"Силовий сценарій" для відновлення переговорів

17 переглядів
Ірина Погорєлова, для УП
П'ятниця, 25 травня 2007, 11:01

З того моменту, як опозиція покинула стіни ВР, чоловіча частина коаліції явно відчувала специфічний дискомфорт. Ані тобі штовханини навколо трибуни, ані ефектних сцен для телекамер поблизу службових приміщень.

У травні навіть іншої фізичної роботи у вигляді швидкісного натискання кнопок за відсутніх депутатів майже не стало: вичерпався порядок денний ВР, який значною мірою наповнювався опозицією. А уряд, після затвердження "соціальних" змін до бюджету, якось сам обходиться, без законотворчості власної коаліції.

Залишилось хіба що зранку покричати про узурпатора-президента. Але, по-перше, для цього призначені спеціальні оратори. А по-друге, в період перемов між Ющенком та Януковичем та діяльності спільної робочої групи й це втратило сенс...

Тому можна зрозуміти радість, з якою депутати від коаліції кинулися до раптом виниклих в приміщеннях Конституційного Суду та Генпрокуратури "гарячих точок", де можна було згадати приємні м'язові відчуття своєї чоловічої статі.

Молодим мамам нині пояснюють, що у хлопчиків це називається "тестостероновою програмою". Ну, оця немотивована агресивність, куди спрямовується зайва здорова енергія.

У нашому ж дорослому політикумі це називається "силовий варіант".

Щоправда, спосіб, в який сторони "силового протистояння" з'ясовують, хто перший почав, - все ж більше нагадує дитячі розбірки. Оскільки дорослого аналізу, кому і для чого потрібний "силовий сценарій", так досі й не прозвучало.

Адже ані розмови про те, що це президент в силовий спосіб намагається повернути собі авторитарну владу, ані версія, ніби застосуванням сили коаліція хоче відвернути вибори, не обтяжені суттєвими аргументами.

Можливо, мене виправлять фахівці, але видається, що застосування силових засобів у вирішенні внутрішніх конфліктів завжди має або очевидні ресурси, які й провокують до свого застосування, або точну, хоча й дещо віддалену мету, завжди пов'язану з неодмінним поверненням до політичного й юридичного, себто мирного шляху розв'язання кризи.

Перше буває, власне, військовим переворотом. Генерал чи полковник, або й "група товаришів", передусім користуючись великою й надійною підтримкою своїх підлеглих, просто не бачать перешкод, аби в силовий спосіб скинути цивільну владу.

Дисциплінований силовий ресурс використовується не для якихось реформ, - оскільки військові працювати у цивільній сфері не навчені, та й не дуже хочуть, - а для переділу вже накопиченого, здебільшого корупційного багатства попередньої цивільної влади. Останній приклад – Таїланд минулого року.

Метод надто спокусливий. І в Україні політична криза могла б покликати до життя подібний варіант подій. Але після генерала міліції Кравченка ми нічого, необхідного для його реалізації, досі не спостерігаємо. Може, просто не здатні роздивитися військового диктатора в панах Цушку, Гелетеї, Гриценку, Наливайченку або в їхніх підлеглих?

Тому йдемо далі.

Силове "захоплення влади" з боку легітимного президента – суцільна дурниця. Ба більше, конституційно доступне йому введення надзвичайного стану як способу легального застосування силового сценарію, - Ющенку категорично не вигідне. Оскільки, як відомо, однозначно скасовує вибори.

Є для президента в нашій ситуації ще теоретичний варіант: примусити покликані до забезпечення виборів органи виконавчої влади здійснити їх, до чого штовхає Ющенка БЮТ та "Народна самооборона".

Але, з огляду на статтю закону про РНБО, на яку посилаються прибічники цього варіанту, - цей спосіб є не буквально силовим. Якщо йому не чиниться спротив. А якщо спротив чиниться, - то президент просто змушений вводити надзвичайний стан, і вибори знов зриваються.

Ні, президенту це не підходить. А підходить його опонентам та ворогам виборів.

Мабуть, саме тому РНБО все ще не задіяна, і безпосередньо про перехід Ющенка до цього сценарію говорити зарано.

Хоча введення в РНБО Турчинова можна сприймати лише як черговий спосіб на крайній випадок так прив'язати БЮТ, щоб потім Тимошенко не мала підстав ані звинувачувати президента в нерішучості, ані жалітися на його надмірну рішучість, якщо вона призведе до зриву виборів...

Тож залишаються силові сценарії, які можуть впливати на перебіг та результат мирних переговорів конфліктуючих сторін.

Власне, це й відбувається.

Трохи відновимо останні події в переговорному процесі.

22 травня робоча група з вироблення законодавчих умов проведення дострокових виборів заявила про готовність всіх документів і потребу завершити процес на зустрічі президента й прем'єра.

Зранку 23 травня фракція соціалістів в ВР оголосила ультиматум Януковичу. Мовляв, якщо він укладе з Ющенком будь-яку угоду про проведення дочасних виборів без посилання на рішення Конституційного Суду, СПУ цих домовленостей не визнає. СПУ при цьому не пояснила, чому Янукович має побоюватись "невизнання" з боку соціалістів.

Але знов ультиматум справив своє враження на прем'єра. В той же день він та президент, за свідченням останнього, провели плідні переговори й узгодили дату виборів. Але раптом Янукович "взяв перерву", відбувши з Києва.

Залишений на самоті і, відверто кажучи, просто в ідіотському становищі, президент ввечері 23 травня робить телезвернення до ГПУ та Верховного суду щодо потреби вжити заходів для припинення саботажу виборів. Він вводить до РНБО Турчинова й вперше змінює начальника Держохорони.

А вранці 24 травня змінює його ще раз, і звільняє генпрокурора Піскуна, якого не пускає на робоче місце Держохорона під керівництвом пана Гелетея.

Піскун викликає на захист міліцію. На чолі "Беркуту" прибуває сам міністр Цушко, з чого, власне, й починається "силовий сценарій"...

Цікаво, що хоча "силовий метод" Держохорона застосувала і в приміщенні Конституційного Суду, але за відсутності там "Беркуту", і лише за допомогою депутатів від коаліції, - судді таки потрапили на робочі місця. Не змогли вони працювати вже з інших причин – відсутності кворуму.

Отже, місцем саме "силового сценарію" було одразу визначено адресу Генпрокуратури.

Тимчасом зранку 24 травня коаліція, дізнавшись про події в ГПУ та КС, замість традиційного виклику "на килим" силовиків, - схвалює заяву, яка знов стосується переговорного процесу.

Спочатку Морозом планується від імені всієї коаліції, а не лише СПУ, просто заборонити Януковичу вести переговори з Ющенком, але потім під тиском ПР фіксується лише "перше попередження" про таку заборону...

І що особливо цікаво – уже після всіх відомих подій, оголосивши про намір провести вечірнє екстрене засідання з метою чи то звільнити міністра оборони Гриценка, чи то призначити власним рішенням генпрокурора Піскуна, - коаліція скасовує це засідання.

Зрозуміло, чому не зреалізували, принаймні досі, погрози відставки міністра оборони: аби не дати президенту конституційного приводу для третього указу про розпуск ВР.

Пригадуєте: 30 днів не сформований уряд...

Чому не затвердили на посаді генпрокурора Піскуна – теж не складне питання. Пояснення дала заступниця міністра юстиції пані Лукаш.

Дійсно, скасування президентом власного указу про призначення Піскуна автоматично поновлює на посаді пана Медведька, який і так затверджений парламентом. Тому боротися за Піскуна депутатам в такий спосіб просто немає сенсу. Тим більше, що й депутатський мандат в нього зберігся...

Навіщо ж тоді міністр Цушко з "Беркутом", а з ним і депутати, попхалися зранку до ГПУ? Той таки тестостерон, що допоміг піддатися на гарно зорганізовану президентською стороною провокацію?

Що захищав у приміщенні ГПУ "Беркут"? Кабінет генпрокурора – від призначеного президентом виконувача обов'язки Шемчука? Чи – від подальших його можливих дій проти Кабміну? Яких саме?

Припустімо, коаліція вже більше не сподівається на суди і очікує, що слідом за порушенням кримінальних справ проти членів уряду за відмову фінансувати дострокові вибори Шемчук сам вдасться до силових дій та спробує заарештувати відповідних чиновників. До речі, кого саме? Януковича та Азарова?

Але саме тоді Цушко міг би продемонструвати свою "громадянську свідомість" і відмовитись виконувати "злочинний наказ" та захистити урядовців...

Натомість міністр-соціаліст Цушко спішить випередити події. Навіщо?

Та просто тому, що соціалісти, які вже висунули прем'єру ультиматум щодо припинення переговорів, але досі не змогли повністю підкорити собі в цьому сенсі всю Партію регіонів, - ладні в будь-який спосіб унеможливити повернення лідера коаліції за стіл переговорів.

Мовляв, про що говорити з узурпатором, коли в уряду, ГПУ та Конституційного Суду є такий потужний захист.

Але – не спрацювало.

Принаймні, сам Янукович у своєму телезверненні з приводу "силового сценарію", наговоривши багато чого, але здебільшого все ще про оточення Ющенка, а не про нього самого, - так і не дав партнерам по коаліції твердих запевнень, що не повернеться до столу переговорів з президентом.

Але тепер предметом переговорів, окрім виборів та їхніх умов, вочевидь мають стати й наслідки так званих "силових дій". Наприклад, покарання силовиків, які знаходяться по обидві сторони "барикад", та новий кадровий розклад в цій специфічній галузі.

У такій постановці питання принаймні є певна логіка, оскільки включення в переговори проблеми силовиків дещо розширює поле для маневру сторін, але загалом стосується все того ж – впливу на вибори та їхні результати.

А то все суд та суд...

А що суд, тобто судова система від конституційної до адміністративної, - коли вона одночасно працює на обидві сторони, хоча загалом – сама на себе? І якщо в будь-якому разі при невизнанні однією зі сторін судових вердиктів їхнє виконання потребуватиме силових впливів?

Тим більше, що стосовно самих силовиків, які особливо "відзначились" в подіях 24 травня, - очевидна їхня особиста політична зацікавленість в радикалізації подій, або її імітації.

Різниця в тому, що коли пану Гелетею явно не дає спокою кар'єра лише Луценка, то пан Цушко навряд нею цікавиться. Він, здається, вже пішов далі й бачить себе українським Саркозі.

Воно наче б і не так погано, бо все одно веде до виборів, а не до військового перевороту.

Якби не намагання коаліції знов покликати на "захист" черговий псевдомайдан.

А це вже й не сценарій зовсім, а принцип "спочатку ув'яжемось в бійку, а там подивимось"... В нашому випадку це означає – силоміць привернути до себе міжнародних посередників.

То якщо опустити дипломатичну мороку, - на що розрахунок: на зустріч в Україні "натівського чобота" та "московського спецназу"?

Тоді й справді нема чого перемовлятися Ющенку й Януковичу, і суди наші, та й силовики тут ні до чого.

От я лише не переконана, що після всього міжнародні куратори українського врегулювання залишать приглядати за цією територією, що зветься Україна, головних "стартерів" всієї колотнечі – соціалістів. Хоч би то був Мороз чи Цушко.

Надто вже вони запальні хлопці.

Автор

Ірина Погорєлова, спеціально для УП



powered by lun.ua
Вибили зуби та поламали ребра. Історії українських ув'язнених в ОРДЛО
Всюдисущі. Що станеться з банками до 2030 року
Пилорами, контрабанда, зниклий аеродром. Чим живе мала батьківщина прем'єра Гончарука
Рінат Ахметов, ввівши в оману АМКУ, монополізував коксохімічну галузь
Усі публікації