Хто захистить українську державність?

5232 перегляди
П'ятниця, 29 березня 2019, 21:00
Дмитро Наталуха Дмитро Наталуха
партнер Lead/Augury Strategic Communications

У заголовку підняте доволі просте питання. Надам доволі просту відповідь: ніхто.

Можна сперечатись, що українську державність захистить армія. В якомусь сенсі така відповідь справедлива.

Та Збройні сили України – це інституція. Якщо ця інституція буде слабкою, дезорганізованою і залежною, кількісний і якісний склад армії не матиме особливого значення – дії військових будуть неефективними.

Тим не менше, нас півроку невтомно переконують, що тільки хтось "один врятує державу", хтось "один зупинить Путіна", хтось "один збереже Україну". Це примітивна маніпуляція, як і у випадку з нашим запитанням.

Криється вона у самому питанні, тому що українську державність здатний захистити не "хтось", а "щось" – сильні, незалежні і самодостатні інституції.

Олігархат на варті

Джефрі Ходгсон визначає "інституцію" як інтегровані системи правил, що структурують соціальні взаємодії. Тобто інституція – це модульна субструктура з інтегрованою системою правил.

Правила – центральне слово. З них не має бути винятків, інакше соціальні взаємодії втрачають свою структуру.

Простими словами – якщо всім не можна їхати на червоне світло, окрім однієї людини, така людина створить спочатку хаос на дорозі, потім в суді, а потім і в суспільстві.

Відповідно, якщо ми приймаємо тезу, що українська державність – це сильні і незалежні інституції, тоді ці самі інституції – це сталі, виконувані правила без винятків.

Повернемось до первинного запитання "Хто захистить українську державність?" і похідних від нього персоніфікованих відповідей про того самого "одного".

Чи спостерігали ви, протягом останніх 5 років, створення бодай однієї сильної і незалежної інституції в Україні?

Чи ви спостерігали корупцію, концентрацію влади, кадрову політику за критерієм "особистої лояльності", відворотність покарання, монополізацію цілих галузей? Все це доволі чіткі ознаки "олігархії" – режиму, у якому влада належить обмеженій групі осіб, які є одночасно і власниками засобів виробництва, і можновладцями.

Проблема полягає в тому, що олігархія прямо суперечить сильним незалежним інституціям.

Тож, укріплення олігархії – порушення всіх можливих правил зі створенням безмежної кількості винятків.

Фактично – це абсолютно протилежна від "зміцнення інституцій" діяльність, спрямована, навпаки, на їхнє послаблення, залежність і нестабільність. Пам'ятаєте початок статті? Що буде, якщо "інституція буде слабкою, дезорганізованою, залежною і нестабільною"?

Патріотична антилогіка

Тепер, озброївшись лише примітивною логікою, спробуємо поставити ще одне просте запитання.

Якщо людина, у своєму політичному виборі керується почуттям патріотизму і наміром зберегти українську державність, яким чином закони причин і наслідків дозволяють їй свідомо обирати кандидата, який своєю діяльністю робив все, щоб послабити державні інституції і державу як наслідок?

Адже залежність міці й ефективності держави від персоналій, а не від інституцій – це вирок. Бо якщо раптом, щось трапиться з керівництвом держави, з цією самою персоналією, що тоді? Хто тоді буде рятувати, боронити, стримувати?

Відповідь: байдуже хто, якщо українці впевнені, що державна машина працює належним чином і забезпечує ефективне виконання базових державних функцій.

У 2014 році ми на власні очі побачили, що може відбутися, коли інституції підмінити персоналіями. Наслідки розгрібаємо досі.

Тоді як свідома патріотична людина може не розуміти наслідки свого вибору?

Востаннє: патріотизм і проект національної державності можливий за єдиної обставини – сильні і незалежні інституції.

Якщо ж кандидат останні роки займався консервуванням олігархічної системи, яка послаблює і саботує інституції і як наслідок державу, такий кандидат не є ані патріотом, ані державником.

Голосувати за такого кандидата з переконань патріотизму і державності – те саме, що голосувати за повію з переконань цнотливості і доброчесності. Це – антилогіка.

Ротація – всьому голова

Якщо ви не погоджуєтесь з цими причинно-наслідковими зв'язками, з цією примітивною логікою – то тут вже нічого не вдієш: вибір і подальша відповідальність за нього – ваші.

Та, якщо ви хоч на секунду замислились і спитали себе "Тоді за кого?", то без агітації відповім дуже просто: байдуже за кого. За кандидата, який не намагається штучно ототожнити себе із державністю.

Я вважаю, що в умовах відходження від радянської політики, яка не знала принципів змагальності та багатопартійності, виховання здорової і сталої політичної культури потребує регулярної ротації керівництва держави. Чим частіше - тим краще.

Крісло президента має припинити бути кріслом, в якому хтось планує, як він буде експлуатувати державні ресурси (фінансові, природні чи адміністративні) протягом наступних 10 років, а потім допоможе обратися своєму наступнику і продовжить експлуатацію.

Тому, хоча б через це, я би взагалі уникав у виборі будь-який "другий строк".

Зміна президента – це не лише зміна прізвища, це – змінність команд.

Це потенційно означає, що попередня команда, у випадку незаконних дій на посадах, буде відчувати фізичну загрозу своїй свободі й власності від наступної команди, яка зможе заробити політичні бали просто арештувавши попередників.

Коли ж, через декілька циклів ротації, всі наступні команди зрозуміють, що єдиний спосіб не відчувати такої загрози після зміни влади – це не шкодити при перебуванні у цій самій владі, це означатиме, що в політичній культурі був нарешті сформований новий "інстинкт" і ротація – успішна.

Без ельфів і єдинорогів

Та, заперечите ви, керівництво державою – це не рулон паперу в туалеті розмотувати. Потрібні спеціальні навички.

Зізнайтесь, чи ви справді вірите у те, що особи, які коли-небудь стояли за кермом сучасної України, були якимись винятковими? Що у всіх у них були якісь ексклюзивні якості чи навички, яких немає у інших людей, або які інші люди не зможуть набути? Або яких не виявиться у когось з найближчого оточення кандидатів?

Президент України – не рожевий єдиноріг. І не якийсь магічний ельф.

Це – людина, яка здійснює одну з функцій держави, а не всі її функції, як цього б комусь хотілось. І здійснення цієї функції не потребує спеціального свідоцтва чи розміру черепу.

І це дуже сильно шкодить політичній культурі, коли політичні конкуренти починають вішати один на одного ярлики. Особливо, коли мова заходить про патріотизм. Тоді як "ситуативний вимушений патріотизм" відомих можновладців – не більше, ніж особиста стратегія виживання.

І тут Україні справді пощастило, що на хвилі революції і війни багатьом з них довелось використовувати саме цю стратегію. Саме "довелось" – не треба ілюзій.

Ще раз: єдина особиста якість, варта уваги виборця, стурбованого зміцненням державності – це здатність кандидата діяти у відповідності до реальних чеснот та інтересів держави, а не до власного корисливого інтересу й до ситуації. А держава – це завжди інституції.

І якщо протягом останніх декількох років, коли у кандидата була реальна можливість проявити себе, ви не побачите ознак формування і зміцнення таких інституцій, як ви можете логічно очікувати, що з квітня 2019 року людина зміниться і почне несподівану розбудову держави?

Ще раз, зрозуміймо просту і логічну річ: сильна держава – пряма фізична загроза існуючій системі олігархії. Це означає, що особа, яка прямо причетна до її укорінення, під дулом пістолета не буде займатися посиленням держави, бо тоді копатиме яму сама собі.

Невірогідний епілог

Ніколи не буває "вчасно" для державного будівництва. Або це робиться від самого початку, або ні. Або ці наміри існують, або вони відсутні від початку.

Чи є ці наміри у кандидатів, які ніколи не обіймали пост президента? Невідомо.

Якщо примітивізувати теорію вірогідності, можна сказати, що шанс – 50%. Може є, а може і немає. Не можна бути впевненими.

Але у чому я особисто можу бути певен, то це у тому, що за останні 5 років можна було наочно побачити всі наміри, принципи роботи і цінності кандидата, який вже здійснював президентську функцію.

І, боюсь, тут імовірність того, що нічого не зміниться – тяжіє до 100%.

Тож, виходячи з простої арифметики, мені більше підходить шанс у 50% того, що хтось новий почне зміцнювати інститути, ніж шанс >90% того, що хтось старий продовжить зміцнювати олігархію.

Бо українську державність захистять інституції.

Дмитро Наталуха, спеціально для УП



powered by lun.ua
Прозорість = незалежність: з чого починаються понеділки голови Нацбанку
Минули часи, коли можна було маніпулювати рішеннями, прикриваючись висловом "гроші люблять тишу". Чому відкриті комунікації – один з пріоритетів НБУ?
Сезон без авітамінозу: доступні овочі та небанальні ідеї страв
Якщо правильно побудувати режим харчування, можна покращити самопочуття, укріпити імунітет, краще спати та справлятися зі стресом.
Неочевидні виклики Зеленському в боротьбі з корупцією
Чи вийде посилити ефективність роботи антикорупціонерів, не змінюючи законодавство? (рос.)
Зеленський і переЗЕвантаження влади як вікно можливостей
Цього року перезавантаження влади відбудеться – якщо не в липні, то в жовтні. Це друга ітерація, яка, на жаль, відбувається із запізненням у 2-3 роки. Які люди прийдуть до Верховної Ради та Кабінету міністрів? Необхідно сформулювати критерії та спробувати донести їх до суспільного загалу.
Зима близько: природний газ (не) чекає на нас?
Україна потребує термінових рішень для збереження транзиту російського газу в Європу.
Законопроект про вибори від Зеленського: як до влади можуть повернутися люди з оточення Януковича
Законопроект про вибори, який представив новоспечений президент Володимир Зеленський має приховане подвійне тлумачення. Розбираємо нюанси і наслідки.
Потрібен новий погляд на реформу шкільної освіти
Що можна змінити у погляді на реформування шкільної освіти вже зараз, щоб швидше стати більш конкурентноспроможними?