Правительство Азарова 2.0

11 березня уряду Миколи Азарова виповнюється два роки. У принципі, влада могла б тішитися з такого показника своєї політичної стабільності. Небагато урядів за часів незалежності України працювали настільки тривалий термін. Хіба що перший уряд Віктора Януковича та другий уряд Юлії Тимошенко.

Проте, чи пропрацював уряд ці два роки?

Швидше, ці два роки пропрацював не весь уряд, а лише сам прем'єр Микола Азаров. Адже персональний склад кабміну за цей час змінився майже докорінно.

З 28 міністрів і віце-прем'єрів, які прийшли працювати в березні 2010 року, к березню 2012-го на посадах у кабміні залишилося лише 7 осіб: Сергій Тігіпко, Борис Колесніков, Юрій Бойко, Олександр Лаврінович, Микола Присяжнюк, Дмитро Табачник і Костянтин Грищенко. Так само, з 7 віце-прем'єрів, які починали роботу в уряді Азарова в 2010-му, сьогодні залишилося лише двоє – уже згадані Колесніков і Тігіпко.

Фактично, протягом усього часу свого президентства Віктор Янукович постійно здійснював поступову, повзучу ротацію членів уряду. Це й змінило кабмін майже докорінно.

Звільнених урядовців розподіляли кого куди. Одним із перших посади позбувся міністр із питань надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич, відправлений улітку 2010-го в почесне заслання заступником секретаря РНБО. Слідом за ним, після адмінреформи в грудні того ж року, туди було переведено віце-прем'єра Володимира Сівковича.

Загалом, саме адміністративна реформа стала приводом для перших відносно масових урядових ротацій. Замість 28 членів кабміну в уряді залишилося лише 17 крісел, плюс прем'єрське. На фоні реформи, ліквідації частини міністерств та суміщення віце-прем'єрських посад із посадами галузевих міністрів – з уряду, окрім Сівковича, були "вичищені" віце-прем'єри Володимир Семиноженко й Віктор Слаута, міністри та заступники Володимир Бойко, Костянтин Єфименко, Василь Надрага, Дмитро Колесніков, Рахіль Сафіулін та інші.

Окрім того, протягом цього часу відбулися менш значні з точки зору стратегічної розстановки кадрів зміни.

Анатолій Могильов із крісла керівника МВС переїхав керувати Кримом. Доволі частими були кадрові перестановки в мінохорони здоров'я, керівництвом якого президент був перманентно незадоволений. Віктор Тихонов поїхав представляти українські інтереси в Мінську, отримавши призначення послом України в Білорусі замість віце-прем'єрської посади.

Зрештою, найважливіші й найгучніші зміни відбулися в уряді протягом останніх тижнів.

Прихід у кабмін Валерія Хорошковського, переведення до РНБО Андрія Клюєва, повернення до уряду Раїси Богатирьової, призначення міністром оборони Дмитра Саламатіна й прихід у мінфін Юрія Колобова – остаточно змінили склад кабміну до повного невпізнання.

І лише в прем'єрському кріслі на засіданнях уряду сидить той самий Микола Азаров.

Якщо шукати логіку в кадрових перестановках і нових призначеннях, можна відзначити щонайменше дві тенденції.

По-перше, з уряду методично витискаються "донецькі". На початку роботи кабміну Азарова вони складали абсолютну більшість серед членів уряду. Сьогодні ж представників цієї групи впливу можна порахувати на пальцях однієї руки. Чисто "донецькими" можна назвати хіба що Бориса Колеснікова, Раїсу Богатирьову й Анатолія Близнюка.

По-друге, свій вплив і позиції в кабміні посилюють люди, які особисто близькі до президента і його оточення: представники так званих груп Сім'ї й RosUkrEnergo. Саме вони сьогодні складають половину урядового складу, займаючи при цьому найбільш стратегічно важливі й найбільш впливові посади: Валерій Хорошковський, Віталій Захарченко, Юрій Бойко, Дмитро Саламатін, Юрій Колобов.

Можна сказати, що кабмін суттєво омолодився, а на роботу до уряду прийшли технічні професіонали без особистих політичних амбіцій.

Проте результати оновленого уряду Азарова-2.0 навряд чи можна назвати не тільки вражаючими, а й хоча б втішними.

Перманентні зміни й деполітизація кабміну не призвели до очікуваного ефекту та реальних якісних змін в управлінні виконавчою гілкою влади. Якщо, звісно, на ці зміни взагалі хтось розраховував і ставив їх за реальну мету. Навіть навпаки, зовнішні політичні й економічні контакти стаюсь дедалі обмеженішими.

Кредити МВФ та й інші зовнішні запозичення поступово перетворюються на рожеву мрію. Газові переговори зайшли в глухий кут, причому переведення їх на рівень глав держав не дає особливих підстав сподіватися, що Київ досягне очікуваного перегляду контрактів без стратегічних втрат у сфері енергетичної безпеки й енергетичної незалежності. Економіка продовжує перебувати в посткризовій стагнації й перманентному очікуванні "другої хвилі світової фінансової кризи". Результати уряду в соціальній сфері можна проілюструвати хіба що згадкою про нещодавні протести чорнобильців і афганців.

Отже, оновлення уряду не дало якогось відчутного позитивного ефекту для країни, призвівши хіба що до посилення позицій особисто президента та його найближчого оточення в кабміні й виконавчій вертикалі влади загалом.

Азаровський уряд-2.0 став абсолютно іншим, проте абсолютно не став ефективнішим.

Якщо ж спробувати спрогнозувати подальшу долю кабміну, то немає жодних сумнівів, що поступові кадрові ротації продовжуватимуться відповідно до описаних вище тенденцій і трендів. Тож не варто дивуватися, якщо ще через рік Микола Азаров святкуватиме третю річницю перебування на прем'єрській посаді в оточенні вже зовсім іншого складу уряду, ніж був у 2010-му, коли призначався нинішній кабмін.

Для Миколи Яновича це означатиме, що він остаточно перетвориться на сторожа прем'єрського крісла, яке президент не наважується довірити більш молодим, ініціативним і перспективним представникам свого оточення.

Якщо, звісно, Азаров таки пропрацює прем'єром до наступної річниці уряду.

Олексій Краснопьоров, політолог, консалтингова агенція Concept GRoup, спеціально для УП