На порозі глобального потепління. Чи затопить Карпати, коли посуха прийде на Південь та хто такі кліматичні біженці

Вівторок, 23 березня 2021, 05:30
Колаж: Андрій Калістратенко

У серпні 2018 року нікому не відома дев’ятикласниця вийшла на одиночний протест під будівлю парламенту у Швеції. Замість шкільних уроків дівчина вирішила вимагати від влади своєї країни рішуче діяти проти кліматичних змін.

У наступному, 2019 році, вона виступила на саміті ООН з питань клімату, на Всесвітньому економічному форумі в Давосі та навіть стала людиною року за версією журналу Time.

Так Ґрета Тунберґ зробила неможливе – змусила людей виходити на вулиці з гаслами зі словом "клімат", "Паризька угода", "парникові гази". 17 березня 2019 року на вуличні протести за клімат вийшли 1,4 мільйона підлітків у 123 країнах світу.

Страйки за клімат захопили всю прогресивну частину планети. І, здається, ледь-ледь зачепили Україну. 

На четвертий рік після початку масових кліматичних страйків, на шостий рік з підписання Паризької угоди, головного рамкового документу ООН з питань клімату, українці все ще залишаються осторонь екологічного порядку денного. 

У розмові з кліматичною експерткою ГО "Екодія" Євгенією Засядько "Українська правда" проходить увесь ланцюжок типових запитань від "а глобальне потепління існує" до "що не так з кліматичною політикою України". 

 
Євгенія Засядько – кліматична експертка ГО "Екодія"

Усе – щоб показати зв’язок між лісовими пожежами на Житомирщині, повінню в Карпатах чи пиловою бурею в Києві та діяльністю того самого українця, який у 2020 з цим, з великою ймовірністю, зіштовхнувся.  

А також – щоб знати рішення, як цьому всьому можна протистояти. І робити це як з урядового кабінету, так і з домашнього дивану. 

– Почну з короткого запитання: глобальне потепління існує?

– У цілому, вирішили відмовитися від цього поняття, зараз використовують інше – "кліматична криза". Ось з 2019 року ООН прийняла це поняття як "кліматична криза", і вже не можна говорити, що зміни клімату не відбуваються. 

В Україні частіше кажуть "зміна клімату".

Так, глобальна температура справді зростає, зараз вона вже більше 1 градусу від доіндустріального рівня, який рахують з 1880-х років. Це не означає, що по всій території світу температура піднялась на 1 градус. У різних частинах світу, у різних сезонах, вона десь може бути нижчою, десь вищою. 

Але в цілому кожна наступна п’ятирічка… наприклад, з 2014 по 2020 рік для України, для світу вважається найспекотнішими за температурними рекордами. 

– Кліматичні скептики часто говорять, що в історії людства вже були періоди підвищення температури, але з часом вони змінювались періодами, коли температура знову опускалася. Чим нинішнє підняття температури особливе? 

– Бо це доволі різке підняття температури для історії планети. Воно відбулось за кілька сотень років, навіть за сотню років – з 1880-х. Зараз, грубо кажучи, пішла друга сотня років, і ми фіксуємо підняття температури на один градус.

Зазвичай ці коливання відбуваються за тисячу років і не так різко – це лише доповнює (теорію – УП), що це відбувається під впливом діяльності людини. Ми спалюємо викопне паливо, внаслідок чого в атмосферу потрапляють парникові гази – у такій кількості в атмосфері їх ще ніколи не було. І це призводить до різких змін. 

Виникає ризик адаптації організмів, зокрема тварин, які проживають на різних територіях. Світ не адаптується так швидко. У цілому ООН стверджує, що буде втрачено дуже багато тварин, рослин та інших представників біологічного різноманіття.

– Тобто те, що раніше могло відбутись за тисячу років, зараз відбувається за 100? 

– Тобто за 140 років температура піднялася на 1,1-1,2 градуси, за різними джерелами – зазвичай для цього має пройти тисяча років.

– Думка про те, що саме людська діяльність є причиною кліматичної кризи, вже вважається загальноприйнятою?

– Так, 97% науковців вважають, що це правильна теорія, і лише 3% – що людина не відіграє суттєвої ролі. 

– У дослідженні Бернського університету від 2019 року йдеться, що в доіндустріальну епоху найбільшим чинником впливу на зміну була діяльність вулканів. Як це пов’язано? 

– Під час виверження вулкану теж відбуваються викиди парникових газів. Були історії, коли під час виверження вулкани "закривали", скажімо так, деякі території Землі, і це призводило, наприклад, до зниження температури – бо через пил в атмосфері сонячне проміння не могло потрапити на Землю. 

Тому, так, це справді було. Але науковці підрахували, що вплив від викидів вулканів можна порівняти з доволі маленькою долею того, що робить людина.

– Ви згадали про 1880 рік, його можна вважати точкою відліку кліматичної кризи у світі?

– Чому відтоді рахується? Бо якраз тоді активно почали спалювати викопне паливо. У Британії почали використовувати вугілля для опалення своїх будівель, активно почався видобуток вугілля в США, в Європі. Це призвело до різкого збільшення викидів. 

Але пік відбувається зараз, оскільки населення зростає, промисловість зростає, технології дозволяють нам ще більше видобувати, більше спалювати. 

– Коли ці кліматичні зміни "дісталися" України? 

– Не можна казати, що вони "дісталися" України, бо це насправді відбувається по всій планеті. 

Говорити про глобальне потепління почали десь з 1970-х років. Тоді з'явились громадські організації, які активно просували тему глобального потепління, розказували, що нам потрібно щось змінювати. З’явився Грінпіс.

З цих 50 років активно про зміни клімату говорять десь останні 5-10. Але поки що про це лише говорять. І з огляду на зростання викидів парникових газів можна сказати, що на реальних діях це дуже мало позначається. 

Так, справді, деякі країни скоротили викиди, наприклад країни, Євросоюзу. Але не всі – Китай, Індія, їх навпаки наростили. Тому процес продовжується, і зараз ми бачимо, що зробленого на жаль, недостатньо.

– Запитаю інакше: а коли кліматичні зміни в Україні стали помітними? Навіть для пересічних людей? 

– Минулого року людей опитували на вулицях, на Хрещатику зокрема – я бачила відео – і деякі все ще стверджують, що кліматичні зміни їх не стосуються, що вони їх не бачать. Тому, напевно просвіти все ще недостатньо. 

Я фіксую, що за останні роки журналісти дуже часто почали писати на цю тему. Але зазвичай її згадують, коли щось відбувається – пожежі, підтоплення, посуха на Півдні. У повсякденному житті все виглядає так, що зміни клімату в нас немає.

Насправді температурні рекорди дуже активно фіксують останніх років п’ять. У 2019 було 30 температурних рекордів за рік, у 2020 у Києві було 36 температурних рекордів. І 2020 вважається найспекотнішим роком

Мені здається, що 2020 рік просто побив усі рекорди по всіх можливих природних явищах, які могли б відбутися: в Україні були пилові бурі, нестача води взимку та весною, повені – 4 затоплені області, на Півдні було втрачено дуже багато сільськогосподарської продукції. 2020 рік показав, що Україна не готова до цих змін, і ми маємо до них адаптуватися. Але з останнього бюджету, на жаль, коштів на такі заходи майже не виділили. 

Читайте також: Як Україна вирішує проблему кліматичних змін? Конспект лекції Editor's Club

– Є цифра, скільки парникових газів Україна щороку викидає в атмосферу?

– Щороку Україна публікує Національний кадастр викидів парникових газів, але він виходить на два роки пізніше – тобто цього року мають опублікувати за 2019-й. 

У цілому з 2015 року в нас зросли викиди. Хоча й у 2015 році Україна підписала Паризьку угоду, де йшлося про півтора градуси до кінця сторіччя (країни-підписантки зобов’язалися утримати підвищення середньої температури у світі в межах 2 градусів і спробувати скоротити це підвищення до 1,5 градуса). 

– Скільки Україна викинула в атмосферу у 2018 році?

334,1 метричної тонни СО2-еквіваленту. 

Чому еквіваленту? Бо парникові гази складають з різних газів, не тільки СО2, тому їх за формулою приводять до єдиного типу. Різні гази мають різні парникові ефекти, у метану наприклад, він у 84 більше ніж СО2. 

– Можете на пальцях пояснити шкідливість викиду парникових газів в атмосферу? Є умовний завод, через труби якого викиди потрапляють в атмосферу – що далі? 

– Парникові гази створюють, скажімо так, купол навколо планети, який пропускає промені сонця, але не дає їм повністю повертатись у космос. Вони у своїй більшості лишаються саме в атмосфері, і це призводить до того, що планета нагрівається.

– Хто є найбільшим забруднювачем в Україні?

Найбільше в нас викидає сектор енергетики – це 66% на 2016 рік. Але туди входить спалювання викопного палива по Україні, зокрема транспорт, що також спалює викопне паливо. Тому часто говорять, що треба розвивати громадський електротранспорт, відмовлятися від приватного авто, бо це також впливає на клімат. За енергетикою йде промисловість, сільське господарство, відходи.

– Порівняно з іншими європейськими країнами, Україна викидає більше чи менше? 

– Якщо брати Євросоюз, то ми викидаємо менше. У цілому, рахували, що вся Східна Європа сумарно викидає всього лише 1%, здається. 

Раніше, у 90-х роках, Україна була в топ-20 країн, які викидали найбільше парникових газів – це якраз після Радянського союзу, коли у нас залишалося дуже багато промисловості, активно використовувалося вугілля і т.д. Далі розпад промисловості призвів до різкого скорочення викидів. 

Станом на 2018 рік ми скоротили викиди на 61,2%, порівняно з 1990 роком. Тому з цього боку Україна виглядає доволі позитивно – ми вже і так багато скоротили.

Але це сталось не через гарну політику чи енергоефективні заходи, а через те, що ми не вміло користувалися тим, що у нас залишилося після Радянського союзу – частина промисловості закрилася.

– Чому попри зменшення викидів парникових газів в атмосферу Україна опускається в рейтингу країн за Індексом впровадження кліматичної політики? З 2019 по 2020 Україна змістилась з 17 позиції на 20. 

– Ми викидаємо менше порівняно з 1990 роком, але якщо порівнювати з 2015-м, то викиди навіть трохи зросли. 

В Індексі впровадження кліматичної політики ми також аналізували, як Україна виходить з цієї коронавірусної кризи. У світі вже відбувалися подібні економічні кризи, і коли країни починали з них виходити – викиди часто зростали. Але зараз у нас уже немає можливості збільшувати викиди, щоб відновити економіку.

Під час пандемії дуже багато країн почали говорити про зелене відновлення, Євросоюз взяв курс на зелене відновлення. В Україні, на жаль, дискусій з цього боку не було. 

Йдеться про розвиток громадського транспорту, енергоефективні заходи, підтримку органічного сільського господарства, поводження з відходами – це все ті сектори, які зараз викидають парникові гази. 

Це проблема для України, і її можна вирішувати, якщо надавати їй пріоритет. Зараз, на жаль, цього пріоритету немає. На час пандемії фокус повністю змістився на охорону здоров’я, що, звичайно, добре, але треба не забувати, що нам після цього треба якимось чином з цієї ситуації виходити. 

Проведені під час пандемії дослідження зафіксували, що якість повітря впливає на те, як люди переносять захворювання на ковід. У Києві ми останній рік спостерігаємо за тим, як постійно опиняємось у топах світу за погіршенням якості повітря

– Повернуся до пилових бур та інших природних явищ, з якими Україна зіштовхнулась у 2020 році. Серед причин швидкого поширення вогню в лісових пожежах, зокрема в Чорнобильській зоні та на Житомирщині, екологи називали сухий земельний покрив. Ця зима, 2020-2021 років, була щедрішою на опади. Чого нам чекати весною? 

– На мою думку, цьогоріч не буде такої критичної ситуації, як минулого.

Минулого року збіглося багато факторів, наприклад в Україні почали вирубувати лісові смуги, які висаджували в 1970-х роках, ще за Радянського Союзу. Зараз в Україні ними ніхто не опікується, вони нікому не належать: місцеві громади за них не відповідають, держава теж за них не відповідає – не зрозуміло, хто за них відповідає. Їх просто вирубують, і це призвело до того, що ми бачили пилову бурю минулого року. 

Що ми можемо очікувати цього року? Найімовірніше, це будуть повені на Заході України – як би погано це не звучало, але це вже звична ситуація. Карпати продовжують вирубувати – дерева не можуть накопичувати достатні об’єми води. Південь все одно не омине посуха, але це вже буде влітку, не весною.

– Який з регіонів України сьогодні найбільше потерпає від змін клімату?

– Минулого року ми робили карту і виявили, що майже в кожній області відбулися природні аномалії. Десь були посухи, десь пожежі, десь торнадо, десь сильні дощі. Київ, наприклад, "плаває", бо його інфраструктура не готова до таких сильних опадів. Плавають машини, громадський транспорт, люди.

Чому це відбувається? Бо якраз-таки через зміни клімату здійснюється зміна розподілу опадів. Коли в нас місячна норма випадає за 30 днів – це одна справа, а коли за декілька годин – зовсім інша. І тут якраз-таки знову повертаємося до моменту адаптації. 

Для Києва важливо мати відкриті природні території, які б могли швидко накопичувати воду – бо асфальт її не пропускає, і вона може потрапляти лише в стоки, в каналізацію. 

Це парки, зелені території, клумби, можливо.

– Ви говорите, що майже в кожній області зафіксували кліматичні аномалії. Чи можна виокремити, Карпати, Прикарпаття, які періодично затоплює, і Південь, який періодично засихає, як найбільш небезпечні з погляду змін клімату регіони?

– Зараз, напевно, Захід і Південь – регіони, які потерпатимуть найбільше. На Заході щороку будуть повторюватись повені, якщо ситуація не зміниться і там не почнуть відновлювати території, зупиняти тотальну рубку. 

На Півдні України, якщо там ввести заходи з адаптації, наприклад, використовувати крапельне зрошення, ситуація може бути не настільки критичною. Але зараз там більшість домогосподарств використовують радянський принцип. 

А Україна, на жаль, не настільки забезпечена водою. Ми – одна з найменш водозабезпечених країн Європи. На кожного українця припадає 1 217 метрів кубічних прісної води, тоді як навіть у Ефіопії та Нігерії цей показник більший – 1 243 та 1 252 метрів кубічних на душу населення відповідно. 

У нас немає безграничної кількості води, яку ми можемо використовувати на будь-які потреби. 

– Що ви маєте на увазі під "радянським принципом", яким люди послуговуються на Півдні?

– Наприклад, зрошення. Раніше використовували просто шланг – його засовували в річку і водою поливали все, що можна. Або, наприклад, використовували його для вирощування рису – він потребує багато води. 

Зараз, через те що клімат в Україні стає теплішим, потрібно розуміти, які саме культури нам треба вирощувати. Наприклад, картоплю на Півдні України ми не можемо вирощувати. Деяким культурам вже не вистачає води або інших факторів, тому вони там не можуть рости. 

– Які ваші найгірші кліматичні прогнози щодо Заходу та Півдня з огляду на ті ситуації, у які вони потрапляють – затоплення і посуха відповідно?

– Найгірший сценарій – той, що розгортався минулого року, тоді найбільше постраждала Івано-Франківська область. 

На Півдні України (від посухи – УП) постраждало сільське господарство, але з державного бюджету майже нічого не компенсували – люди просто втратили свою продукцію та гроші, які вони вкладали. Там була ще історія, що один із фермерів вбив себе через кредити та втрату продукції (за словами голови Кілійської ОТГ Павла Бойченка, фермер мав виплатити жителям села Шевченкове, у яких орендував землі, 900 тисяч гривень – УП).

На Заході багато людей втратили свої домівки – держава компенсувала їм 50 тисяч гривень на відновлення будинків. На жаль, не знаю, чи достатньо цього… 

– Навряд.

– Це ось питання. Ми писали запити в Кабмін, нам відповіли, що на компенсацію після повеней, пожеж тощо з державного бюджету (у 2020 році – УП) витратили близько 2,7 мільярда гривень. Якби ми діяли на попередження, ця сума була б набагато меншою, і ми б зберегли набагато більше природних територій. У пожежах ми втратили 160 тисяч гектарів лісу. 

– Євгеніє, в одному зі своїх інтерв’ю ви використали такий термін як "кліматичні біженці". Розкажіть, хто це і як вони можуть потрапити в Україну? 

– Кліматичні біженці – це відносно нове поняття. Йдеться про людей, яким через зміну клімату доведеться виїжджати з тих місць, де вони проживали – оскільки вони будуть непридатними для життя (уперше ООН визнала право кліматичних біженців на притулок у січні 2020 року – УП).

В Україні, наприклад, є ризик підняття рівня моря. Якщо наша політика не зміниться, і глобальна температура підніметься до 4 градусів, як зараз прогнозують, в Україні може мільйон тисяч гектарів піти під воду. На цій території проживають 75 тисяч людей.

– Це Одеська область, Херсонська?

– Одеська, Херсонська, Запорізька області. Ця прибережна територія України частково буде затоплена, і на цій території проживає 75 тисяч людей – ось вони потенційно можуть бути кліматичними біженцями. Це ще один фактор, який ми змогли підрахувати. Також люди приїжджатимуть з Півдня в інші регіони через посуху.

Утім науковці говорять, що Україна має не найгіршу ситуацію з погляду зміни клімату. Так, справді, у нас будуть певні негативні фактори, але їх буде менше, ніж в інших країнах. 

Наприклад, у Центральній Азії є ризик відсутності води, оскільки льодовики, з яких вони зараз отримують воду, тануть. Тобто є ризик того, що їм доведеться кудись переїжджати. І переїжджати вони будуть в ті країни, які є найбільш оптимальними, і в цей список підходить Україна. 

Можливо, Україна в цьому списку буде не першою – є Євросоюз і більш розвинені країни. Але оскільки на планеті 7 мільярдів населення, то Україну це теж не омине.

– Зміна клімату – це незворотній процес?

– Так, це незворотній процес, зараз питання до того, наскільки він буде масштабним. У Паризькій угоді встановлена ціль у 1,5-2 градуси (до кінця сторіччя – УП), але за політиками 2015-2018 років планета рухається на +4 градуси. А якщо світ узагалі перестане робити все (задля уповільнення кліматичної кризи – УП), це призведе до підвищення температури на 7-8 градусів. Тому залежно від того, наскільки активно ми скорочуємо кількість парникових газів, буде залежати, яке майбутнє на нас чекає.

– Якщо зміни клімату незворотні, то на що спрямовані кліматичні політики – на уповільнення цього процесу?

– Так, це називається "пом’якшення зміни клімату".

Ми вже не можемо зупинити цей процес, але можемо не допустити масштабних критичних ситуацій. Це можливо, якщо температура до кінця сторіччя не підніметься високо – і наступне десятиріччя, до 2030 року, буде важливим в цій боротьбі.

Науковці підрахували: для утримання температури на рівні півтора градуси за наступне десятиріччя нам потрібно скоротити викиди на 45% від рівня викидів 2010 року. У такому випадку жодна країна не може собі дозволити збільшувати свої викиди для розвитку економіки, а ми всі маємо скорочувати викиди.

Як, на вашу думку, треба поліпшити кліматичну політику України прямо зараз? Що має зробити Міндовкілля або Міненергетики?

– Міндовкілля, Кабмін у цілому, має затвердити амбітний план по скороченню викидів на 2030 рік. Це справді має означати скорочення, бо в кінці 2020 року Володимир Зеленський заявив на кліматичному саміті, що Україна розглядає цілі по скороченню викидів на рівні 36-42% від 1990 року. 

Що це означає? Ми або підвищуємо на 2% свої викиди до 2030 року, або ми скорочуємо на 2%. І насправді це дуже погано, що ми розглядаємо потенціал підвищення викидів парникових газів. 

Але навіть якщо ми беремо ціль по скороченню, то 2% – це доволі мало. В України дуже великий потенціал до скорочення викидів побутових газів через енергоефективність. Звичайно, треба вкласти багато коштів, але Україна приймає підтримку від Євросоюзу, від інших партнерів – тому це все можливо, нам потрібно поставити ціль.

– Євгеніє, а чи є в Україні своя Ґрета Тунберґ?

– Ґрети Тунберґ немає, але в нас є свої Fridays for future. У 2020 році через пандемію, через ризик захворіти не тільки в Україні, а й у світі люди не мали змогу виходити (на марші – УП), але зараз все розпочинається. 

– Останнє запитання: як, окрім участі у вуличних маршах, кожен українець може долучитись до уповільнення кліматичної кризи в Україні? Що я, сидячи вдома, можу робити?

– Сидячи вдома – вимикати світло, використовувати менше води. У магазин можна їхати громадським транспортом, пішки або велосипедом – не використовувати свою автівку. 

У самому супермаркеті бажано вибирати локальні продукти, які не транспортували з Азії, з Туреччини або ще звідкись, оскільки локальні продукти потребують менше перевезень і, знову ж таки, менше викидів. Плюс обирати продукти, які мають менше пакування, адже на нього також зазвичай використовуються енергія з викопного палива. 

Ще вдома можна встановлювати енергоефективні лампочки, утеплювати свої будинки. Якщо це багатоквартирні будинки, то не варто робити клаптикове утеплення – лише своєї квартири – це має бути утеплення всього будинку

Плюс повинна бути, можливо, замінена покрівля, утеплені тепломережі. Це все зараз можна зробити через ОСББ. ОСББ можуть отримати підтримку від держави в межах фонду енергоефективності, є теплі кредити. Держава справді компенсує доволі суттєву частину. Так, люди теж мають вкластись у це, але знову ж таки – вони це роблять для себе, для свого дому, за який відповідають. 

Зараз працюють над тим, щоб полегшити процес надання цих кредитів, сподіваюсь, що кількість утеплених будівель, енергоефективних, буде лише збільшуватись.

Ольга Кириленко, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Ольга Кириленко, журналістка УП
Нам усім хочеться бути частиною якоїсь групи – місця, де можна говорити, слухати, радити та впливати. Якщо вам цікаві люди, історії, процеси навколо (та головне, як вони відбуваються і що буде у підсумку) – Клуб "Української правди" буде вашим найкращим варіантом. І нашим, мабуть, теж.


powered by lun.ua
Головне на Українській правді