Подвиг камікадзе

8 переглядів
Роман Офіцинський, для УП
Вівторок, 15 серпня 2006, 13:16

Вже більше тижня Україна живе "об'єднаною", одначе пристрасті по обидва боки Дніпра досі не вляглися. Президент перевтілився у парафіяльного священика і відпустив великі гріхи через маленьку технічну покуту ― Універсал національної єдності та розблокування діяльності Конституційного Суду.

Остаточне рішення президента Ющенка не об'єднало і не примирило учасників політичної кризи та її спостерігачів.

З одного боку, в суспільстві не виявилося об'єднавчої одностайності в образному вимірі конституційної правоздатності, а з іншого ― кричуща поляризація у привладній верхівці поглибилася. Тому є неминучою переконфігурація найближчої осені.

Якщо говорити про пересічних виборців, то не варто втішатись проміжними соціологічними замальовками. "Маленькі українці" скажуть про наболіле у відведений Конституцією термін. Але від того діючому президенту буде непереливки.

Заключний виток політичної кризи додав аргументів про наркотичну залежність чільних перемовників від моралі подвійних стандартів: публічно розводитись про ідеали (універсал) і підкилимно годинами ділити хлібні посади (уряд).

Досі стратегічні дії Ющенка часто розходилися зі словами його виборчої програми, особливо відтоді, як він узяв під свій дах виконавців корупційних схем в енергетичній сфері. Тепер освятив політичну корупцію, чим не тільки не об'єднав Україну, але й розколов "Нашу Україну".

Як відомо, 4 серпня при голосуванні за затвердження прем'єром Януковича, презентованого президентом Ющенком, фракція блоку "Наша Україна" (80 депутатів) у "вільному режимі" показала вельми примітний результат: за ― 30, проти ― 6, утрималися ― 4, не голосували ― 11, відсутні ― 29. Це своєрідний внутрішньопартійний плебісцит на предмет довіри до почесного вождя.

Старі-нові міністри, які додатково застрахувалися депутатськими мандатами, проголосували або самі за себе - Зварич, Павленко, Тарасюк, або руками близької рідні: наприклад, батько-депутат Поляченко - за сина-міністра Поляченка.

У прогнозованому відчутті кар'єрних підйомів підтримало спонтанне рішення президента його теперішнє "ближнє коло" ― Безсмертний, Єхануров, Кінах, Третяков. І, звичайно, брат Петро Ющенко не пішов проти брата.

Насамперед не сприйняла шокуючий кульбіт Віктора Ющенка його стара гвардія - Порошенко, Івченко, Мартиненко, Жванія, Аржевітін, інші ділові люди.

Чергова жіноча слабкість президента приголомшила передусім ним же самим сформовану й протеговану жіночу частину фракції в особах нашоукраїнок Білозір, Богашевої, Герасим'юк, Григорович, Левченко, Лижичко, Ляпіної, Прокопович.

Чи не повним складом "нашоукраїнські" жінки не підтримали ні прем'єрство, ні кабінет Януковича.

Те саме вчинили парламентські бійці Безпалий, Головатий, Катеринчук, Кендзьор, Ключковський, Матвієнко, Оробець, Стретович, Танюк, Удовенко...

Подібне бачимо, аналізуючи регіональний зріз. Приміром, для галицьких технократів Давимуки, Куйбіди, Шкутяка надвечір'я 4 серпня стало моментом істини. Віддати своє "за" Януковичу означало пляму на все життя. Було б складно вдома прикритися рядном із лейблом "просив Віктор Ющенко".

У намаганні сягти ілюзорного президенства "всея України", Ющенко в одну мить перестав бути президентом для західних українців, так і не ставши ним для українців східних. Доти хоча б на заході України він мав якусь точку опори.

Як і Кучма у листопаді 1999-го, Ющенко у серпні 2006-го спробував стати "новим президентом". Але вийшов фальстарт. Йому не вийти сухим із води, у нього навряд чи є заспокійливі таємні додатки до угоди з "новим прем'єром" або ж повноцінний таємний пакт, як із Тимошенко дворічної давнини, про президентські вибори 2010 року.

Повернення фальсифікатора виборів 2004 року в крісло прем'єра оглядачі справедливо називають серед найбільш видовищних подій останніх років. "Neue Zürcher Zeitung" 7 серпня навіть висловила сподівання, що американські політтехнологи настільки добре потрудилися над постреволюційним іміджем Януковича, що він уже ніколи не опиниться у шпиталі від попадання курячого яйця.

Як на авторову думку, коли все перевернулося з ніг на голову, найзручніша мішень тепер - Ющенко. Але він у народ так далеко не заходить. І до Івано-Франківську навряд чи завітає. Спробуй поціль...

Клаптиковий уряд

Поки що свій клаптиковий уряд із представників чотирьох фракцій - Партія регіонів, "Наша Україна", СПУ і КПУ - новообраний прем'єр на радощах назвав "урядом професіоналів". Про двох таких професіоналів — міністрів Головка і Макуху — навіть не знали відразу.

Вони ніби і комуністи, а ніби і не зовсім. Приміром, Головко представляє спонсора КПУ — олігарха з російським громадянством. А Мельник політичного противника — УНП, голова котрої Костенко метає громи у Ющенка за зраду помаранчевої революції. Парадокс. Плутанина.

Йдеться про некласичну коаліцію навіть за постулатів недосконалої конституційної реформи від 8 грудня 2004 року. Йдеться про ситуативну коаліцію заднім числом. Пригадуємо, що нині діюча антикризова коаліція сумбурно заявила про себе після голосування за спікерство Мороза 6 липня.

Свою угоду вона оформила рівно за тиждень ― 13 липня, але 4 серпня дістала важливу прем'єрську посаду, по суті, за іншої коаліційної конфігурації.

У вересні заднім числом начебто де-юре утворять нову, третю коаліцію, а поки що діє друга, суттєво оновлена й умовно об'єднана міністерськими кріслами.

Услід за 30-ма соціалістами на чолі з Морозом після місячних роздумів у антикризову коаліцію вступив де-факто сам Ющенко з таким же числом парламентських багнетів.

Мотиви і шанси в обох майже однакові — вийти на пенсію з омріяної посади, котрої вдалося домогтися двічі, якщо говорити про Мороза, чи винятково з думою про заповітний дубль, якщо мова йде про Ющенка. Свого дубля Янукович досягнув набагато легше.

Друга коаліція (об'єднана) послужила гарною ширмою для консервації третини попереднього "помаранчевого" уряду. А в цілому в теперішньому кабінеті Януковича "помаранчеві" - НСНУ і СПУ - мають половину портфелів.

У ньому знайшлося місце для відвертих аутсайдерів парламентських виборів 26 березня: "Не так!" в особах Бойка та Папієва, "ЕКО+25%" в особі Толстоухова. Щоправда, за рахунок квоти Партії регіонів, у котрої найбільше парламентських багнетів, але найменше здатних працювати в "уряді професіоналів". Доводиться доукомплектовуватися деінде.

Ну, типова футбольна бізнес-селекція у стилі клубу "Шахтар", де в основі домінують іноземці. Чому не спало на думку власникам ПРУ прикупити закордоном пару міністрів, аби якось привабливіше заповнити свої вакансії? Американські консультанти могли б підказати...

У можливому уряді Януковича міністр внутрішніх справ Юрій Луценко твердо обіцяв не працювати за жодних обставин. І знову парадокс. У день інавгурації антикризової коаліції у нього різко піднявся кров'яний тиск, а коли опустився, то міністр виявився готовим у поті чола трудитися далі, аби продовжити політику президента.

Кажуть, що він потрібен "двом Вікторам" як символ для Заходу. В якій же тоді якості Луценко знадобиться виборцям?

Повернувся на попереднє робоче місце міністр юстиції Роман Зварич. Проте начебто втрачений диплом Колумбійського університету цьому президентському фавориту досі не вдалося розшукати. Отож, у відредагованій біографії Зварич указав лише місце освіти — Манхеттенський коледж, а посаду "асистент професора філософії Колумбійського університету" витрактував "трудовою діяльністю".

Не дивно, якщо прем'єр — "проффесор", то навіщо його підлеглому міністру освітній диплом. Як бачимо, "два Віктори" — це повне й безповоротне зближення і братання менталітетів провідних регіоналів і нашоукраїнців на тлі своєї дріб'язковості. Це ― до найдрібніших деталей бутафорна "одна Україна".

Об'єднуюче коріння

Справжня причина фіаско помаранчевої революції полягає в тому, що не пройшла якісна зміна політичної еліти: зовні відбулася циркуляція 18 тисяч чиновників, але внутрішньо команда Ющенка у принципових речах мало чим відрізняється від опонентів. От і нарешті поріднилися, узаконивши свій шлюб із розрахунку.

Від історичного факту повернення проросійського політика Януковича руками прозахідника Ющенка, безумовно, можна впасти у наукову прострацію, вслід за відомим істориком Марком фон Гаґеном із того ж таки Колумбійського університету.

Як ідея і територія, незалежна Україна історично розмістилася на кордонах могутніх євразійських держав, досі змагаючись за своє місце у світі. І розривається між двома географічними сусідами — ЄС і НАТО та Росією. Що нам робити? Тож шукати слід щось посередині між курсами на Захід чи Схід, радить фон Гаґен в "The Wall Street Journal" від 8 серпня. Мудро: шукайте і знайдете втрачений рай.

Викладач Лондонської школи економіки Гвендолін Сакс про нинішній стан української політики годиться розповідати за допомогою французької метонімії: "Plus ça change", The Guardian, 4 серпня. Справді, чим більше змін, тим більше все по-старому. Тому президентство Ющенка щоразу яскравіше виглядає підручником втрачених країною можливостей.

Імовірніше, правдивим об'єднуючим началом у подіях 3-4 серпня стала справа нейтралізації лідерки БЮТу на найближчих президентських виборах. Автор ризикне припустити, що останнім в арсеналі засобів, імовірно, буде спроба за обопільною згодою зацікавлених осіб (декласованих рейтингом) скасувати посаду президента, аби зупинити єдиного противника ― норовливу популістку.

Хтось скаже, що це занадто сміливе припущення. Але чи ми вірили тим, хто припускав, що Янукович повернеться завдяки Ющенку, котрий буде його ще й прихвалювати і плутано пояснюватиме свою мотивацію технічними нюансами: то конче бракувало Конституційного Суду, то не вистачає часу на підготовку державного бюджету на 2007 рік, то може оголосити вибори, то забракло правових підстав...

Як людина слабка, з комплексами, Ющенко усвідомлює, що зробив негарно. Проте зараз він потребує заспокійливих пілюль "вони не програли і ми не виграли", ілюзорної віри у перевихованого Януковича і демократизованої Партії регіонів на кшалт "Янукович-2004 і Янукович-2006 — два зовсім різних політики".

Зміни справді разючі. Приміром, у посвіжілій автобіографії прем'єра немає граматичних помилок, як 2004 року, і наголосу на судимостях. Крім того, у Януковича змінився почерк і риторика.

Тільки не інтелект. Не випадково 7 серпня, представляючи міністра внутрішніх справ Луценка, він розповів "про свій досвід стосунків з правоохоронними органами". Мовляв, таким чином йому вдалося вивчити і ситуацію, і людей. Побачивши у залі знайомі обличчя, прем'єр не став уточнювати свою чергову обмовку за Фрейдом.

Більше того, післякризова лексика реінкарнованого прем'єра в стилі кучмізму незрівнянно збагатилася фразами поваги до видатної історичної постатті теперішнього президента, котрий насолоджується життям "в надзвичайно цікавому унікальному часі для формування українських перспектив".

Що блискуче вдалося Ющенку? Учергове відстояти панукраїнські інтереси, подібно до лютого 2001 року, коли він подібний універсал уже підписував у майже схожому форматі - президент, прем'єр і спікер. Як і тоді, Україна сьогодні частково зберегла зовнішній курс, але не внутрішній.

Автор цієї статті належить до тих, хто не втішається над історичними фарсами. Тож нехай збуваються мрії рожеві та сни чарівні!

Роман Офіцинський, кандидат історичних наук, Ужгородський національний університет, для УП



powered by lun.ua
Від мовчання до інформаційної війни. 9 способів загасити політичний скандал
Як працює сміттєпереробний завод. Польський досвід для України
Як 20 людей будуть оцінювати доброчесність українських суддів
Непомітна асоціація: як Україна виконує Угоду з ЄС
Усі публікації