"Недовиконане замовлення" без контрольного пострілу.Хто і як написав книжку про пані Юлю?

Середа, 30 січня 2002, 17:05
Спочатку був портрет, і портрет був Юлії, і був він біля станції метро "Арсенальна". Юнак і дівчина під стендом із зображенням миловидного личка пані Тимошенко збирали підписи за прийняття парламентом закону про обов'язкові теледебати. Звісно ж, підписався, хоча аргументація щодо необхідності підписної кампанії не задовольнила — мовляв, якщо зібрати багато автографів за рівність прав влади й опозиції у передвиборчому ефірі, це буде суттєвим тиском громадськості, що може примусити президента не вдаватися до вето, а підштовхнути до відповідних лобістських дій Раду Європи тощо.

Хлопець, котрий аргументував, притискав до живота купу складених одна на одну книжок. Саме ці брошури формату А5 з крейдованою обкладинкою слугували призом за кожен підпис — по примірнику за штуку. З книжки дивилася Юлія Тимошенко з розділеним по вертикалі обличчям — позитив і негатив. Назва — "Невыполненный заказ". Автор — Р. Лоза. У розповсюджувачів неважко було випитати, що такі ж книжки на таких самих умовах розповсюджують і в інших точках Києва. Виконавець — давній знайомий — Молодіжний штаб Блоку Юлії Тимошенко. Тираж брошури, видрукованої видавництвом "Такі справи", вражав солідністю — 500 тисяч. Однак проаналізувати цю новинку передвиборчих технологій спонукало навіть не це.

З перших сторінок читаної одразу ж у метро книги з'ясувалося, що маємо справу з порівняно новим продуктом іміджмейкерської думки. Якщо точніше — політичного піару, як це модно нині визначати, до того ж — чи то чорного, чи то білого? Уже перечитавши твір пана Р. Лози про житіє і принципи пані Юлі з ручкою в руках (зроблено чимало цікавих зауваг), за допомогою двох телефонних дзвінків зробив висновок: піар у даному випадку, сиріч "зв'язок із громадськістю" як місія брошури, — мабуть-таки, чорно-білий. Щиро-нещирий. Чи дієвий — зовсім інше питання. А поки що зробімо висновки щодо цієї книжечки, цікавої не так щоб змістом, як більше інтригою створення. По порядку.

Автор

"Цю книгу під псевдонімом Р. Лоза написав відомий журналіст, телеведучий і письменник, автор найпопулярніших телепрограм і телесеріалів, чию творчість знають усі не лише в Україні, а й далеко за її межами. Він не поставив своє прізвище на обкладинці, побоюючись переслідувань з боку чинної в Україні влади", — читаємо на звороті, зауважуючи водночас, що тут і надалі всі цитати перекладено з російської.

Вже це визначення, додане до "Р. Лоза", наштовхує на підозри щодо реальної постаті автора. Деяке наслідування стилю й звичок (як-то паління "духмяного "Кемелу", дружба з "кількома впливовими дядьками, котрі вершать долю нашої бідної України", використання де-інде новоукраїнсько-блатних зворотів тощо) плюс ініціали в самому кінці тексту (Ю. Р.) "агітують" за автора "Дня народження Буржуя" й тому подібних шедеврів Юрія Рогозу.

Однак чи він сам писав, чи допомагав хто, чи справжні писці зробили так, аби читач "перевів стрілки" на цього успішного поп-літератора? Єдиний момент випадає з канви — письменник, роздивляючись себе в дзеркалі перед першою поїздкою на приміську дачу героїні, "розчісував довге волосся". Але ж і в тексті "Р. Лоза" обумовлює, що не підписався під творінням, позаяк "забоявся", а "береженого Бог береже".

Питання, він чи не він, мало б що значило в даному контексті, якби не передісторія. Як випливає із частини першої нарису ("Дивна пропозиція"), цей твір письменникові замовила не майбутня героїня — Юлія Тимошенко, а "зовсім інша особа — заможна і політично могутня". Малося на увазі, що цей олігарх брошурою із кількакілотонним зарядом компромату збирався наповал убити конкурентку-"олігархиню", а за майстерне виконання замовлення писаці було обіцяно величезні пачки доларів, які "відтягують кишені", навіть ще не матеріалізувавшись.

Найпікантніший момент у цьому, і водночас момент, якому чи не найважче повірити, — що "Р. Лоза", зібравшись словесно знищити "замовлений" об'єкт, після першої ж зустрічі з ним чує у свідомості умовний "клац". Виявляється, це коли совість уже не хоче виконувати брудне замовлення, а розбирається, "ху із ху".

Причому "перемикає" вже після першої ж зустрічі з Юлією Володимирівною, в якої волосся каштанового кольору, і очі — "стиглі каштани", а головне — совість насправді найчистіша, такі ж і наміри, й ідеї. Спочатку автор довго стоїть і курить уже не такий корисний "Кемел" під яблуньками біля орендованої партією "Батьківщина" скромної дачі, стоїть і роздумує над людською суттю. А пізніше йому вже хочеться кричати на всю Україну про те, що пані Юля (а саме так героїню звично називає "Р. Лоза", на 56-й сторінці зізнаючись у любові до неї й безумовній вірі їй) може лише неголосно, стримано, хоча й переконливо говорити.

Без сумніву, не надто різноманітний стиль автора й багаторазово повторювані оцінки висловлювань Тимошенко у "дачних" інтерв'ю свідчать про ультракрайню заідеологізованість тексту. Як випливає з письменницьких зізнань, це через те, що він справді більш ніж проникся світоглядом своєї героїні. Цим самим пояснюється й категорична відмова олігархові, котрий хотів "закопати" Юлю, дописувати книжку за його сценарієм.

"Так? Ну, гаразд, як хочеш... Ми її й так зариємо..." — відказав замовник по телефону, будучи явно в нічному клубі (а де ж іще?). А наш автор вирішив дописати, мабуть, "найголовнішу книгу свого життя", навіть не уявляючи, чи допоможе вона — "збивчива й дивна" — чимось пані Юлі. Це сказано в останніх рядках, але ще на 8-й сторінці "Р. Лоза" визнає, що насправді напише книгу для людей, хоча, "звісно, замажуть, задавлять мою маленьку і болючу рукописну правду сотнями брехливих, але яскравих телепрограм, плакатів надрукують тисячі (адже грошей наших у НИХ вистачає!), може ще щось вигадають".

Текст написано двома шрифтами — курсивом, схожим на авторський рукописний, і прямим — це "літери тверді і чіткі, як самі слова пані Юлі". Ситуацію з автором, з його називанням Білла Гейтса "Гейтсцом", а також мітинговими перекосами викладу розберемо нижче. А поки —

Героїня

Власне, хоча крізь весь нарис віє протяг цієї самої Юлиної самовпевненості, переконаності у власній правоті, такої самої однозначності і її піар-менеджерів та піар-рядових, зміст отриманого продукту цікавий тим, що: а) читається швидко й цікаво, як кишеньковий детектив якоїсь там Мариніної-Шмариніної; б) хай навіть і "грузить", але презентує ідеологічний напрям, відмінний від пропаганди офіційних ЗМІ; в) є таки новим способом подачі матеріалу (про агітацію, заборонену до 9 лютого, помовчимо); г) розповсюджується у тисячі разів більшим тиражем, аніж якесь там "Золото Бешенного". Чи правда, чи неправда, а з "Невиконаного замовлення" ми дізнаємося, що Юля народилася в дуже бідній родині, де мама важко заробляла на хліб, іноді шиючи штори з клаптиків.

Чоловік Юлії, якось працюючи три ночі на розвантажуванні гарячого каучуку, отримав лише 50 копійок, а сама Тимошенко (до речі, її дівоче прізвище так і не названо, хоча було б цікаво), була "прилаштована на "роботьонку", яка називалася "транспортування великогабаритних шин". Ці самі колеса, скочуючись згори, не завжди слухалися Юлиної "укладки", тож за утворювані затори й затримування технологічного процесу вона навіть виявилася винна заводові, де підпрацьовувала. А ще — Олександр не зміг купити дочці Жені склянку томатного соку, оскільки гроші було витрачено на хліб. Плакати хотілося і доньці, і чоловікові, і авторові. Лише не Юлії — майже по всьому тексту вона проходить як справжня "залізна леді".

Її гасло: "Я змогла збудувати власне життя, котре починалося з труднощів і бідності, і я зможу допомогти вам, розібравшись у тих проблемах, котрі сьогодні знищують країну". Почавши з відеопрокату, Тимошенко, за даними нашої книжки, стала першим в Україні підприємцем, котрий збудував два заводи "з нуля, з полів, де трава росла", і тепер на тих заводах кваліфікований робітник отримує стільки, скільки депутат Верховної Ради.

Політиком вона стала, коли, балотуючись уперше до ВР, зустріла в землянці на покритій інеєм долівці босоногу бабцю, — саме тоді остаточно зрозуміла, що і як потрібно робити з країною. Першим законом, який видала б Ю.Т., був би навіть не акт про припинення кримінальної приватизації, а про виведення з-під контролю кримінальних груп засобів масової інформації. Тимошенко непогано відгукується про Ющенка, навіть краще — про Мороза, розповідає, як порвала з Лазаренком ще задовго до його краху.

Влада намагалася залучити її на свій бік, аби "дерибанити" й ділити ласі шматки України, але Юля не погодилася, особливо ж, будучи на посаді віце-прем'єра з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Ющенка. Це загальновідомо, окрім деяких нюансів телефонних розмов, а ось те, що в СІЗО її спонукали накласти на себе руки — нова подробиця. Але через усі випробування пройшов і її чоловік, і вона, а в колись запроданському алегоричномуо судді (усі проникливі побачать у ньому Миколу Замковенка) знову з'явилося душа, він підтвердив невинність Юлі і врятував душу.

Термін, за який Тимошенко з командою патріотів може врятувати країну, — максимум три роки. Мотивація: "той, хто не може і не знає як зробити вільною і щасливою свою країну, не зобов'язаний присвячувати цьому своє життя. Я — ЗОБОВ'ЯЗАНА. ТОМУ ЩО Я МОЖУ". Так виділено в книжці, вінчає яку впевненість автора в здобутті героїнею президентської посади. Про те, що наступного президента-жінку пророкує Павло Глоба, не згадано. Справді, прагматизм і матеріалізм іноді не зайві навіть у досить демагогічній стихії.

 
Юрій Рогоза, член головки списку блоку НРУ
 
Чорно-біле, біло-чорне

Видзвонити "відомого журналіста, телеведучого і письменника", тобто підозрюваного Юрія Рогозу, було не надто складно. За телефонами "Рух-пресу" Дмитра Пономарчука трубку підняла жінка, яка представилася "прес-секретарем Андрія Чорновола". Присутність Рогози ("Р. Лози"?) у п'ятірці "виборчого блоку "Народний рух України" додавала пікантності ситуації: невже людина, залучена як весільний генерал до однієї політичної сили не надто "зграбно" допомогла розкрутитися лідерці конкуруючого блоку?

"Я вже починаю звикати до того, що нічому не слід дивуватися, — сказав літератор-кандидат у нардепи Рогоза в інтерв'ю "Україні молодій". — Мені ще місяць чи два тому почали повідомляти, начебто я пишу книжку про Юлію Тимошенко. І це в той час, коли я йду до Верховної Ради від НРУ. Але, мабуть, сьогодні комусь треба розіграти якусь карту.

Я ж сподіваюсь на плідну роботу і на виборах, і в парламенті. А ще є творчість, книжки, які я завжди підписував своїм справжнім ім'ям. Навіщо знадобився такий заплутаний хід тим, хто це вигадав, я не знаю. Проте все таємне колись стає явним і відомим усім. Мені теж цікаво буде довідатися, чого хотіли політичні технологи".

На запитання "УМ", чи писав Юрій Рогоза взагалі колись біографічні книжки, чи подібні твори на замовлення, "батько Буржуя" відповів: "Ні. Бо я пишу завжди "фікшн", тобто вигадую все. Я в своєму житті не писав документальних книжок і сценарієв, якщо мені не зраджує пам'ять. Я заперечую свою причетність до згаданого вами твору. Коли я його куплю, якщо знайду там щось конкретніше, ніж натяк, мабуть юристи з'ясовуватимуть стосунки. Якщо ні — це буде мильна булька. Не знаю, кому потрібно так використовувати мою скромну персону".

Здавалося б, питання вичерпано, піар — чорний. Однак вечірній дзвінок вашого покірного слуги до "джерел" зі штабу Блоку Юлії Тимошенко закрутив пружину інтриги навколо "Невиконаного замовлення" ще більше, аніж це здавалося на початку. Ініціатива нарису виходила саме від пана Рогози, і принаймні починав писати він. Більше того — був дуже не проти 40-го місця у виборчому списку БЮТ, яке вважав прохідним. Але потім — зник, отримавши вигідне запрошення з іншого блоку. А гонорар за роботу не брав, додають "тимошенківці", уточнюючи, що відсотків 60 роботи над "Невиконаним замовленням" довиконували-таки іміджмейкери Юлії Володимирівни.

Як стало також відомо "УМ", за перші дні обміну книжки на підписи на підтримку теледебатів в Києві розійшлося понад вісім тисяч примірників. Усього, нагадаю, 500 тисяч штук. Розповсюдження продовжиться. Виборча кампанія — справді далеко не найчистіша в нашій недовгій історії — тільки-тільки набирає обертів.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування