Це вже всім очевидно, нинішня державна модель у цій сфері – неефективна.

І питання навіть не в тому, що немає Міністерства ветеранів (це – окрема дискусійна теза, яка викликає радикальне пожвавлення). Головна проблема в тому, що мета та завдання державної політики вибудовані некоректно.

У нас уже є мільйони пільговиків – чорнобильці, афганці. Зараз держава знову намагається "запопуляризувати" (вибачте за неологізм) тему ветеранів АТО. Усе це відбувається тому, що у свідомості нинішніх держаних чиновників ветерани – це проблема.

Наша команда переконана: ветеран – це не суспільна проблема. Це шанс суспільства на зміни – швидкі, динамічні, прогресивні.

Люди, які пройшли через війну, крім ПТСР винесли в собі надзвичайно сильні особистісні характеристики. Те, що виділяє їх серед інших, створює їм додаткову конкурентну перевагу.

Хто такі ветерани? Це люди, до цивільних знань яких додалися специфічні військові знання.

На передовій бійці змушені оперативно вивчити механіку, електроніку, оптику, психологію. Ці люди подекуди вміють налагодити роботу складних механічних інструментів, зібрати і розібрати двигун автомобіля на морозі, запустити дрон і провести повноцінну аеророзвідку, налагодити зв’язок із сусідніми ВОПами, надати ефективну першу медичну допомогу.

При всьому цьому, упорядковується внутрішній світ людини – він стає більш мобілізованим, дисциплінованим, здатним оперативно ухвалювати рішення та нести за них відповідальність. Подивіться, це ідеальний працівник – ініціативний, грамотний, дисциплінований.

Повертаючись до панелі, яку модерував Масі Найєм, абсолютно правильний меседж – не обмежуйте ветеранів системою пільг, дайте їм можливість розвиватися і вийти з категорії соціально-вразливих верств населення.

За цих обставин, ветеран буде не споживати державні послуги, а формувати ВВП, брати участь в активному громадському і політичному житті.

Інформаційний фідбек

Для мене як для людини, яка працює з комунікаційними каналами, ця тема є особливо чутливою. Коли я готувалася до модерування своєї панелі ("Образ ветерана"), я проаналізувала інформаційну активність наших ЗМІ ї цієї проблематики.

Перший день конференції народив біля сотні повідомлень топ-ЗМІ про статистику суїциду серед ветеранів. Це при тому, що були в доступі шикарні професійні презентації наших іноземних колег, озвучувалися цілком конкретні проблеми та шляхи їх подолання…

Другий інформаційний штамп, який мені не дуже приємний, – теза про те, що конференція проводилася задля актуалізації створення нового Міністерства ветеранів.

Скажу відверто, я є членом проектного офісу зі створення міністерства. У мене було і залишається чимало питань до функціоналу, пріоритетів, механізмів роботи.

Але я точно знаю, що той досвід, ті знання й навички, які сьогодні накопичились у рамках проектного офісу, – архіважливі для держави.

І на завершення ще раз хочу подякувати всім, хто був причетним до організації цієї конференції, насамперед Лесі Василенко та її команді з Юрсотні – ми ще не зламали систему, але ми точно показали, що потрібно будувати в подальшому.

Оксана Гаврилюк, голова правління БФ "Інформаційно-координаційний центр", спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Єреван проголосував за новий парламент: що показали вибори у столиці Вірменії
Ще нещодавно дострокові вибори у Вірменії очікували лише ближче до середини наступного року. Та яскрава перемога партії прем'єра на столичних виборах дала старт консультаціям щодо розпуску парламенту.
10 підсумків Книжкового форуму у Львові
Форум поки залишається практично повністю українським. А ринок – неінтегрованим в світовій видавничий бізнес-процес. (рос.)
Кінець договору про дружбу з РФ: чому не треба боятися називати речі своїми іменами
Договір про дружбу ніяк не впливає на здатність України "засудити" Росію в Міжнародному суді ООН. А повага до кордонів визначається у міжнародному праві чимось глобальнішим, аніж двосторонній договір.
Чому не варто сподіватися, що Європа допоможе нам відновити Донбас
Щоб дійсно відновити Донбас, нам не обійтися тільки грошима донорів. Нашим партнерам легше видати сотні тисяч дозволів на роботу українцям. (рос.)
Глобалізація проти українського мораторію на продаж землі
Україна є частиною глобальної економіки, тому відміна мораторію на продаж сільгоспземель – питання часу. Скільки чекатимуть пайовики, фермери та інвестори?
Екологічна свідомість в Україні та в ЄС: топ-5 подібностей та відмінностей
Немає жодної важливої екологічної проблеми, яку б не охоплювали положення Угоди про асоціацію. Однак загальна кількість екологічних практик громадян є значно нижчою в Україні, аніж в ЄС.
Вибори головного мозку
Депутати хочуть переписати Конституцію і зробити Україну "фермерською".