Наши люди предадут всюду...

У кінці минулого десятиліття я відважився було зареєструватися кандидатом у народні депутати на довиборах у Слов'янську Донецької області. Виборчий округ - понад стотисячне місто, у якому зупинилося близько 90% промислових підприємств і на додачу два сільських райони, де успішно довалювалися усі без винятку колгоспи і радгоспи.

Люди, немовби мурахи у зоні катастрофічної біди - всі розмови про одне, "а що ви нам дасте?".

Без допомоги місцевих агітаторів, зрозуміло, було не обійтись. Порадили мені у поміч одного язикатого чоловічка, який, виявилося, на виборах "собаку з'їв". У нього під рукою, з'ясувалося, є ціла група агітаторів, які тут же зголосилися попрацювати на заїжджого кандидата у депутати.

"Професіонали" не забарилися повернути справу так, щоб я розрахувався із ними за половину виконаної роботи авансом, "бо ж вони знають майже всіх людей на своїх агітаційних дільницях". І закипіла робота.

Через десяток діб у моєму виборчому штабі виявили: місцева бригада "Ух", як ми її звали позаочі, одночасно "працює" і на нашого конкурента Поживанова і на представника Аграрної партії Петренка. Це були і справді "професіонали", які залюбки обшахровували заїжджих претендентів на папаху нардепа. І, схоже, уже не вперше.

Шокований цим відкриттям, у прямому ефірі місцевої телевізійної компанії я щось казав про порядність, доброчесність, на що ведучий російськомовний Ігор Александров, який згодом за свої правдиві виступи тут таки, у Слов'янську, загине від бейсбольних біт найманих убивць, багатозначно тоді скаже українською: "Наші люди зрадять всюди...".

Цей афористичний неологізм мені згадався тоді, коли стали відомі результати цьогорічних президентських перегонів, де відверто подивував результат Сергія Тігіпко.

У колі своїх друзів ми до хрипоти сперечалися про те, що може бути головною складовою цього несподіваного виборчого вибуху. І таки прийшли до висновку: нас українців, у своїй масі, ніколи, на жаль, не оминає огидне дійство зради. Навіть не обов'язково ренегатство щодо інших, як насамперед відступництво відносно себе самих. Своїх потомків.

Хіба ж ті, хто голосував за "економічного реформатора", який зодягнув на себе цей камзол ще в уряді Павла Лазаренка 1997 року, все життя діючи по-комсомольськи - лише з трибун і телеекранів, насправді не зробив ні на йоту для конкретної справи, не знали цього?

Хіба ж вони забули, що це завжди був один із головних піднощиків патронів за часів режиму Кучми? Нарешті, що це права рука Януковича (голова його виборчого штабу) 2004 року.

Що нового, свіжого може принести, дати людина, яка уже замало не десятиліття за різних урядів знаходиться керманичем на головному, економічному напрямку держави, а результати поступу країни на цьому шляху такі, що українці за своїми статками випереджають нині лише громадян Молдови? До речі, малої батьківщини пана Тігіпка.

Благо, Сергій Леонідович без влади не може. "Успіхи" уряду Азарова в економічній сфері, де Тігіпко знову за головного, буквально пиляють гіляку на якій удатно товчеться політик. Доказ цьому - жовтневі вибори до органів місцевої влади, котрі явно не порадували ані виборчий штаб "Сильної України", ані самого вождя.

Зараз дійсно настав цікавий момент щодо цієї політичної сили. У покері це називається - "call the bluff" - розкрити блеф гравця, який із жалюгідною трійкою (або взагалі без нічого за душею) підвищує ставки і поводиться так, як нібито у нього каре на тузах і джокер у рукаві...

А щоб швидше знімати облуду з очей, раджу частіше читати Салтикова-Щедріна, знайомитись, приміром, із його "Помпадурами і помпадуршами", казками про "веселих, рихлих, ситих, білих", які за всяких часів одурманюють і продають народ. Там ви неминуче зустрінуте багатьох прототипів наших нинішніх політичних буднів.

Мені, приміром, в образі ліберала з однойменного твору Щедріна уявляється Арсеній Яценюк. Він як і літературний герой із 1885 року все більше пристрасно піклується про свободу, навіть грізно може помахати пальчиком у бік нинішньої влади. "І ніхто, - писав класик про подібне, - на нього за це не сердився, а, навпроти, всі говорили: "Нехай запобігає - нам же краще!". Точнісінько як нині у житті...

Схоже, для більшої страшилки свій політичний проект пан Яценюк назвав зовсім таки по-військовому - "Фронт змін".

Образу ще більшого мілітариста, хоча Арсеній, здається, і військової форми ніколи не зодягав, надають його агітаційні палатки і штандарти, виконані на кшталт здійснення американцями операції "Буря в пустелі".

Тільки за одне це вже хочеться достроково присвоїти панові Яценюку звання маршала. Аби, не приведи Боже, не стався з ним такий конфуз, який свого часу приключився із молодим та раннім Табачником.

На одній із радіостанцій він (сам я чув) зізнався в тому, що з дитинства мріяв бути капітаном корабля дальнього плавання, мати звання капітана першого рангу. Ставши главою Адміністрації президента України заледве не в дитячому віці, пан Табачник тут же поспішив присвоїти самому собі звання полковника.

Для тих, хто не знає цього, поясню - звання армійського полковника рівнозначне морському званню капітана першого рангу. Отже, рожева мрія збулася. Щоправда, Кучма, як відомо, виявивши цю дитячість безсердечно розжалував новоявленого полководця.

Але зовнішній антураж зовсім не головне в "фронтовому" проекті Яценюка. Напередодні голосування 31 жовтня всіма своїми рогами й копитами з-під маскувальної палатки політичного проекту новоявленого "маршала" визирнула несподівано прихована... ракетна установка "Катюша".

А, можливо, щось і на зразок надпотужного російського ракетного комплексу "Тополя", який навіює жах і на Пентагон.

Виявилося, що в першій п'ятірці списку "Фронту змін" до виборів Київської обласної ради значиться такий собі Олександр Присяжнюк, який насправді є сином голови тамтешньої обласної адміністрації Анатолія Присяжнюка.

Спійманому "на гарячому" Арсенію Петровичу не залишалося нічого іншого як просто заявити, що це його давній приятель чи навіть друг, якому він сповна довіряє.

Я особисто щиро вірю цьому запевненню. Але в такому випадку маю відкрити таємницю і сказати, що Яценюк або ж сам майстер бального танцю, або його азартний прихильник, який добре розуміється у чому, приміром, різниця між правим і лівим поворотом у вальсі, чи як танцюють бокове шассе в джайві.

Позаяк Присяжнюк - це ніхто інший як чемпіон світу, справді зоряний молодий чоловік, котрий ще 1999 року ввійшов до книги рекордів Гіннесса, як абсолютний чемпіон планети з бальних танців серед молоді - до нього із партнеркою ніхто в світі три програми (стандарт, латина і десять танців) не вигравали поспіль.

У зрілу пору танцюрист Присяжнюк у парі з одеситкою Анастасією Кісліною, навчаючись в одному з донецьких клубів, буквально познімали усі зорі, раз у раз перемагаючи у найпрестижніших міжнародних змаганнях.

"Олександр завжди був неперевершений у виконанні самби, румби, ча-ча-ча, пасодоблю і джайву", - писала про нього преса.

Але в нашій історії сам танцюрист - лише прив'язний ремінь в політичній історії. Річ у тому, що Арсеній Яценюк свою захмарну кар'єру починав із Криму. А саме там основну частину свого життя провів Анатолій Присяжнюк, нинішній керівник Київщини, та його сім'я. Десь там, схоже, і подружилися молоді люди.

Мені ж довелося з Анатолієм Йосиповичем зустрітися на початку дев'яностих, коли була тільки утворена автономія в Криму і він щойно був призначений заступником міністра внутрішніх справ АРК.

Але вже тоді батько надзвичайно переймався проблемами сина. Сам колишній спортсмен - член олімпійської збірної СРСР із велоспорту, він самотужки тоді створював... Асоціацію спортивного танцю України. Бо потрібно було юну пару виводити на міжнародний рівень.

Знаю, що буквально за свій кошт кримський полковник утримував частину тренерів. Таким непереборним було його бажання допомогти сину стати зіркою бального танцю.

І, повірте, я не багато зараз погрішу від істини, якщо скажу, що в успіхах світового чемпіона Присяжнюка на відсотків 70 (!) заслуга його батька.

А тепер знову від спорту до політики.

Попередні підсумки виборів 31 жовтня на Київщині показали, що попереду всіх тут дві політичні сили - ПР і "Фронт змін". У них переможне політичне ча-ча-ча дуетом.

Тому я й ставлю знак запитання у реченні: "А чи не свідчить це, що Анатолій Присяжнюк усиновив і Яценюка та його "Фронт змін"? Принаймні, на Київщині.

Будьте певні, Присяжнюк особлива політична фігура. Про його силу і вміння працювати на кінцевий результат можуть уже в деталях розповісти "Батьківщина" та ВО "Свобода".

Я лише хочу підкреслити таке. Якщо Присяжнюк незабаром стане головую СБУ, або керівником МВС (і там, і там він уже служив у якості заступника голови та міністра), це означатиме, що в Україні наближається коронація "маршала" Яценюка...

Олександр Горобець, для УП