Две оппозиции

190 просмотров
Вторник, 25 мая 2010, 15:54
Юрий Ноевый
политолог, для УП

"Я можу уявити сильну країну без сильної влади, але я не уявляю сильну країну без сильної опозиції".
 Вінстон Черчілль

Вдало хтось висловився про образ влади й опозиції: перша - залізобетонна, друга - гетерогенна. Останнє слово в Україні означає тільки те, що опозиція часто не завжди є такою по суті. Сумні й водночас веселі події 27 квітня у парламенті це довели.

Запит суспільства на опозицію й досвід голосування в Раді 27 квітня принципово розводять поняття й зміст слова "опозиція" по різні боки. А між ними - по центру - безпорадним і навіть зрадженим залишається суспільний інтерес.

Як і сама політика власне.

Що таке опозиція

Опозиційність - це неприйняття поглядів, рішень і поведінки іншого. Політична опозиція - організована група людей, що не займає посад у виконавчій владі, має свій, альтернативний до владного, погляд на управління державою й на його основі опонує курсу влади.

Ефективний вплив опозиції на уряд - одна із ключових умов дієвості всієї політичної системи.

Загалом складна соціальна структура України не дозволяє, або тимчасово дозволяє грати за правилом "переможець отримує все". Тому температура політичного процесу найближчим часом не спадатиме й буде такою ж гарячою, як і раніше.

Розглядаючи інституційно політичний процес в Україні, можна стверджувати про існування двох опозицій - парламентської (частина НУНС та БЮТ), і політичної (ВО "Свобода").

Парламентська опозиція

Загалом опозиція в парламенті має можливість оприлюднювати інформацію про роботу коаліції, уряду й президента, вносити інтерпеляції та запитання, брати участь у роботі комітетів, ініціювати відповідальність уряду.

Однак у політиці "мати можливість" і її використовувати - принципово різні речі.

Ця розбіжність, власне, і стала основою численних висновків про недієздатність і не ефективність роботи парламентської опозиції.

Відтак політична суть парламентської опозиційності повністю нівелюється.

Неготовність НУНС і БЮТ до роботи в новому статусі, перехід у більшість значної частини депутатів, втрата довіри громадян - усе це пов'язано з неполітичними джерелами формування виборчих списків та структурою самих партій цих блоків.

Адже всім відомо, що таким єдино визнаним джерелом є гроші. Тобто "бабло перемагає зло". Поява в парламенті "тушок" спричинена бажанням окремих депутатів не мати проблем для свого бізнесу. І політика тут ні до чого.

Із цих же причин зазнали краху намагання побудувати партії цих блоків як партії масового народного типу.

Їхня квазінародність виявилася в тому, що ці партії насправді більше кадрові. Вони будуються на основі професійних управлінців з організації політроботи та виборів. Однак у цих партіях навіть кадровість кульгає. Адже управлінський апарат повністю відірваний від депутатів, керівництва партії.

Публічною ілюстрацією низького статусу апарату цих партій є невиплата їм зарплат.

Великою проблемою для цих партій є також те, що вони створені під певного політичного лідера. Піраміду політичної соціалізації - партія народжує лідера - перевернуто згори до низу: лідер народжує партію.

Це породжує повну залежність партії від лідера, і робить сам інститут партійного членства формальним. Бо з'їзд партії не може вплинути на лідера, а лише підтверджує його легітимність.

Те ж саме й у місцевих радах

В Україні дієвим засобом є політична опозиція в місцевих радах. Перемозі помаранчевої революції свого часу посприяли саме деякі обласні ради, які не визнали Януковича переможцем. Інші облради посприяли блокуванню військових навчань у Криму.

Сьогодні обласні ради, де є фракції НУНС і БЮТ, могли б стати перешкодою для курсу Януковича і коаліції на здачу національних інтересів Росії.

Могли, але не стали.

Депутати цих фракцій, а також УНП, Руху, ЄЦ, наприклад, у Тернопільській обласній раді - не спромоглися відправити у відставку новопризначеного губернатора Ярослава Сухого. Те ж саме на Львівщині з Горбалем. Через них же не зібрали й засідання Івано-Франківської облради щодо оцінки продовження перебування флоту РФ у Криму.

Але найбільш "конструктивні" люди від цих партій сидять у Київській обласній раді.

Голосування 28 квітня 2010 року зробило її унікальною з погляду політичної відповідальності. На своїй позачерговій сесії вона ухвалила рішення про підтримку "харківського пакту" Януковича-Медведєва. Цього не зробила жодна інша облрада.

Зі 114 депутатів 70 проголосували "за". Серед них були депутати НУ, УНП, БЮТу.

Політична опозиція

Політична опозиція виконує дві основні функції.

По-перше, піддає сумніву легітимність парламентської більшості, і її здатність здійснювати політичні зміни. По-друге, висловлює той соціальний запит до політики, який залишився поза увагою влади та парламентської опозиції.

По суті така опозиція - подвійна: до влади і до парламентської опозиції. Ця подвійність вимагає від партії пасіонарності й відповідальності. А також постійного звернення до народу, що виявлятиметься в будуванні партії масового типу.

Політична опозиція представлена ВО "Свобода" - партією, яка нещодавно стала чинником великої політики, після перемоги на позачергових виборах до Тернопільської облради в 2009 році.

Її перевагою, на відміну від інших, є діяльність на основі ідеології. Вона може використовувати політичну філософію як основу для політичної програми, оскільки проект "Помаранчева революція" Ющенка-Тимошенко зазнав краху, а курс Януковича-Азарова спрямувався в сторону збільшення соціального навантаження та русифікації.

Ідеологічне осердя спрямовує цю партію на вирішення таких основних завдань: люстрація олігархічного режиму, повернення несправедливо введених у цивільний обіг стратегічних підприємств у державну власність, захист громадянських прав, та подолання наслідків радянської окупації й постколоніального становища України.

Діяльність фракцій ВО "Свободи" в облрадах показує підпорядкованість фракцій інтересам партії, а не навпаки. Завдяки цьому об'єднання може ефективніше діяти, бо не залежить від місцевої ситуації в політиці та становищі еліт.

Опозиція по цілям

У політології виокремлюють згідно цілей суб'єктів види опозиції.

Так, неструктурна опозиція прагне змінити лише деякі елементи політичного курсу держави або запобігти такій зміні. Інші назви цього виду - прагматична чи конструктивна опозиція. До неї можна віднести партії НУ, БЮТ, "За Україну", УНП, Народний рух тощо.

Кадровість та економічне джерело формування цих партій, а також показовий досвід їхньої прагматичної опозиції доводить, що по цілям ця група партій є не структурною опозицією.

Структурна опозиція прагне внести зміни в провідні царини держави й суспільства. Наприклад, та ж люстрація еліт, що вийшли з радянських інститутів. Або визначення за пріоритетні саме інтереси загального блага, а не економічні інтереси олігархів.

ВО "Свобода", як структурна опозиція, обмежена в доступі до ЗМІ.

Комітет захисту України і проблема "об'єднання"

Створений Комітет захисту України для координації діяльності опозиції від початку маргіналізувався тим, що його очолили не політичні лідери, а публічно маловідомий письменник Дмитро Павличко. Недодало комітету в громадському визнанні й те, що частина опозиціонерів, як Ющенко, Гриценко, їхні партії, фактично відмовилися брати в цьому участь.

А оприлюднення на сайті БЮТ інформації, що лідером цього комітету є Юлія Тимошенко, викликало обурення в Тягнибока та Гриценка.

Різні політичні інтереси цих сил, насамперед вузько партійні, формування на основі грошей та квазінародність - не дозволятимуть комітету виконувати задекларовані цілі.

Таким чином, КЗУ не стане платформою для об'єднання опозиційних сил.

Тема об'єднання опозиційних сил є основною в повідомленнях більшості опозиціонерів із НУНС та БЮТ. У ній є дві складові.

Перша об'єктивна: для того щоб дієво впливати на владу чи й навіть її повалити, потрібне об'єднання зусиль усіх опозиціонерів. Проте, внаслідок відколу "тушок" та по суті угодовського голосування місцевих депутатів, виник сумнів у доцільності самого існування всіх партій, що входять до блоків НУНС та БЮТ.

У таких обставинах говорити про об'єднання - означає втретє наступити на граблі.

Широке об'єднання під назвою Народний рух та навколо Ющенка в результаті не дало очікуваних політичних наслідків. Бо лідерські квазіпартії навряд чи можуть бути суб'єктами таких об'єднань. І взагалі сумнівним є об'єднання на папері.

Відтак у дискурсі опозиції треба уникати слова "об'єднання". Воно означає організаційне злиття політичних сил. Ані УНП із "Нашою Україною", ані будь-хто інший - зливатися не будуть.

Друга дискурсивна складова. Причини використання цього слова полягають у хорошому звучанні й позитивному сприйнятті громадськістю. Отже, ті, хто використовує слово "об'єднання" - маніпулюють ним.

Співпраця опозиційних політичних сил можлива й потрібна. Але ж не ціною толерування політичної корупції й безвідповідальності. Якщо партії не контролюють своїх депутатів у ВР та місцевих радах, то вони повинні чітко поставити цих зрадників поза свої межі.

Інакше як можуть вони вести між собою переговори, якщо ніхто не може довіряти?

Відсутність кроків із внутрішньої люстрації в опозиційних партіях означатиме відсутність довіри. А це у свою чергу означає й практичне небуття опозиції. Ну про що можна говорити із "Нашою Україною", якщо заступник Віри Ульянченко Петро Шатковський призначений Януковичем заступником глави Служби зовнішньої розвідки? Те ж стосується й інших партій.

Питання стоїть руба: або внутрішня люстрація, або політична безрезультатність і небуття.

Чи помруть остаточно партії парламентської неструктурної опозиції, залежить від їхніх лідерів. Інформаційно вони зможуть плавати ще певний час. Можливо, навіть їм удасться втриматися до наступних виборів у представницькі органи й подолати прохідний бар'єр.

Але вже в середньостроковій перспективі без люстрації й змін вони приречені поступитися новим політичним силам.

Різниця стилів двох опозицій: старий і новий

Факт існування двох опозицій можна розуміти також через протиставлення понять "старий" і "молодий".

Політичні партії "помаранчевої" неструктурної опозиції - прихильники старого політичного стилю. Партія політичної структурної опозиції - практик нового політично стилю.

Старий стиль "помаранчевих" - стиль діяльності людей похилого віку. Це психологія миролюбності, спокою, пацифізму, переговорів, декларацій про об'єднання, доцільності, повчань та мудрування.

Опозиційна миролюбність випливає з відносно вже довгої власної історії, яка є переліком здобутків без результатів. Стомленість і заплутаність зв'язків їхнього бізнесу, лобіювання інтересів - блокує здорові сили в блоці помаранчевих, і викидає їх за борт процесу прийняття рішень.

Заклики до поступовості мають й економічне джерело: хто робить гроші, не хоче бути опозицією, хіба що показною. Старий стиль - це стиль консерваторів за звичкою. Це бажання бути авторитетом, не підтверджуючи його новими здобутками.

Стара патріотична пострухівська політика - це політика подвійних стандартів. Це прихильність до національної культури й паралельно - рейдерство і корупція, це віра і зрада, слова і показуха, це правда і не правда.

Старі намагаються заручитися підтримкою народу, але бояться його революційного запалу.

В Україні "опозиція старості" виглядає повністю безпорадною на фоні активної дієвої влади донецьких олігархів. Зміна поколінь і збільшення молодих людей вимагає більш активної, пасіонарної сили.

Недавно проведені дослідження соціальної бази різних партій засвідчили, що найбільше молодих людей у ВО "Свобода" та Яценюка.

ВО "Свобода" практикує молодий політичний стиль. Молодість пасіонарна, активна, зубаста - тому, що вона прагне завоювати свою територію, своє місце під сонцем. Вона не просто хоче, вона воліє мати. Мати владу.

Ця політична воля - воля до влади.

ВО "Свобода" готова співпрацювати, але не об'єднуватися. Вона може тільки приєднувати, інтегрувати. Молодий стиль -це й вуличні акції, і мілітаризм, і конфліктність, і круглі столи експертів, і нова політологія, і публічна дискусія на радіо та телебаченні.

Висновки

Питання співіснування двох опозицій - це питання про передачу естафети в політиці. Передача не тільки інституційна, але й ідеологічна, стильова тощо.

Бо молоді в політиці також можуть бути по-старому цинічними.

Старій опозиції не вистачає самоочищення, покарання політичних зрадників. Молодим треба бути готовим до копіткої довготривалої роботи. Треба виробити регіональні моделі діяльності, особливо в русифікованих регіонах.

А головне - забезпечити ефективність внутрішніх механізмів стримування корисливості, наживи й дезертирства.

Що буде далі - час покаже.

Юрій Ноєвий, політолог, спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)