"Статус біженця, наданий США, не позбавляє Мельниченка його виборчих прав в Україні"
Середа, 6 лютого 2002, 17:14
Текст виступу Сергія Головатого у Верховному суді з розгляду скарги на дії ЦВК з нереєстрації Миколи Мельниченка
Верховному Суду України
Представника Соціалістичної партії України С.Головатого
у справі за скаргою СПУ на рішення Центральної виборчої комісії України № 94 від 26.01.2002 року
ПОЯСНЕННЯ
І. ВСТУП
Рішення ЦВК про відмову в реєстрації М.Мельниченка не є правовим і є наслідком виключно довільного та юридично необгрунтованого застосування положень частини 2 статті 76 Конституції України та частини другої статті 8 Закону України "Про вибори народних депутатів України", зокрема, юридично невірного розуміння або свідомого перекручення змісту такої юридичної категорії як "проживання на території України".
Переконаний, що для правильного вирішення даної справи, для забезпечення повноти розгляду справи, суд має застосувати системний підхід з метою аналізу певних правових інститутів та юридичних категорій, а саме:
А. Дослідити правові інститути:
а) громадянства України;
б) виборчого права громадянина України (активного і пасивного);
в) біженця;
а також
Б. Дослідити юридичні категорії, що визначають обсяг невід'ємних прав громадянина України, умови обмеження таких прав та юридичну природу цих обмежень.
Необхідність застосування системного підходу обумовлюється досягненням головної мети - уникнути юридичної помилки, наслідком якої, безумовно, стане порушення особистого немайнового права людини в його широкому розумінні, і прав громадянина України - у вузькому розумінні.
ІІ. ВИБОРЧЕ ПРАВО В КОНТЕКСТІ ІНСТИТУТУ ГРОМАДЯНСТВА
1.Інститут громадянства України
1.1. Не викликає сумніву те, що наявність чи відсутність в особи в демократичній державі такого суб`єктивного політичного права як виборче (як активного, так і пасивного), безпосередньо пов'язане з наявністю чи відсутністю у цієї особи статусу громадянина цієї держави.
1.2. Інститут громадянства нерозривно пов`язаний з інститутом держави. Громадянство - це правова належність особи до держави. Особливо слід наголосити на тому, що цій правовій належності властивий постійний характер. Статтею 1 Закону України "Про громадянство України" поняття громадянства України визначено в такий спосіб: "громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках".
Однак, за всієї різноманітності національних підходів до формування законодавства про громадянство, цьому правовому інституту властиві і загальні риси. Це стосується, зокрема, принципів набуття і втрати громадянства. Загальними для більшості країн є два основних способи набуття громадянства: а) від народження; б) внаслідок прийняття до громадянства - натуралізації.
1.3. Набуття громадянства від народження ґрунтується на одному з двох принципів: "праві крові" (jus sanguinis) і "праві ґрунту" (jus soli). Право крові означає, що особа набуває громадянства батьків незалежно від місця народження; право ґрунту - що особа набуває громадянства держави, на території якої народилася, незалежно від громадянства батьків.
1.4. Прийняття до громадянства (натуралізація) - це індивідуальний акт, що ґрунтується на добровільному волевиявленні особи. Здійснюється, як правило, з урахуванням умов, передбачених законом (відповідний термін проживання зацікавленої особи на території даної держави, її майновий стан, родинні зв'язки тощо). (Див. "Юридична енциклопедія", вид. "Українська енциклопедія імені М.П. Бажана", 1998 р., т.2, стор.641-642)
1.5. Українське законодавство про громадянство застосовує такі принципи набуття громадянства від народження - за народженням ("право крові") та за територіальним походженням ("право ґрунту"). (Статті 7, 8 Закону "Про громадянство України")
1.6. Однозначно достовірним є юридичний факт ( і цього не заперечує ЦВК), що М.Мельниченко є громадянином України як за народженням, так і за територіальним походженням. Причому свого громадянства в державі Україна М. Мельниченко набув відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України", згідно з яким "громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України". Як зазначає сам М.Мельниченко в Автобіографії, поданій ним до ЦВК, датованій 12 січня 2002 року, він від дня свого народження і на момент проголошення незалежності України постійно проживав на території України.
1.7. За Конституцією (Стаття 25 Конституції України) і законодавством України (пункт 3 статті 2 Закону України "Про громадянство України") право на громадянство є невід'ємним правом людини.
1.8. Право особи на громадянство автоматично породжує набуття громадянином виборчого права (в широкому розумінні) за умови виконання умов (цензу), встановлених законодавством. Мова йде, зокрема, про віковий ценз та ценз осілості. І, якщо віковий ценз є обов'язковою умовою набуття будь-яким громадянином України виборчого права в цілому (досягнення 18 років - умова набуття активного виборчого права, досягнення 21 року - умова набуття пасивного виборчого права), то ценз осілості - є обов'язковою умовою отримання пасивного виборчого права, і стосується лише осіб, що набули громадянства України шляхом натуралізації.
1.9. Жодна норма національного законодавства про громадянство не встановлює будь-якого прямого чи опосередкованого зв'язку між поняттям набуття громадянства за народженням чи територіальним походженням і поняттям "цензу осілості" (тобто - умовою "постійного проживання" на території України протягом певного часу). Навпаки, поняття "проживання на території України" розглядається законом в контексті набуття права на натуралізацію.
1.10. Стаття 1 Закону України "Про громадянство України" чітко стосується іноземців чи осіб без громадянства, визначаючи поняття "проживання на території України":
"проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні";
1.11. А стаття 9 Закону України "Про громадянство України" передбачає:
"Умовами прийняття до громадянства України є:
…
3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.
Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.
Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;..." (Стаття 9 Закону "Про громадянство України")
ВИСНОВОК
Виходячи із суті застосованого в Законі України "Про громадянство України" законодавцем терміну "проживання на території України", слід зробити однозначний висновок про те, що ця юридична категорія стосується факту проживання на території України, який породжує юридичні наслідки лише для тих осіб, що набули громадянства України шляхом натуралізації.
2.Намір законодавця
2.1. З метою тлумачення і застосування будь-якої норми закону суд обов`язково має враховувати намір законодавця при формулюванні норми закону. Особливо це стосується випадків коли норма закону є нечіткою, розпливчатою, дозволяє здійснювати неоднозначні тлумачення, коли вона розуміється різними суб`єктами по-різному.
2.2. Намір законодавця у конкретному випадку можна визначити шляхом вивчення відповідних документів. Під час обговорення проекту норми частини 2 статті 76 Конституції України членами робочої підкомісії Конституційної комісії України (15 грудня 1995 року, десяте засідання) члени підкомісії І.Заєць, Л.Підпалов, С. Головатий висловлювали думки щодо змісту і суті цієї норми та доцільності запровадження "цензу осілості" в ній, саме виходячи з міркувань можливої натуралізації певного кола осіб, а не з необхідності встановлення "механічного" обмеження пасивного виборчого права умовою фізичного перебування громадянина України на її території. (Див. "Конституція незалежної України", книга третя, частина четверта, стор. 76 - 77, вид. "Право", Київ, 1999 р.) Саме із закладеним в ній таким змістом зазначена норма була ухвалена Верховною Радою України без будь-яких поправок і зауважень в Конституції України (частина друга статті 76). (Засідання сто сьоме, частина друга, четвер, 27 червня 1996 року (Стенограма засідання).
2.3. Застосована законодавцем як в Конституції України, так і в Законі України "Про вибори народних депутатів України" формула "громадянин України, який на день виборів має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п`яти років" є юридичною категорією, відомою в правознавстві як "ДОМІЦИЛІЙ". Доміцилій - це юридично значуще місце проживання або переважного перебування фізичної чи юридичної особи. ("Юридична енциклопедія", вид. "Українська енциклопедія імені М.П. Бажана", 1998 р., т.2, стор.)
2.4. Інститут доміцилію зафіксовано в чинному Цивільному кодексі України, стаття 17 (частина перша) якого визначає:
"місцем проживання визначається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає ".
2.5. Слід обов`язково враховувати і те, що законодавець (Верховна Рада) уніфіковано підходить до застосування поняття "доміцилію" і тому використовує термін "країна громадянської належності", тобто, - країна, громадянином (підданим) якої особа є в Законі України "Про біженців" (стаття 1), яким регулюється статус біженців в Україні.
ВИСНОВКИ:
А. Для громадянина України М.Мельниченка юридично значущим місцем переважного проживання, тобто доміцилієм, є Україна.
Б. Передбачені статтею 8 Закону України "Про вибори народних депутатів України" обмеження стосуються іноземців та осіб без громадянства, які набули громадянства України шляхом натуралізації і не поширюються на громадянина України М.Мельниченка, який є громадянином України за народженням та за територіальним походженням.
3.Судова практика
3.1. Саме такий підхід, на основі якого зроблені вищезазначені висновки, і лежить в основі існуючої в Україні судової практики. У справі за скаргою блоку "Народний фронт" на рішення ЦВК України про реєстрацію Ю.Звягільського (1998р.), Верховний Суд України, зокрема, зазначив:
"...Докази… скарги про те, що з жовтня 1994 року по березень 1997 року Ю. Звягільський перебував у Ізраїлі і відповідно до статті 76 Конституції України не міг бути зареєстрованим кандидатом у народні депутати, не можуть бути взяті до уваги. Перебування Звягільського Ю.Л. за межами України було тимчасовим. Він є громадянином України… Тимчасове перебування за туристичною візою у Ізраїлі і лікування Звягільського там не є перешкодою для реєстрації кандидатом у народні депутати." (Лист Заступника Голови Верховного Суду України П.Шевчука № 6-855698 від 22 червня 1998 року)
3.2. Своїм рішенням Суд фактично розмежував поняття "проживання" і "тимчасового перебування" (нехай, навіть, протягом кількох років), і тим самим Суд визнав, що тимчасове фізичне перебування громадянина України за кордоном не скасовує юридичного факту "проживання" громадянина України на території України, яка є доміцилієм цього громадянина, а відтак, - не позбавляє цього громадянина пасивного виборчого права в Україні.
4. Практика ЦВК
4.1. В практиці Центральної виборчої комісії також мають місце приклади розуміння з боку ЦВК необхідності розмежування таких понять як "постійне проживання" та "тимчасове перебування" громадянина України за кордоном. Так, зокрема у листі ЦВК № 01-23-2889/1510 від 13 квітня 1998 року за підписом члена Центральної виборчої комісії України О.Гашицького стосовно змісту статті 17 Цивільного кодексу України зазначається наступне:
"…місцем проживання визначається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Тимчасове, навіть тривале за часом, перебування громадянина не в місці постійного чи переважного проживання не впливає на визначене згаданою нормою правило." (див. Додаток № 2)
4.2. Зазначена практика ЦВК вказує на те, що після прийняття Конституції України в 1996 році ЦВК в попередній своїй діяльності вже застосовувала інститут доміцилію по відношенню до громадян України, які здійснювали своє виборче право, навіть тимчасово тривалий час перебуваючи за кордоном. Отже, ЦВК з метою застосування частини другої статті 76 Конституції України тоді правильно спиралася на статтю 17 Цивільного кодексу України.
ВИСНОВКИ:
А. М.Мельниченко набув громадянства України від народження, а з моменту досягнення 21-річного віку він набув пасивного виборчого права. У зв'язку з цим на нього не може бути поширене обмеження (ценз) щодо обов'язку проживання у розумінні безперервного фізичного перебування (осілості) в Україні протягом останніх п'яти років. Поширення такого обмеження на М.Мельниченка рішенням ЦВК по суті є протизаконним позбавленням його пасивного виборчого права.
Б. Поняття безперервного фізичного перебування на певній території протягом певного проміжку часу і поняття проживання на певній території як юридичної категорії (доміцилій) для цілей правозастосування є абсолютно відмінними і не можуть підміняти одне одного.
В. М.Мельниченко, тимчасово перебуваючи за межами України, не змінив місця постійного проживання як юридичної категорії, що має юридичне значення. Отже, не існує підстав для тверджень, викладених в п. 2 оскаржуваного рішення ЦВК, і посилання Комісією на ч.2 статті 76 Конституції України.
Г. Будучи громадянином України, що тимчасово перебуває за її межами, М.Мельниченко не втратив невід'ємного та постійного правового зв'язку із Україною, і згідно з положеннями частини другої статті 3 Конституції України ("утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави") та частини третьої статті 25 Конституції ("Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами") Україна зобов`язана забезпечити М.Мельниченка виборчими правами громадянина України в повному обсязі.
ІІІ. ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ М. МЕЛЬНИЧЕНКО В США: ПРАВОВИЙ СТАТУС І ПІДСТАВИ ПЕРЕБУВАННЯ
5.1. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про вибори народних депутатів України" пасивне виборче право громадянина може бути здійснене в разі перебування громадянина України за її межами "відповідно до чинних міжнародних договорів України".
5.2. Конституція України передбачає, що громадянину України гарантується право на повернення в Україну і він цього права не може бути позбавлений (стаття 33).
5.3. Україна є учасником багатьох міжнародних договорів, що встановлюють право громадянина безперешкодно покидати свою країну та повертатися до неї, зокрема:
1) Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод (Європейська конвенція 1950 р.) в статті 2 "Свобода пересування" містить наступне:
"1.Кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.
2.Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну".(див. Додаток № 3)
2) Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права визначає в статті 12:
"1.Кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання.
2.Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.
…
4.Ніхто не може бути позбавлений права на в`їзд у свою власну країну." (див. Додаток № 4)
3) Загальна декларація прав людини закріпляє в статті 13 наступне:
"1.Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
2.Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну."
5.4. Закон України "Про вибори народних депутатів України " передбачає здійснення громадянином України, який на час виборів перебуває за межами України, як активного, так і пасивного виборчого права. Умовою здійснення активного виборчого права є перебування за межами України "на законних підставах" (частина шоста статті 2), а пасивного виборчого права - "відповідно до чинних міжнародних договорів" (частина друга статті 8).
5.5. Не зовсім зрозуміло, чому законодавець у даному випадку вжив різні (для активного та пасивного виборчого права) за формою підстави, але зрозуміло, що за своєю суттю ці підстави зводяться до того, що громадянин України, щоб здійснити своє чи то активне, чи то пасивне виборче право, повинен виконати однозначну умову: перебувати за межами України законно, (відповідно до правових актів національного чи міжнародного характеру), тобто відповідно до існуючого правового порядку, який діє в державі його громадянства.
5.6. Чи перебуває М.Мельниченко за межами України відповідно до існуючого правового порядку? Згідно з даними проїзного документу біженця, що виданий 27 квітня 2001 року Службою Імміграції і Натуралізації Департаменту юстиції США М.Мельниченку, він визнаний біженцем з наданням йому права перебування на території США впродовж невизначеного в часі періоду. Залишив територію України та в`їхав на територію США М.Мельниченко на законних підставах.
5.7. З метою приєднання до Конвенції ООН про статус біженців (1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців (1966 року) (див.Додатки № 6 та 7 відповідно) Верховна Рада України 10.01.2002 р., ухвалила відповідний закон № 2942-ІІІ.
29 січня 2002 року в газеті "Урядовий кур`єр", яка є офіційним виданням, цей Закон опубліковано (див. Додаток № 8).
Відповідно до статті 43 Конвенції ООН про статус біженців, вона набуде чинності для України на дев'яностий день з дня депонування ратифікаційної грамоти або акту про приєднання.
5.8. Однак,
-виходячи з того, що Україна є стороною Віденської конвенції про право міжнародних договорів, стаття 18 якої проголошує:
"Держава зобов`язана утримуватись від дій, які позбавили б договір його об`єкта й мети, коли вона підписала договір, або обмінялася документами, які становлять договір, з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, доти, поки вона не виразить ясно свого наміру не стати учасником цього договору"(див. Додаток № 9);
- зважаючи на те, що Президент України подав на ратифікацію, а Верховна Рада Україна ратифікувала Конвенцію ООН про статус біженців та Протокол щодо статусу біженців, тобто органи, що в даному випадку виступають від імені держави Україна, вживають дії, спрямовані на здійснення свого наміру стати учасником цієї Конвенції, -
Україна зобов'язана дотримуватися положень Конвенції ООН Про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців з тим, щоб не позбавити її об`єкта та мети, а саме - забезпечення біженцям якомога широкого користування основними правами і свободами. (Преамбула Конвенції ООН "Про статус біженців")
5.9. Конвенція ООН Про статус біженців в статті 12 зазначає:
1.Особистий статус біженця визначається законами країни його доміцилія...
2.Права, раніше набуті біженцем і пов'язані з його особистим статусом, …дотримуватимуться Договірними Державами після виконання, якщо необхідно, формальностей, які вимагаються законами цієї держави, за умови, що відповідне право є одним з тих прав, які були б визнані законами цієї держави, якби ця особа не стала біженцем."
5.10.Відповідно до зазначених норм міжнародного права тимчасове перебування М.Мельниченка за межами України у правовому статусі біженця не позбавляє його особистого немайнового права як громадянина України, у даному випадку, - пасивного виборчого права.
5.11. Більше того, Україна на основі частини третьої статті 25 Конституції ("Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами") в особі ЦВК - свого центрального державного органу з проведення виборів - зобов`язана дотримуватись вимог Конституції України і Закону України "Про центральну виборчу комісію" щодо забезпечення реалізації М.Мельниченком (як громадянином України) його виборчих прав. (Частина 1 статті 2 Закону "Про центральну виборчу комісію": "Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує здійснення передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого процесу, реалізацію виборчих прав громадян.")
ВИСНОВКИ:
А. Закон України "Про вибори народних депутатів України" встановлює неможливість обмеження пасивного виборчого права громадянина України у випадку, коли такий громадянин перебуває за межами України відповідно до існуючого правового порядку, тобто "відповідно до чинних міжнародних договорів України";
Б. Укладені Україною міжнародні договори, а саме:
- Загальна декларація ООН з прав людини;
- Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права;
- Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, який гарантує деякі права та свободи, не передбачені Конвенцією та Першим протоколом до неї, -
є безпосередньою юридичною підставою законності виїзду громадянина України за межі України і перебування його за кордоном без обмеження з боку України часу перебування там;
В. Статус біженця, наданий Сполученими Штатами Америки, не позбавляє М.Мельниченка його виборчих прав в Україні як громадянина України. Більше того, відповідно до міжнародних зобов'язань і вимог національного законодавства, передовсім Конституції України, Україна зобов'язана сприяти М.Мельниченку в реалізації його виборчих прав;
Г. Перешкоджання М.Мельниченку в реалізації його виборчого права з боку ЦВК має розглядатися як порушення Україною не лише конституційного права громадянина України, але й її міжнародних зобов'язань.
IV. РІШЕННЯ ЦВК № 94 від 26 січня 2002 року (пункт 2) - ПОРУШЕННЯ НЕ ЛИШЕ ПРАВА ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ, АЛЕ Й ЧИННИХ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ УКРАЇНИ
6.1. Стаття 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що набув чинності для України ще в 1973 році зазначає:
"Кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в Статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: a) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; b) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні й забезпечують свободу волевиявлення виборців;..."
6.2. Відповідно до статті 3 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основних свобод 1950 року (Європейська конвенція):
"Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади".
6.3. За своєю природою, умовою забезпечення вільних виборів є не лише можливість висловлення своєї думки щодо осіб, які допущені владою до участі у виборах, але й щодо тих осіб, яких певна частина населення хоче бачити в якості свого обранця. Обмеження участі таких осіб у виборах за допомогою необгрунтованих та явно упереджених, на наш погляд, рішень ЦВК і довільного тлумачення нею законодавства України зводить народовладдя та демократію до рівня ілюзії і, по суті, є перевищенням з боку ЦВК своїх дискреційних повноважень, яке про суті веде до унеможливлення волевиявлення тих виборців, які готові віддати свій голос за кандидата М.Мельниченка.
6.4. У своїй практиці Європейський суд з прав людини дійшов висновку що для того, щоб конкретне рішення або нормативний акт мало законну силу, необхідна наявність низки характерних ознак. Формула "відповідно до закону" або "встановлений законом" вимагає, по-перше, щоб дії влади, які аналізуються, мали підстави у внутрішньому законодавстві. Одночасно це положення має на увазі й якість конкретного закону. Воно вимагає, щоб закон був доступний для зацікавленої особи, яка могла б передбачити наслідки його застосування по відношенню до себе, а також, щоб закон не суперечив принципу верховенства права. (Див. рішення у справі "Sunday Times" v. United Kingdom від 26 квітня 1979 року, пункт 49, та судове рішення у справі Kruslin v. France від 24 квітня 1990 року, пункт 27)
Крім того, у своїй практиці Суд пов'язує концепцію законності із засадничими функціями обмежень, стверджуючи, що "якби дискреційне право, надане виконавчому органу, полягало б у необмеженій свободі дій, це суперечило б принципу верховенства права. Тому закон повинен визначати межі будь-якого такого дискреційного права, наданого компетентним органам, і спосіб його здійснення з достатнім ступенем чіткості з урахуванням законної мети міри, яка застосовується, з тим, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання". (Див. рішення у справі Malone v. United Kingdom від 2 серпня 1984 року, пункт 68)
Вище зазначені рішення Європейського Суду означають, що обмеження не тільки мають бути чітко визначені і пов'язані з передбачуваними наслідками, але й повинні ґрунтуватися на здійсненні дискреційного права, яке належним чином пов'язане з припустимими підставами.
6.5. Позиція ЦВК щодо реєстрації Ю.Звягільського у 1998 році і позиція тієї ж ЦВК відносно реєстрації М.Мельниченка у 2002 році є протилежними, хоча правові ситуації в обох випадках є аналогічними. Ця обставина свідчить про застосування ЦВК в своїх рішеннях подвійних стандартів, тобто дискримінаційного підходу.
А оскільки законних і припустимих підстав для ухвалення оскаржуваного рішення не було і немає, то можна робити висновок, що ухвалюючи таке рішення, Центральна виборча комісія переслідувала нелегітимну мету: за будь-яких умов позбавити пасивного виборчого права опозиційно налаштованого громадянина України.
Це означає, що ЦВК здійснила прояв дискримінації за ознакою політичних та інших переконань, що прямо заборонено статтею 24 Конституції України, статтею 14 ("Заборона дискримінації") Конвенції про захист прав людини та основних свобод та статтями 2 і 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Виносячи своє рішення стосовно М.Мельниченка, ЦВК порушила п. 11 статті 45 Закону України "Про вибори народних депутатів України", оскільки не виконала вимогу щодо викладення у рішенні про відмову в реєстрації кандидата в народні депутати "вичерпних підстав відмови". ЦВК так само порушила і статтю 2 Закону України "Про Центральну виборчу комісію", яка вимагає "обгрунтованості прийнятих рішень", а в тексті рішення, що оскаржується, не міститься належного обгрунтування. Тим самим ЦВК в своїх діях вийшла за межі статті 19 Конституції України.
ВИСНОВОК:
Ухвалюючи рішення про відмову в реєстрації М.Мельниченка, ЦВК грубо порушила його виборчі права як громадянина України, а також грубо порушила норми національного і міжнародного права всупереч принципу верховенства права, діяла із перевищенням дискреційних повноважень, наданих їй законом.
Дії ЦВК набули характеру зловживання владними повноваженнями.
ВРАХОВУЮЧИ те, що своїм рішенням № 94 від 26.01.2002 року ЦВК порушила:
1) ст. ст. 3 (частина друга), 8 (частина перша)19 (частина друга), 24 (частини перша та друга), 25 (частина третя), 76 (частина друга) Конституції України;
2) частину другу статті 8, пункт 11 статті 45 Закону України "Про вибори народних депутатів України";
3) частину першу статті 2 Закону України "Про Центральну виборчу комісію України";
4) ст. 12 Конвенції ООН про статус біженців через порушення статті 18 Віденської конвенції про право міжнародних договорів;
5) ст. 14 "Заборона дискримінації" Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року;
6) ст. 3 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основних свобод 1950 року;
7) ст. 25 Міжнародного пакту ООН про громадянські і політичні права,
ПРОШУ СУД:
задовольнити скаргу Соціалістичної партії України, скасувати пункт 2 рішення Центральної виборчої комісії України від 26 січня 2002 року № 94 та зобов'язати її зареєструвати громадянина України Мельниченка Миколу Івановича в якості кандидата у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включеному до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року під № 15.
"05" лютого 2002 року
____________
С.Головатий
Верховному Суду України
Представника Соціалістичної партії України С.Головатого
у справі за скаргою СПУ на рішення Центральної виборчої комісії України № 94 від 26.01.2002 року
ПОЯСНЕННЯ
І. ВСТУП
Рішення ЦВК про відмову в реєстрації М.Мельниченка не є правовим і є наслідком виключно довільного та юридично необгрунтованого застосування положень частини 2 статті 76 Конституції України та частини другої статті 8 Закону України "Про вибори народних депутатів України", зокрема, юридично невірного розуміння або свідомого перекручення змісту такої юридичної категорії як "проживання на території України".
Переконаний, що для правильного вирішення даної справи, для забезпечення повноти розгляду справи, суд має застосувати системний підхід з метою аналізу певних правових інститутів та юридичних категорій, а саме:
А. Дослідити правові інститути:
а) громадянства України;
б) виборчого права громадянина України (активного і пасивного);
в) біженця;
а також
Б. Дослідити юридичні категорії, що визначають обсяг невід'ємних прав громадянина України, умови обмеження таких прав та юридичну природу цих обмежень.
Необхідність застосування системного підходу обумовлюється досягненням головної мети - уникнути юридичної помилки, наслідком якої, безумовно, стане порушення особистого немайнового права людини в його широкому розумінні, і прав громадянина України - у вузькому розумінні.
ІІ. ВИБОРЧЕ ПРАВО В КОНТЕКСТІ ІНСТИТУТУ ГРОМАДЯНСТВА
1.Інститут громадянства України
1.1. Не викликає сумніву те, що наявність чи відсутність в особи в демократичній державі такого суб`єктивного політичного права як виборче (як активного, так і пасивного), безпосередньо пов'язане з наявністю чи відсутністю у цієї особи статусу громадянина цієї держави.
1.2. Інститут громадянства нерозривно пов`язаний з інститутом держави. Громадянство - це правова належність особи до держави. Особливо слід наголосити на тому, що цій правовій належності властивий постійний характер. Статтею 1 Закону України "Про громадянство України" поняття громадянства України визначено в такий спосіб: "громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках".
Однак, за всієї різноманітності національних підходів до формування законодавства про громадянство, цьому правовому інституту властиві і загальні риси. Це стосується, зокрема, принципів набуття і втрати громадянства. Загальними для більшості країн є два основних способи набуття громадянства: а) від народження; б) внаслідок прийняття до громадянства - натуралізації.
1.3. Набуття громадянства від народження ґрунтується на одному з двох принципів: "праві крові" (jus sanguinis) і "праві ґрунту" (jus soli). Право крові означає, що особа набуває громадянства батьків незалежно від місця народження; право ґрунту - що особа набуває громадянства держави, на території якої народилася, незалежно від громадянства батьків.
1.4. Прийняття до громадянства (натуралізація) - це індивідуальний акт, що ґрунтується на добровільному волевиявленні особи. Здійснюється, як правило, з урахуванням умов, передбачених законом (відповідний термін проживання зацікавленої особи на території даної держави, її майновий стан, родинні зв'язки тощо). (Див. "Юридична енциклопедія", вид. "Українська енциклопедія імені М.П. Бажана", 1998 р., т.2, стор.641-642)
1.5. Українське законодавство про громадянство застосовує такі принципи набуття громадянства від народження - за народженням ("право крові") та за територіальним походженням ("право ґрунту"). (Статті 7, 8 Закону "Про громадянство України")
1.6. Однозначно достовірним є юридичний факт ( і цього не заперечує ЦВК), що М.Мельниченко є громадянином України як за народженням, так і за територіальним походженням. Причому свого громадянства в державі Україна М. Мельниченко набув відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України", згідно з яким "громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України". Як зазначає сам М.Мельниченко в Автобіографії, поданій ним до ЦВК, датованій 12 січня 2002 року, він від дня свого народження і на момент проголошення незалежності України постійно проживав на території України.
1.7. За Конституцією (Стаття 25 Конституції України) і законодавством України (пункт 3 статті 2 Закону України "Про громадянство України") право на громадянство є невід'ємним правом людини.
1.8. Право особи на громадянство автоматично породжує набуття громадянином виборчого права (в широкому розумінні) за умови виконання умов (цензу), встановлених законодавством. Мова йде, зокрема, про віковий ценз та ценз осілості. І, якщо віковий ценз є обов'язковою умовою набуття будь-яким громадянином України виборчого права в цілому (досягнення 18 років - умова набуття активного виборчого права, досягнення 21 року - умова набуття пасивного виборчого права), то ценз осілості - є обов'язковою умовою отримання пасивного виборчого права, і стосується лише осіб, що набули громадянства України шляхом натуралізації.
1.9. Жодна норма національного законодавства про громадянство не встановлює будь-якого прямого чи опосередкованого зв'язку між поняттям набуття громадянства за народженням чи територіальним походженням і поняттям "цензу осілості" (тобто - умовою "постійного проживання" на території України протягом певного часу). Навпаки, поняття "проживання на території України" розглядається законом в контексті набуття права на натуралізацію.
1.10. Стаття 1 Закону України "Про громадянство України" чітко стосується іноземців чи осіб без громадянства, визначаючи поняття "проживання на території України":
"проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні";
1.11. А стаття 9 Закону України "Про громадянство України" передбачає:
"Умовами прийняття до громадянства України є:
…
3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.
Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.
Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;..." (Стаття 9 Закону "Про громадянство України")
ВИСНОВОК
Виходячи із суті застосованого в Законі України "Про громадянство України" законодавцем терміну "проживання на території України", слід зробити однозначний висновок про те, що ця юридична категорія стосується факту проживання на території України, який породжує юридичні наслідки лише для тих осіб, що набули громадянства України шляхом натуралізації.
2.Намір законодавця
2.1. З метою тлумачення і застосування будь-якої норми закону суд обов`язково має враховувати намір законодавця при формулюванні норми закону. Особливо це стосується випадків коли норма закону є нечіткою, розпливчатою, дозволяє здійснювати неоднозначні тлумачення, коли вона розуміється різними суб`єктами по-різному.
2.2. Намір законодавця у конкретному випадку можна визначити шляхом вивчення відповідних документів. Під час обговорення проекту норми частини 2 статті 76 Конституції України членами робочої підкомісії Конституційної комісії України (15 грудня 1995 року, десяте засідання) члени підкомісії І.Заєць, Л.Підпалов, С. Головатий висловлювали думки щодо змісту і суті цієї норми та доцільності запровадження "цензу осілості" в ній, саме виходячи з міркувань можливої натуралізації певного кола осіб, а не з необхідності встановлення "механічного" обмеження пасивного виборчого права умовою фізичного перебування громадянина України на її території. (Див. "Конституція незалежної України", книга третя, частина четверта, стор. 76 - 77, вид. "Право", Київ, 1999 р.) Саме із закладеним в ній таким змістом зазначена норма була ухвалена Верховною Радою України без будь-яких поправок і зауважень в Конституції України (частина друга статті 76). (Засідання сто сьоме, частина друга, четвер, 27 червня 1996 року (Стенограма засідання).
2.3. Застосована законодавцем як в Конституції України, так і в Законі України "Про вибори народних депутатів України" формула "громадянин України, який на день виборів має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п`яти років" є юридичною категорією, відомою в правознавстві як "ДОМІЦИЛІЙ". Доміцилій - це юридично значуще місце проживання або переважного перебування фізичної чи юридичної особи. ("Юридична енциклопедія", вид. "Українська енциклопедія імені М.П. Бажана", 1998 р., т.2, стор.)
2.4. Інститут доміцилію зафіксовано в чинному Цивільному кодексі України, стаття 17 (частина перша) якого визначає:
"місцем проживання визначається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає ".
2.5. Слід обов`язково враховувати і те, що законодавець (Верховна Рада) уніфіковано підходить до застосування поняття "доміцилію" і тому використовує термін "країна громадянської належності", тобто, - країна, громадянином (підданим) якої особа є в Законі України "Про біженців" (стаття 1), яким регулюється статус біженців в Україні.
ВИСНОВКИ:
А. Для громадянина України М.Мельниченка юридично значущим місцем переважного проживання, тобто доміцилієм, є Україна.
Б. Передбачені статтею 8 Закону України "Про вибори народних депутатів України" обмеження стосуються іноземців та осіб без громадянства, які набули громадянства України шляхом натуралізації і не поширюються на громадянина України М.Мельниченка, який є громадянином України за народженням та за територіальним походженням.
3.Судова практика
3.1. Саме такий підхід, на основі якого зроблені вищезазначені висновки, і лежить в основі існуючої в Україні судової практики. У справі за скаргою блоку "Народний фронт" на рішення ЦВК України про реєстрацію Ю.Звягільського (1998р.), Верховний Суд України, зокрема, зазначив:
"...Докази… скарги про те, що з жовтня 1994 року по березень 1997 року Ю. Звягільський перебував у Ізраїлі і відповідно до статті 76 Конституції України не міг бути зареєстрованим кандидатом у народні депутати, не можуть бути взяті до уваги. Перебування Звягільського Ю.Л. за межами України було тимчасовим. Він є громадянином України… Тимчасове перебування за туристичною візою у Ізраїлі і лікування Звягільського там не є перешкодою для реєстрації кандидатом у народні депутати." (Лист Заступника Голови Верховного Суду України П.Шевчука № 6-855698 від 22 червня 1998 року)
3.2. Своїм рішенням Суд фактично розмежував поняття "проживання" і "тимчасового перебування" (нехай, навіть, протягом кількох років), і тим самим Суд визнав, що тимчасове фізичне перебування громадянина України за кордоном не скасовує юридичного факту "проживання" громадянина України на території України, яка є доміцилієм цього громадянина, а відтак, - не позбавляє цього громадянина пасивного виборчого права в Україні.
4. Практика ЦВК
4.1. В практиці Центральної виборчої комісії також мають місце приклади розуміння з боку ЦВК необхідності розмежування таких понять як "постійне проживання" та "тимчасове перебування" громадянина України за кордоном. Так, зокрема у листі ЦВК № 01-23-2889/1510 від 13 квітня 1998 року за підписом члена Центральної виборчої комісії України О.Гашицького стосовно змісту статті 17 Цивільного кодексу України зазначається наступне:
"…місцем проживання визначається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Тимчасове, навіть тривале за часом, перебування громадянина не в місці постійного чи переважного проживання не впливає на визначене згаданою нормою правило." (див. Додаток № 2)
4.2. Зазначена практика ЦВК вказує на те, що після прийняття Конституції України в 1996 році ЦВК в попередній своїй діяльності вже застосовувала інститут доміцилію по відношенню до громадян України, які здійснювали своє виборче право, навіть тимчасово тривалий час перебуваючи за кордоном. Отже, ЦВК з метою застосування частини другої статті 76 Конституції України тоді правильно спиралася на статтю 17 Цивільного кодексу України.
ВИСНОВКИ:
А. М.Мельниченко набув громадянства України від народження, а з моменту досягнення 21-річного віку він набув пасивного виборчого права. У зв'язку з цим на нього не може бути поширене обмеження (ценз) щодо обов'язку проживання у розумінні безперервного фізичного перебування (осілості) в Україні протягом останніх п'яти років. Поширення такого обмеження на М.Мельниченка рішенням ЦВК по суті є протизаконним позбавленням його пасивного виборчого права.
Б. Поняття безперервного фізичного перебування на певній території протягом певного проміжку часу і поняття проживання на певній території як юридичної категорії (доміцилій) для цілей правозастосування є абсолютно відмінними і не можуть підміняти одне одного.
В. М.Мельниченко, тимчасово перебуваючи за межами України, не змінив місця постійного проживання як юридичної категорії, що має юридичне значення. Отже, не існує підстав для тверджень, викладених в п. 2 оскаржуваного рішення ЦВК, і посилання Комісією на ч.2 статті 76 Конституції України.
Г. Будучи громадянином України, що тимчасово перебуває за її межами, М.Мельниченко не втратив невід'ємного та постійного правового зв'язку із Україною, і згідно з положеннями частини другої статті 3 Конституції України ("утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави") та частини третьої статті 25 Конституції ("Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами") Україна зобов`язана забезпечити М.Мельниченка виборчими правами громадянина України в повному обсязі.
ІІІ. ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ М. МЕЛЬНИЧЕНКО В США: ПРАВОВИЙ СТАТУС І ПІДСТАВИ ПЕРЕБУВАННЯ
5.1. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про вибори народних депутатів України" пасивне виборче право громадянина може бути здійснене в разі перебування громадянина України за її межами "відповідно до чинних міжнародних договорів України".
5.2. Конституція України передбачає, що громадянину України гарантується право на повернення в Україну і він цього права не може бути позбавлений (стаття 33).
5.3. Україна є учасником багатьох міжнародних договорів, що встановлюють право громадянина безперешкодно покидати свою країну та повертатися до неї, зокрема:
1) Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод (Європейська конвенція 1950 р.) в статті 2 "Свобода пересування" містить наступне:
"1.Кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.
2.Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну".(див. Додаток № 3)
2) Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права визначає в статті 12:
"1.Кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання.
2.Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.
…
4.Ніхто не може бути позбавлений права на в`їзд у свою власну країну." (див. Додаток № 4)
3) Загальна декларація прав людини закріпляє в статті 13 наступне:
"1.Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
2.Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну."
5.4. Закон України "Про вибори народних депутатів України " передбачає здійснення громадянином України, який на час виборів перебуває за межами України, як активного, так і пасивного виборчого права. Умовою здійснення активного виборчого права є перебування за межами України "на законних підставах" (частина шоста статті 2), а пасивного виборчого права - "відповідно до чинних міжнародних договорів" (частина друга статті 8).
5.5. Не зовсім зрозуміло, чому законодавець у даному випадку вжив різні (для активного та пасивного виборчого права) за формою підстави, але зрозуміло, що за своєю суттю ці підстави зводяться до того, що громадянин України, щоб здійснити своє чи то активне, чи то пасивне виборче право, повинен виконати однозначну умову: перебувати за межами України законно, (відповідно до правових актів національного чи міжнародного характеру), тобто відповідно до існуючого правового порядку, який діє в державі його громадянства.
5.6. Чи перебуває М.Мельниченко за межами України відповідно до існуючого правового порядку? Згідно з даними проїзного документу біженця, що виданий 27 квітня 2001 року Службою Імміграції і Натуралізації Департаменту юстиції США М.Мельниченку, він визнаний біженцем з наданням йому права перебування на території США впродовж невизначеного в часі періоду. Залишив територію України та в`їхав на територію США М.Мельниченко на законних підставах.
5.7. З метою приєднання до Конвенції ООН про статус біженців (1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців (1966 року) (див.Додатки № 6 та 7 відповідно) Верховна Рада України 10.01.2002 р., ухвалила відповідний закон № 2942-ІІІ.
29 січня 2002 року в газеті "Урядовий кур`єр", яка є офіційним виданням, цей Закон опубліковано (див. Додаток № 8).
Відповідно до статті 43 Конвенції ООН про статус біженців, вона набуде чинності для України на дев'яностий день з дня депонування ратифікаційної грамоти або акту про приєднання.
5.8. Однак,
-виходячи з того, що Україна є стороною Віденської конвенції про право міжнародних договорів, стаття 18 якої проголошує:
"Держава зобов`язана утримуватись від дій, які позбавили б договір його об`єкта й мети, коли вона підписала договір, або обмінялася документами, які становлять договір, з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, доти, поки вона не виразить ясно свого наміру не стати учасником цього договору"(див. Додаток № 9);
- зважаючи на те, що Президент України подав на ратифікацію, а Верховна Рада Україна ратифікувала Конвенцію ООН про статус біженців та Протокол щодо статусу біженців, тобто органи, що в даному випадку виступають від імені держави Україна, вживають дії, спрямовані на здійснення свого наміру стати учасником цієї Конвенції, -
Україна зобов'язана дотримуватися положень Конвенції ООН Про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців з тим, щоб не позбавити її об`єкта та мети, а саме - забезпечення біженцям якомога широкого користування основними правами і свободами. (Преамбула Конвенції ООН "Про статус біженців")
5.9. Конвенція ООН Про статус біженців в статті 12 зазначає:
1.Особистий статус біженця визначається законами країни його доміцилія...
2.Права, раніше набуті біженцем і пов'язані з його особистим статусом, …дотримуватимуться Договірними Державами після виконання, якщо необхідно, формальностей, які вимагаються законами цієї держави, за умови, що відповідне право є одним з тих прав, які були б визнані законами цієї держави, якби ця особа не стала біженцем."
5.10.Відповідно до зазначених норм міжнародного права тимчасове перебування М.Мельниченка за межами України у правовому статусі біженця не позбавляє його особистого немайнового права як громадянина України, у даному випадку, - пасивного виборчого права.
5.11. Більше того, Україна на основі частини третьої статті 25 Конституції ("Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами") в особі ЦВК - свого центрального державного органу з проведення виборів - зобов`язана дотримуватись вимог Конституції України і Закону України "Про центральну виборчу комісію" щодо забезпечення реалізації М.Мельниченком (як громадянином України) його виборчих прав. (Частина 1 статті 2 Закону "Про центральну виборчу комісію": "Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує здійснення передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого процесу, реалізацію виборчих прав громадян.")
ВИСНОВКИ:
А. Закон України "Про вибори народних депутатів України" встановлює неможливість обмеження пасивного виборчого права громадянина України у випадку, коли такий громадянин перебуває за межами України відповідно до існуючого правового порядку, тобто "відповідно до чинних міжнародних договорів України";
Б. Укладені Україною міжнародні договори, а саме:
- Загальна декларація ООН з прав людини;
- Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права;
- Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, який гарантує деякі права та свободи, не передбачені Конвенцією та Першим протоколом до неї, -
є безпосередньою юридичною підставою законності виїзду громадянина України за межі України і перебування його за кордоном без обмеження з боку України часу перебування там;
В. Статус біженця, наданий Сполученими Штатами Америки, не позбавляє М.Мельниченка його виборчих прав в Україні як громадянина України. Більше того, відповідно до міжнародних зобов'язань і вимог національного законодавства, передовсім Конституції України, Україна зобов'язана сприяти М.Мельниченку в реалізації його виборчих прав;
Г. Перешкоджання М.Мельниченку в реалізації його виборчого права з боку ЦВК має розглядатися як порушення Україною не лише конституційного права громадянина України, але й її міжнародних зобов'язань.
IV. РІШЕННЯ ЦВК № 94 від 26 січня 2002 року (пункт 2) - ПОРУШЕННЯ НЕ ЛИШЕ ПРАВА ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ, АЛЕ Й ЧИННИХ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ УКРАЇНИ
6.1. Стаття 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що набув чинності для України ще в 1973 році зазначає:
"Кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в Статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: a) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; b) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні й забезпечують свободу волевиявлення виборців;..."
6.2. Відповідно до статті 3 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основних свобод 1950 року (Європейська конвенція):
"Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади".
6.3. За своєю природою, умовою забезпечення вільних виборів є не лише можливість висловлення своєї думки щодо осіб, які допущені владою до участі у виборах, але й щодо тих осіб, яких певна частина населення хоче бачити в якості свого обранця. Обмеження участі таких осіб у виборах за допомогою необгрунтованих та явно упереджених, на наш погляд, рішень ЦВК і довільного тлумачення нею законодавства України зводить народовладдя та демократію до рівня ілюзії і, по суті, є перевищенням з боку ЦВК своїх дискреційних повноважень, яке про суті веде до унеможливлення волевиявлення тих виборців, які готові віддати свій голос за кандидата М.Мельниченка.
6.4. У своїй практиці Європейський суд з прав людини дійшов висновку що для того, щоб конкретне рішення або нормативний акт мало законну силу, необхідна наявність низки характерних ознак. Формула "відповідно до закону" або "встановлений законом" вимагає, по-перше, щоб дії влади, які аналізуються, мали підстави у внутрішньому законодавстві. Одночасно це положення має на увазі й якість конкретного закону. Воно вимагає, щоб закон був доступний для зацікавленої особи, яка могла б передбачити наслідки його застосування по відношенню до себе, а також, щоб закон не суперечив принципу верховенства права. (Див. рішення у справі "Sunday Times" v. United Kingdom від 26 квітня 1979 року, пункт 49, та судове рішення у справі Kruslin v. France від 24 квітня 1990 року, пункт 27)
Крім того, у своїй практиці Суд пов'язує концепцію законності із засадничими функціями обмежень, стверджуючи, що "якби дискреційне право, надане виконавчому органу, полягало б у необмеженій свободі дій, це суперечило б принципу верховенства права. Тому закон повинен визначати межі будь-якого такого дискреційного права, наданого компетентним органам, і спосіб його здійснення з достатнім ступенем чіткості з урахуванням законної мети міри, яка застосовується, з тим, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання". (Див. рішення у справі Malone v. United Kingdom від 2 серпня 1984 року, пункт 68)
Вище зазначені рішення Європейського Суду означають, що обмеження не тільки мають бути чітко визначені і пов'язані з передбачуваними наслідками, але й повинні ґрунтуватися на здійсненні дискреційного права, яке належним чином пов'язане з припустимими підставами.
6.5. Позиція ЦВК щодо реєстрації Ю.Звягільського у 1998 році і позиція тієї ж ЦВК відносно реєстрації М.Мельниченка у 2002 році є протилежними, хоча правові ситуації в обох випадках є аналогічними. Ця обставина свідчить про застосування ЦВК в своїх рішеннях подвійних стандартів, тобто дискримінаційного підходу.
А оскільки законних і припустимих підстав для ухвалення оскаржуваного рішення не було і немає, то можна робити висновок, що ухвалюючи таке рішення, Центральна виборча комісія переслідувала нелегітимну мету: за будь-яких умов позбавити пасивного виборчого права опозиційно налаштованого громадянина України.
Це означає, що ЦВК здійснила прояв дискримінації за ознакою політичних та інших переконань, що прямо заборонено статтею 24 Конституції України, статтею 14 ("Заборона дискримінації") Конвенції про захист прав людини та основних свобод та статтями 2 і 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Виносячи своє рішення стосовно М.Мельниченка, ЦВК порушила п. 11 статті 45 Закону України "Про вибори народних депутатів України", оскільки не виконала вимогу щодо викладення у рішенні про відмову в реєстрації кандидата в народні депутати "вичерпних підстав відмови". ЦВК так само порушила і статтю 2 Закону України "Про Центральну виборчу комісію", яка вимагає "обгрунтованості прийнятих рішень", а в тексті рішення, що оскаржується, не міститься належного обгрунтування. Тим самим ЦВК в своїх діях вийшла за межі статті 19 Конституції України.
ВИСНОВОК:
Ухвалюючи рішення про відмову в реєстрації М.Мельниченка, ЦВК грубо порушила його виборчі права як громадянина України, а також грубо порушила норми національного і міжнародного права всупереч принципу верховенства права, діяла із перевищенням дискреційних повноважень, наданих їй законом.
Дії ЦВК набули характеру зловживання владними повноваженнями.
ВРАХОВУЮЧИ те, що своїм рішенням № 94 від 26.01.2002 року ЦВК порушила:
1) ст. ст. 3 (частина друга), 8 (частина перша)19 (частина друга), 24 (частини перша та друга), 25 (частина третя), 76 (частина друга) Конституції України;
2) частину другу статті 8, пункт 11 статті 45 Закону України "Про вибори народних депутатів України";
3) частину першу статті 2 Закону України "Про Центральну виборчу комісію України";
4) ст. 12 Конвенції ООН про статус біженців через порушення статті 18 Віденської конвенції про право міжнародних договорів;
5) ст. 14 "Заборона дискримінації" Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року;
6) ст. 3 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основних свобод 1950 року;
7) ст. 25 Міжнародного пакту ООН про громадянські і політичні права,
ПРОШУ СУД:
задовольнити скаргу Соціалістичної партії України, скасувати пункт 2 рішення Центральної виборчої комісії України від 26 січня 2002 року № 94 та зобов'язати її зареєструвати громадянина України Мельниченка Миколу Івановича в якості кандидата у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включеному до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року під № 15.
"05" лютого 2002 року
____________
С.Головатий
