Олігархи прокладають шлях в майбутнє України
Понеділок, 11 лютого 2002, 12:29
Сидячи в своєму розкішному кабінеті в приміщенні українського парламенту, Віктор Медведчук був переконливий. "Я не олігарх", говорить пан Медведчук, 47-річний лідер СДПУ (О), однієї з провідних партій України. "В олігархів є свої медіа, свій бізнес. У мене немає ані того, ані іншого. Я політик".
У туманному світі українського політикума аналітики та політики ніяк не можуть дійти єдиного висновку, хто такі олігархи. Одні кажуть, що основний критерій – це величезне багатство, інші стверджують, що справа полягає в політичному впливі.
Більшість, однак, погоджується, що Україною керують три могутніх людини з конкуруючими інтересами, в кожної з яких є прихильники в різних регіонах. Вони контролюють практично все, що відбувається всередині країни. І ніколи ще ставки цих груп не були настільки великі, як напередодні виборів, які відбудуться в Україні наступного місяця, кажуть аналітики.
Пола Добрянські, відвідавши Київ, висловила стурбованість з приводу доступу до ЗМІ та низки інших питань, що стосується виборів 31 березня. Заступник держсекретаря з питань глобальних справ розмовляла з прем'єр-міністром Анатолієм Кінахом і президентом Леонідом Кучмою. Як передає агентство France-Presse, після зустрічей вона заявила: "Що тут важливо, так це переслідувати подібні порушення, звертати на них увагу".
AFP повідомляє, що консервативна коаліція колишнього прем'єр-міністра Віктора Ющенка лідирує в опитуваннях громадської думки з 16-17% голосів потенційних виборців, випереджаючи комуністів, до яких благоволять від 13% до 17% виборців.
Група, яка отримає найбільше місць в наступному парламенті, має найкращі шанси на перемогу в президентських виборах 2004 року, коли закінчиться термін правління Кучми. Таким чином, переможці зможуть визначити напрям політики країни на наступне десятиріччя.
Хоч він і погоджується з тим, що його можна назвати мільйонером, пан Медведчук вважається "публічним обличчям" так званої Київської групи, і він цілить на президента. Дві інших групи базуються в східних українських містах - Дніпропетровську і Донецьку.
Окремі особи або групи, що вирішують долю країни, - не новина для країн колишнього Радянського Союзу. Але на відміну від Росії, де сила обох олігархів сходить нанівець, схоже, що українські олігархи будуть частиною політичного істеблішменту ще певний час.
"Якщо подивитися на вплив олігархів України і Росії, то очевидно, що вони мають різну природу", сказав Кость Бондаренко, аналітик, який багато писав на цю тему. "Володимир Путін зробив крок у бік зменшення впливу російських олігархів. Кучма такого кроку не зробив. Олігархи мають велику владу в Україні", говорить Бондаренко.
Одна з причин такого стану справ криється в торішньому "касетному скандалі", коли з'явилася інформація, що були підслухані прохання Кучми, адресовані його помічникам, позбутися журналіста інтернет-видання Георгія Гонгадзе, чиє тіло без голови було знайдено незабаром після оприлюднення записів.
Після цього, щоб заспокоїти бурю, Кучмі довелося спиратися на старих політичних союзників, таких, як Григорій Суркіс, багатий та яскравий президент футбольного клубу "Динамо" (Київ).
Напередодні скандалу через політичні розбіжності Кучма почав віддалятися від Суркіса, говорить Інна Богословська, законодавець, яка тепер створює власний реформаторський блок для участі в березневих виборах.
Стабільна підтримка Суркісом президента повернула йому прихильність останнього. Вважається, що якраз він є грошовим мішком Київської групи, серед членів якої можна виявити і колишнього президента Леоніда Кравчука, і Євгена Марчука, колишнього голову Служби безпеки.
Інша причина такого упевненого становища олігархів полягає в тому, що, не дивлячись на суспільне невдоволення, схоже, що українських політиків влаштовує статус-кво. У олігархів є гроші, які потрібні політикам, якщо вони мають намір вести ефективну політичну кампанію.
Юлія Тимошенко, що вважається одним з найзаможніших людей в країні, наприклад, очолює політичний блок, названий на її честь. У ньому зібралася дивна суміш з політичних дисидентів типу Левка Лук'яненко і Степана Хмари та політиків-центристів.
P.S. В тому ж числі THE WASHINGTON TIMES можна прочитати статтю "В Україні сходить нове покоління", присвячену "Команді Озимого Покоління". Побіжний погляд дозволяє припустити, що, ймовірно, матеріал було вміщенно на замовлення певної PR-структури, що просуває Озимих за кордоном.
У туманному світі українського політикума аналітики та політики ніяк не можуть дійти єдиного висновку, хто такі олігархи. Одні кажуть, що основний критерій – це величезне багатство, інші стверджують, що справа полягає в політичному впливі.
Більшість, однак, погоджується, що Україною керують три могутніх людини з конкуруючими інтересами, в кожної з яких є прихильники в різних регіонах. Вони контролюють практично все, що відбувається всередині країни. І ніколи ще ставки цих груп не були настільки великі, як напередодні виборів, які відбудуться в Україні наступного місяця, кажуть аналітики.
Пола Добрянські, відвідавши Київ, висловила стурбованість з приводу доступу до ЗМІ та низки інших питань, що стосується виборів 31 березня. Заступник держсекретаря з питань глобальних справ розмовляла з прем'єр-міністром Анатолієм Кінахом і президентом Леонідом Кучмою. Як передає агентство France-Presse, після зустрічей вона заявила: "Що тут важливо, так це переслідувати подібні порушення, звертати на них увагу".
AFP повідомляє, що консервативна коаліція колишнього прем'єр-міністра Віктора Ющенка лідирує в опитуваннях громадської думки з 16-17% голосів потенційних виборців, випереджаючи комуністів, до яких благоволять від 13% до 17% виборців.
Група, яка отримає найбільше місць в наступному парламенті, має найкращі шанси на перемогу в президентських виборах 2004 року, коли закінчиться термін правління Кучми. Таким чином, переможці зможуть визначити напрям політики країни на наступне десятиріччя.
Хоч він і погоджується з тим, що його можна назвати мільйонером, пан Медведчук вважається "публічним обличчям" так званої Київської групи, і він цілить на президента. Дві інших групи базуються в східних українських містах - Дніпропетровську і Донецьку.
Окремі особи або групи, що вирішують долю країни, - не новина для країн колишнього Радянського Союзу. Але на відміну від Росії, де сила обох олігархів сходить нанівець, схоже, що українські олігархи будуть частиною політичного істеблішменту ще певний час.
"Якщо подивитися на вплив олігархів України і Росії, то очевидно, що вони мають різну природу", сказав Кость Бондаренко, аналітик, який багато писав на цю тему. "Володимир Путін зробив крок у бік зменшення впливу російських олігархів. Кучма такого кроку не зробив. Олігархи мають велику владу в Україні", говорить Бондаренко.
Одна з причин такого стану справ криється в торішньому "касетному скандалі", коли з'явилася інформація, що були підслухані прохання Кучми, адресовані його помічникам, позбутися журналіста інтернет-видання Георгія Гонгадзе, чиє тіло без голови було знайдено незабаром після оприлюднення записів.
Після цього, щоб заспокоїти бурю, Кучмі довелося спиратися на старих політичних союзників, таких, як Григорій Суркіс, багатий та яскравий президент футбольного клубу "Динамо" (Київ).
Напередодні скандалу через політичні розбіжності Кучма почав віддалятися від Суркіса, говорить Інна Богословська, законодавець, яка тепер створює власний реформаторський блок для участі в березневих виборах.
Стабільна підтримка Суркісом президента повернула йому прихильність останнього. Вважається, що якраз він є грошовим мішком Київської групи, серед членів якої можна виявити і колишнього президента Леоніда Кравчука, і Євгена Марчука, колишнього голову Служби безпеки.
Інша причина такого упевненого становища олігархів полягає в тому, що, не дивлячись на суспільне невдоволення, схоже, що українських політиків влаштовує статус-кво. У олігархів є гроші, які потрібні політикам, якщо вони мають намір вести ефективну політичну кампанію.
Юлія Тимошенко, що вважається одним з найзаможніших людей в країні, наприклад, очолює політичний блок, названий на її честь. У ньому зібралася дивна суміш з політичних дисидентів типу Левка Лук'яненко і Степана Хмари та політиків-центристів.
P.S. В тому ж числі THE WASHINGTON TIMES можна прочитати статтю "В Україні сходить нове покоління", присвячену "Команді Озимого Покоління". Побіжний погляд дозволяє припустити, що, ймовірно, матеріал було вміщенно на замовлення певної PR-структури, що просуває Озимих за кордоном.
