Исторические войны: империя получает удар

Четверг, 21 января 2010, 10:49

В українські пресі є чимало публікацій істориків, публіцистів, аналітиків про реанімацію концепції "Великої Перемоги" російською державою як одного із елементів відновлення впливу на пострадянському просторі, прагнення відсунути у тінь велику поразку, якою закінчилася для СРСР "холодна війна" тощо.

За 18 років незалежності ми добре навчилися виявляти "слід і руку імперії", але так і не можемо грамотно відповідати та протидіяти їй. В умовах формування національної свідомості і єдності, конче необхідно побудувати власну цілісну концепцію погляду на історичне минуле України.

Перш за все треба відмовитися від ідеї "великого подвигу радянського народу" (у нашому випадку українського).

Дивно виглядає ситуація, коли президент Ющенко спочатку вшановує честь вояків УПА, нагороджує посмертно Романа Шухевича орденом "Герой України" і водночас згадує про "звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників". Вшанування других нівелює подвиг перших. Тоді проти кого і за що вони воювали?

Виклики сучасності вимагають чіткого визначення в ціннісних орієнтирах. Незалежність - це велике досягнення і безумовне надбання української нації. Отже всі, хто за неї боровся і вмирав, - герої, а хто прямо чи побічно сприяв її ліквідації, не мають морального права на подібне іменування

Так, у СРСР були свої герої і ніхто не збирається позбавляти їх цього статусу, але вони не герої України. Повинно бути чітке визначення: повага і пошана подвигу, мужності українців, що перебували у складі Червоної армії, проти агресії націонал-соціалістичної Німеччини та її союзників, але водночас, варто визнавати той факт, що вони були "гарматним м'ясом" іншої тоталітарної, антилюдської держави.

І також визнавати факт, що червоноармійці з 1944 року плавно перетворювалися із "визволителів" на "окупантів". Не повинні святкуватися на національному рівні так звані "радянські визволення" Києва та України.

У контексті вище сказаного варто показати історико-генетичний зв'язок вояків УПА з армією УНР, Січовими стрільцями, Гайдамаччиною, гетьманом Мазепою, Богданом Хмельницьким, повстанням Наливайка (при бажанні можна й далі заглибитися).

Це була боротьба не за гроші та інтереси німецької імперії, а багатовікове прагнення українського народу (а потім вже і нації) до державної незалежності.

Варто говорити: вибір багатьох українців, що мешкали у радянській державі, - воювати у лавах Червоної армії - формувався під суворим впливом брехливої пропагандистської машини СРСР, тотальної інформаційної блокади (відсутності можливості адекватно і об'єктивно оцінювати радянські реалії).

Цей чинник сучасні історики з ХХ століття чомусь не враховують, коли відбувається дискусія навколо питання: "чому ж українці пішли воювати у лавах армії СРСР?".

Крім того, треба активізувати висвітлення злочинів каральних органів СРСР, радянських партизан, червоноармійців проти місцевого населення. Таким чином нівелюється ореол святості визволителів, який цілеспрямовано створює Москва.

Варто вивчати і висвітлювати діяльність інших антирадянських рухів і колабораціоністських військових формувань в республіках Радянського Союзу.

Класичний погляд на події Великої Вітчизняної війни (який Кремль прагне екстраполювати на тлумачення подій і Другої світової війни): йшла боротьба антигітлерівської коаліції (добра) з націонал-соціалістичною Німеччиною та її союзниками (зло).

Проте не можна так однозначно трактувати той історичний період, бо він набагато складніший. Розгляд ролі антирадянських рухів та формувань покаже існування третьої сили, яка прагнула незалежності своїх країн: "лісні брати" Литви, білоруські формування, РОНА, РОА, 15-й Козачий Корпус тощо.

Чому такі постаті як Краснов, Власов, Кононов, Витушка та інші обрали шлях боротьби із більшовиками? Яке було ставлення російського зарубіжжя та Православної церкви до цієї боротьби?

До речі, останній аспект майже не вивчений навіть в російській історіографії. Наприклад, Румунська Церква була тоді переконана у справедливості війни проти богоборців. Болгарська Церква також схвально поставилася до наступу німецьких військ.

Фінська Православна Церква була цілком переконана у справедливості війни проти безбожників, як цю війну розуміло тоді і все суспільство цієї північної країни.

В Елладській Православній Церкві були надзвичайно сильні симпатії до німецької армії на території Росії. Митрополит Солунський закликав свою паству молитися "за всіх тих, хто зараз стоїть на східному фронті зі зброєю в руках у боротьбі проти безбожного більшовизму і які дають змогу грецькому народові сповідувати християнську віру".

Схвально, відносно німецької армії в Росії, висловлювався і першоієрарх Елладської Церкви архієпископ Дамаскін. Під час війни він відвідував окуповані території Росії і брав участь у богослужіннях з духовенством РПЦ.

Переважна більшість священнослужителів, що окропляли частини вермахту, належали до Московського патріархату і поминали своїх правлячих архієреїв. До речі, до Російської Зарубіжної церкви належала незначна їхня кількість.

Я не збираюся виправдовувати чи тлумачити вчинки конкретних осіб. Хочу лише акцентувати увагу, що ретельний розгляд всіх цих випадків і наступне широке обговорення відкриють очі на неоднозначність оцінки "Великої перемоги" і тих, хто кував її.

Окремого дослідження варта діяльність післявоєнного спротиву Радянській владі. Маю на увазі "український" Антибільшовистський блок народів (АБН) та "російський" Народно-трудовий союз (НТС).

Ми вкрай потребуємо примирення в цих історичних питаннях. Наївно сподіватися про примирення сучасників протистояння - ветеранів з обох сторін. Їх треба лишити в спокої.

Цільова аудиторія - наступні покоління. З ними треба говорити наступним чином: "ми, перш за все, українці і доля так суворо з нами повелася, бо брат проливав кров брата".

Це все пропозиції щодо вибудови цілісної стратегії протидії міфу про "Велику перемогу".

Виникає наступна проблема - втілення її в життя. Немає сенсу переказувати усі сучасні можливості та інструменти. Я лише зупинюся на кінематографі.

Росіяни останнім часом зняли величезну кількість фільмів про війну: як поганих, так і якісних. Скільки фільмів ви можете згадати про тих самих "бандерівців": "Залізна сотня", "Нескорений", "Атентат"?

При всі повазі, але вони за вимогами та викликами протистояння не витримують критики ані за якістю, ані художнім змістом. Де українські "бандерівські" блокбастери, бойовики?

Де українські "Врятувати рядового Райана", "Сталінград" тощо? Я вже мовчу про український варіант комп'ютерної гри "Call of Duty".

Історичні монографії будь-якої кількості, якості і накладу ніколи не матимуть такого ефекту як ці "попсові засоби" для широкого загалу.

Висновок. Процес очищення свідомості нації не буде безболісним. Коли неправильно зростається кістка на руці, то її ламають. Отже щоб не бути нацією-калікою з еклектичним світобаченням, нам потрібна ця ломка. Тоді вже не буде потреби писати статті про міфи "Великої перемоги". Тоді "спільна боротьба проти загарбників" вже не матиме такої геополітичної ваги на Україну.

Закінчити виклад думок хочу одним красномовним прикладом. В одного мого львівського товариша бабуся (зв'язкова УПА) була на засланні у Сибіру. Там поряд "українського поселення" були полонені японці.

Через деякий час їм дозволили репатріацію до батьківщини. Коли судно з нещодавніми сусідами бабусі мого знайомого увійшло до японських вод, то свої ж його потопили. Вже коли мій знайомий вчився у Львівській політехніці, то вирішив запитати про цей випадок в одного японського викладача.

На запитання - чого це вони вбили своїх співвітчизників - той зі спокоєм самурая відповів: "Так вони ж стали радянськими!".

Микола Малуха, для УП



powered by lun.ua

Не финансируйте мошенников, которые паразитируют на благотворительности

Изменения климата и экологический контроль

В шаге от банкротства

Выращивание технической конопли стоит дерегулировать

Президент Зеленский в оппозиции к самому себе?

Подводные камни накопительной пенсионной системы

Подпишитесь на наши уведомления!