Зінченко: "Ми дозволили використати професійну дискусію хворобливо-амбітним політикам"
Середа, 4 грудня 2002, 17:34
Заключний виступ віце-спікера парламенту Олександра Зінченка під час парламентських слухань із свободи слова:
"Шановні депутати, журналісти!
Україна переживає період суспільно-політичних трансформацій і тема слухань є безперечно актуальна. Ця актуальність пов'язана з боротьбою різних поглядів на майбутнє України, нерозуміння ролі і місця громадських організацій, суспільного діалогу громадян та створення ними представницьких органів для постійного діалогу з владою. Саме у цьому трикутнику суспільство –ЗМІ – влада сконцентровані відносини та впливи, які по суті є головними чинниками розвитку громадянського суспільства. А ЗМІ мають відіграти вирішальну роль не арбітра, а головного посередника у діалозі суспільства та влади.
Останні роки дають підстави говорити про те, що радикально змінилося обличчя наших ЗМІ. Галузь активно розвивалась, навіть із випередженням показників економічного розвитку. Але ми повинні розуміти всю складність та суперечливість цього процесу. Не варто шукати простих популістських рішень щодо стратегії подальшого розвитку. Їх немає, і не може бути. Не варто було відкривати велосипед там, де це диво було відкрито іншими.
Треба активно використовувати досвід, як позитивний, так до речі, і негативний інших країн. І хоча будь-яке порівняння завжди страждає обмеженістю, зауважимо: перша поправка до Конституції США забороняє видавати закони, що обмежують свободу слова й друку.
Практичне застосування цієї норми здійснюється судовим рішенням, тобто реальний зміст свободи слова залежить від того, як це поняття трактує судова влада у конкретно-історичних обставинах. Іншими словами, свобода слова в американській юриспруденції визначається масивом судових прецедентів, суспільною традицією, історичним досвідом. Більше того, навіть за цих умов, після подій 11 вересня, уявлення американців про межі свободи слова та думки досить серйозно змінюється в бік звуження.
В Україні в цьому плані складніше. Наш власний демократичний досвід дуже малий, а запозичений не завжди гармонізується з культурно-історичними традиціями. У цьому ж контексті варто розглянути поняття цензури. Я дуже уважно хотів би привернути вашу увагу. Спираючись на не на емоції, а на діюче правове поле, та на практику застосування законів.
Статтею 15 Конституції України цензура заборонена. Закони України про видавничу справу, телебачення й радіомовлення конкретизують і забороняють цензури, як контроль за ідеологічним змістом видань, передач, тощо. Чи достатньо такого визначення?
За наявності відповідної історичної традиції – так достатньо. У наших же умовах – ні. Чинне законодавство й визначення цензури обмежує заборону контролю лише ідеологічною сферою і залишає широкі можливості трактування поняття "ідеологічний зміст".
Я запрошую вас подивитися на це питання значно ширше. Вплив і контроль владний, фінансовий та громадських інституцій є невід'ємною складовою процесу інформаційного виробництва на всіх його стадіях. Якщо вірно, що весь цей вплив і контроль обмежують, то тоді можна назвати цензурою державну реєстрацію суб'єктів інформаційної діяльності, ліцензування теле- і радіомовлення, видачу прокатних посвідчень фільмів, закон визначення розвитку інформаційного простору, редакційний контроль інформаційного продукту, нарешті навмисне перекручення змісту виступів та заяв державних діячів деякими ЗМІ – це теж можна назвати цензурою.
Виходить що, об'єктивних чинників визначення цензури немає? Ні, це не так. Межа контрольованості інформаційного виробництва визначається суспільною потребою та економічним станом інформаційного ринку. Рівень економічного та суспільно-прийнятного впливу на ЗМІ, прямо залежить від економічних умов. І не треба лицемірити. Елементи цензури були, є й будуть навіть у розвинутому демократичному суспільстві. Згадаємо лише висвітлення європейськими ЗМІ косівського конфлікту, останні антитерористичні заходи у США та у сусідній Росії.
Не можна не сказати ще про один вид цензури, на цей раз внутрішній. Про аморальну, безвідповідальну та низькосортну журналістику, яка може звести свободу слова до безвідповідальної ретрансляції убозтва. Незалежне ЗМІ може бути реалізоване лише у компромісній взаємодії журналістів, власників ЗМІ, влади, громадських інституцій. А саме суспільство може наполягати на одному – на створенні всіх відповідних умов для забезпечення виконання кожним журналістом своїх професійних обов'язків і все це варто зробити, якщо ми прагнемо професійно, а значить морально задовольнити інформаційний попит суспільства.
Практичним же результатом обговорення має стати підготовка до прийняття законодавчих актів, які сприятимуть розвитку вітчизняних засобів масової інформації. І у сьогоднішніх виступах містилося чимало цікавих і слушних пропозицій, і я впевнений, що ми зможемо підготувати виважений та ефективний документ.
Кілька зауважень до обговорених тем. Багато уваги приділялося так званим "темникам". Бажання владних інституцій впливати на ситуацію в інформаційному просторі є абсолютно зрозумілим. Ще зрозумілішим є бажання власників здійснювати вплив на редакційну політику. Де ж тут межа законності? Щодо владних інституцій однозначно абсолютно неприпустимими є закиди адміністративного та податкового тиску на ЗМІ. Щодо редакційної політики власників компаній значно складніше. Обмежити їхній вплив тільки заходами нормативно-правового чи адміністративного характеру надзвичайно важко.
Тут на перший план має вийти суспільний контроль через попит на інформаційну продукцію. І не треба обманюватися – навіть у найдемократичніших країнах, головним чинником обмеження впливу власників ЗМІ на зміст інформації є небезпека втрати популярності, падіння рейтингів, тиражів, а відповідно доходів їхнього бізнесу. Цей самий механізм має запрацювати і в Україні.
Наступна гостра тема – судовий тиск на ЗМІ через завищені позови. Ця тема, на жаль, двома парламентськими слуханнями не вирішена. Я звертаюся і до ВС, і до всієї судової гілки влади дуже уважно підійти до неї. Намагання ж створити для ЗМІ, для журналістів спеціальні умови навряд чи знайдуть підтримку як у парламенті, так і у суспільстві.
Важливим є питання професійних організацій журналістів, оскільки професійний рух базується на демократичній організації найманих працівників, то так звані "грантові профспілки" абсолютно неприйнятні. Про яку самоорганізацію й незалежність профспілок можна говорити за умови їхнього фінансування з-поза меж України? Справжні колективні договори – це правильний шлях, потрібно рішуче рухатися до їх розробки й впровадження у життя.
Нарешті обговорюючи взаємодію суспільства ЗМІ та владних інституцій неможливо обійти питання стратегії розвитку національно-інформаційного ринку. Я звертаюся до Кабінету Міністрів, до комітету значно прискорити цю роботу. Серед цих питань ратифікація Європейської конвенції, роздержавлення телебачення й радіо, регулювання багатоканальних мереж і кабельного мовлення. На жаль, в умовах, коли кожні два роки проводяться парламентські слухання, ретельно аналізується стан справ й ухвалюються розумні рішення, реально просунутися у розв'язанні цих проблем ми ще досі не змогли.
Я особисто це пояснюю лише однією причиною. Тим, що ми дозволили використати професійну дискусію вузько-корисливим, хворобливо-амбітним політикам, для яких наша дискусія лише інформаційний привід для власного піару.
Тому важливо, щоб усі зацікавлені суб'єкти і всі члени профільного комітету, члени журналістського Страйкому, вітчизняні та закордонні експерти, представники органів державної влади зосередилися на розробці нових редакцій базових законів. Я впевнений, що тоді і буде складатися нова практика співвідношень всіх цих органів.
Насамкінець дякую всім тут присутнім за цікаву й плідну роботу. Тих, хто через обмеження у часі не змогли виступити прошу письмово внести у протокол і ми зробимо усе належне, щоб ваші думки та пропозиції знайшли своє відображення у базових документах, які вийдуть після цих парламентських слухань.
Парламентські слухання на цьому оголошую закритими".
"Шановні депутати, журналісти!
Україна переживає період суспільно-політичних трансформацій і тема слухань є безперечно актуальна. Ця актуальність пов'язана з боротьбою різних поглядів на майбутнє України, нерозуміння ролі і місця громадських організацій, суспільного діалогу громадян та створення ними представницьких органів для постійного діалогу з владою. Саме у цьому трикутнику суспільство –ЗМІ – влада сконцентровані відносини та впливи, які по суті є головними чинниками розвитку громадянського суспільства. А ЗМІ мають відіграти вирішальну роль не арбітра, а головного посередника у діалозі суспільства та влади.
Останні роки дають підстави говорити про те, що радикально змінилося обличчя наших ЗМІ. Галузь активно розвивалась, навіть із випередженням показників економічного розвитку. Але ми повинні розуміти всю складність та суперечливість цього процесу. Не варто шукати простих популістських рішень щодо стратегії подальшого розвитку. Їх немає, і не може бути. Не варто було відкривати велосипед там, де це диво було відкрито іншими.
Треба активно використовувати досвід, як позитивний, так до речі, і негативний інших країн. І хоча будь-яке порівняння завжди страждає обмеженістю, зауважимо: перша поправка до Конституції США забороняє видавати закони, що обмежують свободу слова й друку.
Практичне застосування цієї норми здійснюється судовим рішенням, тобто реальний зміст свободи слова залежить від того, як це поняття трактує судова влада у конкретно-історичних обставинах. Іншими словами, свобода слова в американській юриспруденції визначається масивом судових прецедентів, суспільною традицією, історичним досвідом. Більше того, навіть за цих умов, після подій 11 вересня, уявлення американців про межі свободи слова та думки досить серйозно змінюється в бік звуження.
В Україні в цьому плані складніше. Наш власний демократичний досвід дуже малий, а запозичений не завжди гармонізується з культурно-історичними традиціями. У цьому ж контексті варто розглянути поняття цензури. Я дуже уважно хотів би привернути вашу увагу. Спираючись на не на емоції, а на діюче правове поле, та на практику застосування законів.
Статтею 15 Конституції України цензура заборонена. Закони України про видавничу справу, телебачення й радіомовлення конкретизують і забороняють цензури, як контроль за ідеологічним змістом видань, передач, тощо. Чи достатньо такого визначення?
За наявності відповідної історичної традиції – так достатньо. У наших же умовах – ні. Чинне законодавство й визначення цензури обмежує заборону контролю лише ідеологічною сферою і залишає широкі можливості трактування поняття "ідеологічний зміст".
Я запрошую вас подивитися на це питання значно ширше. Вплив і контроль владний, фінансовий та громадських інституцій є невід'ємною складовою процесу інформаційного виробництва на всіх його стадіях. Якщо вірно, що весь цей вплив і контроль обмежують, то тоді можна назвати цензурою державну реєстрацію суб'єктів інформаційної діяльності, ліцензування теле- і радіомовлення, видачу прокатних посвідчень фільмів, закон визначення розвитку інформаційного простору, редакційний контроль інформаційного продукту, нарешті навмисне перекручення змісту виступів та заяв державних діячів деякими ЗМІ – це теж можна назвати цензурою.
Виходить що, об'єктивних чинників визначення цензури немає? Ні, це не так. Межа контрольованості інформаційного виробництва визначається суспільною потребою та економічним станом інформаційного ринку. Рівень економічного та суспільно-прийнятного впливу на ЗМІ, прямо залежить від економічних умов. І не треба лицемірити. Елементи цензури були, є й будуть навіть у розвинутому демократичному суспільстві. Згадаємо лише висвітлення європейськими ЗМІ косівського конфлікту, останні антитерористичні заходи у США та у сусідній Росії.
Не можна не сказати ще про один вид цензури, на цей раз внутрішній. Про аморальну, безвідповідальну та низькосортну журналістику, яка може звести свободу слова до безвідповідальної ретрансляції убозтва. Незалежне ЗМІ може бути реалізоване лише у компромісній взаємодії журналістів, власників ЗМІ, влади, громадських інституцій. А саме суспільство може наполягати на одному – на створенні всіх відповідних умов для забезпечення виконання кожним журналістом своїх професійних обов'язків і все це варто зробити, якщо ми прагнемо професійно, а значить морально задовольнити інформаційний попит суспільства.
Практичним же результатом обговорення має стати підготовка до прийняття законодавчих актів, які сприятимуть розвитку вітчизняних засобів масової інформації. І у сьогоднішніх виступах містилося чимало цікавих і слушних пропозицій, і я впевнений, що ми зможемо підготувати виважений та ефективний документ.
Кілька зауважень до обговорених тем. Багато уваги приділялося так званим "темникам". Бажання владних інституцій впливати на ситуацію в інформаційному просторі є абсолютно зрозумілим. Ще зрозумілішим є бажання власників здійснювати вплив на редакційну політику. Де ж тут межа законності? Щодо владних інституцій однозначно абсолютно неприпустимими є закиди адміністративного та податкового тиску на ЗМІ. Щодо редакційної політики власників компаній значно складніше. Обмежити їхній вплив тільки заходами нормативно-правового чи адміністративного характеру надзвичайно важко.
Тут на перший план має вийти суспільний контроль через попит на інформаційну продукцію. І не треба обманюватися – навіть у найдемократичніших країнах, головним чинником обмеження впливу власників ЗМІ на зміст інформації є небезпека втрати популярності, падіння рейтингів, тиражів, а відповідно доходів їхнього бізнесу. Цей самий механізм має запрацювати і в Україні.
Наступна гостра тема – судовий тиск на ЗМІ через завищені позови. Ця тема, на жаль, двома парламентськими слуханнями не вирішена. Я звертаюся і до ВС, і до всієї судової гілки влади дуже уважно підійти до неї. Намагання ж створити для ЗМІ, для журналістів спеціальні умови навряд чи знайдуть підтримку як у парламенті, так і у суспільстві.
Важливим є питання професійних організацій журналістів, оскільки професійний рух базується на демократичній організації найманих працівників, то так звані "грантові профспілки" абсолютно неприйнятні. Про яку самоорганізацію й незалежність профспілок можна говорити за умови їхнього фінансування з-поза меж України? Справжні колективні договори – це правильний шлях, потрібно рішуче рухатися до їх розробки й впровадження у життя.
Нарешті обговорюючи взаємодію суспільства ЗМІ та владних інституцій неможливо обійти питання стратегії розвитку національно-інформаційного ринку. Я звертаюся до Кабінету Міністрів, до комітету значно прискорити цю роботу. Серед цих питань ратифікація Європейської конвенції, роздержавлення телебачення й радіо, регулювання багатоканальних мереж і кабельного мовлення. На жаль, в умовах, коли кожні два роки проводяться парламентські слухання, ретельно аналізується стан справ й ухвалюються розумні рішення, реально просунутися у розв'язанні цих проблем ми ще досі не змогли.
Я особисто це пояснюю лише однією причиною. Тим, що ми дозволили використати професійну дискусію вузько-корисливим, хворобливо-амбітним політикам, для яких наша дискусія лише інформаційний привід для власного піару.
Тому важливо, щоб усі зацікавлені суб'єкти і всі члени профільного комітету, члени журналістського Страйкому, вітчизняні та закордонні експерти, представники органів державної влади зосередилися на розробці нових редакцій базових законів. Я впевнений, що тоді і буде складатися нова практика співвідношень всіх цих органів.
Насамкінець дякую всім тут присутнім за цікаву й плідну роботу. Тих, хто через обмеження у часі не змогли виступити прошу письмово внести у протокол і ми зробимо усе належне, щоб ваші думки та пропозиції знайшли своє відображення у базових документах, які вийдуть після цих парламентських слухань.
Парламентські слухання на цьому оголошую закритими".
