Україна сповзає до найбільшої гуманітарної катастрофи доби незалежності

П'ятниця, 13 листопада 2020, 16:00

Упродовж останніх тижнів держави Європи одна за одною били все нові рекорди за кількістю заражень, а потому поверталися до значно жорсткішого загальнонаціонального карантину.

Десь ця політика суворих обмежень уже подіяла. Зокрема, число нових випадків виразно пішло вниз у Бельгії та в Нідерландах, де ще два тижні тому ситуація наближалася до катастрофічної.

Десь — насамперед у Франції, в Іспанії та в сусідній Польщі — тенденції все ще залишаються дуже тривожними.

Передчасно скасувавши жорсткий карантин березня-квітня, упродовж минулих кількох місяців Україна фактично нічого не робила для системного стримування дедалі стрімкішого наступу COVID-19.

Ще наприкінці вересня найавторитетніші медики й епідеміологи били на сполох: без жорстокіших карантинних заходів система охорони здоров'я щонайпізніше на початку зими з неминучістю колапсує. Але державі й суспільству, перейнятим місцевими виборами, було не до того.

Адже власники та працівники невеликих бізнесів готові були розтоптати кожного, хто насмілився б говорити про необхідність посилення карантину — і кандидати в мери та місцеві депутати це чудово розуміли.

Але цифри останніх тижнів виявилися такі, що тягнути далі було вже нікуди. Хоча, напевно, дуже хотілося потягнути хоча б до другого туру "мерських" виборів у низці великих міст.

Присутні на засіданні Кабміну 11 листопада зізнавалися, що міністр охорони здоров'я Максим Степанов зривався на крик, малюючи апокаліптичні картини вже найближчого майбутнього, коли хворі вмиратимуть у приймальнях переповнених лікарень, не маючи жодних шансів на місце бодай у коридорі.

І урядове рішення таки відбулося. Як завжди половинчасте: значно ефективнішим (як показав досвід Ізраїлю, який стояв на порозі катастрофи півтора місяці тому) був би суворий тритижневий локдаун.

Такі заходи не подолали б епідемії остаточно, але радикально знизили б навантаження на систему охорони здоров'я і врятували б тисячі й тисячі життів. 

Читайте також: Уряд скасував адаптивний карантин і ввів локдаун вихідного дня. Список заборон

Локдаун в Чехії 2.0. Історія українки на карантині

Локдаун 2.0. Як запроваджують повторний карантин у Бельгії та Франції

Але й ухвалене урядом рішення — позитивне вже бодай тим, що держава нарешті знову оголосила вже не про "адаптивний", а про загальнонаціональний карантин, хоч наразі тільки — "вихідного дня".

Тим самим знявши відповідальність за визначення рівня карантинних заходів з місцевої влади, нездатної зважати на щось інше, окрім настроїв певних активних верств свого електорату — це переконливо продемонструвала реакція на постанову тих мерів, на яких іще очікує другий тур. 

Напевно, що це урядове рішення не бездоганне — на жаль, досконалим не може бути жоден крок жодної влади в цій надзвичайно складній і неординарній ситуації, і світовий досвід останніх місяців це переконливо демонструє.

Воно прогнозовано наразилося на рішуче неприйняття тих, кого зачіпає в першу чергу — адже ресторани, бари, піцерії, кальянні, кінотеатри тощо генерують до половини свого тижневого доходу саме на вихідні. 

Працівників ресторанного бізнесу, три сотні яких упереджувально вийшли в середу на протест під Кабмін, а відтак тисячі — під мерії по всіх інших містах держави, по-людськи можна зрозуміти.

Але в умовах тих безпрецедентних викликів, які постали не лише перед Україною, а й перед  цілим світом, суспільство повинне розуміти й інше: існують ситуації, в якій відповідальна влада зобов'язана обмежувати навіть дуже важливі для економіки бізнеси, які водночас несуть загрозу здоров'ю й життю більшості громадян.

Сьогодні корисно нагадати про той опір, що його чинила могутня тютюнова промисловість різноманітним антитютюновим рішенням останніх десятиліть. Аргументами її так само були робочі місця й недоотримані бюджетами податки.

При цьому різноманітні проплачені нею "експерти" всіляко применшували, або й узагалі заперечували шкідливість куріння.

Однак підо впливом неспростовних аргументів медиків уряди врешті-решт скрізь пішли на рішучі антитютюнові обмеження — і число курців у європейських державах скоротилося за останні десятиліття вдвічі.

Відповідно скоротилося й число пов'язаних із курінням смертей. А саме куріння з ознаки мужності, шарму чи аристократизму (згадаймо героїв фільмів 1960-70-х: майже всі вони — з сигаретою, люлькою чи сигарою) перетворилося на засуджувану більшістю шкідливу звичку.

Досі ресторани з барами, на відміну від тютюнових фабрик, небезпечними не були. На жаль, із появою нового підступного вірусу ситуація в світі радикально змінилося, і слід чесно визнати: нічні клуби, ресторани, бари, піцерії, кальянні, перукарні в умовах пандемії часто є не повільними (як цигарки), а швидкими вбивцями.

Адже абсолютна більшість заражень COVID-19 відбувається при особистому контакті повітряно-крапельним шляхом. А всі перелічені заклади залишаються ідеальним середовищем для таких відносно тривалих (година й довше) контактів. 

І якщо людина в добре припасованій масці протягом кількох хвилин перебування в продуктовому магазині має добрий шанс не заразитися, навіть якщо за нею в черзі опиниться інфікований, то той самий інфікований, сидячи в закритому примішенні ресторану без маски, з великою ймовірністю заразить більшість сусідів — так само без масок! — не лише за своїм, а й за сусідніми столиками.

Української статистики, на жаль, не існує — в силу того, що наша система епідемічних розслідувань фактично вже обвалилася через лавиноподібне збільшення числа нових заражень. Але оприлюднені в Швейцарії в вересні цифри пов'язують 5/6 нових інфікувань саме з закладами такого штибу.

Буквально днями аналогічні цифри щодо фатальності дружніх посиденьок у товаристві за столом опубліковано і в Швеції, яка теж стоїть сьогодні на порозі запровадження жорстких карантинних обмежень, що їх досі всіляко намагалася уникнути.

Напевно, і в Україні насправді відбувається щось схоже — хоча водночас, напевно, більшу питому вагу в поширенні вірусу в нас посідає переповнений громадський транспорт із практично відсутнім досі контролем за масковим режимом у пасажирів, і робочі місця, де більшість українців масок так само не носять і дистанції не дотримуються.

Але в транспорті й на робочих місцях можна принаймні намагатися відстежувати додержання маскового режиму — що в багатьох інших країнах успішно й роблять, і що змушені будемо робити й ми, якщо елементарно хочемо вижити. А в ресторанах це апріорно неможливо в силу їхньої специфіки.

Хіба що найбільш просунуті з них за західним зразком почнуть запроваджувати відкриті тераси з далеко розташованими столиками й потужними калориферами поміж ними. Крім того, зупинка транспорту й виробництв паралізує все життя суспільства, зокрема й медичну систему, а обмеження роботи ресторанів боляче вдарить по дуже важливій, але окремій — економічній галузі.

І хоч як намагалася Європейська бізнес-асоціація у своїй оприлюдненій 11 листопада заяві говорити про соціальну відповідальність нашого бізнесу, особистий щоденний досвід кожного з нас свідчить про протилежне.

Справді маємо позитивні приклади окремих великих мереж магазинів. Чи таких "інтелектуальних" сервісів, як комп'ютерні майстерні.

Але, на жаль, пересічний дрібний український підприємець (власник чи працівник бару, перукарні, кальянної, водій маршрутки, таксист тощо) готовий не дотримуватися жодних обмежень і рекомендацій МОЗ, аби лиш не відлякати бодай одного зайвого клієнта, який таких обмежень не хоче і значення їх не розуміє.

І працівники ресторанного бізнесу, які протестують сьогодні, до останнього часу переважно охоче обслуговували різні масові святкування — дарма, що офіційно заборонені МОЗ ще від березня.

А саме ці весілля з днями народження та корпоративами ще влітку поклали початок новій потужній хвилі епідемії, — зробивши тим свій внесок у сьогоднішню неминучість жорсткішого карантину.

Відтак під час пандемії логічно було б на кожному ресторані, барі чи перукарні писати застереження (подібно до того, як пишуть їх на цигаркових коробках): заходячи до нашого закладу, ви підвищуєте для себе ризик інфікуватися COVID-19. 

Тільки так, напевно, можна спонукати бодай частину громадян поводитися відповідальніше: відмовитися від посиденьок у кав'ярні чи шопінгу в переповненому ТРК, або просто пройтися пішки.

Звісно, це не знімає з держави відповідальності за підтримку тих, по кому в першу чергу вдарять карантинні заходи. І на чільному місці вона повинна подбати про заклади культури: театри, кінотеатри, музеї, книгарні — втративши які, ми відкотимося далеко назад.

Адже, на жаль, театри з кінотеатрами теж стали сьогодні небезпечними: значна частина відвідувачів спускає маски на підборіддя, щойно гасять світло, і їхні сусіди — нехай навіть "через крісло" — відразу ж опиняються в ситуації тісного контакту на кілька годин.

Але водночас і представники бізнесу повинні зрозуміти: пандемія закінчиться ще не завтра, і певні бізнеси вже сьогодні варто почати переорієнтувати, щоб не заробляти далі гроші, фактично пропонуючи клієнтам зіграти в "російську рулетку".

Саме так переорієнтувалися на інші виробництва окремі відповідальні представники колись шанованого й респектабельного тютюнового бізнесу. 

Не говорю вже про те, що й дрібні й великі бізнесовці повинні таки почати діяти відповідально й надягати маски не лише на протестні акції під Кабміном. І неухильно вимагати масок і дистанції так само й від своїх клієнтів.

А держава повинна жорстко контролювати дотримання ухвалених нею самою карантинних рішень. Адже якби всі розуміли необхідність змінити свою усталену поведінку ще півроку тому — ситуація в Україні була б зовсім іншою.

Про це переконливо свідчить приклад Китаю, де число щоденних нових випадків у мільярдній країні вимірюється сьогодні якимось двома-трьома десятками. Але де всі громадяни досі слухняно носять маски на роботі й у всіх публічних місцях. 

І тут наше спільне майбутнє залежить від того, чи матиме влада ближчим часом рішучість демонстративно покарати бодай двох-трьох мерів, які найбільш зухвало  порушують на своїй території протиепідемічні заходи загальнодержавного рівня.

І наскільки ефективно вона зупинятиме заборонену у вихідні роботу різних закладів з гучними іменами впливових власників . Хоча самі тільки репутаційні збитки від одного-єдиного загальновідомого тепер київського ресторану мусили б спонукати її діяти тут вельми рішуче.

Я не заздрю прем'єр-міністрові Денису Шмигалю. Рішення, яке він ухвалив 11 листопада, при всій своїй половинчастості викликало і ще викликатиме зливу критики, протестів, демонстрацій, пікетів, перекриття доріг, істеричних постів у соцмережах.

І нічого дивного: те ж саме сьогодні відбувається в усіх без винятку державах Європи, де дрібні підприємці разом із частиною молоді (яка переконана, що для неї ризику немає, а старші можуть і вимирати) та достатньо численною аргесивною верствою тих, хто взагалі вважає пандемією вигадкою, влаштовують галасливі акції з погромами.

Важливо, щоб українська держава при цьому вистояла. А українські поліцейські — щоб коректно, але рішуче протидіяли всім антисоціальним акціям та заявам — і дрібного бізнесу, й мерів великих міст. 

І, що не менш важливо, щоб українська влада разом з експертами — медиками та вченими — терпляче пояснювали громадянам неминучість саме таких дій. Бо рішення 11 листопада, на жаль, не останнє.

Доведеться йти й на інші болючі кроки, найпершочерговішим із яких, напевно, має стати й поширення маскового режиму так само й на громадські місця просто неба, де дотримання соціальної дистанції неможливе. Як це вже зроблено майже в усіх європейських столицях.

Адже альтернатива цьому тільки одна — тисячі й тисячі нових смертей. І неминуче настання ситуації, коли вже зовсім скоро кожен українець за несприятливого розвитку хвороби не матиме ніякої надії на фахову медичну допомогу для себе чи для близької людини.

А втрати України від пандемії вже в рази перевищили всі бойові втрати на східному фронті за всі роки неоголошеної російсько-української війни.

І насамкінець. Якщо темпи поширення хвороби вдасться стримати більш-менш на сьогоднішньому рівні, до кінця року від неї ще помруть не менше ніж 9000 українців — приблизно стільки ж, скільки померло з середини березня.

Однак якщо опір дрібних бізнесовців із мерами остаточно занурить нашу медицину в колапс, точної цифри жертв не передбачить ніхто — але вона точно буде в рази більшою. І це будуть зовсім не самі тільки пенсіонери.

Про ці цифри сьогодні повинні буквально кричати всі відповідальні ЗМІ. Можливо, хоч так вдасться переломити ситуацію сповзання до найбільшої гуманітарної катастрофи доби української незалежності.

Максим Стріха, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua

На шляху до страхової медицини: податкові стимули для роботодавців

Чому нам необхідна система територіальної оборони

Як у госпіталі для ветеранів лікують кримінальних авторитетів

Найкоротша історія інклюзії, та Чому вона не може обмежуватись одним днем

Яким буде новий Майдан?

У "темному лісі" господарюють "акули" або Війна за відкритий ринок деревини

Підпишіться на наші повідомлення!