Ізраїль та російсько-українська війна
Ізраїль є омріяним зразком для багатьох українських політиків.
На питання, якою бачить майбутню Україну президент Володимир Зеленський, він відповів: "Захищена держава і безпека – це має бути номером один… ми станемо точно великим Ізраїлем, зі своїм обличчям".
Резонансу набули висловлювання радника голови Офісу президента Олексія Арестовича, що війна з Росією може тривати до 2035-го року, тому тут – новий Ізраїль, а Україна перетворюється на гігантську Запорозьку Січ. Порівняння Ізраїлю та Запорозької Січі може мати якийсь сенс лише, якщо вбачати у них військовий табір, готовий будь-якої миті до відсічі численнішим ворогам.
Однак нинішній Ізраїль – це далеко не військовий табір, а сучасна розвинена країна високих технологій, стартапів, науки й медицини, освіченого населення, високотехнологічного сільського господарства.
Попри мілітаризацію та сек'юритизацію життя ізраїльтян, не варто забувати, що останню масштабну війну ця країна вела у 1973-му році, й тривала вона 18 днів. А попередня війна 1967-го року увійшла до підручників історії як "шестиденна".
Життя в умовах постійної загрози терористичних атак, періодичних прикордонних сутичок та ракетних обстрілів не зробили життя в Ізраїлі менш привабливим. Сюди й надалі повертаються євреї з усього світу, а показники народжуваності найвищі серед розвинених країн (фертильність 3,1 пологів на жінку).
Політична мозаїка Ізраїлю
У липні минулого року відбулися кардинальні політичні зміни. Після 12-річного правління пішов у відставку прем'єр-міністр, лідер партії "Лікуд" Беньямін Нетаньягу.
В Ізраїлі відносно низький прохідний бар'єр – 3,25%, тому в Кнесеті зазвичай представлено не менше 10 партій. Ще ніколи одна політична сила не отримувала монобільшості (понад 60 мандатів), тому всі уряди були коаліційними.
Нинішній 36-й уряд сформований строкатою коаліцією правих відколів від "Лікуду", лібералів, лівих та… ісламістів, які разом здобули на виборах 62 мандати проти 58 в опозиції.
Посаду прем'єр-міністра посідає 50-річний Нафталі Беннет. Він має досвід служби в армійському спецназі, потім створив стартап у галузі комп'ютерних технологій і став мільйонером.
Беннет був керівником апарату Нетаньягу і вважався його протеже, але згодом вийшов з "Лікуда". Його часто називали ультранаціоналістом, і сам він себе ідентифікує правішим за Нетаньягу, відкидаючи ідею співіснування двох держав – ізраїльської та палестинської.
Правий фланг урядової коаліції представлений також партією "Наш дім – Ізраїль" (НДІ), що позиціонує себе як виразниця інтересів репатріантів із території колишнього СРСР і часто конфліктує з релігійними ортодоксами.
Від заснування у 1999-му році незмінним лідером НДІ є Авігдор Ліберман, який теж починав політичну кар'єру у "Лікуді", а нині є міністром фінансів. До складу фракції НДІ у Кнесеті входять 7 депутатів, троє з яких народилися на території України. Російсько-українська війна найбільш чутлива для електорату цієї партії, серед якого є вихідці з обох країн.
Ще одна права коаліційна партія – теж відкол від "Лікуду" – "Тиква Хадаша" ("Нова надія – єдність для Ізраїлю") має 6 мандатів.
Найбільшою силою коаліції (17 мандатів у Кнесеті) є ліберальна центристська світська партія "Єш Атід" ("Є майбутнє"). Вона була заснована у 2012-му році журналістом і телеведучим Яіром Лапідом. 58-річний син літераторів Лапід – втілення мрії та чеснот середнього класу. Він виступає за дві окремі держави для палестинців та євреїв. Однак заявляє, що рішення про врегулювання неможливе, допоки уряд очолює Беннет.
Опоненти закидають Лапіду некомпетентність, відсутність управлінського досвіду, а також той факт, що в армії він служив журналістом.
Загалом біографія Лапіда дещо нагадує Володимира Зеленського. Він також має в очах виборців імідж хорошої, порядної людини, яка опонує правлячому класу. Відповідно до коаліційної угоди, в серпні 2023-го року Беннет поступиться кріслом прем'єра Лапіду на наступні два роки.
Близькою за поглядами є партія "Кахоль-лаван" ("Синьо-білі" – від кольорів прапору Ізраїлю) на чолі з колишнім начальником армійського Генштабу Бенні Ганцем, яка має 8 мандатів. Нині Ганц обіймає посаду міністра оборони.
Лівий фланг коаліції представлений двома політичними силами. Соціал-демократична та лівосіоністська партія "Авода" ("Ізраїльська партія праці") має довгу історію, тривалий час вона була правлячою. Нині у неї лише 7 мандатів.
Ще лівіше знаходиться партія МЕРЕЦ (6 мандатів). Вона виступає за мир із палестинцями на основі розділення на дві держави, захист прав національних та сексуальних меншин, іноземних робітників, підтримує фемінізм. Лідер партії – Ніцан Горовіц, журналіст і відкритий гей, в уряді Беннета посідає посаду міністра охорони здоров'я.
Найнесподіванішим учасником коаліції є арабська партія РААМ ("Об'єднаний арабський список"), яка виступає за створення палестинської держави зі столицею у Східному Єрусалимі. Вперше арабська партія увійшла до правлячої коаліції, хоча й відмовилася від урядових портфелів.
Головна опозиційна сила – правоцентристський "Лікуд" на чолі з Беньяміном Нетаньягу – має 29 мандатів. В опозиції також перебувають ортодоксальні релігійні партії та ще одна арабська коаліція.
За такого мозаїчного політичного розкладу уряду часто важко прийти до згоди з багатьох питань, нерідко виникають суперечки між членами коаліції, а опозиція прагне дострокових виборів.
Чому Нафталі Беннет не зміг стати миротворцем?
У питаннях відносин з Україною та Росією Беннет намагався продовжувати політику балансування Нетаньягу.
Після російської агресії 24-го лютого офіційну позицію Ізраїлю було доручено озвучити главі МЗС Яіру Лапіду, який вжив вислів "російське вторгнення" та заявив, що Ізраїль підтримає резолюцію Генасамблеї ООН із його засудженням.
Лапід сказав, що "Ізраїль був, є і буде на правильному боці історії – такі наші цінності. Нашим головним союзником були і будуть США". Він також назвав допомогу народу України моральним обов'язком.
Ізраїль не дав згоди на постачання Україні зброї та не приєднався до санкцій проти Росії, але направив масштабну гуманітарну допомогу і медиків. На Львівщині було розгорнуто польовий шпиталь.
На початку російської агресії спостерігалося прагнення уряду Беннета зберегти добрі стосунки з Росією, особливо в питаннях Сирії та Ірану.
Присутні в Сирії росіяни заплющують очі на те, що Ізраїль завдає авіаударів по іранським об'єктам у цій країні. Головною турботою Ізраїлю залишається іранська ядерна програма. 45% ізраїльтян підтримують превентивний удар по цій країні.
В Єрусалимі побоюються укладання так званої "ядерної угоди" та зняття санкцій з Ірану. Війна в Україні загальмувала цей процес.
Позиція Ізраїлю також зумовлена й турботою про долю євреїв, які мешкають у Росії, а також побоюванням поширення там антисемітизму.
Обравши відносно нейтральну позицію, Ізраїль зробив спробу стати посередником між Україною та Росією.
Оглядач Ynet Ітамар Айхнер повідомив, що, попри відсутність значного дипломатичного досвіду, Беннет взяв на себе цю місію у відповідь на звернення лідерів Німеччини, Франції та України, підтримане США.
3 березня прем'єр-міністр Ізраїлю заявив, що ситуація в Україні стрімко погіршується і закликав світових лідерів повернути сторони за стіл переговорів. Пославшись на власний досвід участі у бойових діях, він сказав, що війну дуже легко розпочати, але дуже важко закінчити.
5-го березня Нафталі Беннет здійснив екстрений візит до Москви під час шабату (прем'єр дотримується релігійних приписів), про який в ізраїльському уряді були проінформовані лише троє міністрів: Яір Лапід, Бенні Ганц та Авігдор Ліберман. Після цього глава ізраїльського уряду відвідав Берлін, а з президентами Франції та України провів телефонні перемовини.
Однак невдовзі президент України розчаровано сказав, що чекав від Ізраїлю більшого. На пресконференції він заявив, що бачив кадри, на яких євреї стоять біля Стіни плачу, укутані в українські прапори, але не відчуває, що прем'єр Беннет також з нашим прапором.
Різкі слова на адресу Ізраїлю пролунали й від інших високопосадовців, а найгрубіше висловився мер Дніпра Борис Філатов, який назвав позицію Ізраїлю "мерзенною та боягузливою".
12-го березня Газета "Jerusalem Post" повідомила, що Нафталі Беннет начебто рекомендував Володимиру Зеленському прийняти умови Росії. Обидві сторони цю інформацію заперечили.
Водночас з'явилися повідомлення про дипломатичний протест Ізраїлю у відповідь на критику з боку української влади, які теж не знайшли офіційного підтвердження.
Ізраїльський журналіст Аміт Сегаль, коментуючи цю інформацію, написав у Твіттері: "Ізраїльська догана українцям (якщо вона мала місце) – це рекорд нахабства: нація бореться за своє життя, а ми коментуємо манери за столом".
Від самого початку місія Беннета мала небагато шансів на успіх.
Росія послідовно наголошує, що не потребує посередництва й планує нав'язати Україні припинення вогню на власних умовах. Українська влада ж відмовляється підписувати капітуляцію.
Головною проблемою миротворчості Єрусалима є неспроможність невеликої близькосхідної країни стати гарантом виконання досягнутої угоди, зокрема й надати гарантії безпеки Україні. Однак спроба припинити бойові дії, яку здійснив прем'єр Ізраїлю, заслуговує на вдячність.
Харизма президента України не спрацювала
20-го березня Володимир Зеленський виступив по відеозв'язку перед депутатами Кнесету. Звернення транслювали провідні ізраїльські телеканали, а на великому екрані за ним могли спостерігати учасники мітингу на підтримку України на площі перед театром Габіма в Тель-Авіві, де зібралися тисячі ізраїльтян та громадян України.
Цій промові передувала серія успішних виступів перед закордонними парламентами, в яких глава держави вдало застосовував емоційність та історичні аналогії.
Часто президент України апелював безпосередньо до громадськості тієї чи іншої країни, щоб вона чинила тиск на свій уряд щодо надання допомоги Україні. Вочевидь, президентські спічрайтери і сам Зеленський вирішили, що від добра добра не шукають, і збудували промову за подібним планом.
Розраховувати на успіх дозволяли результати опитування, проведеного на сайті газети "Макор Рішон", які засвідчили, що 76% ізраїльтян єврейського та 41% арабського походження підтримують Україну, натомість симпатії лише 10% євреїв та 35% арабів – на боці Росії.
На самому початку виступу президент України нагадав про тісні історичні зв'язки українського та єврейського народів, а потім порівняв російське вторгнення в Україну з Голокостом, адже обидві події загрожували тотальним винищенням народів.
Однак реакція ізраїльського суспільства виявилася не такою, на яку очікували у Києві.
Коментатори побачили у словах глави української держави про введення санкцій проти Росії та постачання озброєння закиди в байдужості на адресу Ізраїлю. І у відповідь висунули чималий список претензій до України, яка неодноразово голосувала в ООН всупереч інтересам Ізраїлю, не визнає терористичними організаціями ХАМАС та "Хезболлу", не перенесла посольство з Тель-Авіва до Єрусалима та утримує консульство в Рамаллі на території, підконтрольній Палестинській національній адміністрації.
Примітно, що критика пролунала як з табору влади, так і від опозиції.
Міністр зв'язку Йоаз Гендель та лідер партії "Релігійний сіонізм" Бецалель Смотрич, висловивши солідарність з українським народом, заявили, що порівняння сучасних подій з Голокостом обурливі.
Ще далі пішов депутат від "Лікуду" Юваль Штайніц, який нагадав, що багато українців під час Другої світової війни "з ентузіазмом допомагали нацистам знищувати євреїв, привласнюючи їхнє майно".
Критика лунала переважно з правого спектру ізраїльського політикуму. Ліво-ліберальні сили намагалися уникати оцінок слів українського президента.
І все ж виступ президента України залишив глибокий слід у пам'яті ізраїльського суспільства.
27-го квітня у промові з нагоди Дня пам'яті жертв Голокосту прем'єр Беннет заявив, що з роками у світі з'являється все більше і більше дискусій, що порівнюють інші тяжкі події з Голокостом. "Але ні, – сказав він. – Навіть найтяжчі війни сьогодні – це не Голокост і не порівнювані з Голокостом. Жодна подія в історії, якою б жорстокою вона не була, не може зрівнятися зі знищенням євреїв Європи нацистами та їхніми пособниками".
Серед адресатів цих слів, безперечно, був і український президент.
Науковий підсумок дискусії підбив професор Єгуда Бауер. На його думку, у своєму емоційному зверненні Зеленський "спотворив історію України у Другій світовій війні, стверджуючи, що українці як нація вели себе благородно, намагаючись захистити євреїв". І "хоча, безперечно, було багато вартих уваги випадків самовідданого героїзму, велика кількість українців на територіях, окупованих вермахтом, або співпрацювала з німцями, беручи активну участь у вбивствах євреїв та розкраданні їхнього майна, або просто закривали на це очі.
Думка про те, що порятунок євреїв був поширеним явищем, просто хибна. Звернення Зеленського до інших західних парламентів були більш переконливими".
Ще гостріше на виступ президента України відреагувала арабська громада. Професор політології Хайфського університету, письменник Асад Ганем, запевнивши, що більшість палестинців бажають перемоги Україні, назвав підтримку Ізраїлю ганьбою.
"Ви поміняли ролями окупанта та окупованого. Ви втратили ще одну можливість продемонструвати справедливість своєї справи та ширшої справи свободи", – написав Ганем, звинувативши Україну у подвійних стандартах щодо "законної боротьби палестинців" проти Ізраїлю.
В цілому, спроба схилити громадську думку Ізраїлю на свій бік, використавши особисту харизму президента України та історичні аналогії, не увінчалася успіхом.
Репатріанти та біженці-туристи
Після нападу Росії на Україну Ізраїль оголосив операцію з порятунку українських євреїв "Арвут Ісраель" ("Гарантії Ізраїлю").
Прем'єр-міністр Беннет сказав: "Це наша місія. Ми виконаємо цю священну місію і цього разу".
За оцінками міністра внутрішніх справ Ізраїлю Айєлет Шакед ("Яміна"), близько 100 тисяч євреїв "з України та країн СНД" можуть переїхати до Ізраїлю та отримати громадянство.
Стосовно громадян України, які не мають права на репатріацію, політика Ізраїлю виявилася іншою.
8-го березня Айєлет Шакед оголосила про запровадження з 13-го березня нового порядку в'їзду. Безвізовий режим для туристичних поїздок було де-факто скасовано. Відтоді, щоб отримати дозвіл сісти на літак, необхідно отримати запрошення від громадянина Ізраїлю та подати заявку на сайті МЗС. Фактично визнаються і запрошення від установ та організацій, зокрема для студентів і викладачів з України від університетів Ізраїлю.
У заявці громадянин України декларує зобов'язання залишити Ізраїль після завершення війни.
Українцям надається 90-денна віза. Якщо після закінчення її терміну бойові дії не припиняться, планується надати біженцям право на роботу. Крім того, Ізраїль вирішив до завершення війни не видворяти українських нелегалів та продовжити візи українцям, які в'їхали до 24-го лютого.
Усього, за словами Шакед, Ізраїль зможе прийняти 25 тисяч українців. "Очікується, що Ізраїль стане однією з провідних країн світу з прийому українців, які рятуються від боїв, звичайно, порівняно з його розмірами", – заявила міністерка. Вона також підкреслила, що такі країни, як США, Велика Британія та Канада не впускають українців без візи.
Не всі в уряді поділяють позицію Шакед. Міністр діаспори Нахман Шай ("Авода") заявив, що єврейський народ має простягнути руку допомоги біженцям і назвав політику глави МВС ганебною.
Обурена Шакед відповіла, що Шай "обмовляє Ізраїль", і запропонувала йому зосередитися на прийомі репатріантів. За міністра діаспори вступилися ліві партії "Авода" та МЕРЕЦ, які виступили за надання притулку кожному біженцю без квот та врахування релігії чи національності.
Позицію міністерки внутрішніх справ критикував і депутат від РААМ Валід Таха. Однак блок "Яміна" вважає, що Ізраїль – насамперед єврейська держава, тому має надавати притулок репатріантам.
Громадяни України, які в'їжджають до Ізраїлю за новими правилами, мають статус туриста, хоча фактично є біженцями.
У березні було декларовано, що вони зможуть отримувати допомогу та медичне страхування. Однак ці питання досі не вирішені й викликають суперечки всередині уряду.
За неофіційною інформацією ізраїльських ЗМІ, проти надання українцям медичного страхування виступає глава МВС, за – міністри охорони здоров'я та фінансів.
Депутатка від НДІ Юлія Малиновська (народилася у Луганську) пропонує охопити державним страхуванням хоча б біженців-пенсіонерів. Втім, на сьогодні українці можуть отримати лише екстрену медичну допомогу.
За даними МВС Ізраїлю, з 24-го лютого з України прибуло 25 622 особи, з яких 8 029 підпадають під дію закону про повернення (репатріанти); з Росії – 18 281, з яких 5 800 репатріантів.
Посольство Ізраїлю заявило, що евакуювало з України понад 15 тисяч осіб. За останній рік 33% репатріантів прибули з Росії, 27% – з України.
Ліво-ліберали схиляються до проукраїнського курсу
Після того, як світ дізнався про злочини окупантів у Бучі, симпатії до України почали стрімко зростати. Яір Лапід відреагував на кадри з українського містечка у Твіттері, вживши термін "військовий злочин" щодо дій російської армії.
Всередині урядової коаліції почала вимальовуватися зовнішньополітична лінія Яіра Лапіда та Бені Ганца, яка почала брати гору над спробами Нафталі Беннета зберегти рівновіддалену політику. Єгуда Бауер порівнює курс прем'єра із сидінням на паркані – і незручно, і завдає моральних збитків.
Лівий фланг уряду почав усе частіше виступати з критикою Росії. Це знайшло вияв у підтримці главою МЗС виключення Росії з Ради ООН з прав людини, участі ізраїльського представника у міжнародній конференції щодо передачі зброї Україні на американській базі Рамштайн, рішенні міністра оборони надати Україні каски та бронежилети.
За рахунок демонстрації проукраїнської позиції ліберальні сили ("Єш Атід" і "Кахоль-лаван") прагнуть зблизитися з істеблішментом Демократичної партії США та лідерами ЄС. Вони, вочевидь, можуть розраховувати на підтримку лівих партій "Авода" та МЕРЕЦ, а також арабів і таким чином перебрати центр влади в урядовій коаліції ще до ротації прем'єр-міністра. Недаремно вістря російської критики останнім часом спрямовано переважно проти Лапіда, а не Беннета.
Зростання впливу ліво-лібералів, безперечно, посилить проукраїнську позицію Ізраїлю. Однак у разі виходу хоча б одного депутата з коаліції найвірогіднішим сценарієм стануть дострокові вибори.
Не варто забувати, що ліво-ліберали становлять меншість у Кнесеті, і перед загрозою реалізації їхньої програми, що передбачає утворення незалежної Палестинської держави, світські націоналісти можуть тимчасово примиритися з релігійними ортодоксами та об'єднатися довкола Нетаньягу або навіть Беннета.
До речі, лідер опозиції з початку війни досі не оприлюднив власну позицію. В лютому він виступив на засіданні фракції "Лікуд" і закликав урядовців зосередитись на тому, що загрожує безпосередньо Ізраїлю, тобто на ядерній загрозі з боку Ірану.
Позиції ліво-лібералів посилили несподівані вислови міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, який в інтерв'ю італійським журналістам, що символічно припало на період між Днем пам'яті жертв Голокосту та Днем завершення Другої світової війни у Європі, фактично порівняв Зеленського з Гітлером і сказав, що "найзапекліші антисеміти – як правило, євреї".
У відповідь Лапід заявив, що слова Лаврова перетнули межу хороших відносин з Росією, і Ізраїль хоче отримати вибачення.
Беннет назвав слова Лаврова неправдивими, спрямованими на звинувачення самих євреїв у злочинах, скоєних проти них. Однак Росія вирішила продовжити ескалацію та звинуватила Ізраїль у підтримці "нацистського режиму в Києві".
В Ізраїлі не залишився непоміченим і той факт, що візит делегації ХАМАС до Москви припав на 4-е травня – День пам'яті полеглих у війнах та жертв терору в Ізраїлі.
Найбільш влучно наслідки висловлювань глави МЗС РФ сформулював ізраїльський сценарист, гуморист та нейропсихолог Роман Розенгурт: "Те, що Україна намагалась пояснити ізраїльським політикам два місяці, Лавров доніс за пів години".
Схоже, що політика дружнього нейтралітету Ізраїлю до Росії доживає останні дні. Ізраїльська преса повідомляє, що після слів Лаврова Ізраїль почав схилятися до надання Києву захисного озброєння.
Втім, не варто забувати, що, хто б не стояв на чолі уряду чи МЗС Ізраїлю, кредо зовнішньої політики цієї країни можна сформулювати словами ента з "Володаря перснів": "Я ні на чиєму боці… тому що на моєму боці немає нікого…".
Юрій Латиш
