Забор. Инструкция по использованию

18 просмотров
Понедельник, 21 ноября 2011, 11:29
Игорь Луценко
народный депутат Украины, для УП

Як людина з досвідом поводження з парканами, хотів би вставити своїх пару копійок в доленосну дискусію навколо парламентської загорожі.

Правило другого кроку

Паркан – це міна. Основна небезпека паркану – це можливість виставити тих, хто його ламає, варварами, хуліганами і, не в останню чергу – злочинцями.

Нема в тому ніякого особливого геройства чи технічної звитяги, щоб зламати паркан. Жителі Києва голими руками це робили і роблять. Періодичність – раз на два-три місяці. Залежність від прізвища мера чи голови КМДА – нульова.

Набагато складніше зламати паркан легітимно, тобто по справедливості – раз, друге – з користю.

У автора цих рядків цілий загін соратників, котрих переслідували і навіть зараз продовжують переслідувати за ламання парканів. Декого затримували "Беркутом", тримали по декілька днів у міліцейських застінках, когось просто тримали на підписці про невиїзд.

Це відбувалося і за попередньої "м’якої", і за нинішньої суворої влади. Прізвище міністра внутрішніх справ теж неважливе.

Враховуючи практику плитки Майдану, за пошкодження якої відкрито кримінальні справи, неважко уявити, що очікує парканоборців, якщо буде команда "фас".

Але це не означає, що ламати не треба. Це означає, що потрібно розуміти, для чого це робиться. У ламанні паркану найважливішим є другий крок, коли загорожа уже впала.

Якщо це стосується незаконної забудови, що забирає у дітей дитячий майданчик, нищить парк чи перекриває вільний рух транспорту – цей наступний крок полягає у відкритті дітям доступу на майданчик, у рятуванні дерев і кущів, у відкритті руху вулицею.

В ідеалі руйнівники паркану обов’язково мають демонструвати конструктив. Якщо відвоювали майданчик – треба його привести в зразковий стан. Якщо відбили сквер – варто висадити там дерева чи іншим способом вкласти свій розум і працю.

Тоді усім зрозуміло, кому і чому заважає паркан, і чому власне його поламали. Бо одна справа – загорожу руйнують якісь темні особи, інша справа – батьки дітей, яким забудовницька жадібність заважає зробити для своїх дітей місце для розвитку, спорту та виховання.

Приклади є. Приміром, Пейзажна алея, де паркан кияни руйнували в три прийоми – для того, щоб зупинити вандальне нищення археологічного шару екскаватором (там стояли княжі палаци часів Київської Русі), щоб власноруч засипати котлован і прибрати будівельне сміття, і, врешті, створити унікальний ландшафтний парк з дитячими скульптурами.

Інший приклад – Прорізна, скверик зразу ліворуч, якщо іти з Хрещатика. Там теж вирили котлован, там паркан падав не менше п’яти разів, аж поки не зацвіли на тому місті клумби, не з’явилися оформлені митцями кольорові лавки.

Без конструктиву, на мітингових емоціях ламати паркан – це значить дискредитувати опір, дурно кидати себе у пащу міліцейського молоху. Цього їм тільки і треба.

Як це правило "наступного кроку після паркану" можна застосувати до Верховної Ради – питання техніки (і військової таємниці).

Право версус сила

Депутати, котрі абсолютно свавільно зрізали болгаркою дві секції паркану, окрім лінощів (якщо вже зрізати, то зрізати все), продемонстрували небажання застосовувати правові механізми.

Вина цих парканоборців з імунітетом проти кримінального переслідування – у тому, що вони дали приклад хуліганства замість того, щоб створити чудовий прецедент прямого народовладдя. І власне пояснити українцям – в чому різниця між першим і другим.

Варто було б напружитись і об’єднатися з простими людьми, щоб організувати збори територіальної громади у формі громадських слухань.

Далі, за формальною процедурою, встановити а) (смішний) факт "безхозності" даного паркану; б) його нелегітимність, підтверджену на той час заявами і документами київської влади, в) необхідність негайного демонтажу паркану як такого, що заважає проведенню мирних зібрань під парламентом, вільного доступу до Маріїнського парку і взагалі як ганьби для демократичної держави.

Відповідно, наступне знесення паркану було б виявом волі українців, а не свавіллям тих, кому за це нічого не буде.

Натомість бачимо, що депутати мислять себе суверенними гравцями, а не виразниками волі виборців, що вони не хочуть і не можуть привчати народ до управління собою. І навіть з неправовим парканом вони борються неправовими методами.

Вікно можливостей

Парканоманія, котра зараз набрала обертів – непоганий шанс перевести боротьбу з режимом у конструктивне і перспективне русло.

Нинішня влада надзвичайно залежна від зовнішнього комфорту. Простір без подразників для неї надзвичайно важливий, ізоляція від шумів, котрі генерує обурений народ, – необхідна передумови життя без стресу. Тому боротьба з "колективним Януковичем" має бути боротьбою за простір.

Потрібно боротися, в першу чергу, за вільний доступ в парламент, як це приміром прийнято в США. За вільний проїзд вулицями без перекриттів, як це всюди в Європі. За вільний прохід пішохідною вулицею Банковою, без усяких парканів – геть цю загорожу, спадок Ющенка!

Важливо, що боротьба за простір зрозуміла і затятому пасіонарію, і закам’янілому обивателю.

На трохи вищому рівні – це свобода мирних зібрань, будь-де. Приміром, можливість безперешкодно, без 40-тонних Йолок, виражати свою позицію на Майдані.

Це те ж саме, що і Occupy Wall Street, але по-здоровому перекладене на українську.

Ця влада не може існувати у безпосередній близькості від своїх опонентів з народу, та й просто поряд з народом, їй цього не дозволить її злоякісний феодалізм, замішаний на страхах.

Інакше б не було Межигір’я з його шестиметровими парканами і зонами, забороненими для польотів. Для того, щоб впливати на цю владу достатньо просто прийти і стати поруч, мирно. Замість зброї – правда, замість стусанів – погляд у вічі.

Ця влада ґрунтується на тому, що забрала у нас частину нашої території, щоб нас не чути – отже, треба зробити їх територією своєю, повернути вкрадене.

"Вийди на вулицю, поверни собі місто (країну)" – це лозунг буде зрозумілий всьому світу, всім все буде ясно, ніхто дурних питань не ставитиме.

Ігор Луценко, журналіст, активіст громадянської ініціативи "Збережи Старий Київ", для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Как решить проблему хаотичной застройки и обеспечить устойчивое развитие наших городов
Почему строительный бум, который в нормальных странах становится драйвером экономического роста, у нас создаёт новые проблемы?
Как футбол поднимает важные социальные проблемы
Несколько мировых кейсов, когда площадкой социальных изменений становилось футбольное поле. (укр.)
Кремлёвский реванш-2019: инструменты новые, ошибки – старые
Программа-минимум для Кремля – получить в Киеве лояльное большинство в новой Верховной Раде, программа-максимум – нового пророссийского президента.
Бюджет-2019 для аграриев — продолжение сказки "Лиса и журавль"
Каким должен быть "аграрный бюджет" на 2019? (укр.)
Нападение в Керчи – это не теракт и не спецоперация, а проявление гораздо более опасной тенденции
Расстрел в Керченском политехническом колледже стал первым случаем так называемого school shooting на территории Украины. (укр.)
Срок за репост в России оказался "маразмом" (но это не точно)
Путин предложил изменения в статью 282 Уголовного кодекса РФ об экстремизме. Эта статья – не просто инструмент массового нарушения прав человека в России, но и средство давления на активистов в оккупированном Крыму. (укр.)
Монополия на экспертизу – угроза следствию, и другие недостатки законопроекта на замену "поправок Лозового"
Роль экспертизы в коррупционных делах имеет важнейшее значение. Выводы экспертов непосредственно влияют на ход расследования и меру наказания фигурантов топ-коррупционных дел. (укр.)