Праймеріз по-українськи: бути чи не бути?

Понеділок, 16 липня 2018, 09:30

Сьогодні багато хто в Україні говорить про праймеріз.

Патріотичні сили, демократичні сили, опозиційні сили, опозиційно-демократичні сили – всі навколо цього терміну створюють інформаційний шум. Без найменшого наміру до реальних дій.

Тому все це поки що виглядає як маніпуляція і загравання з виборцями, а попросту кажучи – як банальна політтехнологія, яка до демократії і народовладдя немає жодного стосунку.

А що таке "праймеріз" насправді і чи всі розуміють, для чого вони?

Якщо дивитися на визначення цього терміну – "первинні вибори", "перший етап виборів" щось перше, щось важливе, основне, то "праймеріз" – це і є та основна демократична процедура, яка має визначити, хто повинен брати участь у виборах, чи то в президентських, чи навіть у депутати на округах, у мери тощо.

Не кожний сам по собі вирішує: "Я йду в президенти, в депутати, в мери", а в партіях на внутрішньопартійних праймеріз це визначають члени партії.

Але, на жаль, в Україні немає жодної партії, всередині якої є хоч якісь ознаки демократичності чи внутріпартійної конкуренції. Навіть коли вони називають себе демократичними, там ні в кого і думки не виникає поширювати демократичні принципи в межах самої політичної сили.

Є лідер, є засновник, є спонсор – вони все визначають. Вони і створювали ці партії, щоб одноосібно керувати й вирішувати всі ті політично-демократичні формальності. То про які праймеріз вони можуть заявляти?

Або ж навколо чого можуть об’єднуватися різні політичні проекти, з різними ідеологіями, які начебто в них є?

Де в них та сфера перетину інтересів, у якій вони могли б між собою домовитися? Її не існує, і тому ніхто з них реальних праймеріз не проведе.

Дивним виглядає й те, що про праймеріз говорять сьогодні не в контексті внутріпартійної конкуренції, а як спосіб визначити, хто з нерейтингових потенційних кандидатів найменш нерейтинговий.

Мета таких праймеріз, на їхню думку, – зекономити ресурси на виборах, не розпорошувати голоси… Вони помилково сподіваються, що якщо в кандидата 1-2% рейтингу, то праймеріз додасть йому голосів малорейтингових кандидатів, що програли.

Насправді так не буде. Якщо в чинних відомих політиків вже склався власний низький рейтинг – праймеріз його ніяк не змінить.

Інший аргумент проти українських праймеріз – що цей термін нікому не відомий, а процедура сумнівна, непрозора й чужа для широкого загалу виборців. Багато хто пропонує навіть вводити власну назву для цього процесу, щоб надати йому нашого національного характеру.

І якщо навіть в експертному середовищі мало хто схильний використовувати цей механізм за його первинним призначенням, то дійсно, краще термін "праймеріз" для цього не застосовувати, а всі спотворені його форми обзивати якось інакше.

Іншими словами, для сформованої української політичної культури таке явище як праймеріз цілком неприродне і неприйнятне.

Але чи сформована політична культура природна і прийнятна для запитів і цілей суспільства, чи задовольняє вона вимогу якісного безпечного комфортного співіснування, розвитку і процвітання?

Очевидно, що ні.

І якщо щось чужорідне для цієї неефективної застарілої системи, то, можливо, воно життєво необхідне для нової політичної системи, яку потрібно формувати?

Праймеріз – це та єдина можливість, за допомогою якої можливі кардинальні якісні зміни.

Праймеріз не партійні, а надпартійні.

Прамеріз серед лідерів суспільних процесів без політичного, чиновницького, корупційного минулого.

Праймеріз, які сформують нове покоління політиків і дадуть старт формуванню нової сучасної політичної еліти.

Праймеріз не для ставлеників і прислужників олігархів і топ-корупціонерів, а для представників середнього класу, самодостатніх, порядних та відповідальних людей.

Останні соціологічні дослідження показують, що запит на зміну політичної еліти в країні підтримують понад 60% населення.

Наднизькі рейтинги лідерів майбутньої президентської кампанії, обговорення і включення в різноманітні соцопитування кандидатів-спойлерів з шоу-бізнесу, очікування українських "макронів", які своєю появою на політичному горизонті розвалять весь той картковий будиночок – це все і є ті передумови, які роблять можливими всенародні надпартійні праймеріз та успіх їхнього переможця на майбутніх виборах.

Крім того, майновий ценз у вигляді грошової застави для реєстрації на президентські вибори в розмірі 2,5 мільйони гривень не підйомний для будь-якого представника середнього класу і зумовлює залежність від політично-корупційних інвесторів.

А нерівність в умовах проведення виборчої кампанії вимагає дійсно космічних коштів і є тією перешкодою, що не сприяє будь-якій реальній зміні у вищій українській політиці.

Тому під егідою таких праймеріз можливий успішний збір коштів (фандрейзинг), всенародне фінансування передвиборчої кампанії майбутнього кандидата-переможця праймеріз.

Таким чином, українські надпартійні президентські праймеріз можливі і вкрай необхідні.

Олександр Гаврутенко, інвестиційний банкір, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як звати невідомого солдата?

Реформа БЕБ: чи зможе бізнес ефективніше захищатися від свавілля в судах?

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб

Чому "Азов" досі не отримує західну зброю? 

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції