Злосчастное решение ПАСЕ. Брак со злом не породит мира

Среда, 26 июня 2019, 10:40

"Це так жахливо, неймовірно і дивно, що ми маємо копати окопи і вдягати протигази через суперечку в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо.

Наскільки ми співчуваємо маленьким націям, які зазнають нападу великих і могутніх сусідів, ми не можемо за будь-яких обставин дозволити втягнути всю нашу країну у війну лише заради них. Якщо ми вже маємо битися, для того має бути значно більш вагома причина, ніж ця.

Я є людиною миру до глибини душі; збройні конфлікти між націями – це жах для мене. Війна – це жахіття, і ми маємо бути більш, ніж впевнені, що справді важливі речі є під ударом перед тим, як у неї вступити..."

Це не виступ когось із сучасних західних політиків. Це не слова котрогось з депутатів ПАРЄ, які голосували за повернення Росії до залу. Ці слова навіть не про Україну.

Ці слова зачитав британський прем'єр Невілл Чемберлен у вересні 1938 року, пояснюючи своїм громадянам, чому їхня країна дозволила Гітлеру окупувати Судети.

Тоді він сподівався, що, віддавши на розтерзання агресору чехословацьку жертву, його можна наситити. Він навіть казав, що це рішення принесе мир. "Мир для цілого покоління".

Та агресора неможливо нагодувати чужою кров'ю. Поїдаючи слабші жертви він міцнішає і неодмінно прийде по тебе.

Так і сталося з Британією. Замість миру для поколінь, вона отримала і ганьбу, і війну.

Зі всіх держав вона воювала у Другій світовій найдовше, 6 років. В тій війні вона втратила 400 тисяч життів.

Шлюб зі злом не породив миру. Він породив смерть. Він породив Треблінку і Собібор, Бабин Яр і Аушвіц. Він породив Голокост.

Нічого іншого новий шлюб Європи зі злом, окрім смерті, не породить.

Поки що те зло і спричинена ним смерть далеко від Європи. Вони їй чужі і будуть чужими доти, доки між ними є перепона – український солдат. Доки є Україна.

Завершивши свої справи тут, зло піде на Захід, як йшло вже не раз.

Спитаєте, чому Європа не чує? Чому не розуміє?

Все просто. Їхні політики і бізнесмени такі ж, як і наші – не бачать далі за власну кишеню.

Вони будуть торгувати з Росією, здавати інтереси України, Грузії, інших країн Східної Європи.

Спочатку повільно, аж до того моменту, доки Росія не добудує Північний Потік і Україна перестане бути цінною, як транзитер газу.

А тоді все прискориться. Після того, як газовий пакт Молотова-Ріббентропа буде виконаний, розраховувати ми зможемо виключно на самих себе.

Не майте ілюзій, Україна – прийнятна ціна компромісу для Європи. Ніхто з них не буде нас захищати.

Якщо хочемо вижити, маємо будувати сильну армію та державні інституції.

В нас є тільки ми. І ми маємо бути сильними і єдиними, щоб вижити.

Рішення ПАРЄ – це питання ціни. Незалежна Україна – це питання наших цінностей і пролитої крові.

Нема жодної війни, яка була б виграна тільки політико-дипломатичним способом.

Гуртуймося і готуймося пуцувати чоботи нашим воїнам.

Ірина Подоляк

Оригінальний текст взято з Facebook-сторінки Ірини Подоляк

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.

powered by lun.ua

Как привлечь внимание украинцев к сложной теме рака легких

Чему нас может научить кейс Северного Потока-2?

Жизнь до Prozorro. Почему мы не хотим возвращаться назад?

История одного "Голоса". Почему не стоит терять надежду на демократические партии в Украине?

Халыклар төрмәсенең тарихи бердәмлеге турында

Местная составляющая в госзакупках и национальный интерес