Тигипко как инструмент Банковой по контролю за Партией регионов

Вторник, 30 августа 2011, 10:08

З приводу злиття, а точніше влиття "Сильної України" Тігіпка до Партії регіонів вже озвучено досить багато версій.

Найбільш розповсюджені – це підготовка Сергія Леонідовича до прем’єрського крісла, у яке Тігіпко не міг би сісти не будучи членом Партії регіонів, і намагання зібрати навколо партії влади інші більш-менш лояльні політсили, аби зменшити рівень внутрішньої конкуренції напередодні парламентських виборів.

Обидві версії, звичайно, мають право на життя. По-перше, чутки про відставку Азарова точаться вже майже рік, і в числі основних претендентів на прем’єрство регулярно з’являється прізвище Тігіпка.

Проте стати прем’єр-міністром останньому заважало негласне правило, згідно з яким уряд і партію влади повинна очолювати одна людина. Тепер ця перепона майже усунута. Тігіпко вже у ПР, і може претендувати на прем’єрство на рівних із, наприклад, Клюєвим.

По-друге, не менш очевидно, що в Партії регіонів хотіли б зібрати навколо себе лідерів менших провладних партій, аби уникнути, або хоча зменшити градус конкуренції на виборах.

З одного боку так в ПР робили завжди – з Богословською, Кінахом, покійним Кушнарьовим тощо. З іншого боку, додатковим підтвердженням цієї версії є інформація про торги між Віктором Балогою і Банковою за влиття у ПР ще й "Єдиного Центру".

Проте друга версія виглядає сумнівнішою, адже Партія регіонів, яка поволі, але впевнено втрачає рейтинг – не резинова. Зібрати туди всіх не вийде. Адже списку і прохідних округів не стане навіть на діючих депутатів-регіоналів. Що вже казати про перспективи вливання нової крові.

За таких умов "посунутися" з сесійної зали доведеться дуже багатьом нинішнім парламентаріям від ПР. До того ж, досвід "Нашої України", яка свого часу спробувала зібрати всі "демократичні сили", а на виході отримала поразку, програвши БЮТ в 2006 і 2007 роках, має бути хоч трохи повчальним для нових хазяїв Банкової.

Тому видається, що комбінація із влиттям "Сильної України" до ПР є більш складною багатоходівкою. І пов’язана вона із прагненням Сергія Льовочкіна зменшити вплив "старих донецьких" на партію влади напередодні виборів.

Тут слід відзначити декілька дуже важливих позицій. По-перше, Льовочкін, потрапивши до ПР завдяки Прутніку, так і не став своїм для "батьків-засновників" ПР. Натомість саме він і люди, яких умовно відносять до групи RoSUkrEnergo – Фірташ, Бойко, Хорошковський – отримали найбільш суттєві бонуси, найвигідніші ресурси і найвпливовіші посади після приходу Януковича до влади.

Очевидно, це викликало ще більше відторгнення у "старої команди", яка вважає, що забезпечила почесному лідеру ПР перемогу і президентство, дуже мало отримавши натомість.

По-друге, затаївши образу за "недостатню вдячність" після перемоги Януковича на виборах, "старі донецькі" вважали Партію регіонів своїм останнім бастіоном, ключовим ресурсом для збереження впливу на Януковича.

Розрахунок у тому, що на вибори все одно піде ПР, а не адміністрація президента. Тому поки партія контролюється "старими донецькими", а Януковичу потрібен вплив у парламенті, він рахуватиметься з інтересами стейкхолдерів ПР.

Ну, і звичайно ж, для збереження цього бастіону "старим донецьким" передусім необхідно було не допустити Льовочкіна до впливу на ПР.

З іншого ж боку, самому Льовочкіну необхідно було отримати контроль над ПР, щоб мати додатковий ресурс впливу, окрім доступу "до тіла" глави держави.

Крім того, зменшення впливу "старих донецьких" в ПР повністю збігається із прагненням самого Януковича якомога далі дистанціюватися від тих, хто допоміг йому прийти до влади.

Таким чином, у Тігіпкові і влитті його "Сильної України" до Партії регіонів Банкова знайшла можливість увійти до числа стейкхолдерів Партії регіонів.

По-перше, якщо до ПР прийдуть люди Тігіпка, це автоматично означатиме зменшення впливу "старих донецьких" і на формування списку, і на ведення виборчої кампанії, і на майбутню парламентську фракцію.

Це вже не говорячи про те, що реальний вплив "старих донецьких" у наступному парламентському скликанні і так зменшиться умовно вдвічі. Адже кандидатів на мажоритарні округи, швидше за все, затверджуватимуть у адміністрації президента, а не в апараті Партії регіонів.

По-друге, якщо Тігіпко таки стане прем’єр-міністром і автоматично очолить ПР, то фактично Банкова, передусім в особі Льовочкіна, отримає на чолі партії влади людину цілком і повністю особисто зобов’язану йому своїм кар’єрно-політичним злетом.

І на останок. Слід пам’ятати, що Тігіпко значною мірою поламав собі публічний імідж через проведення найбільш складних і, напевно, найменш вдалих соціальних і економічних реформ. А це навряд чи забудуть виборці.

Тому він точно не стане конкурентом для президента Януковича у 2015 році, і малоймовірно, що стане його наступником у 2020.

В ході парламентських виборів образ Тігіпка можна буде використати як символ партійного оновлення. У той же час, на прем’єрській посаді він буде більш молодим і фотогенічним продовженням Азарова, на якого можна буде вішати собак за прорахунки.

Натомість лаври, якщо такі будуть, збиратиме Янукович. Тому Сергій Леонідович у даному випадку не відкриття і не зрадник, а просто – інструмент.

Олексій Краснопьоров, політолог, для УП

powered by lun.ua

Мгновенное удушение малого бизнеса: еще один рецепт от Минфина

Что делать, когда в больнице требуют деньги за услуги или медикаменты. Инструкция

Спасти нерядового Зеленского. Похищение Чауса как элемент Вагнергейта

Чего хотят иностранные инвесторы в "зеленой энергетики"?

Наша боль и наш бой. Зачем нужна "Крымская платформа"?

Кто освящает удобрения?