Тріумвірат Зеленського і місцеві вибори: про неминучість перемоги Зе та про олігархів

22797 переглядів
П'ятниця, 26 липня 2019, 11:05
Віктор БобиренкоВіктор Бобиренко
Бюро аналізу політики, громадське партнерство "За прозорі місцеві бюджети"

Дивні істоти люди. Вони повторюють помилки своїх предків із завидною регулярністю. Історія нічому не вчить.

Але, знання історії може допомогти в аналізі ситуації. І хоча пророкувати щось у нашій країні важко, проте можливо. Ну, або хоча б розглянути кілька можливих альтернатив розвитку подій.

Нинішня ситуація, у якій перебуває Україна, нагадує пізню римську республіку. Інтриги та корупція. Бідність поруч із розкошами. Засилля позерів та псевдо-трибунів. Народ, що вимагає хліба і видовищ. І нестихаюча війна.

І тріумвірат сильних політиків.

У давньому Римі було два тріумвірати. Перший: Краса, Помпея і Цезаря. Другий: Антонія, Лепіда та Октавіана-Августа.

Тріумвіри домовлялися про ключові закони і кадрові призначення. Групи впливу в Сенаті голосували під диктовку тріумвірів, таким чином роблячи Сенат як інституцію – статистом.

Але рано чи пізно – тріумвіри починали сваритися. В обох випадках у протистоянні перемогу здобував наймолодший учасник. На якого спочатку і не поставив би ніхто.

У нас наявний тріумвірат Зеленського та олігархів: Коломойського і Пінчука.

За визначенням Віталія Портнікова – олігарх – це не тільки фінансовий ресурс. Це і медіа-ресурс. В країні, де понад третину (а серед реальних виборців і більше) населення ніколи не була в мережі Інтернет і з огляду на сьогодення – ресурс визначальний. Тому лояльність Пінчука до Зеленського, включення Кучми знову у велику гру – свідчення впливу.

Навіть часткова окупація Зе!командою соціальних мереж не гарантує зменшення впливу телересурсу. Адже часто мережі лише ретранслюють вже вкинуту викривлену картинку.

Крім того, маємо у Пінчука ресурс репутації мецената з корисними зв'язками, у тому числі і за межами України.

А у Коломойського – ресурс хуцпи – постійного епатажного наступу, що рве шаблони. Стратегічна ініціатива – це безперечний і цінний ресурс. Хто наступає, той і диктує тактику.

Звичайно, усі троє тріумвірів мають різну мотивацію та поведінкові імперативи.

Звичайно, нас відрізняє від Риму те, що ми не Рим. І нам треба рахуватися з більш сильними утвореннями поруч.

І їхніми агентами впливу тут. Особливо, якщо у них – купа різних каналів, які формують світогляд глядача. От зараз цим легіоном формується міф: "мир – понад усе і за будь-яку ціну".

Звичайно, в Україні нікуди не ділися Ахметов, який відтіснений нинішніми тріумвірами від столу, за яким приймають рішення. Та інші сильні світу цього з різноманітними ресурсами.

Звичайно, є і багато місцевих вождів, які мають місцеві медіа і розвинену мережу клієнтів. І місцеві вожді зараз теж у більшості програли фотографам і тамадам. Але є безперечною силою, на яку у великій грі слід зважати.

Ну і, звичайно, в Україні є велика кількість пасіонаріїв, визначальним імперативом у діяльності яких є незалежна Україна. Ця сила, у разі об'єднання, є джокером: у скрутний момент вона б'є усі інші масті.

Так ось. Володимир Зеленський зробив так, як і колись Цезар. Він вирішив проблему парламенту, наповнивши його своїми людьми. Після того, як Цезар тріумфально захопив Рим, він просто збільшив кількісний склад Сенату і заповнив його своїми центуріонами.

І що тоді вам Катони чи Ціцерони, коли їм просто може розбити носа простий центуріон з Х-го легіону? Як це колись він робив гельветам?

Зараз Володимир Олександрович має понад 250 людей, які ще у новорічну ніч і не мріяли стати депутатами. А зараз це реальність. Якщо їм вистачає мізків, вони розуміють, як і сенатори часів Цезаря, чому вони тут і на чиєму імені вони в'їхали в "рай".

І що головний навик, потрібний їм зараз – вміння натискати на кнопки за свистком.

Проте це реальність станом на зараз, а усе швидко змінюється.

Коли Цезар впав, зарізаний під час змови, його центуріони-сенатори розбіглися по таборах Антонія чи Октавіана. І вони були між собою об'єднані спільною історією і орлами легіонів. Вони були зграєю собак, які були готові порвати будь-кого за зграю. Але де ви бачили зграю котів?

Зараз ньюнеймів об'єднує лише спільний успіх. Ветерани Цезаря були потрібні новим цезарям. А кому без Володимира Олександровича потрібні в парламенті весільні фотографи?

Звичайно, не будемо узагальнювати. У фракції "Слуги народу" багато розумних і амбітних, а не лише випадкових. Ми скоро дізнаємося їхні імена. Вони стануть спікерами. Але ми говоримо про тенденцію.

Loading...

Тож ми маємо станом на кінець липня ситуацію: тріумвіри святкують спільний тріумф. Народ вимагає хліба і видовищ. Він також вимагає проскрипцій – це у Римі так називався кривавий перерозподіл майна від ворогів народу – до лояльних. І першими бенефіціарами захочуть стати тріумвіри.

Але от біда. Конфлікт між ними – неминучий.

Якщо олігархам потрібні гроші і вплив, то Володимиру Олександровичу потрібна слава. Створити такий театр і не відіграти тут до кінця п'єсу "Щасливий народ обожнює свого цезаря" – моветон.

І тому, зацікавленість у всіх різна. А прем'єр-міністр має бути один. Захід підказуватиме сильного технократа. Сильний і харизматичний прем'єр сам захоче стати незалежною фігурою. А кому такий потрібен?

Знову ж. Пінчук має грати за правилами, прийнятими у західному суспільстві. Щоб повпливати на політику, зберегти бізнес і трошки шити.

Але де ви бачили береги у Ігоря Валерійовича? Він – океан. Він не боїться себе розплескати.

Тому ми побачимо конфлікт. Людей Коломойського відтіснили при формуванні і списку, і команди мажоритарників. Там більшість Зе!

Якщо зараз при призначенні прем'єра не дослухаються до порад Коломойського – можлива війна. І Плюси услід за Інтером будуть питати президента за кінець війни, зниження тарифів, підвищення зарплат і пенсій та іншими "ніштячками" для вимогливого до подачок електорату.

І я би пророкував перемогу Зеленського. Адже бліцкриг триває.

Під приводом прискорення процесу децентралізації, маючи чудову революційну доцільність перезавантаження, вже у вересні може бути проголосований закон. Про примусову децентралізацію. Зменшення кількості і функцій районів. Зміну функціоналу областей. Створення і укрупнення тих громад, що не схотіли об'єднатися добровільно. Обґрунтовуючи усе це ще і тим, що затягувати не можна. Адже бюджетний рік має початися для нових утворень уже у січні.

І ми маємо під усе це дострокові місцеві вибори, які тут же благословить Конституційний суд.

Перемога Зе! восени неминуча. Вона базуватиметься на трьох китах: міфі про його порядність і здатність щось змінити (феномен Голобородька), його епатажності (як він ганяє місцевих князьків – ми бачили) і вірі народу в диво (ми тільки-но від цієї віри ахнули).

Для створення нової системи Зеленському потрібно взяти обласні ради, обласні центри і ключові громади. У половині областей Зе візьме все. У половині доведеться владою з кимось поділитися. І цим у майбутньому зашкварити і попутників.

Але будь-який бліцкриг закінчується зимою. Маючи все – відповідаєш за все.

А дива не буде. Тарифи не впадуть. Пенсії не злетять. Навіть можливі посадки, яких вимагає кровожерлива частина електорату – розіб'ються об корумпованих слідчих і суддів. Арешти будуть, посадки – хтозна.

Навіть, якщо у стані війни з Коломойським Володимир Олександрович почне його ганяти – і аплодуватимуть навіть ті, хто розуміє, що це не торжество справедливості, а війна колишніх соратників, рейтинг почне падати.

Навіть якщо у війні за думки населення Зеленський відбере у Коломойського і Медведчука і перезавантажить телеканали на себе – рейтинг буде падати.

Не так швидко, як цього очікують його вороги. У талановитого артиста фан-клуб стоїть довше за фан-клуб політика. Але вже до кінця 2020 року рейтинг Зеленського – впаде. А антирейтинг – доганятиме такі ж у Порошенка і Тимошенко.

І якщо зараз, під осінні вибори вдячні депутати-ноунейми будуть голосувати для Зеленського усе – недоторканність, закон про сумнівні вибори, уряд. І здадуть Коломойського. І сидітиме тихо Пінчук.

Але в довготривалій перспективі – олігархи або змусять Зе грати за старими правилами, або просто куплять парламент.

З падінням рейтингу Зеленського у його вірних соратників будуть розплющуватися очі. Соратники зрозуміють, що цей їхній захід у парламент – останній. І треба жнивувати.

Уявімо ситуацію. Добре і з ентузіазмом голосується популістичний закон про недоторканність. Усі в захваті. Картинка прекрасна. Прихильники Зе кидають порохоботам презирливе: "Бачите? Він зміг те, що не вийшло у вас 100500разів". Прихильники Петра похнюплені. Він таки зміг.

А наступного дня буде проголосоване призначення когось в АМКУ, де будуть вирішуватись справи на мільярди. Чи поправка в бюджет на 2-3 мільярди для чийогось бізнесу.

І за це буде "занос". Або тому хто домовиться і дасть "відмах" нажимати кнопки. Або – що ще вірогідніше – по 5-10 тисяч кожному. Беріть, життя коротке. Депутатське життя – ще коротше.

Впевнений, що хтось встоїть. На таких потім будуть показувати пальцями і поважати. Бо гордий і бідний. Але кар'єра депутатів закінчиться для усіх. І гордих. І не дуже.

Бо мудрий народ вже скоро скаже: ці здулися – несіть нових. Потрібні нові обличчя.

Щоправда, іншим визначальним фактором може бути сім посольств.

Вони можуть стати тим Гудвіном, який не дасть хоробрості нашому президенту на позачергові місцеві вибори і повну узурпацію влади. Тут Коломойського не вистачатиме. Він би не рипонув ("не злякався" – Ред.).

Підсумовуючи. Якщо у лавах тріумвірів дійде до протистояння, рейтинг Зеленського почнуть вбивати через телевізор. Зеленський може відповісти репресіями.

І може так статися, що у цьому випадку підтримувати Зе вийдуть ті, хто ще вчора його терпіти не міг. Ідеальний варіант: Петро із Володимиром – проти Коломойського і олігархів.

Ну, або війни не буде. Зеленський з Коломойським призначають прем'єра від Ігоря Валерійовича. Прем'єра без зайвих амбіцій. Забивають на репутацію у європейців і американців та узурпують усю владу через проведення позачергових місцевих виборів.

Але у будь-якому разі, рейтингу Зеленського – кришка. Тоді просто Ігор Валерійович, коли все буде погано, розсвариться із Зе та й поїде собі до Ізраїлю.

Верховна Рада за першої ж нагоди стане грати в "кожен сам за себе".

Зараз Володимир Олександрович у зеніті слави і могутності. Такому швидкому злету позаздрили б і Цезар, і Наполеон.

Тільки я чомусь йому не заздрю. Бо кесарю – кесареве. Брудна від крові підлога сенату чи острів Ельби.

Віктор Бобиренко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Брехня Нетаньягу, але не "зрада" України: Київ не відкриватиме посольство в Єрусалимі
Брехня ізраїльського прем'єра не знизила важливість його першого за 20 років візиту до України, але має стати важливим маркером для тих, хто довіряти чинному керівнику Ізраїля.
Скоро в школу: чи готова українська освіта до ЛГБТ-учнів?
За кілька тижнів новий навчальний рік та чи стала школа більш безпечним середовищем для дітей і підлітків?
Перезавантаження по-азійськи: нові можливості для експортерів зернових
Прийшов час шукати нові ринки збуту для української агропродукції, або ж перезавантажити відносини з партнерами уже на існуючих. Причина – зростання експорту зернових.
Чому Україна повинна ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду
Підписавши Римський статут у 2000-му році, Україна до цих пір його не ратифікувала. В чому ж проблема та чому питання його ратифікації зайняло так багато часу і досі викликає дискусії? І, власне, чому Україна зрештою повинна ратифікувати Римський статут?
В "Укроборонпромі" "зрада": чистий дохід зріс на 9 мільярдів
Витрати на собівартість продукції державного концерну справді зросли на 44% порівняно з попереднім роком. Розповім про причини.
Голуб, який нагидив, і "тупа вівця". Як проходить велика інформаційна війна піарників проти журналістів
У партії "Слуга народу" з'явився "новий Ляшко"? Як скандал з депутатом СН Бужанським і журналісткою "Новое время" вписується в парадигму інформаційної війни.
Чому потрібен закон про освіту дорослих
На сьогодні освіта дорослих фактично працює хаотично без бюджетного фінансування.