Народ-небрат

Субота, 24 вересня 2022, 05:30
Народ-небрат
колаж: Андрій Калістратенко

"С этого надо было начинать. Другого языка эти твари не понимают". "Пусть хлебают воду прямо из реки". "Работайте, братья, оставьте их и без воды, и без света, и вообще без всего". "Пусть поживут как на Донбассе, ублюдки нацистские". "Ввергнуть их в каменный век, они сами сожгут свое правительство".

Приблизно так виглядала типова добірка російських коментарів у Telegram після ракетних ударів по Кривому Рогу, які тимчасово залишили місто без водопостачання.

У цих репліках простежується багато чого: пекуча ненависть і безсила злість, вражене самолюбство та бажання помститися Україні за ганебні військові поразки.

Але чого там точно не побачиш, то це традиційного уявлення про українців як про "братский народ".

Цілеспрямовані удари по критичній інфраструктурі, псевдореферендуми на окупованих територіях та часткова мобілізація в РФ сприймаються як новий етап російської збройної агресії проти України.

Але, крім іншого, це ще й фактичне банкрутство тієї пропагандистської матриці, яку в Москві експлуатували роками й десятиліттями.

І за радянських, і за пострадянських часів українців представляли як народ-брат, пов'язаний із росіянами спільною долею.

Звісно ж, українські "братья" вважались молодшими: слабкими та безпорадними, дурненькими та довірливими, не здатними подбати про себе та влаштувати власне життя.

Незмінно наголошувалося, що, втративши московську опіку, "братская Украина" потрапила в недобрі руки й потребує звільнення від гнобителів: американських агентів, жадібних олігархів та нечисленних русофобів-бандерівців.

Повномасштабне вторгнення в лютому 2022-го спочатку вкладалося в цю пропагандистську парадигму, і Путін збирався повалити "зграю наркоманів та неонацистів, яка засіла в Києві та взяла в заручники весь український народ".

Звідси мрії про переможний бліцкриг, про взяття Києва за три дні та про зустріч російських військ із квітами. Мовляв, брати ж не опиратимуться власному звільненню.

Звідси наполеглива брехня про те, що російські удари завдають виключно по військових цілях і взагалі не торкаються цивільного населення. Мовляв, воюємо по-братськи: акуратно та гуманно.

Звідси заперечення масових розправ російської армії над мирним населенням України. Мовляв, як можна, ми ж брати!

Реклама:

Щоправда, вже у квітні крах кремлівського бліцкригу породив альтернативну концепцію: українці – це народ-небрат та народ-ворог.

Першою ластівкою стала горезвісна програмна стаття російського політтехнолога Тимофія Сергєйцева. У громадський простір було вкинуто думку, що "значну частину народу, найімовірніше, його більшість, освоєно і втягнуто нацистським режимом у свою політику".

Мільйони українців стали вже не "жертвами нацистської верхівки", а "нацистами" en masse. Не пригнобленими братами, а ворожими істотами, які несуть загрозу самому існуванню Росії.

Проте відразу витіснити багаторічний "братський" дискурс не вдалося.

Протягом весни та літа російська громадська думка, яка підтримувала війну, перебувала у роздвоєному стані. Поки сусідський Хайд таврував "проклятих хохлів", сусідський Джекіл за інерцією торочив про "українських братів".

Читайте також: Школа життя

З одного боку, градус неприхованої ненависті до українців неухильно наростав. З іншого боку, офіційна пропаганда й надалі транслювала звичні меседжі про "звільнення українців від режиму Зеленського" та про "високоточну зброю, яка вражає лише військові об'єкти".

Але, схоже, тепер настає остаточний та безповоротний злам. Кремль зіткнувся з необхідністю внутрішньої мобілізації, а своїх підданих легше мобілізувати не для "надання братньої допомоги", а для "захисту батьківщини від смертельного ворога".

Цілеспрямована руйнація критичної інфраструктури, яка так тішить войовничу російську публіку, апріорі спрямована проти всіх українців без розбору.

Реклама:

Витлумачити його інакше неможливо, та й не потрібно: у кремлівських пропагандистів більше немає необхідності прикриватися фіговим листком. Простіше пояснити, що українське цивільне населення складається здебільшого з "нацистів" і тому не заслуговує на поблажливість – хоч зараз скидай на нього ядерну бомбу.

Таким чином, українці офіційно перестають бути "братским народом" та переходять до категорії ворожих народів. Як поляки для Рейху 1939-го. Як німці для Совєтів 1942-го. Як японці для американців 1945-го. Як ненависні американці для росіян ХХI століття – з тією різницею, що Америка для РФ недосяжна, а до України російська військова машина поки що може дотягнутися.

Колишнє уявлення про українців як про братів ризикує зберегтися лише в опозиційних російських колах.

Благонамірені "хороші росіяни" і надалі критикуватимуть війну, посилаючись на історичну та культурну спорідненість між Україною та Росією. А розгнівані українці й надалі за звичкою звинувачуватимуть російську опозицію у "просуванні кремлівського наративу про братні народи", хоча сам Кремль уже фактично пожертвував цим наративом.

Читайте також: Український щит

Парадокс у тому, що статус народу-небрата був давньою мрією української націонал-патріотичної спільноти. Багато років існувала думка, що саме цей статус має захистити незалежну країну від сусідських домагань та військової агресії.

Вважалося, що українцям треба стати для Росії чужими – і тоді вона втратить інтерес до нас.

Потрібно відгородитися від Москви культурно-символічним частоколом – і тоді нас не чіпатимуть.

Потрібно, щоб українців не вважали за братів – і тоді Кремль дасть нашій державі спокій…

З'ясовується, що ні, не дасть.

На жаль, механізми агресивної війни працюють інакше.

Якою б деколонізованою та дерусифікованою не виглядала сьогоднішня Україна, це не відіб'є в Москви хворобливого інтересу до нашої країни.

Реклама:

Навіть вичерпавши військові можливості для гри у "визволення", Кремль збереже ресурси для ракетного терору й активно ними користуватиметься. А від ураження критичної інфраструктури не застрахує жодна національна емансипація – і цієї зими в зоні ризику опиняться всі українські регіони, незалежно від мовних та культурних особливостей.

Велика війна знищила багато стереотипів російської пропаганди про Україну та українців. Але заразом вона покінчила й із деякими вітчизняними стереотипами.

Виявилося, що стати чужими для Росії ще не означає вирішити проблему Росії. 

Демонстративне прощання з Пушкіним не замінить ударів по Путіну. Символічний частокіл не дозволить обійтися без сучасних систем ППО. А визнання українців небратським народом не зупинить агресора, який поки що спроможний й надалі чинити агресію.

Михайло Дубинянський

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді