Есть ли для Украины место под солнцем?

2 просмотра
Четверг, 16 июня 2011, 13:38
Сергей Максименко
ЕвроРегио Украина

Якщо припустити, що секретаря РНБО слухає вище політичне керівництво країни, то можна зробити втішний експрес-висновок: наші справи не такі вже й кепські щодо нашої спроможності як держави шукати й знаходити адекватні відповіді на зовнішньополітичні виклики наступного десятиріччя та вміло використовувати можливості.

Під час круглого столу саме з таким порядком денним, організованого Українським інститутом публічної політики, секретар РНБО говорила переконливо. І про необхідність розуміти й дбати про власні інтереси, насамперед, про беззмістовність таких термінів як "дружба народів" у контексті міждержавних відносин. І про готовність органів влади слухати й враховувати думку й пропозиції неурядових організацій. І про пріоритет довгострокових цілей та завдань над можливими тактичними спокусливо-привабливими надбаннями. І ще багато інших правильних і доцільних речей.

Буквально наступного дня після круглого столу ВР схвалила постанову, якою, начебто, поставила крапку в питанні Митного союзу – Україна обирає європейську інтеграцію, як основний наш зовнішньополітичний пріоритет. Постанова в дусі тієї зовнішньополітичної філософії, що була озвучена напередодні секретарем РНБО.

На жаль, практичні кроки нинішньої влади дещо не відповідають цій філософії. Недолугі харківські угоди – яскравий приклад. А наступного дня після згаданої постанови Янукович усе ж таки підписав закон про червоний прапор.

Цей закон, і прапор також – начебто й не мають безпосереднього відношення до зовнішньополітичних викликів і загроз. Але всі ми розуміємо, що насправді це не так.

Здатність держави як суб'єкта міжнародних відносин захищати себе й громадян зводиться нанівець, якщо суспільство не є консолідованим, якщо його намагаються поляризувати й розділити. Янукович у якості кандидата в президенти обіцяв об'єднувати, а не розділяти. Обіцянку не виконав.

І зараз уже не важливо, були це грубі помилки його команди через низький рівень професійності, чи то були політичні помилки власне президента, який у ситуації соціально-економічного погіршення не знайшов кращого засобу відволікти увагу електорату від невдалих дій власного уряду.

У будь якому разі, маючи всю повноту влади в країні – за все відповідає саме президент.

Отже, у який спосіб діяти треба, щоб забезпечити місце під сонцем?

Тут є два комплексних блоки: умовно кажучи, це внутрішня політика й зовнішня політика.

Умовно – тому що, за великим рахунком, для такої країни, як Україна, на сучасному етапі зовнішня політика нерозривно пов'язана з політикою внутрішньою. Це є суттєвою характерною рисою країни, яка "ще не зовсім" відбулася, продовжує шукати свою національну ідентичність, залишається нереформованою після 20 років незалежності.

Зараз модно говорити також про консенсус еліт. Тобто про його відсутність. Адже Україна для еліти – як пікнік на узбіччі. Тут вони заробляють свої великі гроші, які витрачають у інших місцях із більш високим рівнем сервісу.

Слід також зазначити, що в умовах глобалізованого світу внутрішня політика часто має вельми значну зовнішньополітичну складову. Це природно. Значить, слід це враховувати.

Не менш важливим є загальний дискурс та цілеспрямоване акцентування на власному інтересі, який треба захищати. У тому числі – і через протидію шкідливим тезам і міфам, що складають цей дискурс. Адже тут маємо справу з очевидною маніпуляцією свідомістю.

Пані секретар РНБО закликала позбавлятися беззмістовних термінів на кшталт "дружба народів". Хотілося б підкреслити: подібні штампи це своєрідне термінологічне сміття, міфи, від яких треба періодично чистити будь яку систему комунікації. Не зробимо цього, усе важче буде з кожним роком знайти те саме місце під сонцем для України.

Серед таких міфів є декілька фундаментальних.

Приклад – статті, інтерв'ю, заяви українських і іноземних політиків, експертів і посадовців щодо України як моста між Сходом і Заходом. Це звучить уже багато років і багатьма сприймається як нормальна, адекватна даність.

Здавалося б, що поганого в тому, щоб побудувати міст? Ця інженерна споруда на всіх континентах і при всіх політичних режимах виконує певну інфраструктурно-корисну функцію, допомагає налагодженню співпраці між людьми. Об'єднує, а не розділяє.

Насправді цей підхід хибний. Концепція "моста" – рух у напрямку "об'єктності" для України в міжнародних відносинах замість "суб'єктності". У культурно-цивілізаційному плані це натяк на нездатність для країни врешті-решт визначиться щодо своєї ідентичності: чи є ми європейським народом чи євразійцями.

Бути "мостом" для України означає тільки одне: кожна з "двох великих цивілізацій" використовуватиме цей міст як плацдарм для реалізації власних, не завжди абсолютно толерантних цілей по відношенню до іншої цивілізації.

Можна передбачати, що в таких процесах Україні не завжди навіть вдаватиметься плату стягувати за використання себе як моста. Конкретні приклади на підтвердження цієї тези – питання транзиту російських енергоносіїв до Європи.

Віце-президент США Байден наприкінці травня ініціював телефонну розмову з Віктором Януковичем: " Розвиток України під Вашим керівництвом дуже важливий для перетворення України в міст між Росією та Європою".

Уже не йдеться про якісь там демократичні реформи, ефективне належне управління, права людини, необхідність політичної, економічної демонополізації тощо... Байден бачить ціллю розвитку України перетворення її на суцільний міст між Європою й РФ.

Не більше й не менше.

Можна зрозуміти, яка від такого "перетворення" буде користь для США, хоча й це питання не є однозначним у довгостроковій перспективі. Але який зиск від цього "перетворення" дістане українська громада? Вельми цікаво було б дізнатися, що президент відповів пану Байдену.

Надія все ж таки залишається – Байден наголошує, що такий розвиток України є важливим саме під керівництвом Віктора Януковича. Відповідно, можна припустити, що думка американського уряду поміняється за умови, що українці поміняють свого президента.

Ще один міф із категорії тез-вірусів, що заважають будувати адекватну зовнішньополітичну стратегію – сам факт існування демократичної, процвітаючої України сприятиме демократизації РФ.

Мовляв, "Захід нам допоможе" – ви нам дайте сигнал, ви нас підтримайте, ви ж розумієте, що демократична Україна буде яскравим прикладом для народів РФ, перед котрим не встоїть будь який "злочинний" політичний режим цієї країни.

Підхід хибний і шкідливий.

По-перше, Україна – не Росія. Не зважаючи на те, що ми маємо довгу спільну історію, РФ, менталітет її народів, мають суттєві відмінності від України щодо сприйняття й прийняття демократичних цінностей. "Что немцу хорошо, то русскому – смерть".

Ну, не матиме Росія того рівня демократії й свободи слова, що є в ЕС, чи навіть в Україні. На це треба дивиться як на даність. І який нам зиск від того, щоб "боротися за демократію" в Росії? Це справа політикуму й громадян РФ.

Отже, не варто видавати бажане за дійсне: ми не тільки не можемо реально вплинути на "демократизацію" Росії. Це нам узагалі не потрібне.

Зайвою ця риторика є й для конструктивних російсько-українських відносин. Нам потрібна Росія як стабільна в економічному й політичному вимірах держава-сусід, що матиме прогнозовану політику відносно України, яка завжди буде договороспроможна й прагматична – не тільки щодо природного газу, але також щодо всього спектру питань кооперації між державами.

По-друге, усі ці непродумані заяви й наголоси – які не мають під собою реального підґрунтя! – часто-густо використовуються антиукраїнськими силами в РФ із метою спотворити реалії українського політичного життя, завадити налагодженню конструктивного прагматичного діалогу між урядами двох країн.

Своєрідний розвиток отримав цей міф уже у виконанні чинної влади.

Міністр закордонних справ Грищенко пішов ще далі щодо масштабності ролі, яку, на його думку, може відігравати Україна в європейських справах. Він вважає, що Україна здатна "максимально усунути будь-які антагонізми по лінії Схід-Захід у Європі, зокрема й успадковані від холодної війни". За Грищенком, таку унікальну роль Україна може реалізувати через свій позаблоковий статус.

Пройшов майже рік. Але щось не було помітно вагомих ініціатив із боку МЗС.

Не є також зрозумілим, яке конкретне наповнення передбачене для цього позаблокового статусу, чи зміцнилась наша безпека завдяки цьому позаблоковому статусу? А чи не консервує цей позаблоковий статус ситуацію невизначеності?

А громадян принагідно продовжують годувати казками про те, що зараз ми в безпеці саме завдяки позаблоковому статусу.

Натомість, не треба бути великим стратегом щоб зрозуміти – навіть у простому побутовому конфлікті між "фізичними особами", третя "позаблокова" сторона майже завжди має шанс "отримати" значно більше ніж безпосередні учасники конфлікту.

І взагалі, чи варто забувати просту й стару як світ істину – конфліктів уникає той, хто кожного дня, цілеспрямовано й відповідально перед власними громадянами, готується до них.

А заявляти, що ми можемо усунути через оголошену позаблоковість значну кількість європейських антагонізмів – це, даруйте, впритул наблизитись до того, коли з когось чи чогось починають глузувати, що буває значно гірше, ніж коли починають сперечатися чи жорстко критикувати.

Ще одна теза авторства Бжезинського – без України не може бути Росії як імперії, а відповідно не може бути взагалі, оскільки іншою вона, Росія, себе не бачить.

Американський політолог людина авторитетна, до його думки прислуховуються. Однак людей такого рівня цитують не тільки там де треба, але також тоді, коли чи то не маєш власної думки, чи то треба написати хоча б щось.

При сучасних підходах керівництва Росії її не може бути, якщо не буде нафти та газу. Оскільки нафта й газ ще є, то й Росія буде. Протягом 20 років Росія живе й розвивається без України. Має успіхи й невдачі різного калібру. Але, за великим рахунком, не помітно, щоб її, Росії – не було.

Під час згаданого круглого столу один шанований політик і дипломат наголосив, що головний зовнішньополітичний виклик для України – Росія, що Україна повинна мати концепцію "позитивного стримування Росії".

Відверто кажучи, навіть якось незручно в черговий раз опонувати цій тезі.

Адже наш основний зовнішньополітичний виклик на сучасному етапі розвитку – це наша спроможність зміцнити себе всередині.

Це наша здатність провести реформи, які б суттєво відрізнялись від запропонованого паном Байденом "перетворення" на міст.

Мусимо тверезо й прагматично аналізувати події й тенденції для використання цього аналізу як підґрунтя для розробки адекватної зовнішньої політики.

Мусимо позбавлятися від міфів і ілюзій, які заважають таку політику розробити й впроваджувати.

За подібних умов буде шанс не тільки знайти місце під сонцем, але й відстояти своє право на це місце.

Сергій Максименко, ЄвроРегіо Україна, спеціально для УП



powered by lun.ua
Прости, Гия! Сегодня мы могли бы праздновать 50-летие журналиста Георгия Гонгадзе
Этот короткий текст пишу для тех, кто не знал Гию, но помнит. Или должен был знать. (укр.)
Люстрация ІІ (2014-2019) – Restart!
Сможет ли новый гарант перезапустить внутриполитический процесс и заполонить свой кадровый вакуум специалистами интеллектуально готовыми к работе на интересы Украины?
Есть ли в Украине муниципальное будущее и было ли вообще прошлое?
Современный процесс муниципального реформирования имеет очень серьезные недостатки и угрозы, поэтому очень интересно, какой же она будет новая "Зе!муниципальная" реформа шестого президента Украины и кто они такие "новые Зе!реформаторы". (укр.)
Децентрализация и земельная реформа — путь борьбы с бедностью
Многие центральные органы власти работают на чьи-то ведомственные интересы, что затрудняет работу объединенных территориальных громад. Будет еще хуже. (укр.)
Интернет-чебурашка: сможет ли Россия закрыть доступ к своей сети
Большинство глобальных интернет-сервисов Пекин уже успешно заменил на свои. В России пока нет никаких аналогов западных технологий, и это будет одной из проблем при внедрении "суверенного рунета". (укр.)
Законно ли Зеленский распустил Верховную Раду
Юридически совершенным является факт отсутствия существования коалиции "Европейская Украина", начиная с 19-го февраля 2016 года. Спикер Парубий должен был тогда объявить о прекращении ее существования, а ВР должна была создать новую или пойти на перевыборы. (укр.)
Корь разошлася не по-детски: зачем вакцинироваться взрослым
Если у вас нет иммунитета, и вы оказались на улице даже в ста метрах от больного, – вы заразились. (укр.)