Зробимо село щасливим

Неділя, 13 червня 2021, 11:10

Днями я відвідав виставку АГРО-2021. Дивився зразки сучасної аграрної техніки, спілкувався з фермерами. І задався питанням, яке хочу адресувати і вам.

Ви хотіли би жити в селі?

Дивне запитання. Звісно ж, ні – відповість переважна більшість.

А тепер давайте розберемося, чому.

Аргументів багато. Перший з них – село відрізане від цивілізації.

Дійсно, за радянських часів так і було. Грунтові дороги, один телефон у сільраді, та ще й відсутність паспортів у колгоспників. Мій прадід Костянтин до кінця 1960-х років займався проведенням електрики у села. Ні, не в глухі гірські колиби, а в якихось 40 кілометрах від Києва!

Зараз все змінюється. 

Президентська програма "Велике будівництво" почалася з ремонту доріг державного значення і триває на місцевих автошляхах. А новим школам і дитсадкам у сільських громадах, що будуються в межах цієї програми, позаздрять навіть батьки столичних дітей.

Мобільний зв'язок вирішив проблему телефонізації. А Кабмін своєю постановою передбачив субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення широкосмугового інтернету в сільській місцевості. Чи буде ваша громада онлайн – залежить від активності її керівництва, яке ви ж самі й обрали минулої осені.

Другий аргумент – товари й послуги. За продуктами – на базар до райцентру. За довідкою – знову ж таки до міста.

Аргумент про продукти наводять ті, хто давно не був у селах. Магазин у великому селі асортиментом мало відрізняється від свого "колеги" у спальному районі Києва.

Довідка теж перестає бути проблемою. По-перше, ЦНАПи тепер відкривають у громадах, а не лише "у районі". По-друге, ми розвиваємо цифровий додаток "Дія", куди вже цього року буде перенесено частину "паперових" державних послуг.

Читайте також: "Прописка". Перемоги та проблеми, яких не бачить Мінцифри 

Йдемо далі. В селі єдина розвага – пити пиво біля розваленого сільського клубу.

Проблема є, і ми вже її вирішуємо.

Внаслідок децентралізації громади отримали "на руки" реальні гроші. І мають можливість використати їх в тому числі на культурну та спортивну інфраструктури. 

А нещодавно ухвалені закони про центри культурних послуг та бібліотеки стимулюють розвиток закладів культури у громадах – зокрема забороняють закривати такі заклади без створення альтернативи.

Це все добре, скажете ви. Але що мені у вашому селі робити – картоплю копати?

І тут ми підходимо до основної проблеми. Гроші – це те, чого в українському селі дійсно бракує. В пошуках роботи люди їдуть до Києва або Польщі, а в селах залишаються бабусі й дідусі.

Читайте також: Як жителям об’єднаних територіальних громад отримати більше користі від децентралізації?

Як залучити кошти в село? Перш за все – розвивати аграрний сектор, який історично є основою сільської економіки. 

Основними рушіями розвитку ми вважаємо децентралізацію і земельну реформу. Це була принципова вимога "Слуги Народу" – державною землею мають розпоряджатися громади. І громади мають самі обирати, що з нею робити.

Наші опоненти продовжують активну кампанію з дискредитації ринку землі. 

"В умовах зубожіння селян земля не може стати товаром", – це реальна цитата одного з них. 

Панове, саме відсутність ринку землі, а точніше, тіньовий її обіг і призвели до того самого зубожіння! Ми чудово знаємо, що мораторій існував лише на папері, а "для потрібних людей" за неофіційними схемами земля ще й як продавалася і купувалася.

До речі, порахуйте, в лавах якої з партій присутня найбільша кількість "латифундистів". Дивним чином ми натрапимо на політичну силу, що з усіх рупорів кричить про "народну землю", яку влада хоче "віддати іноземцям за безцінь". А іноземці, звісна річ, вивезуть собі за кордон український чорнозем "КамАЗами".

Хтось зауважить, що розвиток сільського господарства не означає розвиток села. Адже сама суть індустріальної економіки полягала в прогресуючій автоматизації аграрного виробництва. А це, в свою чергу, призводило до зменшення потреби в робочих руках. Простіше кажучи, врожай збирає трактор, а не людина.

Це правильно – але для сировинної економіки. Якою, на жаль, поки що і є український агробізнес. Інша справа – виробництво продукції з високою доданою вартістю.

Наприклад, останніми роками українські аграрії розвивають експорт десертних яблук. 

На відміну від промислових яблук, що йдуть на виробництво соків чи пюре, ці плоди призначені для кінцевого споживання. Країни, для яких яблука – екзотика, готові платити за них як за преміальний продукт. Це, наприклад, ОАЕ та Сінгапур.

Але імпортери таких яблук виставляють суворі вимоги до виробництва, зберігання та транспортування продукції. Отже, потрібна праця – кваліфікована людська, а не "тракторна".

Яблука – лише один із прикладів. У цивілізованому світі – шалений попит на "органіку", за яку люди готові платити велику ціну. Україна – в тренді. 

Наше завдання – підтримати таких фермерів, адже поки що вони працюють "всупереч", а не "завдяки" законодавчій базі.

Ми працюємо над спрощенням умов для дрібних українських виноробів, пивоварів, сироварів. Адже в багатьох випадках у законах відсутнє саме поняття "малого виробника", що змушує фермерів проходити бюрократичні процедури на рівні агрокорпорацій.

Ми хочемо піти далі. 

Мої колеги вийшли із законодавчою ініціативою зобов'язати великі мережі супермаркетів пріоритетно закуповувати продукцію у місцевих виробників, передусім дрібних фермерів. Таким чином вони стануть більш конкурентоспроможними перед імпортними постачальниками. 

Я розумію, що ініціатива ще потребує обговорення з усіма причетними сторонами – і ми вже розпочинаємо такі діалоги.

Втім, село не має обмежуватися лише аграрним сектором

Постіндустріальна економіка – це IT, креативні індустрії, сфера розваг, туризм, виробництво органічних продуктів, відновлювальна енергетика. Все це відкриває для села можливості, надає "друге дихання". І своє завдання ми бачимо у тому, щоб цими можливостями скористатися.

Як саме? Організувавши взаємодію між креативною економікою та сільською. 

Село може запропонувати креативній економіці й креативному класу те, що ще довго не зможуть запропонувати великі міста: рекреацію, своєрідний "детокс", можливість жити в іншому часовому режимі, ніж креативний клас живе у місті.

Як не дивно, пандемія COVID-19 тут грає на руку. Згадайте, як під час локдауну "креативщики" з міста їздили до села рятуватися від некомфортної самоізоляції в квартирах. IT, дизайн, комунікації, індустрія розваг, журналістика, мистецтво – це далеко не повний перелік сфер, які повністю або частково допускають дистанційну роботу.

Завдяки президентській програмі "Велика реставрація" сільські громади отримають відреставровані замки та палаци. Отже, матимуть шанс залучити туристів. А це – ночівлі в приватних садибах, купівля сувенірів, дегустації місцевих продуктів.

Читайте також: Велика Реставрація в Україні: розставляємо крапки над "і"

Ми готові до діалогу з усіх питань розвитку села. Але за тієї умови, що це буде діалог, а не чергові маніпуляції для набору "політичних балів". 

Є ідеї – підкажіть їх нам! Разом ми зробимо село щасливим.

Олександр Корнієнко

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної нформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  



powered by lun.ua

Можливість для маневру: навіщо трейдерам запас нафтопродуктів

Чек-лист того, що має зробити дитина на літніх канікулах

Чому українці не спішать продавати землю

"Вийди і зайди нормально, дитино!" – з кого починається культура спілкування у школі

Як анестезіологи зайнялися соціологією: лікарів опитають про допомогу від родичів пацієнтів

Виїзні