Кременчук. "Спочатку було багато криків, а потім стало тихо"

Вівторок, 27 червня 2023, 05:30
Фото: П. Рузавін

Матеріал написано для американського видання "Vanity Fair" на основі свідчень очевидців, зібраних The Reckoning Project – проєктом, що поєднав українських та іноземних журналістів, аналітиків, юристів, які документують воєнні злочини. Стаття перекладена з англійської.

"Українська правда" вже публікувала попередні матеріали проєкту.

Дивіться також документальний фільм "Кременчук. Ракетний удар" Авторки фільму: Надія Бурдєй, Люба Кнорозок

Завданий рівно рік тому, 27 червня 2022-го, ракетний удар по торговельному центру в Кременчуці далеко від лінії фронту став чітким сигналом Кремля: безпечного місця немає. 

Тоді загинула 21 людина, 77 були поранені. Дванадцять загиблих – співробітники крамниці електроніки Comfy, що опинився в епіцентрі вибуху. 

Свідчення вцілілих дають змогу побачити закономірність у воєнних злочинах, скоєних в Україні після повномасштабного вторгнення. 

27 червня 2022 року в Comfy, популярному магазині товарів для дому та електроніки, в торговельному центрі "Амстор" у Кременчуці був звичайний день. Двадцятитрирічний працівник крамниці В'ячеслав Якименко добре запам'ятав двох українських захисників, які зайшли того дня. І не тому, що вони були у військовій формі – це було звичним упродовж перших чотирьох місяців повномасштабної війни Росії проти України. 

В'ячеслав запам'ятав розмову з ними, бо вони попросили його на тільки-но придбаний ноутбук завантажити гру з танковими боями World of Tanks.

Продавець усміхнувся і сказав: "Хлопці, у вас там танків не вистачає?". І всі троє засміялися.

Він пояснив двом військовим, що гра довго завантажуватиметься, і вони вирішили не чекати та вийшли з крамниці.

"Я досі пам'ятаю, як ми засміялися, – пригадав В'ячеслав Якименко в інтерв'ю кілька місяців по тому. – Схоже, це були останні покупці, яким я допоміг того дня".

Реклама:

За кілька хвилин після того, як військові вийшли з крамниці, приблизно о 15:50 над Кременчуком завили сирени повітряної тривоги. Покупці почали виходити з Comfy й інших крамниць торговельного центру, за ними з будівлі пішли і працівники.

В'ячеслав не встиг вийти – тієї миті одна ракета влучила в тильну частину крамниці і наскрізь пробила торговельний центр.

По місту було випущено дві радянські ракети Х-22, розроблені для того, щоб знищувати кораблі та авіаносці. За лічені секунди ракети одна за одною влучили в торговельний центр "Амстор" і завод "Кредмаш", що виробляє дорожньо-ремонтну техніку. Ці будівлі розташовані приблизно за сто метрів одна від одної.

Камери відеоспостереження зафіксували: то був типовий літній полудень у торговельному центрі, що не припиняв роботи від початку війни. На відеозаписі видно, як прибиральниця Лариса поралася у переповненій покупцями крамниці Comfy. Артем Уторов, продавець-консультант, прямував до входу, щоб швидко взяти американо в Ольги – баристки з кав'ярні навпроти. Якименко перезавантажував свій комп'ютер. 

У момент удару камери зафіксували сліпуче біле світло, дим, а потім – темряву. 

Масове вбивство цивільних людей, які живуть за сотні кілометрів від лінії фронту, сталося посеред звичайного робочого дня. Тоді загинула 21 людина, 77 були поранені. Основний удар під час обстрілу припав на Comfy: 12 із 21 загиблого перебували в цій крамниці.

Торговельний центр "Амстор" був одним із найбільш відвідуваних у місті. 

Реклама:

Велика родина

Від початку повномасштабного російського вторгнення околиці Кременчука обстрілювали кілька разів. Там розташовані нафтопереробні заводи та теплоелектростанція. Через ракетні удари містяни важливого промислового центру Полтавської області жили в постійному напруженні, загроза наближення війни зростала.

27 червня 2022 року був понеділок. В'ячеслав Якименко пригадав, що приходило багато людей, що характерно для літнього полудня в торговельному центрі Кременчука.

Якименко майже два роки працював у Comfy й дуже любив свою роботу, зокрема й за атмосферу в колективі. "Ми були як велика родина", – каже він.

Коли почалася повномасштабна війна, працівникам Comfy повідомили, що їхнім укриттям під час повітряної тривоги буде підвал готелю "Дніпровські зорі" – через дорогу від торговельного центру. 

В'ячеслав, як і чимало інших українців, стежив за повідомленнями в телеграмі і покладався на акаунт начальника Полтавської військової адміністрації про оголошення повітряної тривоги в місті. Він також підписався на кількох проросійських і російських блогерів у цьому додатку й бачив їхні гнівні повідомлення про те, що російські військові повинні бомбувати Кременчук. Вказували навіть деякі потенційні цілі – промислові підприємства регіону, зокрема великі заводи з виробництва вантажівок, нафтопереробні заводи й розташовану неподалік гідроелектростанцію.

Російські блогери ніколи не згадували про центр Кременчука, і більшість містян не вірила, що він може коли-небудь стати мішенню, розповів хлопець. Здебільшого кременчуківці жили повсякденним життям, дослухаючись до попереджень про повітряну тривогу.

В'ячеслав не пам'ятає, скільки часу минуло від моменту, коли він побачив сигнал повітряної тривоги на своєму телефоні, до усвідомлення того, що лежить на землі, присипаний уламками й обірваними дротами, задихаючись від густого диму.

"Був чорний густий дим, нічого не було видно", – розповідає він. Намагаючись зрозуміти, де він перебуває, хлопець дивився вгору, аби побачити хоч промінь світла, що вказало би йому, де небо.

 
Більшість жителів Кременчука не вірила, що місто може стати мішенню росіян
Усі Фото: П.Рузавін

Він боявся, що через пошкоджені електричні дроти біля його голови може вдарити струмом. Потім знепритомнів. Коли отямився, побачив, що на ньому лежать уламки меблів з його робочого місця. 

"Я зрозумів, що не бачу ані рук, ані ніг, геть нічого не відчуваю. Ніби весь я був лише головою. Потім почав усвідомлювати, де я", – розповів В'ячеслав.

Хлопець почав виповзати з-під завалів, витягнувши одну ногу, потім другу. Ноутбуки у крамниці були розбиті і яскраво горіли навколо нього. Він закричав.

Почув, як жінка кличе на допомогу, але не міг розібрати, хто вона і звідки кличе. Він побачив свого колегу Андрія Красюка, який сидів на підлозі.

"Я зрозумів, що нам треба якось звідти виповзти, і кажу йому: "Андрюша, пішли", – розповідає В'ячеслав Якименко. – Я його підняв, і ми хотіли йти, але він закричав".

Реклама:

Андрій був весь закривавлений. В'ячеслав намагався вивести його з гущі диму, але колега щоразу падав з криками від болю.

"Я знову підняв його і побачив, що у нього на голові – величезна рана, – сказав В'ячеслав. – І він, у нього не було... він був лисий, у нього не було волосся, і можна було побачити рану на його голові".

Навколо двох чоловіків усередині торговельного центру вирував вогонь. В'ячеслав почав тягнути Андрія, відчайдушно намагаючись побачити хоч якесь світло вдалині або над собою, яке могло би вивести його з палаючого торговельного центру.

"Він кричить, що не може йти, але я все одно його тягнув. Потім почав віяти вітер. Тобто ми вже десь долізли до краю, тому що був вітер і вже було видно небо і не було так чорно. Тобто залишився шматочок…", – згадав В'ячеслав.

Якимось чином йому вдалося вийти, але вивести колегу з палаючого торговельного центру він не зміг.

Коли Якименко виповзав із диму та вогню, він побачив, як до входу в торговельний центр біг хтось у футболці працівника Comfy.

Пошуки Максима

Відеозапис, на якому зафіксований момент обстрілу, став вірусним. Його кадри шокували світ кричущою жорстокістю нападу на цивільний об'єкт, розташований за понад 320 кілометрів від лінії фронту. Президент України Володимир Зеленський назвав атаку "зухвалим терористичним актом". Президент Франції Еммануель Макрон опублікував у твіттері відеозапис атаки, заявивши, що "росіяни повинні побачити правду".

Коли світова увага раптово зосередилася на українському місті та цивільному населенні, російське керівництво почало "виправдовуватись".

Міністерство оборони Росії заявило, що їхні військові здійснили "високоточний авіаудар по ангарах, де зберігали озброєння і боєприпаси", припускаючи, що справжньою ціллю був розташований неподалік завод "Кредмаш". Військовий речник заявив, що вибух цих сховищ зброї начебто спричинив пожежу в сусідньому торговельному центрі, який "не функціонував" під час удару й був замкнений протягом декількох місяців.

Зображення палаючого торговельного центру й жертв нападу були "фейковими" або "постановними", стверджували російські медіа. Заступник посла Росії в ООН Дмитро Полянський заявив, що український уряд використовує ці відеозаписи як провокацію "у стилі Бучі", щоб привернути увагу до України напередодні запланованого на липень саміту НАТО. 

Свідки The Reckoning Project підтвердили, що ТРЦ "Амстор" працював щодня від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Жоден з опитаних для цього матеріалу та інших розслідувань не повідомив, що бачив українську військову техніку на території ТРЦ або поблизу.

Кремль заперечував скоєння воєнних злочинів в Україні. Однак кількість ймовірних воєнних злочинів і доказів української прокуратури про "злочини проти людяності", які скоїла Росія, зростає. 

 
Російські медіа називали зображення палаючого торговельного центру "фейковими" або "постановними"
Фото: П.Рузавін

13 березня прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан заявив, що відкриває дві нові справи проти Росії і видасть ордери на арешт щодо підозрюваних. Перша стосується обвинувачення у навмисному викраденні українських дітей, щоб відправити їх до таборів перевиховання, друга – цілеспрямованого обстрілу української цивільної інфраструктури, повідомляли декілька медіа

The Reckoning Project кілька разів відвідував Кременчук, щоб поспілкуватися зі свідками, постраждалими й родичами жертв нападу в торговельному центрі "Амстор". У кожному інтерв'ю свідчення очевидців спростовують наратив Росії про ціль удару і звинувачують Кремль у навмисному обстрілі цивільної інфраструктури.

За даними українського слідства, ракета Х-22 влучила в тильну частину торговельного центру, де був склад крамниці Comfy.

У момент удару 28-річний Роман Шамрай спускався сходами в укриття готелю "Дніпровські зорі". Чимало його колег вже були там.

Перший удар був настільки сильним, що Роман й інші люди у сховищі втратили рівновагу, декого вибуховою хвилею кинуло на землю. Він почув, як хтось забіг у сховище із криком, що ракета влучила в "Амстор".

Реклама:

Роман разом з іншими людьми вибіг з укриття на вулицю і побачив, як закривавлені люди, спотикаючись, вибігали з торговельного центру. Шамрай помітив Артема Уторова – свого співробітника, який був весь закривавлений. Обернувшись, він побачив Костянтина Руденка – ще одного колегу.

Роман боявся, що хтось із його колег заблокований у палаючому торговельному центрі, тому відчайдушно намагався пройти до входу в Comfy, щоб знайти їх. Ліхтарика на його iPhone було недостатньо, щоб щось розгледіти крізь чорний дим. Йому потрібне було потужніше світло. 

Коли Роман дійшов до входу в торговельний центр, дим був настільки густим, що він не міг ані дихати, ані дивитися. Хлопець поспіхом зняв свою робочу сорочку, потім футболку і притиснув її до носа та рота, щоб відфільтрувати частину диму. Це не допомогло.

"Неможливо було дихати, навіть трішки. Ми зайшли всього на п'ять-шість метрів вглиб, і не могли дихати. Я не міг вдихнути", – сказав він.

Хлопець підійшов до поліційного автомобіля, щоб попросити потужніший ліхтар. Саме тоді він побачив Костю, одного зі своїх колег, який отримав важке поранення голови. До того місця підійшло ще кілька працівників Comfy. 

 
За даними слідства, ракета влучила в тильну частину торговельного центру
Фото: П.Рузавін

Із палаючої пастки вдалося вибратися і В'ячеславові Якименку. Його колеги знали, що той був безпосередньо у магазині, коли туди влучила ракета. Тому, побачивши, оглянули його. Він був у шоковому стані, але дивом не постраждав.

"Йому було дуже важко говорити. Погляд у нього був такий... ну, порожній", – розповів Роман.

Тоді працівники Comfy почали телефонувати всім своїм колегам, відчайдушно намагаючись з'ясувати, хто з них ще в небезпеці. Більшість дзвінків були без відповіді. На деякі номери не вдавалося дотелефонуватись. За їхніми припущеннями, про долю 14 колег нічого не було відомо. 

Роман Шамрай зателефонував Максимові Мусієнку, той зняв слухавку і сказав: "Привіт".

"Він навіть назвав мене на ім'я. Він був у свідомості", – розповів Роман. Група працівників Comfy намагалася встановити, де перебуває Максим.

"Я нічого не бачу. Я заблокований", – сказав Мусієнко телефоном.

Оскільки головний вхід торговельного центру був заповнений вогнем і димом, Шамрай і ще один колега з Comfy вирішили обійти центр з іншого боку. Та коли дійшли туди, то зрозуміли, що це була погана ідея.

"Навіть асфальт горів", – згадує Роман. Він просив Мусієнка не класти слухавки. Йому вдалося утримувати дзвінок понад 10 хвилин, поки Мусієнка шукали колеги й рятувальники. Врешті він вийшов із торговельного центру. Коли в лікарні отямився, то нічого не зміг згадати про той день. 

Реклама:

Закривавлені кросівки

Робочий день Артема Уторова у крамниці того дня минув швидко й нічим не відрізнявся від інших. Як і В'ячеслав Якименко, Артем Уторов любив свою роботу, він працював у крамниці майже п'ять років.

Робота припала йому до душі завдяки людям, з якими він познайомився і потоваришував. Поза роботою вони часто спілкувалися. Знали про особисте життя одні одних, разом святкували важливі події у житті.

Того дня Артем хотів вийти з крамниці на невелику перерву, але зустрів одного зі своїх постійних клієнтів. Чоловік шукав нову пралку. Артем допоміг йому вибрати річ. Відтак пішов на перерву. 

Він стояв за два-три метри від входу в торговельний центр і якраз закладав навушники, коли ракета влучила в Comfy. Вибух від удару був настільки сильним, що йому зашуміло в голові, а навушники випали. Уторов перебіг через дорогу, щоб піти в готельне бомбосховище.

Випадкова перехожа з донькою підійшли до нього і вказали на кров на його руках і ногах. Він мав великі рвані рани голови й інших частин тіла від уламків скла. 

Артем подивився вниз і побачив, що його кросівки були у крові, що його засмутило.

"Це була захисна реакція, я не міг її контролювати", – сказав він про те, як відреагував на плями на взутті. Потім Артем Уторов перемкнув свою увагу на допомогу людям, які виносили постраждалих з охопленого вогнем торговельного центру.

За словами чоловіка, спогади про постраждалих і жертв досі засмучують його. В одного чоловіка, якого він допомагав виносити, не було ноги. Нош не вистачало, тому поранених клали на траву біля паркінга торговельного центру.

Покупець, якому Артем продав пральну машину всього за кілька хвилин до обстрілу, вижив, але отримав значні пошкодження обличчя.

Спроба Росії приховати ракетний удар, заявивши, що торговельний центр не працював, або що його використовували українські військові, щоб зберігати техніку й обладнання, його обурює.

"Існує міф, що в "Амсторі" була військова техніка. Це неправда, це брехня, – сказав він. – Я просто знаю цей "Амстор" повністю зсередини, і знаю, що туди фізично неможливо завезти навіть одну військову машину".

 
"Навіть асфальт горів", – згадують очевидці російської атаки
Фото: П.Рузавін

Якось у рамках маркетингової кампанії до торговельного центру завезли автомобіль Daewoo. Хоча це був невеликий автомобіль, йому було важко маневрувати на в'їзді до ТЦ, згадує Артем.

"Вони ледве змогли його вивезти, бо не було місця. Але це маленька машина, військові машини значно більші. Значно більші", – каже він, додаючи, що завезти до торговельного центру більшу техніку було би "фізично неможливо".

****

За годину до обстрілу 25-річний Владислав Генгало був зі своїм трирічним сином і дружиною у Парку миру, розташованому позаду заводу "Кредмаш". Там є штучний ставок, і це одне з улюблених місць для сімейних прогулянок кременчуківців. На цьому місці наприкінці 1780-х років Григорій Потьомкін заклав великий міський парк, готуючись до візиту російської імператриці Катерини ІІ. Вона тоді мала тур південноукраїнськими землями, які захопила Російська імперія. Там досі ростуть деякі з висаджених тоді дубів.

Погулявши в сучасному парку, Владислав і його рідні сіли в автомобіль і поїхали до торговельного центру "Амстор" по дрібні покупки. За його словами, це було місце, де "можна було купити все". Останнім часом Владислав найчастіше купував іграшки для маленького сина.

Ані він, ані його дружина не чули сигналу повітряної тривоги. Коли під'їхали до торговельного центру, то на паркінгу побачили працівників. Вони наблизилися до входу і тоді, за словами Владислава, пролунав вибух, а за якусь частку секунди – ще один.

Владислав швидко зрозумів, що сталося, і поспішив забрати дружину й сина в автомобіль, який запаркував подалі від ТЦ. Потім повернувся в "Амстор", щоб допомогти потерпілим. 

Наближаючись до торговельного центру, він увімкнув камеру свого телефона. 

Чоловік увійшов до ТЦ й був шокований кількістю густого чорного диму та жахливими травмами людей, які виходили. Він хотів допомогти вивести їх із торговельного центру.

"Я побачив багато закривавлених людей. Всі були в пилюці, крові. Найбільше хвилювався за дітей. У мене самого є дитина, і я одразу подумав, що там можуть бути діти", – розповів він.

Найжахливіше було побачити маленьку закривавлену дівчинку. Владислав не зрозумів, чи це була її кров, чи кров батьків, які вийшли з нею із торговельного центру.

За підрахунками Владислава Генгала, він приблизно десять разів зайшов до торговельного центру й вийшов з нього, намагаючись допомогти людям. 

Коли зайшов у палаючий торговельний центр уперше, почув сильні крики і плач – люди благали про допомогу. Із кожним наступним поверненням голосів ставало все менше. 

"Спочатку було багато криків, потім стало тихо", – сказав він.

*****

У січні 2023 року головне слідче управління СБУ повідомило про підозру командирові 52-го важкого бомбардувального авіаційного полку дальньої авіації Військово-повітряних сил Повітряно-космічних сил Збройних сил РФ (військова частина 33310, аеродром Шайковка – м. Шайковка Кіровського району Калузької області РФ) Олегові Тимошину. 

Його підозрюють у порушенні законів та звичаїв війни. За даними слідчих, саме з бомбардувальника полку Тимошина запустили ракети Х-22 по торговельному центру "Амстор" та по заводу "Кредмаш" у центрі Кременчука. 

У цій самій справі на Олега Тимошина та його військовий підрозділ покладають відповідальність і за інші обстріли в різних регіонах України.

За даними слідчих, 5 травня 2022 року подібною ракетою завдано удару по Краматорську – поранено 23 людини. 

9 травня внаслідок обстрілу в Одесі загинула одна людина. 

16 травня завдано удару по базі відпочинку в Затоці Одеської області. Поранено чотири людини. 

20 травня сім людей поранено внаслідок обстрілу міста Лозова на Харківщині. 

25 червня у Сарнах Рівненської області загинули шестеро осіб.

Уже після трагедії у Кременчуці на базі відпочинку в містечку Сергіївка на Одещині від ракетного удару крилатими ракетами Х-22 загинуло чотирнадцять та поранено тридцять людей. 

А 14 січня 2023 року з повітряного простору Курської області завдано ракетного удару крилатою ракетою Х-22/Х-32 по дев'ятиповерховому житловому будинку в Дніпрі. Той забрав життя 46 людей, поранено 79. 

За міжнародним гуманітарним правом, обстріл цивільного об'єкту вважають воєнним злочином. Водночас дії мають системний характер, тому є підстави говорити про злочини проти людяності. 

Сейбра Айрес, Надія Бурдєй

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді