"Витончене" вбивство надії
Понеділок, 10 вересня 2001, 23:17
Плакав у неділю Гончарик чи ні - невідомо. Проте плакали двадцятирічні, які зібралися на майдані перед білоруським Центрвиборчкомом, і плакало небо. Вони втратили ще п'ять років життя.
Дощ, вибух, грізні слова "війни не буде", найжорстокіша заява 4 європейських організацій, розбите скло у казино, поламані телефони в офісі незалежних спостерігачів. А також несподівана поява й очікуване обурення громадянки України Наталі Вітренко. Це - Мінськ у променях перемоги Лукашенка.
Про те, що у нього, Гончарика, є план на випадок програшу - притому, що фіаско було абсолютно прогнозованим - краще б він взагалі нікому не розповідав. Тому що це не смішно. Дії лідера білоруської опозиції після оголошення перемоги Лукашенка - як картинка до слів відомої української надії нації: "ми з ними - в шахи, вони з нами - в чапаєва".
Зустрічати результати президентських виборів і мітингувати під прес-центром Центрвиборчкому прийшло тисяч п'ять - увечері у Мінську пішов жахливий дощ. Там же близько півночі Гончарик оголосив, що не визнає результатів виборів, тому що паралельний підрахунок голосів показав - за нього проголосувало 40%, за Лукашенка - 46%, і, значить, повинен бути другий тур.
Будь-який журналіст, почувши такий "план" наступу опозиціонера, протягом трьох хвилин міг дуже розчаруватися в анти-Лукашенку: просто знайти у прес-центрі ЦВК представника "Незалежного спостереження" і дізнатися, що вони нічого подібного Гончарику не повідомляли.
До речі, у результаті проект альтернативного підрахунку голосів зусиллями режиму бацьки взагалі помер: незалежні цифри повинні базуватися на спостереженні за підрахунком бюлетенів і копіях протоколів, підписаному членами комісій. Ті ж борців за справедливість і в першому, і у другому випадку елементарно послали…
І, щоб не дискредитувати ідею чесного паралельного підрахунку, "Незалежне спостереження" взагалі ніяких результатів так і не оприлюднило.
А підпис під смертельним вироком надіям частини суспільства на нормальне завтра Гончарик поставив вночі, крикнувши у мегафон - він звернувся до купки найстійкіших молодих антилукашенківців із закликом розійтися й приходити завтра о 10 ранку. У понеділок вранці він подав скаргу в Центрвиборчком на 30 сторінках.
Тим часом Лукашенко вже зі всією скромністю простого білоруса назвав свою перемогу "витонченою". Підтвердили цю думку і пузаті спостерігачі з пострадянських республік, які по черзі виступали в прес-центрі Центрвиборчкому. Правда, стався невеликий конфуз - заяву з гімном демократії по-лукашенківському від імені російських депутатів-спостерігачів не підписав представник фракції Союзу правих сил Вадим Бондар.
Однак, найрозкішніші у своїй потворності аксесуари до "витонченої" перемоги Лукашенка подарували європейські спостерігачі з Міжнародної місії з обмеженого спостереження за виборами президента Білорусії (до неї входять бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ, парламентська асамблея ОБСЄ, ПАСЄ і Європарламент).
Названі добродії набралися зухвалості і стали вважати волевиявлення у Білорусії таким, яке - просто-напросто - "не відповідає зобов'язанням ОБСЄ стосовно демократичності виборів і стандартів Ради Європи".
Багажем до "витонченості" Лукашенко отримав документ, який визнає, що у нього в країні "політичний режим не звик до опозиції і робить все можливе, щоб нейтралізувати її; умови проведення кампанії надзвичайно несприятливі для опозиційних кандидатів; [має місце] кампанія по залякуванню активістів опозиції, організацій внутрішнього спостереження, опозиційних і незалежних ЗМІ, а також кампанія наклепу відносно міжнародних спостерігачів; крайня упередженість державних ЗМІ, наявність цензури у ставленні до незалежних друкарських ЗМІ". І так далі - всього вісім пунктів.
Однак підмога Лукашенка у викритті наклепників надійшла від зовсім уже несподіваних людей - українських прогрессоціалистів - Вітренко і Марченка. Однак для початку декілька слів для загальної картини.
Дивним чином виявилося, що дивитися на вибори у Білорусь від різних структур приїхали дуже колоритні українські народні обранці – тут і там люди, які балотувалися у депутати за списком Прогресивної соцпартії: Чародєєв (зараз лідер партії "Світло зі сходу"), Мазур (активна учасниця останньої бійки у парламенті), Вітренко, Марченко, Безугла, Єрохін, Романчук і Олексієв.
Так ось, остання шістка в ранзі депутатів Верховної Ради написали до парламентської асамблеї ОБСЄ листа з проханням отримати статус спостерігачів ПА ОБСЄ на виборах у Білорусі. (Ну, всім відомо, що ця країна поки єдина в світі, де втілення ідей Наталі Михайлівни Вітренко показали конкретні результати.) Такі мандати компашка ПСПУ-шників отримала, і, захопивши з собою камеру і фотоапарат, приїхала у Білорусію - у суботу, за день до голосування.
Походивши протягом двох днів по виборчих дільницях, прогресивні соціалісти і соціалістки вирішили, що "вибори здійснювалися відповідно до повних демократичних процедур" і взагалі, -"Україні ще вчитися і вчитися" (цитується за Вітренко). Яким же було здивування ПСПУшників-ПА ОБСЕшників, коли вони прочитали вбивчу у своїх формулюваннях заяву європейських спостерігачів, згадувану вище.
Скривджена тим, що думка шістки була проігнорована євроревізорами (серед яких є і ПА ОБСЄ), Вітренко назвала документ "шарлатанством, який порочить європейські інституції". "Виборчий процес у Білорусі на основі загального виборчого права гарантував реалізацію принципів рівності, справедливості, таємниці голосування, свободи, відвертості і об'єктивностей", - невідомо що, здивувати чи познущатися, вирішила Вітренко, яка заявила про своє обурення на спеціальній прес-конференції.
Підсумок же мініскандалу в тому, що білоруське телебачення отримало у руки черговий козир для демонстрації підлоти Заходу, а Вітренко засвітилася у сусідів, отримала мотив зібрати прес-конференцію у Києві і… показала злоякісну короткозорість. На титульній сторінці заяви європейських спостерігачів у третьому абзаці зверху чорним по білому написано, що моніторинг за дотриманням прав у Білорусі проводився не два дні перед виборами, а три тижні.
Щоб більше не повертатися до теми вітчизняних спостерігачів на виборах у Білорусії, варто також сказати, що одним з представників України виявився ще один колоритний товариш - Володимир Моїсеєнко, нині лідер Комуністичної партії робітників і селян. (Йому повезло більше за всіх - на прес-конференції він міг посидіти поруч з відомим на весь світ Павлом Бородіним, який у вільний від допитів у Швейцарії час працює секретарем Союзу Росії і Білорусі.)
Всім був ладний "патріот" Моїсеєнко, розхвалюючи демократію Білорусії. Тільки дуже засмутив його плювок на адресу батьківщини: "Більшість українців, як і раніше, вважають себе громадянами єдиної великої країни".
Хоча, досить про сумне. Їхати на вибори у Білорусію варто було тільки заради двох годин понеділка, протягом яких переможець Лукашенко давав прес-конференцію. Особливості поведінки бацька на публіці були відомі давно, однак звідки було знати, що це виглядає як запис передачі "Аншлаг! Аншлаг!".
Крім журналістів і спостерігачів на шоу білоруського "гаранта" в залі розміром з наш палац "Україна" з'явилися представники усього білоруського суспільства, доолоньки яких обдаровували бацьку аплодисментами після кожної відповіді на питання. Лукашенко також відчував себе як Петросян перед дамами бальзаківського віку.
Суть же сказаного Лукашенком подібна боярським подарункам убогим. Білоруський бацька:
- закликав Гончарика програвати гідно (на відміну від Кучми, цей опонентам не грубив: "ми всі мужики")
- назвав вибори відкритими і демократичними (а ось тут сказав майже як Кучма: "навіть сліпий не може не бачити того позитива, який був на цих президентських виборах");
- познущався над опонентами ("ви настільки нікчемні, що мені за вас соромно");
- погрозив опозиційній пресі ("не дозволю ображати білоруський народ і його вибір");
- натякнув Заходу, що може посадити того на голодний пайок (через Білорусію в Європу йдуть російські ресурси, "так давайте робити так, щоб Білорусія була острівцем стабільності і могла гарантувати ці потоки в Європу")
- і пообіцяв, що війни не буде (а ці слова - краща ілюстрація місця лукашенківської Білорусі у світі: "Ніякої агресії з боку НАТО в найближчому майбутньому не буде. Там нормальні люди живуть. Хіба вони хочуть вмирати?").
Взагалі ж Лукашенко пообіцяв зробити зовнішню політику багатовекторною. У Мінську, правда, в порівнянні з Києвом ці самі вектори показують в інші сторони горизонту: "союзний договір з Росією - головний пріоритет, серед пріоритетів також наші сусіди, великий Китай, Індія; Захід допускав помилки щодо Білорусії…, хоч ми готові йти на активізацію співпраці з ЄС і США, але будемо діяти так само, як і вони".
Все це супроводиться вибухами аплодисментів - таку харизму, як у білоруського "гаранта", не доводилося бачити за часів Горбачова.
І ще одна межа стилю поведінки бацька, яка виявляється тільки при наочному контакті: він диявольськи вміло заграє з пресою. На самому початку прес-конференції він вийшов на сцену, підійшов до столу і запитав журналістів, чи буде їм зручно, якщо вступне слово він зачитає стоячи.
Ті обурилися, і Лукашенко, усміхаючись, сів за стіл до мікрофонів. Далі він розказував якісь байки, травив каламбури, декларував без папірця і навіть, відповідаючи на питання, звертався до журналістів (яких знав особисто) на ім'я: "знаєш, Юля", "знаєш Женя…".
Саме з таким президентом Білорусь приречена жити як мінімум п'ять років. І хоча на третій термін Лукашенко вже за яких завгодно варіантах йти не може, сам бацька "заспокоїв": "Немає нічого неможливого".
… А в неділю на території мінського дитячого саду №8 і приблизно в 20 метрах від будівлі Американського інформаційного центру стався вибух. Одні кажуть - петарда. Інші - провокація режиму.
Поїздка до Мінську стала можливою за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".
Дощ, вибух, грізні слова "війни не буде", найжорстокіша заява 4 європейських організацій, розбите скло у казино, поламані телефони в офісі незалежних спостерігачів. А також несподівана поява й очікуване обурення громадянки України Наталі Вітренко. Це - Мінськ у променях перемоги Лукашенка.
Про те, що у нього, Гончарика, є план на випадок програшу - притому, що фіаско було абсолютно прогнозованим - краще б він взагалі нікому не розповідав. Тому що це не смішно. Дії лідера білоруської опозиції після оголошення перемоги Лукашенка - як картинка до слів відомої української надії нації: "ми з ними - в шахи, вони з нами - в чапаєва".
Зустрічати результати президентських виборів і мітингувати під прес-центром Центрвиборчкому прийшло тисяч п'ять - увечері у Мінську пішов жахливий дощ. Там же близько півночі Гончарик оголосив, що не визнає результатів виборів, тому що паралельний підрахунок голосів показав - за нього проголосувало 40%, за Лукашенка - 46%, і, значить, повинен бути другий тур.
Будь-який журналіст, почувши такий "план" наступу опозиціонера, протягом трьох хвилин міг дуже розчаруватися в анти-Лукашенку: просто знайти у прес-центрі ЦВК представника "Незалежного спостереження" і дізнатися, що вони нічого подібного Гончарику не повідомляли.
До речі, у результаті проект альтернативного підрахунку голосів зусиллями режиму бацьки взагалі помер: незалежні цифри повинні базуватися на спостереженні за підрахунком бюлетенів і копіях протоколів, підписаному членами комісій. Ті ж борців за справедливість і в першому, і у другому випадку елементарно послали…
І, щоб не дискредитувати ідею чесного паралельного підрахунку, "Незалежне спостереження" взагалі ніяких результатів так і не оприлюднило.
А підпис під смертельним вироком надіям частини суспільства на нормальне завтра Гончарик поставив вночі, крикнувши у мегафон - він звернувся до купки найстійкіших молодих антилукашенківців із закликом розійтися й приходити завтра о 10 ранку. У понеділок вранці він подав скаргу в Центрвиборчком на 30 сторінках.
Тим часом Лукашенко вже зі всією скромністю простого білоруса назвав свою перемогу "витонченою". Підтвердили цю думку і пузаті спостерігачі з пострадянських республік, які по черзі виступали в прес-центрі Центрвиборчкому. Правда, стався невеликий конфуз - заяву з гімном демократії по-лукашенківському від імені російських депутатів-спостерігачів не підписав представник фракції Союзу правих сил Вадим Бондар.
Однак, найрозкішніші у своїй потворності аксесуари до "витонченої" перемоги Лукашенка подарували європейські спостерігачі з Міжнародної місії з обмеженого спостереження за виборами президента Білорусії (до неї входять бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ, парламентська асамблея ОБСЄ, ПАСЄ і Європарламент).
Названі добродії набралися зухвалості і стали вважати волевиявлення у Білорусії таким, яке - просто-напросто - "не відповідає зобов'язанням ОБСЄ стосовно демократичності виборів і стандартів Ради Європи".
Багажем до "витонченості" Лукашенко отримав документ, який визнає, що у нього в країні "політичний режим не звик до опозиції і робить все можливе, щоб нейтралізувати її; умови проведення кампанії надзвичайно несприятливі для опозиційних кандидатів; [має місце] кампанія по залякуванню активістів опозиції, організацій внутрішнього спостереження, опозиційних і незалежних ЗМІ, а також кампанія наклепу відносно міжнародних спостерігачів; крайня упередженість державних ЗМІ, наявність цензури у ставленні до незалежних друкарських ЗМІ". І так далі - всього вісім пунктів.
Однак підмога Лукашенка у викритті наклепників надійшла від зовсім уже несподіваних людей - українських прогрессоціалистів - Вітренко і Марченка. Однак для початку декілька слів для загальної картини.
Дивним чином виявилося, що дивитися на вибори у Білорусь від різних структур приїхали дуже колоритні українські народні обранці – тут і там люди, які балотувалися у депутати за списком Прогресивної соцпартії: Чародєєв (зараз лідер партії "Світло зі сходу"), Мазур (активна учасниця останньої бійки у парламенті), Вітренко, Марченко, Безугла, Єрохін, Романчук і Олексієв.
Так ось, остання шістка в ранзі депутатів Верховної Ради написали до парламентської асамблеї ОБСЄ листа з проханням отримати статус спостерігачів ПА ОБСЄ на виборах у Білорусі. (Ну, всім відомо, що ця країна поки єдина в світі, де втілення ідей Наталі Михайлівни Вітренко показали конкретні результати.) Такі мандати компашка ПСПУ-шників отримала, і, захопивши з собою камеру і фотоапарат, приїхала у Білорусію - у суботу, за день до голосування.
Походивши протягом двох днів по виборчих дільницях, прогресивні соціалісти і соціалістки вирішили, що "вибори здійснювалися відповідно до повних демократичних процедур" і взагалі, -"Україні ще вчитися і вчитися" (цитується за Вітренко). Яким же було здивування ПСПУшників-ПА ОБСЕшників, коли вони прочитали вбивчу у своїх формулюваннях заяву європейських спостерігачів, згадувану вище.
Скривджена тим, що думка шістки була проігнорована євроревізорами (серед яких є і ПА ОБСЄ), Вітренко назвала документ "шарлатанством, який порочить європейські інституції". "Виборчий процес у Білорусі на основі загального виборчого права гарантував реалізацію принципів рівності, справедливості, таємниці голосування, свободи, відвертості і об'єктивностей", - невідомо що, здивувати чи познущатися, вирішила Вітренко, яка заявила про своє обурення на спеціальній прес-конференції.
Підсумок же мініскандалу в тому, що білоруське телебачення отримало у руки черговий козир для демонстрації підлоти Заходу, а Вітренко засвітилася у сусідів, отримала мотив зібрати прес-конференцію у Києві і… показала злоякісну короткозорість. На титульній сторінці заяви європейських спостерігачів у третьому абзаці зверху чорним по білому написано, що моніторинг за дотриманням прав у Білорусі проводився не два дні перед виборами, а три тижні.
Щоб більше не повертатися до теми вітчизняних спостерігачів на виборах у Білорусії, варто також сказати, що одним з представників України виявився ще один колоритний товариш - Володимир Моїсеєнко, нині лідер Комуністичної партії робітників і селян. (Йому повезло більше за всіх - на прес-конференції він міг посидіти поруч з відомим на весь світ Павлом Бородіним, який у вільний від допитів у Швейцарії час працює секретарем Союзу Росії і Білорусі.)
Всім був ладний "патріот" Моїсеєнко, розхвалюючи демократію Білорусії. Тільки дуже засмутив його плювок на адресу батьківщини: "Більшість українців, як і раніше, вважають себе громадянами єдиної великої країни".
Хоча, досить про сумне. Їхати на вибори у Білорусію варто було тільки заради двох годин понеділка, протягом яких переможець Лукашенко давав прес-конференцію. Особливості поведінки бацька на публіці були відомі давно, однак звідки було знати, що це виглядає як запис передачі "Аншлаг! Аншлаг!".
Крім журналістів і спостерігачів на шоу білоруського "гаранта" в залі розміром з наш палац "Україна" з'явилися представники усього білоруського суспільства, доолоньки яких обдаровували бацьку аплодисментами після кожної відповіді на питання. Лукашенко також відчував себе як Петросян перед дамами бальзаківського віку.
Суть же сказаного Лукашенком подібна боярським подарункам убогим. Білоруський бацька:
- закликав Гончарика програвати гідно (на відміну від Кучми, цей опонентам не грубив: "ми всі мужики")
- назвав вибори відкритими і демократичними (а ось тут сказав майже як Кучма: "навіть сліпий не може не бачити того позитива, який був на цих президентських виборах");
- познущався над опонентами ("ви настільки нікчемні, що мені за вас соромно");
- погрозив опозиційній пресі ("не дозволю ображати білоруський народ і його вибір");
- натякнув Заходу, що може посадити того на голодний пайок (через Білорусію в Європу йдуть російські ресурси, "так давайте робити так, щоб Білорусія була острівцем стабільності і могла гарантувати ці потоки в Європу")
- і пообіцяв, що війни не буде (а ці слова - краща ілюстрація місця лукашенківської Білорусі у світі: "Ніякої агресії з боку НАТО в найближчому майбутньому не буде. Там нормальні люди живуть. Хіба вони хочуть вмирати?").
Взагалі ж Лукашенко пообіцяв зробити зовнішню політику багатовекторною. У Мінську, правда, в порівнянні з Києвом ці самі вектори показують в інші сторони горизонту: "союзний договір з Росією - головний пріоритет, серед пріоритетів також наші сусіди, великий Китай, Індія; Захід допускав помилки щодо Білорусії…, хоч ми готові йти на активізацію співпраці з ЄС і США, але будемо діяти так само, як і вони".
Все це супроводиться вибухами аплодисментів - таку харизму, як у білоруського "гаранта", не доводилося бачити за часів Горбачова.
І ще одна межа стилю поведінки бацька, яка виявляється тільки при наочному контакті: він диявольськи вміло заграє з пресою. На самому початку прес-конференції він вийшов на сцену, підійшов до столу і запитав журналістів, чи буде їм зручно, якщо вступне слово він зачитає стоячи.
Ті обурилися, і Лукашенко, усміхаючись, сів за стіл до мікрофонів. Далі він розказував якісь байки, травив каламбури, декларував без папірця і навіть, відповідаючи на питання, звертався до журналістів (яких знав особисто) на ім'я: "знаєш, Юля", "знаєш Женя…".
Саме з таким президентом Білорусь приречена жити як мінімум п'ять років. І хоча на третій термін Лукашенко вже за яких завгодно варіантах йти не може, сам бацька "заспокоїв": "Немає нічого неможливого".
… А в неділю на території мінського дитячого саду №8 і приблизно в 20 метрах від будівлі Американського інформаційного центру стався вибух. Одні кажуть - петарда. Інші - провокація режиму.
Поїздка до Мінську стала можливою за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".
