Кінець підкрався непомітно і застав адміністрацію Кучми зненацька
Понеділок, 4 лютого 2002, 16:07
У Америці відбулася подія, яка може мати стратегічні наслідки для політичного життя України. Суд Північного Округу штату Каліфорнія постановив, що Микола Мельниченко зобов'язаний негайно передати міністерству юстиції США всі записи, зроблені ним в кабінеті президента Кучми. Обставини цієї справи зазнали в деякому українському ЗМІ значної містифікації, тому варто стисло зупинитися на історії питання.
Практично відразу після прибуття в США Мельниченко отримав від слідчих міністерства юстиції повістку в суд. Це була так звана повістка duces tecum, яка наказує не тільки з'явитися у суд для надання свідчень, але і надати наявні в розпорядженні викликаного речові докази і дати до них пояснення. Такими речовими доказами, на думку міністерства юстиції, є записи, зроблені Мельниченком в кабінеті Кучми.
У свій час в деяких українських ЗМІ з'явилися повідомлення, що ця повістка була інспірована адвокатами Павла Лазаренка, які через мінюст намагалися отримати доступ до горезвісних плівок. Справа в тому, що, згідно з американськими законами, будь-які докази, здобуті прокурором у справі, скажемо, Лазаренка, повинні бути в обов'язковому порядку передані і його адвокатам.
Так ось, адвокати Лазаренка до повістки Мельниченка ніякого відношення не мали. Вони приєдналися до неї через багато місяців по тому, щоб, у разі задоволення вимог прокуратури, також отримати доступ до плівок Мельниченка. Ініціатива ж повістки цілком належала міністерству юстиції США.
Цікаво, що хоч мова формально йшла лише про справу Лазаренка, прокуратура зажадала всі записи, зроблені Мельниченком , що знаходяться в його розпорядженні.
Сама форма повістки передбачає, що ці матеріали можуть служити речовими доказами у карних справах в американських судах. Яким саме справам, можна тільки здогадуватися. Як повідомив співробітник мінюсту, що просив не називати його імені, ознайомлення з вже відомими записами Мельниченка дає підставу вважати, що карні справи можна заводити ледве чи не по кожному другому епізоду плівок.
Мельниченко чинив опір вимозі міністерству юстиції довго і наполегливо. Для цього йому довелося вдатися до допомоги найвідоміших юридичних фірм США. Однак реалії американського життя такі, що навіть президент США не може відбитися від вимоги мінюсту надати речові докази, що є.
Так було з Річардом Ніксоном, у якого під час Уотергейта зажадали звукозаписи, зроблені в його кабінеті "для історії". Така ж загроза нависла і над Біллом Клінтоном в його справах з Монікою Левінськи. Як тільки йому пояснили, що відберуть вельми специфічні речові докази неформальних зв'язків з Монікою, президент одразу ж зізнався у всіх гріхах.
Правда, в справі Мельниченка у державних органів України була реальна можливість провалити позов мінюстиції і перешкодити передачі плівок американському уряду. Адвокати Мельниченка вибудували могутню лінію оборони, і суддя Сьюзан Іллстон довго вагалася перед прийняттям остаточного рішення за позовом.
На думку представників міністерства юстиції, з якими мені вдалося переговорити, якби генпрокуратура України офіційно повідомила американський суд, що в записах Мельниченка міститься державна таємниця, рішення судді могло бути зовсім іншим. У Америці існує прецедентна система права, і було немало випадків, коли аналогічні позови відхилялися в зв'язку з тим, що матеріали, що вимагалися містили державну таємницю іншої країни.
Позиція відомства пана Потебенька не може не дивувати. На Україні її представники шумлять про те, що на плівках міститься державна таємниця, хоч користі від таких заяв ніякої. А ось в США, де подібна заява могла мати вирішальне значення, охоронці українських законів і держтаємниць мовчить, як риба. Складається враження, що турбота про збереження держтаємниці для них менш важлива, ніж прагнення вигородити президента і його соратників по бізнесу в області управління державою. Якщо це дійсно так, то правлячий режим здійснив велику помилку.
Америка - не Україна, і ховати речові докази американська прокуратура не може і не буде, навіть, якщо вони стосуються вищої посадової особи іноземної держави. Тим більше, що в політичних колах США є немало осіб і груп, сповнених рішучості довести розслідування справи Гонгадзе і інших знакових справ на Україні до кінця.
Зажадавши всі плівки Мельниченка, мінюст відрізав собі всі шляхи до відступу. Тепер йому нічого не залишається, як проаналізувати їх і дати по них експертний висновок. У принципі, останній вже готовий, і зроблений він найавторитетнішим експертом, що має до мінюсту безпосереднє відношення, а на його експертизі в США і Європі виграний не один десяток справ. Коротко його висновок полягає в тому, що оригінальні записи Мельниченка монтажу не зазнавали.
Як говориться, кінець підкрався непомітно і застав адміністрацію Кучми зненацька.
Зараз його команда запекло б'ється за місця в новому парламенті, а по Україні поповзли чутки, що Данилич готується на третій термін. Повинен заспокоїти людей зі слабкими нервами: третього терміну для Кучми не буде, бо відтепер його майбутнє буде вирішуватися в Вашингтоні. Тут може бути нюанс, але третій термін геть виключається.
У свій час Буш-старший програв президентські вибори Клінтону через свій заклик до України залишитися в складі СРСР. Ця промова, що отримала назву "курча по-київськи", спричинила обурення українського лоббі в США, до якого прилучилися вихідці з Польщі і Прибалтики. У результаті - невдача на виборах. Буш-молодший добре знає цю історію, а його радники чудово розуміють, що третій термін Кучми може коштувати другого терміну Бушу. З цього українська опозиція і повинна вийти.
Що стосується Павла Лазаренка, то рішення суду за позовом мінюсту проти Мельниченка відкриває для колишнього прем'єра нові можливості. Якщо експерти мінюсту зіткнуться з труднощами в перекладі суржика, на якому "базарять" Кучма і його соратники, то Лазаренко, без сумніву, легко розбереться в рідних голосах. Хто ж його засудить в цій ситуації?
Тут або "сядемо усі", як говорив незабутній Папанов в "Діамантовій руці", або доведеться Павла Івановича випускати. У іншому випадку виходить вибіркове застосування права, а це є грубим порушенням закону. Так що марно Кучма назвав справу Гонгадзе "перегорнутою сторінкою". Виявляється, ніщо не забуте, ніхто не забутий.
Практично відразу після прибуття в США Мельниченко отримав від слідчих міністерства юстиції повістку в суд. Це була так звана повістка duces tecum, яка наказує не тільки з'явитися у суд для надання свідчень, але і надати наявні в розпорядженні викликаного речові докази і дати до них пояснення. Такими речовими доказами, на думку міністерства юстиції, є записи, зроблені Мельниченком в кабінеті Кучми.
У свій час в деяких українських ЗМІ з'явилися повідомлення, що ця повістка була інспірована адвокатами Павла Лазаренка, які через мінюст намагалися отримати доступ до горезвісних плівок. Справа в тому, що, згідно з американськими законами, будь-які докази, здобуті прокурором у справі, скажемо, Лазаренка, повинні бути в обов'язковому порядку передані і його адвокатам.
Так ось, адвокати Лазаренка до повістки Мельниченка ніякого відношення не мали. Вони приєдналися до неї через багато місяців по тому, щоб, у разі задоволення вимог прокуратури, також отримати доступ до плівок Мельниченка. Ініціатива ж повістки цілком належала міністерству юстиції США.
Цікаво, що хоч мова формально йшла лише про справу Лазаренка, прокуратура зажадала всі записи, зроблені Мельниченком , що знаходяться в його розпорядженні.
Сама форма повістки передбачає, що ці матеріали можуть служити речовими доказами у карних справах в американських судах. Яким саме справам, можна тільки здогадуватися. Як повідомив співробітник мінюсту, що просив не називати його імені, ознайомлення з вже відомими записами Мельниченка дає підставу вважати, що карні справи можна заводити ледве чи не по кожному другому епізоду плівок.
Мельниченко чинив опір вимозі міністерству юстиції довго і наполегливо. Для цього йому довелося вдатися до допомоги найвідоміших юридичних фірм США. Однак реалії американського життя такі, що навіть президент США не може відбитися від вимоги мінюсту надати речові докази, що є.
Так було з Річардом Ніксоном, у якого під час Уотергейта зажадали звукозаписи, зроблені в його кабінеті "для історії". Така ж загроза нависла і над Біллом Клінтоном в його справах з Монікою Левінськи. Як тільки йому пояснили, що відберуть вельми специфічні речові докази неформальних зв'язків з Монікою, президент одразу ж зізнався у всіх гріхах.
Правда, в справі Мельниченка у державних органів України була реальна можливість провалити позов мінюстиції і перешкодити передачі плівок американському уряду. Адвокати Мельниченка вибудували могутню лінію оборони, і суддя Сьюзан Іллстон довго вагалася перед прийняттям остаточного рішення за позовом.
На думку представників міністерства юстиції, з якими мені вдалося переговорити, якби генпрокуратура України офіційно повідомила американський суд, що в записах Мельниченка міститься державна таємниця, рішення судді могло бути зовсім іншим. У Америці існує прецедентна система права, і було немало випадків, коли аналогічні позови відхилялися в зв'язку з тим, що матеріали, що вимагалися містили державну таємницю іншої країни.
Позиція відомства пана Потебенька не може не дивувати. На Україні її представники шумлять про те, що на плівках міститься державна таємниця, хоч користі від таких заяв ніякої. А ось в США, де подібна заява могла мати вирішальне значення, охоронці українських законів і держтаємниць мовчить, як риба. Складається враження, що турбота про збереження держтаємниці для них менш важлива, ніж прагнення вигородити президента і його соратників по бізнесу в області управління державою. Якщо це дійсно так, то правлячий режим здійснив велику помилку.
Америка - не Україна, і ховати речові докази американська прокуратура не може і не буде, навіть, якщо вони стосуються вищої посадової особи іноземної держави. Тим більше, що в політичних колах США є немало осіб і груп, сповнених рішучості довести розслідування справи Гонгадзе і інших знакових справ на Україні до кінця.
Зажадавши всі плівки Мельниченка, мінюст відрізав собі всі шляхи до відступу. Тепер йому нічого не залишається, як проаналізувати їх і дати по них експертний висновок. У принципі, останній вже готовий, і зроблений він найавторитетнішим експертом, що має до мінюсту безпосереднє відношення, а на його експертизі в США і Європі виграний не один десяток справ. Коротко його висновок полягає в тому, що оригінальні записи Мельниченка монтажу не зазнавали.
Як говориться, кінець підкрався непомітно і застав адміністрацію Кучми зненацька.
Зараз його команда запекло б'ється за місця в новому парламенті, а по Україні поповзли чутки, що Данилич готується на третій термін. Повинен заспокоїти людей зі слабкими нервами: третього терміну для Кучми не буде, бо відтепер його майбутнє буде вирішуватися в Вашингтоні. Тут може бути нюанс, але третій термін геть виключається.
У свій час Буш-старший програв президентські вибори Клінтону через свій заклик до України залишитися в складі СРСР. Ця промова, що отримала назву "курча по-київськи", спричинила обурення українського лоббі в США, до якого прилучилися вихідці з Польщі і Прибалтики. У результаті - невдача на виборах. Буш-молодший добре знає цю історію, а його радники чудово розуміють, що третій термін Кучми може коштувати другого терміну Бушу. З цього українська опозиція і повинна вийти.
Що стосується Павла Лазаренка, то рішення суду за позовом мінюсту проти Мельниченка відкриває для колишнього прем'єра нові можливості. Якщо експерти мінюсту зіткнуться з труднощами в перекладі суржика, на якому "базарять" Кучма і його соратники, то Лазаренко, без сумніву, легко розбереться в рідних голосах. Хто ж його засудить в цій ситуації?
Тут або "сядемо усі", як говорив незабутній Папанов в "Діамантовій руці", або доведеться Павла Івановича випускати. У іншому випадку виходить вибіркове застосування права, а це є грубим порушенням закону. Так що марно Кучма назвав справу Гонгадзе "перегорнутою сторінкою". Виявляється, ніщо не забуте, ніхто не забутий.
