Пес на воеводстве

Вельми болісно це спізнавати, але реальність вища за всі Германо-Азаровські пропагандистські штучки, на кшталт того, що, мовляв, усе "о'кей!" - розвиваємось, ростемо, багатіємо.

Держава буквально на очах перетворилася з руто-м'ято-соняшникової вольниці на справжню псарню. Міліція стала справжньою катівнею, звідки виходять не всі живими і здоровими.

Прокуратура - прив'язний вовкодав, готовий заживо проковтнути кожного, хто готовий бодай криво глянути на Господаря - владний режим.

Суди - нещадна, запрограмована на зубодробний лад молотарка, куди як снопи у жнива кидають і кидають душі тих, хто бодай щось заїкається про демократію і свободу слова, хто хоче громадянської справедливості.

Ага, діждетеся!

Одне слова, що та, що інша владна кабінка - все той же злощасний сортир...

Над усім цим золотий вертоліт. Сонцесяйна Альона Березовська, а по низу менти з вівчарками. Добре, що не з крокодилами... Але до цього, схоже, уже недалеко.

На питання до знайомого донецького шахтаря, чому його колеги "ногами" голосували на останніх виборах, мій візаві пояснив: "Делегувавши свою донбасівську команду у верхи, ми, мовлячи сленгом картярів, явно перебрали. Пролетіли над очком. Нам обіцяли "почути кожного", вийшло - забули всіх. Особливо яскраво це було продемонстровано в останній приїзд глави держави в Донбас. Я ніколи не бачив, щоб під час візиту, бодай і найвищої посадової було так багато міліції. Буквально на кожному кроці. І повсюди вівчарки, вівчарки...".

Складається таке враження, що при нинішній владі в державі утворився справжній "собачий рай"... Бо шахтарям щодалі живеться сутужніше і сутужніше. При нинішній владі жирують лише пси...

Як тут не згадати російського поета Пушкіна. У нього є прозова повість "Дубровський".

Якось дворянин Дубровський відвідав боярина Кирила Петровича Троєкурова. Тут і далі вживатиму тексти в оригіналі - російської, для більшої смакоти.

"Его богатство, знатный род и связи давали ему большой вес в губерниях, где находилось его имение...". "В домашнем быту Кирила Петрович выказывал все пороки человека необразованного. Избалованный всем, что только окружало его, он привык давать полную волю всем порывам пылкого своего нрава и всем затеям довольно ограниченного ума".

Троєкуров вирішив показати Дубровському свою псарню. Ходив, розхвалював.

"...Один Дубровский молчал и хмурился. Он был горячий охотник. Его состояние позволяло ему держать только двух гончих и одну свору борзых; он не мог удержаться от некоторой зависти при виде сего великолепного заведения. "Что же ты хмуришься, брат", спросил его Кирила Петрович, "или псарня моя тебе не нравится?"

"Нет", отвечал он сурово, "псарня чудная, вряд людям вашим житье такое ж, как вашим собакам". Один из псарей обиделся. "Мы на свое житье", сказал он, "благодаря бога и барина, не жалуемся - а что правда - то правда, иному и дворянину не худо бы променять усадьбу на любую здешнюю канурку. - Ему было б и сытнее и теплее".

Кирилл Петрович громко засмеялся при дерзком замечании своего холопа, а гости во след за ним захохотали, хотя и чувствовали, что шутка псаря могла отнестися и к ним. Дубровский побледнел, и не сказал ни слова...".

І Україна помітно перетворюється в таку ось троєкуровщину.

Що можна верховному головнокомандувачу, те підходить і меншим командирам. Он і голова Київської міськдержадміністрації на вулицю й носа боїться показати, перш не обнюхає його маршрут вівчарка.

Бракує лише есесівцях у штанах галіфе і лощених голенищах.

Але факт: між владою і народом посадили вже псів.

Чи не пора владному режиму поміняти малий герб, додати до символічного слова ВОЛЯ образ зубастої вівчарки? Це було оригінально і справедливо.

Олександр Горобець, для УП