Тимошенко більше не антикучмістка
Неділя, 6 січня 2002, 22:56
Рівно нуль разів. Саме стільки Тимошенко під час 120-хвилинної програмної доповіді на з'їзді свого блоку згадала прізвище Кучми, хрестоматійного ворога української опозиції. Як вже бувало у різні етапи життя лідера "Батьківщини", її боротьба за владу знову втратила антикучмістську риторику.
Нова публічна версія Тимошенко, яка була представлена у суботу на з'їзді БЮТи, все також вміє виступати без папірця і зривати оплески. Проте тепер вона схожа на себе зразка 22 січня 2001 року. То була перша прес-конференція Тимошенко після звільнення з уряду, і єдиним випадом проти Кучми, який вона дозволила тоді собі на людях, стало порівняння "гаранта" з "тараканом-тараканищем".
Потім була тюрма і антикучмізм.
Тепер ворог знову зводиться до абстрактних понять "бездарне керівництво", "безконтрольна влада". У суботу Тимошенко не закликала до відставки "гаранта", забула про референдум про недовіру Кучмі та презентувала програму позитивних дій, "нову якість" української політики. Однак без головної ланки – антипрезидентського ядра – ідеї БЮТи є стандартним набором оригінальних опозиційних тез, які у передвиборчий період плодять навіть посередні політики.
Що цікаво: якщо толерантний Горбулін збирався стати на час передвиборної кампанії трохи опозиціонером, то Тимошенко рухається у зворотньому напрямі. І її метаморфози мають одне просте пояснення.
Блок все ще у зоні ризику. Хай зараз у штабі Тимошенко підбадьорюють одне одного рейтингом у 7,8%. Не треба довго шукати відповідь на цей прояв нездорового оптимізму: це красива легенда, якою можна заспокоїти амбіційних членів БЮТи, засунувши їх у непрохідну третю десятку списку. Там, наприклад, ледь не опинився Михайло Волинець, лідер великої Незалежної профспілки гірників - врешті він домігся 14 номеру. Академіку Костянтину Ситнику, який підставлявся весною 2001, приймаючи збори антикучмістів на території Інституту ботаніки Національної академії наук, пощастило менше - він 20-й.
Посприяти вирішенню проблеми №1 БЮТи – проходженню до парламенту – може влада. Звичайно, не центральна, і зрозуміла, негласно. Забувши про Кучму, Тимошенко може розраховувати на інше ставлення до себе з боку структур, які формально є незалежними. Говорячи примітивно, не чіпаючи "гаранта", вона матиме більше шансів вийти в ефір недержавного телебачення – принаймні місцевого. Також, наприклад, можна з більшим успіхом проводити переговори про аренду кінотеатрів для проведення агітзібрань.
Вислужити це можна певними сигналами толерантності. В суботу, крім того, що Тимошенко забула прізвище українського президента, вона послала ще один "правильний" імпульс. Цього разу – прихильникам Банкової. Лідер БЮТи з власної ініціативи вирішила заявити про підтримку президентсько-парламентської форми правління.
Зрозуміло, що Тимошенко, яка свято вірить у свої президентські перспективи, не хоче мати повноважень англійської королеви. Однак, ці зізнання робить справжнім знущанням зі здорового глузду поведінку Тимошенко півроку тому, коли вона воювала за антикучмістський референдум. Другим питанням тоді, нагадаємо, був перерозподіл владних повноважень на користь Верховної Ради.
Крім того, відмова від антикучмізму і крок у бік поміркованіших позицій може розширити електорат Тимошенко. Зрозуміло, що у тих, хто "проти", вибору особливого немає. Однак ряди прихильників можуть поповнитися тими, хто не сприймає зведення звинувачень до однієї особи.
Можна припустити ще одну, несподівану причину вилучення слова "Кучма" з промови Тимошенко. Поглянемо на першу п'ятірку блоку. Якщо присутність Матвієнка є відбиттям у коаліції ролі "Собору", а Лук'яненка – змаганням за правий електорат, то соціал-демократ Онопенко посів четверте місце завдяки своїм добрим зв'язкам з… "харизматичними" християнськими церквами. Лідер Української соціал-демократичної партії куруватиме в БЮТи не помічене багатьма політиками поле нових релігійних організацій, які прийшли з Заходу разом із здобуттям Україною незалежності.
Ці структури мають фіксовану кількість членів, а самі прихожани досить послідовно дослухаються до порад релігійних лідерів. Як приклад того, наскільки великою є армія потенційних виборців, такий факт: "євангелісти" у Донбасі за кількістю приходів вже наздогнали традиційних православних.
А чи не звернули ви увагу на набожну поведінку самої Тимошенко останнім часом? Щастя для України вона просить у Бога і закликає "взятися за руки" та колективно за це помолитися (як було на зборах громадських організацій на підтримку БЮТи восени 2001). А на суботньому з'їзді слідом за гімном співали – правильно, "Боже, Україну збережи".
Ця стаття не ставить за мету визначити, чи є це експлуатація людських емоцій або щирими почуттями політиків. Просто очевидний намір Тимошенко по-серйозному змагатися за релігійний ресурс. До речі, крім Онопенка, певний вплив на баптистські громади має заступник голови "Батьківщини" Олександр Турчинов.
Тому очевидно, що християнський мотив у діяльності БЮТи передбачає любов до людей, і аж ніяк не пропаганду ненависті хай до найгіршого представника роду людського. Нехай і прізвище його Кучма.
Комусь відсутність або присутність цього слова у передвиборчій лексиці може здаватися несуттєвим. Насправді ж це своєрідний тест на ексклюзивність - мати мужність називати речі своїми іменами. Або, якщо хочете, це випробування на силу – вміти говорити всю правду та до кінця.
Дозволити собі антипрезидентські гасла можуть одиниці. Тепер таких стало ще менше. Момент диктує зміну поведінки та автоматично ставить питання про політичну щирість.
Нова публічна версія Тимошенко, яка була представлена у суботу на з'їзді БЮТи, все також вміє виступати без папірця і зривати оплески. Проте тепер вона схожа на себе зразка 22 січня 2001 року. То була перша прес-конференція Тимошенко після звільнення з уряду, і єдиним випадом проти Кучми, який вона дозволила тоді собі на людях, стало порівняння "гаранта" з "тараканом-тараканищем".
Потім була тюрма і антикучмізм.
Тепер ворог знову зводиться до абстрактних понять "бездарне керівництво", "безконтрольна влада". У суботу Тимошенко не закликала до відставки "гаранта", забула про референдум про недовіру Кучмі та презентувала програму позитивних дій, "нову якість" української політики. Однак без головної ланки – антипрезидентського ядра – ідеї БЮТи є стандартним набором оригінальних опозиційних тез, які у передвиборчий період плодять навіть посередні політики.
Що цікаво: якщо толерантний Горбулін збирався стати на час передвиборної кампанії трохи опозиціонером, то Тимошенко рухається у зворотньому напрямі. І її метаморфози мають одне просте пояснення.
Блок все ще у зоні ризику. Хай зараз у штабі Тимошенко підбадьорюють одне одного рейтингом у 7,8%. Не треба довго шукати відповідь на цей прояв нездорового оптимізму: це красива легенда, якою можна заспокоїти амбіційних членів БЮТи, засунувши їх у непрохідну третю десятку списку. Там, наприклад, ледь не опинився Михайло Волинець, лідер великої Незалежної профспілки гірників - врешті він домігся 14 номеру. Академіку Костянтину Ситнику, який підставлявся весною 2001, приймаючи збори антикучмістів на території Інституту ботаніки Національної академії наук, пощастило менше - він 20-й.
Посприяти вирішенню проблеми №1 БЮТи – проходженню до парламенту – може влада. Звичайно, не центральна, і зрозуміла, негласно. Забувши про Кучму, Тимошенко може розраховувати на інше ставлення до себе з боку структур, які формально є незалежними. Говорячи примітивно, не чіпаючи "гаранта", вона матиме більше шансів вийти в ефір недержавного телебачення – принаймні місцевого. Також, наприклад, можна з більшим успіхом проводити переговори про аренду кінотеатрів для проведення агітзібрань.
Вислужити це можна певними сигналами толерантності. В суботу, крім того, що Тимошенко забула прізвище українського президента, вона послала ще один "правильний" імпульс. Цього разу – прихильникам Банкової. Лідер БЮТи з власної ініціативи вирішила заявити про підтримку президентсько-парламентської форми правління.
Зрозуміло, що Тимошенко, яка свято вірить у свої президентські перспективи, не хоче мати повноважень англійської королеви. Однак, ці зізнання робить справжнім знущанням зі здорового глузду поведінку Тимошенко півроку тому, коли вона воювала за антикучмістський референдум. Другим питанням тоді, нагадаємо, був перерозподіл владних повноважень на користь Верховної Ради.
Крім того, відмова від антикучмізму і крок у бік поміркованіших позицій може розширити електорат Тимошенко. Зрозуміло, що у тих, хто "проти", вибору особливого немає. Однак ряди прихильників можуть поповнитися тими, хто не сприймає зведення звинувачень до однієї особи.
Можна припустити ще одну, несподівану причину вилучення слова "Кучма" з промови Тимошенко. Поглянемо на першу п'ятірку блоку. Якщо присутність Матвієнка є відбиттям у коаліції ролі "Собору", а Лук'яненка – змаганням за правий електорат, то соціал-демократ Онопенко посів четверте місце завдяки своїм добрим зв'язкам з… "харизматичними" християнськими церквами. Лідер Української соціал-демократичної партії куруватиме в БЮТи не помічене багатьма політиками поле нових релігійних організацій, які прийшли з Заходу разом із здобуттям Україною незалежності.
Ці структури мають фіксовану кількість членів, а самі прихожани досить послідовно дослухаються до порад релігійних лідерів. Як приклад того, наскільки великою є армія потенційних виборців, такий факт: "євангелісти" у Донбасі за кількістю приходів вже наздогнали традиційних православних.
А чи не звернули ви увагу на набожну поведінку самої Тимошенко останнім часом? Щастя для України вона просить у Бога і закликає "взятися за руки" та колективно за це помолитися (як було на зборах громадських організацій на підтримку БЮТи восени 2001). А на суботньому з'їзді слідом за гімном співали – правильно, "Боже, Україну збережи".
Ця стаття не ставить за мету визначити, чи є це експлуатація людських емоцій або щирими почуттями політиків. Просто очевидний намір Тимошенко по-серйозному змагатися за релігійний ресурс. До речі, крім Онопенка, певний вплив на баптистські громади має заступник голови "Батьківщини" Олександр Турчинов.
Тому очевидно, що християнський мотив у діяльності БЮТи передбачає любов до людей, і аж ніяк не пропаганду ненависті хай до найгіршого представника роду людського. Нехай і прізвище його Кучма.
Комусь відсутність або присутність цього слова у передвиборчій лексиці може здаватися несуттєвим. Насправді ж це своєрідний тест на ексклюзивність - мати мужність називати речі своїми іменами. Або, якщо хочете, це випробування на силу – вміти говорити всю правду та до кінця.
Дозволити собі антипрезидентські гасла можуть одиниці. Тепер таких стало ще менше. Момент диктує зміну поведінки та автоматично ставить питання про політичну щирість.
