Формула (не)обміну. Як політики торгують життями полонених українців

Тетяна Катриченко
фото: ua.news
3584 перегляди
Середа, 20 березня 2019, 08:00

Заяви про те, що у березні 2019 року під вибори можливий обмін полоненими, лунали ще до старту президентської кампанії. Мовляв, аби додати дивідендів певному кандидату, Росія може дозволити йому стати посередником, а отже – героєм-визволителем.

Вибори наближаються і все більш очевидно, що цим "аргументом" не скористаються: для нинішньої влади обмін не на часі, опозиція ж навряд отримає великі бонуси від такої гуманітарної акції. До того ж Володимир Путін заявив, що говоритиме вже з майбутнім керівництвом України.

За даними Медійної ініціативи за права людини, у колоніях, СІЗО та спеціально створених місцях ув'язнення так званих республік перебувають як мінімум 118 осіб. Більшість – цивільні. Це – місцеві жителі, обвинувачені у "шпигунстві на користь України" або "диверсійній роботі на замовлення СБУ", а також військові.

Єдина можливість вийти на волю для усіх – потрапити у список для обміну, який складає СБУ. Саме його у Мінськ на засідання тристоронньої контактної групи привозять представники України. Але місце у списку не гарантує швидкого звільнення, адже його формують люди, для яких важливо не повернути заручників додому, а очолити політичні рейтинги.

П'ятий рік очікування

Танкіст із Білої Церкви Богдан Пантюшенко утримується проросійськи налаштованими бойовиками у Донецьку вже п'ятий рік. Потрапив до них у січні 2015 року під час бою недалеко від Донецького аеропорту. Пережив катування, знущання, примусові роботи.

Останній рік Богдан чекає на повернення додому у донецькому СІЗО поряд з іншими військовими. На відстані в сімсот кілометрів у Києві живе його дружина Вікторія. У розмові з УП вона згадує 27 грудня 2017 року, коли з території ОРДЛО звільнили 73 людини, а за лінію розмежування передали 233.

"Напередодні цієї дати мене та ще двох дружин військових запросили до Адміністрації президента на особисту зустріч із Петром Порошенком, – розповідає вона. – Тоді нам повідомили, що наших трьох прізвищ у списках нема. І одразу ж обнадіяли: незабаром має відбутися друга хвиля звільнення.

Президент назвав навіть приблизну дату – січень 2018 року. Звісно, він уточнив, що не все залежить від нього. Але цей процес не має затягуватися. Коли у січні додому чоловік не повернувся, ми почули новий термін – до кінця минулої зими. Але й ті сподівання були марними".

Детальніше – 675 днів полону. Життя, розділене надвоє

Нині Вікторія чи не краще за всіх знає, наскільки складно домовитися про звільнення. Вона не лише стежить за новинами, але й відвідувала Європарламент та ПАРЄ. І все заради того, аби особисто розказувати історії незаконно ув'язнених на Донбасі та спробувати знайти допомогу.

"Цікаво щоразу чути, що у Європі вистачає своїх проблем, а наші мали би вирішуватися у Мінську", – говорить вона.

Мінськ – офіційний майданчик для перемовин щодо конфлікту на Сході. Раз на два тижні з року в рік у білоруській столиці відбуваються засідання гуманітарної підгрупи. Туди українська сторона привозить оновлені списки на обмін, говорить уповноважена президента з питань мирного врегулювання ситуації у Донецькій та Луганській областях Ірина Геращенко.

Останній рік діалог ані з представниками ОРДЛО, ані з росіянами не складається. Кожна з трьох сторін заявляє, що інша зриває перемовини.

Loading...

З її слів, зараз актуальні дві пропозиції України для російської сторони. Перша: 25 росіян на 25 українців, утримуваних у РФ. Друга: 72 сепаратисти, яких президент готовий помилувати, на 19 наших цивільних та військових з ОРДЛО. Серед останніх є і Богдан Пантюшенко.

"Ми звернулися до ОБСЄ, щоб вони, використовуючи свій мандат, тиснули на РФ, аби та дала відповідь про долю понад 65 утриманих в ОРДЛО. Якщо вони вимагають обмін у форматі "всіх установлених на всіх установлених", то нехай підтвердять нам людей. А так вони хочуть віддати 19, а отримати майже 300 осіб, серед яких росіян вони називають "житєлямі рєспублік". У нас враження, що Росія шантажує цим і не бажає працювати у жодному гуманітарному питанні", – зазначає Геращенко.

"Мені особисто здається, що всі подібні вимоги – ніщо інше, ніж спосіб потягнути час – обмін відбудеться лише тоді, коли буде зручно", – коментує Вікторія Пантюшенко.

"Від мене нічого не залежить"

"Я писав у минулому листі і підтверджую зараз, що по обміну ми собі не ставимо строки. Є думки, що, можливо, поміняють під вибори чи президентські, чи парламентські, чи за рік, чи за п'ять. Я готовий до будь-якого розвитку подій, навіть до самих найчорніших, точніше, не готовий, а змирився з тим, що від мене нічого не залежить", – написав дружині Богдан Пантюшенко з донецького СІЗО.

 
Дружина і мама Богдана Пантюшенка
фото: Главред

За понад чотири роки Вікторія вже чула про десятки "зручних" дат: Різдво, Великдень або День Незалежності. Богдану, як і іншим військовим та цивільним, говорили про це у Донецьку.

І справді, у різні роки перемовникам вдавалося дійти згоди щодо повернення людей напередодні Нового року, також кілька джерел зазначали УП, що Росія була готова навіть провести обмін під президентські вибори у РФ 2018-го.

Далі був шалений тиск напередодні чемпіонату світу з футболу у Росії. Родини писали звернення та листи світовим лідерам. Правозахисники озвучували їхні вимоги на європейських майданчиках, чекали зустрічей Путіна то з канцлером Німеччини Ангелою Меркель, то з президентом Франції Еммануелем Макроном.

Згодом стало відомо, що український кінорежисер Олег Сенцов у російському Лабитнангі оголосив голодування заради звільнення всіх в'язнів Кремля. Тоді відбулось об'єднання родин усіх заручників, жоден з яких зрештою не потрапив додому.

"Будь-яку подію намагаються прив'язати до обміну: раптом Путін вирішить поступитися. Але моя думка: штучні приводи дають лише марні надії, а не результат. Єдиний наслідок – це порушення теми політичних заручників Кремля на Донбасі, у РФ та Криму. Від європейських дипломатів доводилось чути: Путін нічого не боїться і не використовує можливості, створені кимось, а коли йому заочно висувають умову, він чинить навпаки", – додає Вікторія.

У серпні 2018-го Ірина Геращенко в одному з інтерв'ю сказала:

"Кремль використовує тему заручників, як тему торгу та шантажу. Мене дуже хвилює те, що стає очевидним Кремль збирається використовувати цю тему під українські вибори. Не виключаю, що Кремль буде намагатись розіграти цю карту, віддаючи її своїм лояльним промосковським кандидатам і намагаючись впливати на результат виборів".

Ефект Медведчука

Таким кандидатом, наприклад, міг бути Віктор Медведчук. Саме він з осені 2014 року є спецпредставником СБУ у гуманітарній підгрупі у Мінську.

Про його роль кілька разів заявляв сам Петро Порошенко:  "Він має одну виключно функцію – визволення заручників, які розташовані в Російській Федерації, у першу чергу, і на окупованих територіях".

Мовляв, його перевага – особисте та дружнє спілкування з Путіним.

"Я бачила Медведчука на перемовинах у Мінську, коли була їх учасником", – говорить УП екс-омбудсмен Валерія Лутковська.

Саме Медведчук виступив у ролі ініціатора обміну 27 грудня 2017 року. Напередодні у підмосковному монастирі у присутності журналістів він звернувся до Володимира Путіна з проханням посприяти обміну, його підтримав Патріарх Кирило.

 
Віктор Медвечук (зліва)
фото: 24tv

Далі в публічному полі все відбувалось без Медведчука. Перемовника не було помітно під час зустрічі звільнених у Харкові та Києві.

Коли їх відправили на лікування до київського шпиталю, до родичів звільнених, які під час ув'язнення спілкувалися з оточенням Медведчука, приходили працівники його сайту "Український вибір" із запитаннями про роль політика. Ці записи опублікували на ютуб-каналі політсили.

Очевидно, що звільняючи людей у час відносного політичного затишшя, напередодні Нового року, Медведчук міг сподіватися, що саме його прізвище буде найбільш згадуваним. Насправді ж, він опинився у тіні.

Зрештою, Порошенко вирішив віддати перемовнику умовний борг під час підсумкової прес-конференції 28 лютого 2018-го, сказавши, що "Медведчук виявився найбільш ефективним" у переговорах між Києвом і Москвою. Але навіть така оцінка не сприяла подальшим звільненням.

Нині прізвище Медведчука відсутнє у списку кандидатів у президенти. Є вірогідність, що він повернеться в активну політику під час парламентських виборів. Можливо, це пояснює його неактивність у процесі обміну саме зараз. Навіть до Мінська він не їздить з весни 2018 року.

Чи не єдина згадка про участь політика у процесі – заява АП після виходу журналістського розслідування про часті таємні зустрічі Порошенка з Медведчуком.

"Президент також неодноразово заявляв, що готовий вести переговори з усіма, навіть з чортом, для того, щоб звільнити наших бранців",заявили тоді на Банковій.

Але не лише Медведчук може отримати "бонуси" як ініціатор звільнення. Таким кандидатом міг би стати, приміром, Юрій Бойко. Мало хто знає, але саме цей політик причетний до процесів звільнення, які відбувалися за участю УПЦ МП.

 
Митрополит Онуфрій (по центру)
фото: news.church.ua

Політичні вагання

Нині лише кілька кандидатів у президенти визначили у своїх програмах, що звільнення заручників та військовополонених – їхня ціль.

Можна припустити, що більшість або не приділяє цьому питанню уваги, або не має плану дій. Серед тих, у кого йдеться про звільнення людей, – Петро Порошенко, Анатолій Гриценко та Роман Безсмертний. Останній зокрема пропонує вести або прямий діалог із Росією, або залучити державу-посередника.

"Для продуктивної роботи має бути визначена країна-поручитель, яка буде здійснювати всі контакти, догляд, контроль, навіть вживати санкцій у відношенні до сторони, яка не виконує міжнародний документ. Ці механізми могли б якщо не запустити процедуру обміну, то хоч полегшити статус цих осіб", – говорить УП Безсмертний.

Питання звільнення людей як з окупованих територій, так і з Росії – вже давно не гуманітарне, а політичне.

"Треба визнати, що і в ОРДЛО, і в Росії, і в окупованому Криму людей захоплюють не лише покарати, а використати з політичним підтекстом – отримати певні політичні дивіденди. Отже, в нас нема іншого виходу, як торгуватися за кожну людину", – говорить юрист-міжнародник Надія Волкова, яка представляє інтереси кількох затриманих терористами людей у Європейському суді з прав людини.

У 2014 році, коли конфлікт в Україні тільки починався, терористи захоплювали людей для обміну або на представників терористичної організації, або на певні товари. Бувало й так, що українських військових віддавали за фуру товарів медичного призначення або продуктів.

Після Іловайська, коли у полон потрапили сотні людей, у Мінську був створений майданчик та окрема гуманітарна підгрупа, яка мала узгоджувати питання звільнення. Вже за рік на перший план вийшла не гуманітарна складова, а політична – людей почали оцінювати та вкладати у певні формули у Мінську.

"Мені здається, що нині питання обміну затриманими можна актуалізувати лише у межах політичних домовленостей. Якщо Україна ще може з юридичної точки зору підготувати людину до обміну у рамках Мінських угод, то ОРДЛО – ніяким чином. Прискорити обмін можна лише тоді, коли у країні заспокоїться політична ситуація, відбудуться вибори президента, з'явиться новий/старий гравець, тоді перемовини, можливо, перейдуть на більш високий щабель, приміром, Нормандського формату", – припускає Валерія Лутковська.

Але інші правозахисники впевнені: Україна покладає надто великі сподівання на міжнародників. Офіційні особи держави всі п'ять років роблять голосні заяви, але так і не змогли власними силами напрацювати дієвий механізм визволення полонених.

"Перша можлива причина – юридичне та політичне невігластво, відсутність досвіду та бажання зрозуміти ці процеси, – говорить Надія Волкова. – Якщо людина невіглас, то і долі людей їй не важливі. Якщо питанням обміну буде займатися бізнесмен, то його у першу чергу зацікавлять інші речі, не людяність.

Друга причина – саботаж. Можливо, свідомий. Якщо заручники є, то їх можна використовувати для власного піару. Наприклад, говорити, які українці беззахисні, як на нас тисне Росія, що вона робить з Олегом Сенцовим, заручниками в ОРДЛО. Це постійний інструмент тримання уваги міжнародників на собі. У результаті можна ще й отримати економічну допомогу.

І третя причина – це поєднання першої та другої в одне".

План дій

"Для керівництва держави завжди знаходяться інші пріоритети – то свята, то перемовини, то вибори. Але варто лише сказати на загал: агов, дивіться, ваш військовий вже чотири роки гниє у підвалах та тюрмах "ЛДНР", як одразу з усіх боків можна почути: ведуться переговори, вони досить складні, Путін не йде на контакт, взагалі не хоче говорити з цією владою. Не хоче – нехай не говорить, – стверджує дружина військового Вікторія Пантюшенко. – Завдання влади – знайти тих людей, з якими спілкуватися захоче.

І я не вірю, що сьогодні у світі нема жодної людини, окрім Медведчука, з ким захоче говорити господар Кремля. Так, я усвідомлюю, що рішення про обмін залежить від Росії, але з української сторони нема спроб налагодити конструктивний діалог".

Саме про конструктивний підхід нині говорить і група юристів та правозахисників. І для цього важливо зробити бодай три кроки.

Перший – нарешті ухвалити закон, у якому було б чітко розділено, кого ми вважаємо політичним в'язнем, кого – військовополоненим, а кого – цивільним заручником.

За п'ять років війни цього так і не зробили. Нині у парламенті є кілька варіантів документів, але жоден правозахисники не вважають адекватним для конструктивного вирішення проблеми.

Другий – створити єдиний орган, який би переймався питаннями звільнення людей, затримання яких пов'язане з війною з РФ. Розділити його на окремі відділи, які би вибудовували стратегію щодо перемовин.

Керувати ним має громадянин України, дипломат із досвідом роботи у конфліктних ситуаціях.

Третій – сформувати власне стратегію для звільнення. Керівник вищезгаданого органу має бути наділений мандатом залучати переговірників для різних ситуацій: можливо, для кожного свого – ОРДЛО, Крим, РФ.

Запросити, наприклад, іноземців, які матимуть авторитет у Путіна, скористатися досвідом інших країн, зокрема США.

"Наші політики ще не досягли того рівня, аби зрозуміти, що творити добро може бути більш корисним для рейтингів, аніж вигадувати штучні приводи", – підсумовує Надія Волкова.

Тетяна Катриченко, журналіст, координатор "Медійної ініціативи за права людини", для УП



powered by lun.ua
Російський політолог Морозов: Порошенко був цвяхом у черевику в Путіна
В підвішеному стані: що відбувається з ринком нерухомості Києва
Операція "Запад". Перевиконання плану з депортацій українців
В пошуках головного донора: хто найбільше допоміг Україні грошима
Усі публікації