Синдром политического интеллекта

990 просмотров
Вторник, 22 октября 2019, 13:00
Александра ЛяшенкоОлександра Ляшенко
доктор экономических наук, профессор

Країна живе на свій капітал успадкованої інтелектуальності

Джордж Томсон, "Передбачуване майбутнє"

Поєднання непоєднуваного є однією з ознак сучасного світу. Мікси, коктейлі, ансамблі словосполук з абсолютно різних царин стали візитівкою креативності. Не оминула ця доля і його величність Інтелект, який наразі має "родичів" з прізвищами "штучний", "технічний/операційний", "емоційний/мотиваційний", "соціальний/досвідний", "фінансовий".

Поволі до цієї "великої рідні" долучається ще й інтелект політичний.

На інтелект у класичному розумінні як інформаційний потенціал знань конкретної особистості, отриманий в результаті функціонування свідомості, мислення та розуму людини, накопичення поширюється.

То що у нас не так з політичним інтелектом? Очевидно, з цим треба розібратися, бо лише закликами "повернути інтелект у політику" не обійтись.

Чим є політичний інтелект?

Political Intelligence (він же PQ) у світі тлумачать по-різному. В Україні, на жаль, здебільшого по-різному мовчать.

Ризикну портретизувати політичний інтелект як поєднання здатності бачити й усвідомлювати політичний ландшафт з умінням "маневрувати" політичними мінними полями.

Звісно, тлумачення можуть бути й іншими. Мій "портрет" політичного (а він ще має ім'я управлінського) інтелекту – це лише "репродукція" з класики теорії Реймонда Бернара Кеттелла, який умовно розділив інтелект на дві частини. Перша частина відповідає за здатність мислити логічно, аналізувати і вирішувати завдання, що виходять за межі попереднього досвіду; а друга – за здатність використовувати засвоєні знання і навички.

Якось, розмірковуючи вголос про "вимивання" політичного інтелекту з вітчизняної політики, почула цікаве питання "А звідки йому взятися?".

То чи дійсно у нас усе так погано на генно-політичному рівні?

Посада президента крізь призму теорії поколінь

Приміром, чому б не спробувати поглянути на ґенезу президентської посади в Україні крізь призму "теорія поколінь". Звісно, ця теорія не є безсумнівною, але життєздатною.

Цікаво, що на те, хто саме, тобто з якого "коліна" за кого голосував на обох нещодавніх виборах мало хто промовчав. Однак майже ніхто не помітив, що відбувся послідовний зсув по сходах поколінь користувачів президентського крісла.

Отож, якою є вікова президентська "руханка"?

  • Перші президенти Леонід Кравчук і Леонід Кучма належать до мовчазного покоління;
  • Віктор Ющенко і Віктор Янукович відносяться до покоління бебі-бумерів;
  • Олександр Турчинов (був в.о. президента, але надзвичайно важливих і надмірно важких 104 дні) і Петро Порошенко є представниками ранньої доби покоління Х;
  • а от Володимир Зеленський перебуває на фронтирі між пізніми Х і дуже ранніми У.

Начебто лінія зміни поколінь є плавною, але водночас не суцільною, з відчутними розривами.

З одного боку, усі президенти є майже типовими представниками своїх поколінь, але з іншого боку – кожен мав і має свої "симптоми" політичного інтелекту. Такі "симптоми" детально проаналізовано Володимиром Горбуліним у книзі "Мій шлях у задзеркалля. Не лише подорожні нотатки", доповнене видання котрої в українському перекладі щойно побачило світ, а англомовне – незабаром почне мандрувати світом

Проте, якщо дивитися на цю "руханку" суто з вікової точки зору – маємо класику жанру: старші завжди знають як правильно треба робити (і це абсолютно не синонімічні речі!) і, звісно, старші готові "навчити життю".

Роздуми про політичний інтелект, безумовно, підштовхують до пошуку відповіді на питання щодо залежності між IQ та РQ. Тобто чи IQ єдиним...

Звісно, висновки щодо наявності (або відсутності) такої залежності не можуть бути беззаперечними. Відсутність в Україні хоча б фрагментарних, але солідних досліджень, яким не можна визнати публікацію десятирічної давності "IQ украинского политикума", змушує зазирнути за океан.

До речі, цьогоріч на офіційному сайті президента України було подано петицію про обов'язкову публічну перевірку рівня інтелекту (IQ) для кандидатів у депутати та членів політичних партій, кандидатів на посади міністрів, вищих суддів, прокурорів і кандидатів у президенти, яка набрала лише 259 голосів. Перша спроба зробити заміри IQ та ЕQ, щоправда у виборців, була здійснена у 2015 році. Тоді кількість підписантів петиції не дотягла до 360 голосів.

Отож, чи корелює IQ з РQ? (за даними дослідження "Presidential IQ, Openness, Intellectual Brilliance, and Leadership: Estimates and Correlations for 42 U.S. Chief Executives").

Чи можна узяти віртуальний майстер-клас у американських президентів?

Треба взяти до уваги доволі глибоку, перевірену часом історичну ретроспективу, оскільки надсучасні приклади надто неординарної поведінки "чорних лебедів" ще не стали хрестоматійними. Водночас навіть побіжний погляд на наведені далі портрети змушує проводити деякі жовто-блакитні паралелі.

Джон Квінсі Адамс, 6-й президент США, орієнтовний IQ 168,75, найрозумніший президент з усіх, який переміг у суперечливій президентській гонці, але так і не увійшов до числа найефективніших керманичів країни. Він зазнав невдачі через те, що ненавидів партійну політику.

Чи знайдемо паралель? В Україні були/є інтелектуали "при владі"? Чи були/є вони ефективними?

Теодор Рузвельт, відомий як перший сучасний (26-й) президент США з орієнтовним IQ 142,275, вважав, що "уряд має право і відповідальність регулювати великий бізнес, щоб його дії не впливали негативно на широку громадськість" (Здається, це щось нам нагадує, авжеж?). Але не розум і не партійна приналежність "виштовхнули" його на другий президентський термін. Перемогу приніс його характер. Чи не є це "ядром" так званої політичної волі?

Loading...

Серед "низькоінтелектуальних" 43-й президент США Джордж Буш з орієнтовним IQ 124,875, який вважається одним з найбезпечніших президентів, бо оголосив глобальну війну проти тероризму. Спадщина Буша залишається джерелом суперечок дотепер. Менш з тим, не лише блискавична, але і блискуча відповідь Буша на 11 вересня 2001 року увійшла в історію як його найбільша хвилина слави. І знову зробіть "вправу на порівняння". Натепер – без підказок.

Улісс Сімпсон Грант, 18-й президент США, має орієнтовні 120 балів IQ і, принаймні поки що, вважається одним з "найнерозумніших". Водночас він став національним героєм і здобув славу переможного генерал-командувача армії Союзу під час громадянської війни. Однак велич йому не дісталася: він насправді не розумів політику. Хвилююся, питаючи про асоціації, які виникають…

Водночас не всі вірять, що вищий IQ означає краще. На думку Scientific American, є три основні погляди на взаємозв'язок IQ та успіху в Овальному кабінеті:

  1. чим розумніший президент, тим краще;
  2. потрібно бути лише розумним, щоб досягти успіху на посаді президента;
  3. хтось насправді може бути занадто розумним для президентства.

Так, це все про Америку, причому майже сорокарічної давності, проте цей акорд з трьох нот на партитурі державного управління України записаний так само.

Які ж ознаки українського синдрому політичного інтелекту?

Найгірше – це свідоме (чи несвідоме) переривання природнього зв'язку поколінь, певна інкапсуляція, уривчастість/фрагментарність, несиситемність, тактико-центричність, непрофесійність.

Професійний спосіб мислення – це вміння працювати з неоднозначними ситуаціями, розуміти роль і значущість будь-якої сфери – державної, бізнесової, неприбуткового сектору, вміти адаптуватися, поважати цінності…

На жаль, професійний спосіб мислення у вітчизняній політиці (і не лише в ній) нагадує пальму, крона якої сягає хмар, а коріння заглибилося лише на декілька десятків сантиметрів.

Синдром політичного інтелекту в Україні ще до кінця не розпізнаний, і, скоріше за все, він як вірус, буде переживати низку нових мутацій.

Можна передбачити, що старі симптоми будуть доповнюватися новими, додаючи чи навіть примножуючи нові властивості синдрому.

Олександра Ляшенко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Безопасная реинтеграция Донбасса: как снова научиться доверять друг другу?
Регионы, пострадавшие от войны, должны быть включены в украинскую повестку дня. Это также будет одним из серьезных шагов по восстановлению доверия. (укр.)
Гендерная асимметрия и женское предпринимательство. Будет ли взлет в Украине?
Развитие женского предпринимательства, в том числе в АПК, может ускорить экономическое развитие всей экономики Украины. (укр.)
Хватит пилить законодательную ветвь власти
Для того, чтобы наказывать депутатов за отсутствие в зале пленарных заседаний и на комитетах, а также за неперсональное голосование, президент предлагает внести соответствующие изменения в Конституцию. (укр.)
История арестованных ТЭС во Львовской области: на грани катастрофы
Почему начало отопительного сезона в Новояворовске и Новом Роздоле на Львовщине сорвано? Что нужно делать власти? (укр.)
Реестр публичных деятелей: легализовать или ликвидировать?
Полузаконная база данных создает предпосылки для многочисленных исков и может стать инструментом политического давления. (укр.)
Фейковые новости – не повод для фейковых законов
Минкульт заявил, что власть хочет изменить условия функционирования инфопространства в Украине. Попробуем проанализировать и оценить главные из озвученных идей. (укр.)
Что должно быть в портфеле будущего главы Госкино
Если на реальном корабле без капитана команда вырулить может, на условном корабле "Госкино" без председателя Госкино мы можем очень быстро лишиться всех тех достижений кинематографической отрасли, которые заполучили за последние семь лет. (укр.)