Всё ради выборов?

33 просмотра
Среда, 12 марта 2014, 18:30
Александр Володин
полковник запаса, начальник отдела анализа политических и экономических процессов в сфере евроатлантической интеграции Украины (2003-2010 гг.)

Ситуація в Криму набуває все більшого загострення. Усе більше українських частин та підрозділів блокуються "невідомими" російськими військовослужбовцями. Інформаційний вплив українських засобів масової інформації всіма засобами нівелюється. Транспортне сполучення з "материковою" частиною нашої країни фактично припинено.

Результати референдуму в Криму, який має відбутися 16 березня, уже не викликають жодних сумнівів. Чи стане АРК суб'єктом РФ, чи "самостійним" анклавом – це вже як вирішить російське керівництво.

Але, скоріш за все, це лише початок "аншлюсу". Так би мовити, перший етап.

Давайте розмірковувати про подальший розвиток ситуації.

За підсумками "референдуму", з огляду на риторику російських посадовців, скоріш за все, територія Криму буде оголошена суб'єктом РФ.

Загони "самооборони Криму" починають наводити "конституційний лад", маючи за спинами "зелених чоловічків". У першу чергу, це буде стосуватися українських військових. Інструменти стандартні: від бесід із батьками військовослужбовців строкової служби, яки призивалися із Криму – а це досить значний відсоток, – до залякувань та погроз сім'ям офіцерів. Все це на фоні, наказів з Києва: "не піддаватися на провокації, не застосовувати зброю", і найголовніше – стану невідомості: "А що з нами далі?.."

А далі, у кращому випадку, виведення всіх бажаючих на "материкову" Україну. Принижених та без зброї. Тому що вона теж має своє місце в планах.

А як по іншому пояснити блокування українських військових кораблів у Донузлаві та Севастополі? Військовий корабель – річ дорога. Та й інших військових запасів у Криму вистачає. Вони будуть потрібні в подальшому. Поромами та великими десантними кораблями багато не навозишся. А що б їх не зіпсували, а кораблі не затопили – усе це буде пов'язано з особистою безпекою українських вояків та членів їх родин. За часом це відбуватиметься в другій половині березня – початку квітня.

А далі другий етап.

По-перше, Кремлю потрібно йти від перемоги до перемоги, що б утримувати інформаційний фокус власного населення. По-друге, Криму вже буде потрібна вода, енергетика, тощо. Їх відсутність досить швидко змусить замислитись навіть проросійських симпатиків. Щоб подати зазначені ресурси через Керченську затоку. потрібен досить значний час.

Але всі ці питання вирішуються в разі продовження експансії на східні та південні області України. Крім того, це найбільш індустріально розвинена частина нашої країни, яка представляє значний інтерес для російських фінансово-промислових груп. Про це свідчать триваючі проросійські мітинги в Луганську, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську. Нажаль, ця географія може поширюватись.

До цього слід додати, що вже у квітні Україна почне відчувати на собі заходи українського уряду на виконання вимог Міжнародного валютного фонду. Підвищення пенсійного віку, вартості комунальних послуг, обмеження пенсій працюючим пенсіонерам, зростання цін при заморожені зарплат бюджетникам тощо.

Усе це й без зовнішнього інформаційного впливу може призвести до нових Майданів.

А Крим та Південний схід? Тут із боку РФ будуть обіцянки збільшення пенсій, зменшення цін на газ, паливо, тощо – на фоні неготовності до збройної відсічі нападникам.

По завершенні цього етапу, користуючись кризовим станом у державі, який вірогідно вже виникне на той час, відбудеться заключний етап – вихід на кордони СРСР часів до вересня 1939 року.

Вихід на територію Західної України, скоріш за все, буде визнаний недоцільним, враховуючи неминучий активний супротив як населення регіону, так і втручання тим чи іншим чином із боку суміжних країн, які всі є членами НАТО й мають на цих територіях своїх одноплемінників.

Такі плани складались ФСБ РФ із перших років незалежності України. Так, завжди Україною "займалась" не Служба зовнішньої розвідки Росії, а Федеральна служба безпеки – напевно, подумки завжди вважаючи нашу державу суб'єктом Федерації.

А що роблять у відповідь українські урядовці?

У мене особисто складається враження, що вони занадто сподіваються на допомогу країн ООН, ЄС, НАТО та інших міжнародних організацій.

Дієві заходи ми можемо очікувати хіба що від гарантів Будапештського меморандуму – США та Великої Британії. Але ці заходи можуть бути лише опосередкованими. Усі розуміють, що пряме збройне протистояння може призвести до ядерної війни.

Рішення щодо припинення агресії, введення миротворчих сил Організації Об'єднаних Націй будуть заветовані членом Ради безпеки – Росією. Євросоюз може ввести лише санкції економічного та гуманітарного характеру, які вплинуть на агресора колись, через певний час.

А в нас цього часу вже немає.

НАТО. По-перше, Україна не є членом НАТО. Тому на неї не розповсюджується дія 5-ї статті Вашингтонського договору, яка наділяє Альянс повноваженнями самому негайно реагувати на збройний напад на кожну із країн Альянсу, без попередніх консультацій із Радбезом ООН.

Цей принцип ми бачимо зараз, на прикладі перекиду винищувачів НАТО до Польщі та країн Балтії.

По-друге, нова українська влада, як і попередня, у відповідності до програми уряду, не планує членства нашої держави у Північноатлантичному Альянсі. У 2006 році Україна мала шанс стати кандидатом на членство в НАТО, але президент нашої держави не дійшов згоди із цього питання із прем'єр-міністром. Нагадати їхні прізвища?..

А зараз для НАТО питання нашої безпеки повинно чомусь бути більш важливим, ніж нам.

"Ефективність" ОБСЄ ми бачимо на телеекрані. Спостерігачів цієї міжнародної організації до Криму не допустили, погрожуючи зброєю, місцеві "самооборонці".

У підсумку, на сьогодні, ми маємо лише моральну та, можливо, економічну підтримку з боку світового співтовариства. Фактично своїми діями Росія зруйнувала вже існуючу систему міжнародної безпеки. Але світ цього поки не збагнув.

Безпосередньо в Україні теж діється щось не зрозуміле, на перший погляд.

Оголошується мобілізація, потім часткова мобілізація, створюється національна гвардія, тощо. Проводяться титанічні зусилля для забезпечення армії паливом та речовим майном.

Усе розвалено та розкрадено, як кажуть, попередньою владою. Це від лукавого.

Чи, можливо, за часів президентства Ющенка Збройні Сили фінансувались краще? Чи не за його часів були знищені останні бомбардувальники ТУ-22 і ракети до них? Збройні сили лише скорочували. Спочатку сподіваючись на вступ до НАТО, а потім просто економлячи на армії.

Ліквідовували все: 1 тисячу переносних зенітно-ракетних комплексів, протипіхотні міни, боєприпаси. Продали стратегічні та транспортні літаки, вертольоти, танки, стрілецьку зброю.

За окремими оцінками, Україна за роки незалежності продала зброї більш ніж на 50 мільярдів доларів..

Також не зрозуміло, як посилюється східні та південні кордони, окрім підсилення прикордонників декількома сотнями десантників.

Але військовий стан не вводиться. Тому для застосовування Збройних Сил немає законних підстав. Відкрийте закон "Про правовий режим надзвичайного стану". Він дозволяє не тільки застосовувати армію, контролювати переміщення іноземних громадян, але й мобілізовувати промисловість, тимчасово вилучати для військових потреб необхідні ресурси різних форм власності.

Чому це не відбувається?

Відповідь я знайшов у заяві нардепа від "Батьківщини" Григорія Немирі: "Введення військового стану заморожує усі процеси в країні, у тому числі – проведення дострокових президентських виборів. Ми маємо уникнути таких наслідків".

Тобто, задля президентського крісла для представника певної політичної сили, ті, хто знову прийшов до влади, готові втратити державу. Відмовитись від спротиву. Зрадити тих, хто загинув на Майдані?

На підтвердження моїх попередніх слів, вслухайтесь уважно у виступ 11 березня того, кого Росія досі вважає легітимним главою української держави: "...Недовго чекати, я повернусь у Київ".

Ось реальні думки тих, хто писав цей виступ. Не в Севастополь, не в Донецьк – а в Київ. У місто, яке має сакральне значення для нашої та російської історії – "Мать городов руських"...

І потім, ще двічі він акцентував увагу, що певні події відбудуться в найближчий час. Тобто, автори кримського сценарію планують не зупинятись на Перекопі. І розгортання польового шпиталю в Джанкої лише підтверджує найбільш песимістичні думки...

А часу все менше й менше.

Схаменіться, люди добрі, при такому розвитку подій не буде виборів президента України, та й існування самої держави під загрозою!

Досить займатися другорядними питаннями. Лише сила зупинить силу.

P.S. Мені добре відомі почуття наших військовослужбовців, які дислоковані в АРК. В 1991 році я проходив службу в невеличкій частині, близько 100 офіцерів та солдатів, в одній із країн Балтії. Тоді до нас теж приходили, з вимогами залишити військове містечко. В іншому випадку – штурм. Ми забарикадувались в триповерховій казармі. На останньому поверсі були наші родини.

Але в нас була зброя, а більшість офіцерів пройшли Афганістан. А головне – ми знали, у разі нападу нам потрібно протриматись 1,5 години, і прийде бронегрупа, прийде допомога.

Нехай і до Вас прийде допомога!

Олександр Володін, незалежний експерт, полковник запасу, спеціально для УП



powered by lun.ua
Капитолий. Начало реванша Трампа
Дональд Трамп не сдастся сейчас, поскольку намерен баллотироваться на следующих президентских выборах. (укр.)
Заработать на смертях: как нас лишили мировой вакцины в 5 раз дешевле
Три доллара заплатила Всемирная организация здравоохранения за вакцину, закупку которой в ручном режиме сорвал министр здравоохранения Максим Степанов. (укр.)
Настоящая цена меха норок: история одного расследователя
В конце сентября 2020 польский Сейм (нижняя палата парламента) провел историческое совещание по вопросам правовой защиты животных в Польше. (укр.)
Изменил ли Национальный банк свою политику на валютном рынке
По какому принципу НБУ будет выходить на рынок с валютными интервенциями и как будет влиять на курс. Что изменилось в новой стратегии? (укр.)
Торговый фокус с лесом: друзьям — все, а обществу — ничего?
Почему торговля необработанной древесиной происходит на закрытых "аукционах" и без конкуренции. (укр.)
Дело генерала Назарова - сигнал, который нельзя игнорировать
Дело Назарова как потенциальный прецедент для военного судопроизводства Украины и свидетельство неурегулированности ключевых вопросов военной юстиции. (укр.)
Демократия и некомпетентность
Почему Аристотель не доверял демократии как форме правления, в чем заключаются недостатки последней и что это значит для современной Украины. (укр.)