Дело Мартыненко. Может ли НАБУ публиковать информацию о ходе расследования?

Публікація інформації про хід розслідування є порушенням презумпції невинуватості. Так сказав Верховний суд. Але не поспішайте радіти.

У серпні 2018 року НАБУ оприлюднило на своїй Інтернет-сторінці статтю під назвою "Справа Мартиненка" з описом ходу розслідування кримінальних проваджень навколо двох державних підприємств: "Східного гірничо-збагачувального комбінату" і "Національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом".

Це звичайна практика роботи правоохоронних органів: у більш-менш резонансних справах правоохоронці першими виходять із пресрелізом, який рясніє словами, що вибудовують в уяві читача портрет винної особи, типу "спритник", "оборудка" та інші.

І от раптом пан Мартиненко вчинив нечуване – звернувся до суду із вимогою до НАБУ видалити публікацію, бо вона буцімто порушує права Мартиненка на використання його імені та захист ділової репутації. На його думку, публікація НАБУ може спонукати громадськість подумати про його винуватість, а також вплинути на суддів у вирішенні кримінальної справі.

Верховні судді сказали, що публікація інформації про хід розслідування на сайті НАБУ є порушенням презумпції невинуватості пана Мартиненка. Давайте розберемося, чому.

Кого взагалі цікавить репутація

Коли про вас поширюють неправдиву інформацію, ви маєте право на захист своєї честі, гідності, ділової репутації і на припинення такого поширення. Вибачте мене, юристи, за очевидність.

Навіть якщо інформація правдива, але зачіпає важливі аспекти вашого життя, які ви не бажаєте розкривати загалу, ви також маєте право на захист від розголошення такої інформації на основі захисту права на приватність.

Право на ім'я є одним із таких прав, які визначають ваше соціальне буття. Воно дуже пов'язане з правом на захист честі, гідності та ділової репутації, а також з правом на приватність.

Репутація публічної особи

У публічної особи межі "особистого простору" вужчі. 

Якщо ви відомий політик, актор чи спортсмен, або виконуєте якісь важливі соціальні, культурні чи інші функції, що вимагають публічності, то право відносить вас до категорії людей, що свідомо взяли на себе тягар публічності.

Це означає, що у випадку поширення про вас інформації, яка, на ваш погляд, зачіпає певні аспекти вашого приватного життя, суд може сказати, що ніт, ти багатий (або ні) і знаменитий, то неси цей тягар публічності до кінця.

Наприклад, якщо ви живете у Монако, то маєте право знати про те, що принцеса Монако відпочиває у відпустці у той час, коли її батько, також принц, хворіє. 

Або ж якщо ви актор, суд буде довго думати, є у вас право забороняти публікацію статей про ваш арешт за зберігання наркотиків чи ні. І все це через те, що ви: 

1. мали необережність народитися принцесою; 
2. стали зіркою улюбленої для мільйонів телеопери; 
3. обрали складний шлях народного обранця чи керівника державного органу. 

І це не мої вигадки, це все відома судова практика у відповідних справах. 

У деяких справах суд стає на захист приватності публічних осіб (як у справі актора), а у деяких – ні (справа про принцесу чи дуже багато інших справ про публічних діячів).

Читайте також: 

Розкрадання в "Енергоатомі": НАБУ затримало п’ятьох осіб

Холодницький розповів, за що "взяли" Мартиненка

Аудитори знайшли мільйонні порушення на "Енергоатомі"

НАБУ дозволило Мартиненку ознайомитися з матеріалами справи

Суд отримав доказ причетності Мартиненка до офшору, який отримував відкати з "Енергоатому"

У секретаря Мартиненка знайшли листи про призначення суддів

Суспільний інтерес

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Яка це може бути інформація: така, яка, наприклад, 

• свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України;
• забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; 
• свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб.

Тобто теоретично якщо публікація важливої інформації, зокрема і про мільярдні оборудки державних підприємств, супроводжується порушенням права на ділову репутацію особи або ж права на приватність, така публікація все одно може бути правомірною саме через важливість інформації для громадськості.

Що сказали верховні судді?

Я не дарма розказала про публічність і суспільний інтерес, бо саме на цьому будувало захист НАБУ. Агентство апелювало до суспільної важливості інформації про хід розслідування, а також про те, що Микола Мартиненко є публічною особою, і межа дозволеної критики чи інформування є для нього вищою, ніж для інших осіб.

Верховний же Суд сказав очевидне: не можна публікувати ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, допоки суд не визнає її провину у своєму обвинувальному вироку.

Ця норма є похідною від презумпції невинуватості, яка прописана у статті 62 Конституції України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Тобто у суді коса у вигляді твердження НАБУ про важливість інформації та публічність особи, якої вона стосувалася, натрапила на камінь вимоги про дотримання презумпції невинуватості.

І незважаючи на те, що презумпції уже майже півтори тисячі років, це зовсім не означає, що вона переважає своєю силою право публікувати інформацію та отримувати її.

То, виходить, суспільний інтерес неважливий?

Суд процитував багато чого з практики ЄСПЛ щодо порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка саме й гарантує презумпцію невинуватості. 

Але це мало б вагу, якби йшлося про реферат на другому курсі, де важлива кількість символів і кількість згадувань акроніма "ЄСПЛ". В даному випадку суд використав практику ЄСПЛ без її аналізу і використання іншої важливої практики ЄСПЛ – щодо гарантування свободи слова статтею 10 Конвенції.

Суд дуже непереконливо, без проведення будь-якого тесту, а лише покладаючись на нашу беззаперечну до нього довіру, вказав, що наявність суспільного інтересу у цій справі не виключає необхідності дотримання права особи на ім'я.

Тобто інформацію про правопорушення публікувати можна, і от саме вона має задовольнити ваш, громадськості, інтерес. А вказувати ім'я-прізвище – це вже не суспільний інтерес, це треба присікати. 

Суд натомість великодушно вказав, що можна використовувати першу літеру прізвища. І на тому спасибі.

Хоча ні, не спасибі, бо аргументація суду не до кінця переконлива. Це ж що виходить, про пана М. з його картатою ковдрочкою можна дізнатися тільки по фотороботу в публікаціях? Щось тут не клеїться.

Читайте також: 

Ядерне збагачення Миколи Мартиненка

Такі справи: Мартиненко vs НАБУ. Шість місяців потому

Під прицілом Європи. В яких справах за кордоном фігурує Мартиненко

Тобто це рішення не ідеальне?

Коли йдеться про забезпечення права на презумпцію невинуватості та про потребу у висвітленні відповідних подій у пресі, відбувається зіткнення статті 6 Конвенції, що гарантує право на справедливий суд, та статті 10 Конвенції, що гарантує право на свободу слова та отримання інформації

В історії про пана М. є право особи, яка була виставлена в невигідному світлі у статті НАБУ, на ім'я, а також на презумпцію невинуватості. 

З іншого боку, є рівносильне право на свободу вираження поглядів та право отримувати інформацію, гарантоване Конституцією та статтею 10 Конвенції. 

Яке право має переважити?

Проблема рішення Верховного Суду якраз у тому, що суд не показав, що він таки зважував на одних шальках терезів право НАБУ публікувати інформацію про хід розслідування та право громадськості отримати таку інформацію, а на інших – право пана Мартиненка на ім'я та презумпцію невинуватості.

В рішенні ВС бракує найголовнішого – аналізу, що ж таке написали НАБУ у своїй публікації, що могло б беззастережно примусити нас усіх, а що найголовніше, суд, повірити у винуватість Мартиненка.

Відкинувши всю інформацію, яка у нас уже є, кинувши безстороннім оком на рішення суду, стає зрозуміло, що головного аналізу та мотивування там таки бракує. Можливо, справді НАБУ виставили Мартиненка у світлі найбільшого корупціонера чи лиходія? А  може, й ні. Я не можу це сказати, бо не маю доступу до статті. 

З інших публікацій на сайті НАБУ видно, що прес-релізи досить відсторонені та не мають характеру наперед визначеного обвинувачення.

Дуже хотілося б, щоб правоохоронні органи припинили свою практику тиску на підозрюваних через маніпуляцію суспільною думкою – у правоохоронців і так достатньо інструментів для тиску. Але поспішати заряджати позиціями цього рішення ВС у своїх адвокатів також не треба. Адже було б чудово, якби і верховні судді тримали планку верховності та показували у своїх рішеннях, де саме вони бачать формулювання із презумпціями винуватості.

Бо ж уся ця метушня не тільки через публікації про пана М. на веб-сайті НАБУ, але й через право бути поінформованим про важливі події, чи не так? 

Лідія Климків, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.